Національна економіка: загальне та особливе

Нова  економічна політика. Після відмови від політики "воєнного комунізму" було відновлено товарно-грошовий обіг; запроваджено стимули сільськогосподарського виробництва: самостійність селян і натуральні податки; забезпечення державної підтримки селянських господарств; запровадження орендних відносин; запровадження різних видів кооперації. Політика економічної перебудови. Кампанія перебудови радянської системи й особливо її застійної, а точніше, кризової економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу, почалася у І985 р.Впровадження нових форм господарювання — колективний підряд, оренда, кооперація — на основі усуспільненої власності не дало очікуваних результатів. 

 

2.2. Теорія дії триєдиних економічних  законів

Усю сукупність течій, поглядів, шкіл історичної і сьогоднішньої економічної теорії можна умовно згрупувати в такі основні напрями: - обґрунтування основ господарської рівноваги і збалансованості (висвітлюють теорії державного управління і регулювання економіки); - обґрунтування основ товарно-грошових і обмінних процесів (висвітлюють теорії сфери обігу); - обґрунтування основ товаровиробництва (висвітлюють теорії вільного підприємництва).

Усі три напрями економічних теорій практично висвітлюють окремі чітко виражені грані єдиного суспільно-господарського явища — національної економічної системи. Тобто вони виражають дію відповідних економічних законів.

Економічні  закони — внутрішньо необхідні, стійкі, сутнісні зв'язки між економічними явищами, процесами, елементами економічної системи.

Економічні  закони, як і закони природи, є об'єктивні. Однак вони відмінні від них тим, що виникають, розвиваються і функціонують ліше у процесі економічної діяльності людей, їхня дія не вічна.Економічні закони не є абсолютні, окремі люди і групи людей можуть у своїй економічній поведінці відхилятися від вимог, які вони диктують.

За характером вияву  економічні закони класифікують на: закон господарської (економічної) збалансованості;  закон товарообміну;  закон товаровиробництва.

Закон господарської (економічної) збалансованості. Однією з вимог цього закону є приведення до стабільного стану на ринку національної пропозиції (В = Qц, де Q — фізична кількість товарів і послуг; ц — ціна одиниці товару і послуги) і національного попиту ( vГ_м, де Г_м — грошова маса на руках у покупців; v — коефіцієнт оборотності грошової маси).

Закон господарської (економічної) збалансованості — закон, який виражає відповідність національно-економічного мислення вимогам дії об'єктивних економічних законів, співвідношення головних ринкових пропорцій (попиту і пропозиції) та їх динаміку.

Перехід до ринку  неможливий без забезпечення рівності між попитом і пропозицією: Qц = vГ_м. Ліва частина рівняння відображає стан сфери виробництва товарів і послуг, тобто функціонування приватного і неприватного капіталу та найманої праці. Наявність фізичної кількості товарів і послуг на ринку, ціна одиниці товару і послуги показують, якою мірою створені у країні правові та фінансові умови сприяють високопродуктивному і високоефективному виробництву цих товарів і послуг. У разі не усвідомлення вимог закону і не створення умов стабільного зростання пропозиції Qц і попиту vГ_м за незмінності цін ц на ринку виникне нестабільна ситуація, що призведе до негативних соціальних наслідків.

Закон товарообміну. Дії цього закону підпорядковані всі суб'єкти ринку: приватні особи, підприємства, уряд, місцева адміністрація, тобто продавці і покупці.

Закон товарообміну — закон, який виражає узгодження ціни купівлі-продажу товарів між: продавцем і покупцем, відповідність якісних і споживчих характеристик товару якісним і споживчим потребам покупця.

Основні категорії, через які виявляється вплив  закону товарообміну — попит VГ_М і пропозиція Qц.

Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певну кількість товарів і послуг.

Пропозиція — кількість товарів і послуг, представлених на ринку в кожен конкретний момент часу, і середня ціна за реалізацію одиниці товару чи послуги.

Якщо ціна товару зростає, підвищується і попит на нього. Зниження ціни на товар або  послугу є сигналом про зниження попиту, В такому разі виробники  змушені скорочувати виробництво  товарів і послуг.

Для покупців ціна також є індикатором щодо використання їхніх доходів грішми. Виробник намагається продати якнайбільше товару за якнайвищу ціну, а покупець — купити якнайбільшетовару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Товар Q переходить до покупця, а гроші Г_м — до продавця:

Ця  рівність відображає безперервний процес купівлі-продажу товарів і послуг.

Закон товаровиробництва — закон, який виражає співвідношення вартості затрат праці, капіталу та вартості створеного продукту і частки в ньому валового (чистого) продукту.

Основними категоріями, за допомогою яких простежується  дія цього закону, є: валовий випуск В, матеріальні витрати (проміжне споживання) О, кількість живої праці Т, валовий  прибуток ВП.

Суть товаровиробництва  полягає у тому, щоб створити максимальну  частку валового прибутку: чим більший ВП, тим вищий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат О. Величина Т + ВП є валовим внутрішнім продуктом {ВВП), створеним протягом року.

Чим більший  розмір новоствореного продукту Т + ВП, тим ефективніша національна економіка, тим багатше суспільство.

У постійній  необхідності збільшення обсягу новоствореного продукту Т + ВП і полягає дія закону товаровиробництва  

 

2.3. Базисні відносини  та інститути національної економіки

Національна суспільна  система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра — людини національної.

Життєві потреби  людей задовольняються через  декілька основних блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організаційними інститутами. До них належать: 

- національно-громадські  відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських  об'єднань — політичних, національних);

- державно-політичні  відносини (інститути всіх рівнів влади);

- соціально-економічні  відносини (інститути господарського  управління, виробництва, обігу,  послуг).

Національно-громадянські відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є основою розвитку загальнолюдських і національних вартостей. Загальнолюдські вартості уможливлюють співіснування різних за національною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів національно-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, наука, освіта, культура, мистецтво, мова.

Державно-політичні  відносини передбачають створення держави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Законодавча влада ухвалює господарські закони — створює правове поле діяльності окремих виробників і національного господарства як усередині нього, так і за його межами (зокрема, визначає норми діяльності для зарубіжних партнерів). Виконавча влада здійснює організаційну діяльність виробників, формує концепції, програми і плани виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалізації продукції, соціального розвитку і добробуту. Судова влада вирішує господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов'язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціально-економічні відносини є засобом, механізмом створення матеріальної і духовної основи життя суспільства, його добробуту. Вони формують зміст і структуру національної економіки, її продуктивні сили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства.

До інституціональних  елементів національної господарської  системи відносять: підприємства, робітників, фірми, домогосподарства - мікрорівень національної економіки. У кожному з цих елементів тісно переплітаються праця, управління, власність та влада, формуючи скелет кожного з елементів.

Інституціональні підсистеми національної економіки можна розподілити  на два рівні: підсистеми першого  і другого порядку. До підсистем  першого порядку відносять галузі, сфери суспільного виробництва, - мезорівень господарської системи суспільства. А до другої - законодавство, ринок, державу, ринкову інфраструктуру як систему забезпечення реалізації інтересів суб'єктів господарювання, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації - макрорівень національної економіки.

До інститутів національної економіки також відносять податки, грошову систему, доходи, планування, виробництво, обмін, розподіл, споживання тощо, оскільки вони виступають конкретними  формами прояву базових економічних  інститутів.

Взаємодії базових економічних  інститутів в рамках економічної  підсистеми певного суспільства  визначає основні інститути національної економіки, в яких відбуваються ці взаємодії. До них окрім зазначених вище можна  віднести: економічний потенціал  держави, господарський механізм регулювання, особливості державного устрою, традиції, менталітет, характер нації, господарські комплекси та галузі економіки, стратегію економічного і соціального розвитку держави, особливості реалізації планування та прогнозування розвитку економіки, специфіку входження та місце країни у світовому господарстві, забезпечення безпеки національної економіки в умовах посилення глобалізації та інтеграції економічних відносин та ін.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального типу, так і в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Вони є загальними інституціями сучасного громадянського суспільства, що визначають якісний рівень розвитку всіх його підсистем. Демократія -- форма суспільної влади і держави, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного  суспільства, тобто національної економіки, є: економічна демократія, що означає реальну можливість і право реалізувати свої права власності (задеклароване і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (колективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації через механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.

Розвиток демократичної  національної економіки гальмує  наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід'ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрократизм як крайню форму її прояву.

Бюрократія - система економічного, соціального, політичного та адміністративного управління і регулювання, що базується на розмежуванні владних повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для координації усіх елементів та взаємозв'язків у системі суспільних відносин.

Надмірне зловживання  владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного  ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму - бюрократизм.

Бюрократизм - монополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різноманітних економічних і спеціальних інститутів та організацій і орієнтація нижчих ланок апаратного управління і влади на формальне виконання наказів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

Для соціально-економічного розвитку національної економіки, економічного зростання, поглиблення демократизації українського суспільства необхідним є створення повноцінних громадянських  інститутів.

Права людини - розроблена на основі прийнятої ООН Загальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу. Реалізують права людини - держава, громадські організації, в межах окремої країни, міжнародні, передусім правозахисні організації.

Економічний порядок - якісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.

Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ.

Економічна  свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарювання) - це право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.