Національна економіка: загальне та особливе

 

4.2. Природно-ресурсний та екологічний  потенціали

Природно-ресурсний  потенціал (ПРП) країни є важливим фактором розміщення й розвитку її продуктивних сил. Це поняття, що визначається кількістю, якістю, сполученням природних ресурсів території. Він є важливим фактором розміщення господарської діяльності і населення.

Природні  ресурси - це сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться в певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих кі естетичних потреб людини і суспільства.

Природні  умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення дня життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

ПРП є багатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

• земельні;

• мінерально-сировинні;

• водні;

• лісові;

• природно-рекреаційні  ресурси;

• фауністичні (мисливсько-рибальські).

Природні ресурси  оцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві  групи: вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні (тепло землі й сонця, енергія води та вітру).

У господарському відношенні можливі для експлуатації природні ресурси поділяються на чотири групи:

1)  зовнішні - енергія Сонця, гравітаційна енергія;

2)  поверхні Землі, що в свою чергу поділяються на ресурси фізичного середовища (поверхні літосфери та гідросфери) та біологічні (наземні, водні, грунтові);

3)  земних глибин - мінерально-сировинні (металічні, неметалічні);

4)  паливно-енергетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються  на: матеріальні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

Земельні  ресурси. На фоні інших держав - Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Із 60,3 млн. гектарів земель майже 70 % становлять сільськогосподарські, 17%) - лісові угіддя. Майже 4 % території країни забудовано.

Мінерально-сировинні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сотні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі.

Більшість водоресурсних систем України є природно гостродефіцитними, а нерівномірність їх поширення на території стала екологоресурсним детермінантом подальшого розвитку господарства. Природний розподіл водних ресурсів не відповідає потребам водопостачання, а природна вододефіцитність території на фоні виснаження ресурсної бази створює систему факторів обмеження подальшого водогосподарського розвитку.

Лісові  ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості, де головним продуктом користування є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості.

Лісосировинна база України практично виснажена.

Природно-рекреаційні  ресурси представляють гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження для відпочинку і туризму.

Фауністичними ресурсами є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів України переважають медоносні ресурси.

Екологічний потенціал.

На всій території  України залежно від ступеня  забрудненості повітря, води і землі  можна виділити наступні території: екологічного лиха (більше 1 %), надзвичайно забруднені дуже забруднені забруднені (29,5 %), помірно забруднені і умовно чисті (приблизно 8,3 %).

Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС  і ГЕС.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомобільний (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т). У всіх великих містах України частина забруднення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загального рівня забруднення.

Шкідливими  компонентами навколишнього середовища є також об'єкти, що генерують  могутні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові ультразвукові і  інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри).

Також загрозливою  для здоров'я людей і навколишнього  середовища України залишається  діяльність військово-промислового комплексу.

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають в повітря сірчаний ангідрид, окисли азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів.

Виникнення  екологічних проблем у галузях економіки має ланцюговий характер і впливає на природно-ресурсну сферу.

Дефіцит води в  Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м³. Практично всі поверхневі, ґрунтові і частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам.

Але, не дивлячись  на кризовий стан, екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні  діють різні за кількістю і  спрямуванням громадські екологічні організації, об'єднання, рухи. У 1991 р. групою відомих вчених був заснований Національний екологічний центр. Впливовими стали неурядові організації "Всеукраїнська спілка врятування від "Чорнобилів", комітет порятунку Дніпра та малих рік, Національний екологічний центр "Довкілля", Кримська асоціація "Екологія і світ", "Мама-86" (екологічна організація матерів), "Дитина і довкілля", "Екоправо" (мережа еколого-правових організацій Львова, Києва, Харкова, що здійснюють діяльність у сфері застосування юридичних норм стосовно довкілля) та багато інших. 

 

4.3. Демографічний та трудовий  потенціал

Населення країни - чинник її комплексного економічного та соціального розвитку. Його роль особливо зростає в густозаселених регіонах з недостатніми природними ресурсами. Головну роль воно відіграє як елемент продуктивних сил, тобто як трудові ресурси, хоч не слід ігнорувати і його роль як споживача (мається на увазі все населення, а не тільки його працездатна частина).

Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:

• співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються послідовно за певний проміжок часу;

•  статево-вікова структура населення;

•  співвідношення показників механічного руху населення. Основні показники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:

а) природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;

б) сальдо міграції- визначають як різницю між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;

в) загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто прибув за певний період часу;

г) загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;

д) загальна динаміки населення - сума показників загального збільшення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення країни.

Поряд з абсолютними  показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.п.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Одним з основних інструментів регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними статистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з використання трудових ресурсів в обласних адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інформації населення.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

При регулюванні  використання трудових ресурсів слід враховувати галузеву потребу в  робочій силі і територіальний аспект її формування. Потреба в трудових ресурсах за їх прогнозованою чисельністю на цій території визначає зайнятість трудових ресурсів і потребу в них. 

 

4.4. Науково-технічний та інформаційний  потенціали

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу.

Науковий  потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та Управління ефективно вирішувати господарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Науковий потенціал держави об'єднує наукові організації різного підпорядкування.

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науково-технологічного потенціалу: через застарілі технології у виробництві; низький рівень впровадження науково-дослідних розробок для підвищення якості продукції; надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування науково-дослідних розробок, науки, освіти, охорони здоров'я.

Інноваційні процеси  конкретизуються на просторовому рівні  у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входять дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічується близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Основними факторами зниження науково-технічного потенціалу України, яке відбулося за останній час, стали переважання застарілих технологій виробництва, низький рівень упровадження науково-дослідних розробок з підвищення якості продукції, зниження рівня людського розвитку (освіти, охорони здоров'я, соціальної активності, психологічних настроїв.

Інформаційний потенціал

Однією із складових  економічного потенціалу національної економіки є інформаційний потенціал, який займає особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься уся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо..

Матеріальною  основою інформаційного потенціалу виступає виробництво та використання відповідного технічного забезпечення.

Інформаційні  технолоії - це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації, або, іншими словами, це підсилювачі інтелектуальних можливостей людей і машин, основа розвитку продуктивних сил.

Сучасний етап розвитку національної економіки передбачає впровадження в усі організаційно-управлінські та виробничо-економічні процеси новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації і, відповідно, наявність нових та широких знань. 

 

4.5. Виробничий  та інвестиційний потенціали

Спроможність  галузей господарства країни виробляти  товари та послуги для населення  та виробництва називають виробничим потенціалом. Основою теорії виробничого потенціалу є головне економічне відношення вартості створеного продукту до вартості витрат, які забезпечили його створення.

Кожен рівень економічної  системи — підприємство, галузь, peгіон, національна економіка загалом — володіють чинниками виробництва, зазначеними як параметри виробничої функції. Кожен рівень економічної системи має власні значення параметрів виробничої функції і, відповідно, власні остаточні результати випуску. Для їх забезпечення виробничий потенціал досліджують як: