Національна економіка: загальне та особливе

Міжнаціональний рівень регулювання. Цю функцію виконують різні міжнаціональні організації, що мають відповідну організаційно-правову базу та інструменти регулювання відносин між країнами.

На сьогодні сформувалися такі основні типи міжнаціональних організацій:

1) Міжнародні  організації. Функціональні цілісність і взаємозв'язок світу, що виникають під впливом глобальних інтеграційних процесів, потребують координації й узгодження дій окремих країн.Цю функцію виконують різні міжнародні організації, що мають у розпорядженні особливі організаційно-правові форми та інструменти регулювання міжнародних відносин.

2) Міжнародні економічні організації  - організації, котрі на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією і здійсненням міжнародного економічного співробітництва. 

 

1.4.Основні економічні показники  національної економіки

Ефективне функціонування складових частин національної економіки  визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.

Пропорції суспільного виробництва - співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.

Пропорції загальноекономічні (національної економіки, макроекономічні) - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг тощо. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні тощо.

В країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють чотири ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку національної економіки, кількісну та якісну зміну загальноекономічних пропорцій:

• рівень обсягу національного виробництва (структура  та динаміка суспільного продукту);

•  рівень зайнятості і безробіття;

•  рівень цін;

•  розвиток міжнародної торгівлі.

Найважливішою проблемою в національній економіці  є обчислення обсягу національного  виробництва.

Суспільний  продукт - це узагальнюючий результат діяльності суб'єктів національного господарства; вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Досить тривалий час одним з найбільш загальних  показників національної економіки  у нашій державі вважався сукупний суспільний продукт (ССП), валовий суспільний продукт (ВСП).

Сукупний  суспільний продукт - це сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. До складу ССП враховували як кінцевий продукт сфери матеріального виробництва, так і проміжний продукт галузей і виробництв. В результаті цього відбувалось подвійне рахування результатів матеріального виробництва. Ще одним недоліком цього показника було те, що він не враховував внесок нематеріальної сфери у формування суспільного продукту національної економіки.

Існують різні  способи аналізу результатів  суспільного виробництва. Найбільш відомі такі способи обліку результатів  суспільного виробництва.

Валовий суспільний продукт (ВСП) - це вартість всієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

ВСП містить  у собі, аналогічно до ССП, подвійний  розрахунок - результати проміжного виробництва (вугілля, чавун, сталь, прокат тощо), а  також незавершене виробництво.

ВСП = ССП - нематеріальне  виробництво                             (1.1)

Кінцевий  суспільний продукт (КСП) - вартість всієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання.

КСП = ВСП - подвійний  рахунок і незавершене виробництво          (1.2)

У той же час  у розвинених країнах світу була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН.

Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва.

Головним показниками  в СНР вважаються валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Обчислення даних показників було започатковано в Україні у 1988 році.

ВВП і ВНП  мають як спільні риси, так і  особливості. Їх спільна особливість  полягає у тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей  не тільки в матеріальному, але і  в нематеріальному виробництві. Основна відмінність полягає  у тому, що ВВП вимірює сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, створених в межах території даної країни, незалежно від того, чиїми факторами виробництва вони були створені - вітчизняними чи іноземними, а ВНП обчислюється за принципом власності.   ВНП- це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.

Існують три  основні методи обчислення ВВП (ВНП):

• за доданою  вартістю (виробничий метод);

• за видатками (метод кінцевого використання);

• за доходами (розподільчий метод).

Виробничий  метод застосовують переважно для  того, щоб уникнути подвійного підрахунку вироблених товарів та наданих послуг.

За  виробничим методом ВВП визначають як різницю між обсягом виробленої продукції та поточними витратами на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, послуг інших підприємств. Додана вартість включає в себе оплату праці, прибуток, процент.

За  видатками ВВП включає в себе суму видатків всіх макроекономічних суб'єктів на придбання кінцевих товарів та послуг.

ВВП = споживчі видатки (С) +

+ валові приватні  капіталовкладення (інвестиції) (І) +                (1.3)

+ державні видатки  (G) + чистий експорт (NХ)

За  доходами ВВП розраховується як сума усіх факторних доходів суб'єктів господарювання, амортизація та непрямі податки.

ВВП = заробітна плата найманих працівників (ЗП) + рента (Р) +

+ процент (П) + прибуток корпорацій (ПК) +                             (1.4)

+ дохід від  індивідуальної власності (ДІВ) +

+ амортизація  (А) + непрямі податки (НП)

До ВВП при  цьому не враховують: суто фінансові  угоди (купівля-продаж акції, облігацій); незавершене виробництво; перепродаж старих речей, які були у користуванні; трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога по безробіттю, стипендії тощо) та види діяльності, що неможливо точно прорахувати (робота домогосподарств, тіньові операції, бартер). По відношенню до показників ССП ВВП (ВНП) розраховується наступним чином:

ВНП = КСП + нематеріальне виробництво                            (1.5)

ВНП = ССП - подвійний рахунок і незавершене виробництво         (1.6)

З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва  у структурі національної економіки  обчислюють реальний (у поточних цінах) та номінальний (у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП = ВВП_{номінальний}/ВВП_{реальний}                              (1.7)  

 

В Україні приріст  ВВП та промислова активність носять хвилеподібний характер, що більшою  мірою визначається змінами пріоритетів національної економічної політики. Так, реальний приріст ВВП становив у 2000р. - 5,9%, у 2001 році- 9,1%, за 2002 рік- 4,1%, а приріст промислового виробництва- 13,2%, 14,2% та 7% відповідно,  у 2006 році середньорічний показник приросту темпів ВВП становив  1,6%.

Безробіття - друга ключова проблема національної економіки. З метою аналізу безробіття застосовують показник рівня безробіття.

Рівень  безробіття (и) показує частку сукупної робочої сили, яка не має роботи, але перебуває в активному її пошуку. Він визначається як співвідношення чисельності безробітних (U) до загальної кількості робочої сили (L).

До основних рівнів безробіття відносять: циклічне, фрикційне, структурне, сезонне.

u = U/L х 100%                                                                    (1.8)

Іноді економісти використовують також показники коефіцієнту участі у робочій силі та показник рівня зайнятості.

Коефіцієнт  участі у робочій силі (К) - співвідношення загальної чисельності робочої сили в країні (РС) до чисельності її дорослого населення (з моменту досягнення повноліття) (ДН).

К = (РС/ДН) х 100%                                                               (1.9)

Рівень  зайнятості (РЗ) - це показник, що відображає співвідношення між 1) чисельністю зайнятого населення (ЗН) і чисельності робочої сили (РС); або 2) співвідношення зайнятого та дорослого населення країни.

РЗ = (ЗН/РС) х 100%                                                         (1.10)

РЗ=(ЗН/ДН) х 100%                                                          (1.11)

Якщо в національному  господарстві відсутнє циклічне безробіття, вважається що в країні існує повна  зайнятість (3-4 %), а ВВП досягає  свого потенційного рівня.

Третя важлива  проблема - інфляція - це переповнення каналів грошового обігу країни масою надлишкових паперових грошей порівняно з потребами обігу в них, що супроводжується падінням рівня заробітної плати та швидкими темпами зростання цін. Для її розрахунку застосовують показники темпу та рівня інфляції.

Темпи інфляції показують зміну рівня цін в економіці і розраховують як співвідношення рівня цін поточного та базового року. Рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін (промислових або оптових цін, споживчих або роздрібних цін тощо).

До основних видів інфляції відносять:

• За темпами: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

• За причинами  виникнення: інфляцію попиту та інфляцію пропозиції.

• За формами  прояву: відкриту та пригнічену інфляцію.

Якщо підвищення загального рівня цін супроводжується  швидким та значним падінням обсягів виробництва, таке явище називають стагфляцією.

Торговельний  баланс - четверта ключова проблема будь-якої національної економіки - це взаємозалежність між сукупним експортом та імпортом національної економіки. Коли країна експортує більше ніж імпортує вона має позитивне торгове сальдо, а коли імпорт перевищує експорт, країна має дефіцит торгового балансу. Тоді країна повинна оплачувати імпорт за рахунок іноземних кредитів, що ставить її у залежність від інших держав.

Для більш глибокого  аналізу комплексного розвитку національної економіки застосовують також ряд індексів та показників, що відображають системні зрушення у структурі національного господарства країни.

Індекс  людського розвитку - це спеціальний показник, що поєднує три складові (ВВП, грамотність і тривалість життя) та дає складну оцінку людського прогресу. На сьогоднішній день він модифікований у двох своїх видах: у показниках освіти та доходу (ВВП на душу населення). Вважається, що країни з ІЛР менше 0,5 мають низький рівень людського розвитку; 0,6-0,8 - середній рівень; вище 0,8 - високий рівень розвитку.

Індекс  вартості життя - характеризує зміну цін на товари і послуги, якими користується населення країни. Застосовується для динаміки реальної заробітної плати у країні.

Індекс  промислових конкурентоспроможних компаній - показник відносної конкурентоспроможності виробів національної промисловості, які експортуються в інші країни.

Індекс  технологічного розвитку - показник, що відображає роль техніки та науки у розвитку економіки. Він враховує кількість зайнятого персоналу на НДДКР, кількість патентів та наукових публікацій у розрахунку на мільйон мешканців держави.

Індекс  людського капіталу включає рівень грамотності + кількість людей, що мають середню освіту + кількість людей з вищою освітою (у відсотках від усього населення країни). За розрахунками Світового Банку в Україні даний показник  у 2005-2006 рр.  становив 0,810 або 27 місце серед інших країн світу, що більше, ніж, наприклад, у Німеччині чи Швейцарії.

Індекс  інноваційних можливостей - інтегральний показник, що визначається як сума Індексу людського капіталу та Індексу технологічного розвитку нації. За рейтингом інновацій Україна протягом останніх 25 років не спроможна подолати позначку „39 місце".

Існує також  комплексний індекс, розроблений Світовим банком, - Індекс економіки, що базується на знаннях. Він враховує такі групи показників, як: режими та форми економічних стимулів, рівень освіти в державі, інновації та інформаційну інфраструктуру. Україна має один з найвищих рівнів освіти в Європі. Проте вона знаходиться на найнижчих позиціях за показниками захисту інтелектуальної власності, розвитку економічної інфраструктури, якості впровадження законодавчих норм, розкриттю інформації.