Підприємство як первинна ланка економіки

   Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності  його трудового колективу, а також  кооперативу, іншого статутного  товариства або громадської організації [8].

   В Україні функціонують власне  державні та державні комунальні  підприємства. Їх майно вважається  відповідно власністю загальнодержавних  чи адміністративно-територіальних  одиниць.

   Якщо підприємство засноване  на базі об'єднання майна різних  власників (юридичних осіб та  громадян), то його називають спільним  підприємством (зі змішаною формою  власності).

   За належністю капіталу і контролю  прийнято розрізняти підприємства (фірми):

1.Національні.

2.Закордонні.

3.Змішані.

4.Спільні.

   Найбільш важливою є класифікація  підприємств (фірм) за правовим статусом  і формою господарювання [6].

   Одноосібне підприємство є власністю  однієї особи або родини; воно  несе відповідальність за свої  зобов'язання усім майном (капіталом).

   Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян  з метою спільного ведення  господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна.

      У державному секторі економіки  однією з форм підприємництва  є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов'язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

   Повне товариство (товариство з  повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються  спільною підприємницькою діяльністю  і несуть солідарну відповідальність  за зобов'язання підприємства  усім своїм майном.

   Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновни

цькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

   Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації.

    Акціонерні товариства бувають  двох видів: перший - відкритого типу, акції якого розповсюджуються  шляхом відкритої передплати  та купівлі-продажу на фондових  біржах; другий - закритого типу, акції  котрого можуть розповсюджуватися  лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

- фінансові - створює механізм оперативної  мобілізації великих за розміром  інвестицій і регулярного одержання  доходу в формі дивідендів  від акцій;

- економічні - акціонерний капітал сприяє  встановленню гнучкої системи  виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або  ланцюговим володінням акціями;

- соціальні - акціонування є важливою формою  роздержавлення власності підприємств  будь-яких розмірів, перетворення  працівників у власників певної  частики їх майна.

   Технологічною і територіальною  цілісністю володіють так звані  материнські (головні) підприємства  або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступе-

ню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

   Дочірнє підприємство (компанія) - юридично  самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

   Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів).

Малі підприємства кількісно переважають в усіх розвинутих країнах світу. Позитивні риси малих підприємств:

1.Гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва.

2.Повніше використання робочої сили та устаткування, низький рівень запасів.

3.Швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів, оперативне оновлення продукції.

4.Можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції.

5.Відносно невеликий капітал для їх створення.

6.Зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін..

7.Високі шанси на успіх.

      Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавств-

-ву. Як свідчить  світовий і вітчизняний досвід  господарювання в умовах ринкової економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні зі принципами і цілями добровільні об'єднання:

- асоціації - найпростіша форма договірного  об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) метою постійної координації  господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

- корпорації - договірні об'єднання господарюючих  суб'єктів на основі інтеграції  їх науково-технічних, виробничих  та комерційних інтересів, з делегуванням  окремих повноважень централізованого  регулювання діяльності кожного  з учасників;

- консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

- концерни - форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю  власності і контролю; об'єднання  відбувається найчастіше за принципом  диверсифікації, коли один концерн  інтегрує підприємства (фірми) різних  галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа);

- картелі - договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі  для здійснення спільної комерційної  діяльності - регулювання збуту виготовлюваної  продукції;

- синдикати - організаційна форма існування  різновиду картельної угоди, що  передбачає реалізацію продукції  учасників через створюваний  спільний збутовий орган або  збутову мережу одного з учасників  об'єднання;

- трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс.

При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності;

- холдінги - специфічна організаційна форма  об'єднання капіталів; державницьке  інтегроване товариство, що саме  безпосередньо не займається  виробничою діяльністю, а використовує  свої фінансові кошти для придбання  контрольних пакетів акцій інших  підприємств, які є учасниками  концерну або другого добровільного  об'єднання;

- фінансові  групи - об'єднання юридично та  економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного  господарства.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його організаційною структурою. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділення, дільниці, бригади, бюро, лабораторії тощо. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Для організації ефективної господарської діяльності підприємству необхідно визначити свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) і тактику. Стратегічні завдання підприємства мають визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції, забезпечення результативності у технології, зниження собівартості, підвищення якості, досягнення ефективності за низьких витрат виробництва, забезпечення достатньої рентабельності, визначення конкретних параметрів досягнення

результату. Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію обраної стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється

і впроваджується керівництвом і працівниками низових ланок. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються господарської діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. Призначення (обрання) керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угоди).

На підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом укладається колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини. Його укладають з адміністрацією підприємства, відповідно до законодавства про колективні договори.

Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання виконує ряд функцій, в яких втілюються головні принципи його діяльності. Основні функції підприємства такі: виробничо-технологічна, економічна, соціальна та зовнішньоекономічна. [5]

Виробничо-технологічна функція - це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.

Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплати податків; інвестуванні тощо.

Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства

та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які здобувають освіту у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до чинного законодавства. Ця функція визначається місцем і роллю даного підприємства у міжнародному поділу праці, зокрема, в таких формах його вияву, як предметній, подетальній та технологічній спеціалізації, науково-дослідному співробітництві. Зовнішньоекономічна функція підприємства реалізується його можливістю використовувати кошти в іноземній валюті, відкритті за межами держави своїх представництв, філій та виробничих підрозділів. їх утримання здійснюється за кошти даного підприємства. В сучасних умовах поглиблення міжнародного поділу праці підприємство і стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності.