Національна економіка: загальне та особливе

Україна посідає  також найнижчі позиції серед ряду країн за параметрами розвитку інформаційної сфери. За Індексом готовності мереж Україна у 2004 році знаходилась на 82 місці зі 104 країн.

І, як наслідок, за інтегральним показником групи Світового  банку - Індексом зростання конкурентоспроможності економіки (враховує рівень освіти, якості життя, розвиток ринкової інфраструктури, рівень інноваційної активності тощо) - Україна у 2004 році знаходилась на 86-му місці зі 104 країн.

Не менш важливого  значення в умовах загострення конкурентної боротьби між державами мають показники національного багатства (НБ) та платіжного балансу країни (ПБ), національного доходу (НД), чистого продукту (ЧП) особистого доходу (ОД), числа зайнятих у суспільному виробництві (Ч), продуктивності суспільної праці (ПП), капіталовіддачі (К), матеріаловіддачі (М), капіталоємності та матеріалоємності тощо.

Національне багатство - це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни.

НБ містить  такі складові:

• Матеріальне багатство (основний та оборотний капітал підприємств, обіговий капітал);

• Нематеріальне виробництво - грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, усі досягнення у науці та техніці, культурі і спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий досвід суспільства (виражається у загальнолюдському знанні);

• Природне багатство - земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

Національний  дохід - визначається шляхом вилучення від суми чистого національного продукту непрямих податків.

НД = ЧНП - непрямі податки                                         (1.12)

У структурі  НД залишаються врахованими усі  види заробітної плати, доходи власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі  зароблені у державі доходи. Даний показник розраховується у двох формах: вартісній (новостворена вартість за певний період, як правило, за рік) та матеріально-речовій (усі предмети праці, а також засоби виробництва за умов розширеного відтворення).

У структурі національного багатства виділяють виробничі фонди (основні та оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні споруди, житлові будинки), а також особисте майно населення (за виключенням товарів короткострокового використання). Зниження цього показника свідчить про нестабільність в національній економіці, про порушення основних макроекономічних пропорцій, про те, що економіка характеризується певними кризовими явищами.

Чистий  продукт (ЧП) - частина валового національного продукту, яка може бути використана суспільством.

ЧП = ВНП - вартість відшкодованої частини засобів виробництва

(вартість предметів  праці та витраченої                            (1.13)

на виробництво  ВНП частини засобів праці)

ЧП = вартості необхідного продукту (НП) +                               (1.14)

+ вартість додаткового  продукту (ДП)

ЧП = Фонд заробітної плати галузей матеріального виробництва +

+ сумарний прибуток  в суспільстві                                  (1.15)

Чистий  продукт - це реальний дохід, який суспільство може використати для особистого споживання та розвитку виробництва, інакше кажучи, це новостворена в суспільстві протягом року вартість або національний дохід суспільства.

ЧП = НД                                                                  (1.16)

Платіжний баланс країни - фіксує всі операції, які мали місце між резидентами даної країни та резидентами інших країн протягом року. Він складається з рахунків поточних операцій (експорт та імпорт товарів і послуг - торговий баланс, отримані та сплачені доходи, отримані та надані трансферти) та рахунку операцій з капіталом та фінансами.

Особистий дохід - утворюється у результаті відрахування з НД коштів на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, у т.ч. й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів.

Число зайнятих у суспільному виробництві - сукупність зайнятого населення у національному господарстві по відношенню до економічно активного населення країни.

Продуктивність  суспільної праці - кількість продукції, що виробляє працівник у сфері матеріального виробництва за одиницю робочого часу (тут, як правило, за рік) - виробіток працівника; кількість часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції чи виконання певної роботи - інтенсивність праці або її трудомісткість. За допомогою показників ВНП, ВВП або НД можна розрахувати ПП у масштабах національної економіки:

ПП = ВНП/Ч = ВВП/Ч = НД/Ч                                          (1.17)

Капіталовіддача - відношення виробленого НД до вартості основного капіталу; характеризує ефективність використання капіталу.

Капіталоємність - показник, що визначається відношенням основного капіталу до виробленої у певний період продукції або її частини - чистого доходу, прибутку, НД.

Матеріаловіддача - показник ефективності використання предметів праці у масштабах суспільства. Визначається як відношення НД до вартості предметів праці, що використовуються в національній економіці.

Матеріалоємність - обернений показник до матеріаловіддачі. Вимірюється відношенням предметів праці до НД.

Уся сукупність показників національної економіки  складає цілісну систему і  дає можливість за допомогою їхнього  детального аналізу і динамічного  порівняння досліджувати основні характеристики і пропорції у національній господарській системі.

 

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ  

 

2.1. Економічні теорії та їхні  загальні положення

Формування  національних економік почалось іще  за часів формування націй у структурі  суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. В цей період з'являються перші  напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн.

Меркантилізм. Розвиток економічної теорії на приватній власності бере свій початок із першої у світі школи — меркантилізму та епохи пізнього Середньовіччя (остання третина XV ст.).

На першому  етапі свого розвитку (XV — початок XVI ст.) меркантилізм набув форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей із країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого  етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.

Недоліками  меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм;  помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); пропонували заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі.

Класична  політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії всього комплексу економічних ресурсів нації.

Англійська  політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях.

Неокласичний  напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм  намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією.

Кейнсіанство. Предметом  дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки, а саме вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком Дж. Кейнса є те, що він не   акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в господарській системі, а занадто  простежував механізми її функціонування.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Вчені цього напрямку критично ставились до теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого  окремих економік.

Теорія  вільного підприємництва ґрунтується на основах організації виробництва продуктів споживання. Найвище її досягнення — праці англійських економістів А. Сміта (1723— 1790) та Д. Рікардо (1772—1823). А. Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, сформульовано закони обернено пропорційної залежності між величиною заробітної платні і прибутком.

Теорія  маржиналізму виникла в середині ХІХ ст. Позитивні сторони — докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та обігу грошей, попиту, намагання дослідити питання розподілу та використання ресурсів. Негативні — переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагування від вивчення відносин власності, виробничих відносин.

Теорія "економічної людини". В основу теорії покладено поведінку homo economicus — “людини економічної”, котра як продавець своєї праці, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму витрати чи зусилля. Основною категорією аналізу представники вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.

Теорія  економічної рівноваги. Представники неокласичної економічної теорії також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує "справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів".

Теорія  неолібералізму. Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму само організованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям. Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку.

Теорія  інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем. Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства. Критики цієї теорії реальні проблеми вбачали лише у відносинах приватної власності.

Основи "Теорії економіки К.Маркса" викладені в його фундаментальній праці "'Капітал". За його логікою весь негативний арсенал приватної власності — експлуатація, відчуженість виробників від засобів виробництва і т.п.— автоматично зникав при її зміні на суспільну власність.

Марксизм, який розвивався у другій половині XIX ст., фактично започаткував розкол суспільних наук. Маркс, а потім і Ленін своє учення ґрунтували на Смітовій теорії вартості та доходів, з якої випливало, що капітал є експлуататором найманої праці. Але це питання і Марксом, і Леніним постійно розглядалося під одним кутом зору: експлуатацією приватною власністю робітників, нагромадженням капіталу за рахунок найманої праці.

"Теорія" економіки В. Леніна. Марксистська гіпотеза побудови суспільства на неприватній (суспільній) власності була підхоплена російськими прихильниками і послідовниками.

Політика "воєнного комунізму" вимагала націоналізації всієї землі та промислових підприємств. Експропріацію здійснювали за підтримки озброєних загонів, селянам залишали незначну частку зерна для виживання. З економіки вилучали товарно-грошовий обмін, насильно запроваджували продуктообмін, що спричинило різке зниження обсягів виробництва.