Національна економіка: загальне та особливе

Економічна  свобода у межах домашнього господарства здійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних і духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки - наймані працівники.

Економічна  свобода найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші фактори виробництва.

Економічна  свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку.

Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін.

Економічна  свобода підприємств реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

Економічна  свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп.

Для розвитку демократичної національної економіки велике значення також має економічна свобода інформаційної сфери, оскільки в сучасних умовах інформація стає одним з найбільш вагомих ресурсів економіки будь-якої держави.

В процесі відтворення виникають такі відносини, які є неминучими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі потребують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів є чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

- інститут сталого національного способу мислення: передбачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національного патріотизму для створення національно-громадського суспільства і стабільного зростання виробництва й добробуту громадян;

- інститути  держави: практично це інститути  влади - законодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, судової; їхніми завданнями є створити правові, фінансові, інвестиційні умови функціонування усіх інститутів національної економіки;

- інститут  правових норм: формування юридичних  норм, нормативів, які захищали б природні права і свободи людей, забезпечували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зайнятості, розподілу національного продукту тощо;

- інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровиробників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інститут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

- інститут  монополії: передбачає, з одного  боку, право виробника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого — недопущення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов сприятливого розвитку конкуренції;

- інститут  податків: передбачає розподіл частини  доходів і прибутків власників капіталу і найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціальних програм;

- інститут  профспілок: передбачає організацію  працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, оплату праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами, їхній діапазон значно ширший. 

 

2.4. Господарська збалансованість і стабільність як завдання державних інститутів національної економіки

Національна економіка  є складною (охоплює виробничі, соціальні, духовні, політичні та ідеологічні підсистеми) динамічною системою. Існування будь-якої системи, у тому числі національно-економічної, передбачає мінімально необхідний рівень її збалансованості, визначення якого, а також умов його збереження за обставин, що змінюються, — важлива складова методів управління і регулювання. Особливого значення вона набуває у дослідженні економіки з різними рівнями пропорційності, динамічності, тобто нестійкості.

Збалансованість — стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальному щодо потреб і технологій співвідношенні та рівновазі.

Розрізняють такі аспекти збалансованості економіки:

- натурально-вартісний;

- грошовий.

Натурально-вартісний  аспект збалансованості — це передусім забезпечення виробництва, національної сфери та споживчого ринку матеріальними ресурсами і товарами та послугами широкого вжитку.

Режим збалансованого розвитку економіки є найефективнішим, позаяк норма споживання у національному  доході протягом тривалого періоду  зберігається на найвищому рівні, а отже, структурні зміни і темпи економічного зростання у найкращому випадку є помірні. Прискорення економічного розвитку супроводжується підвищенням норми нагромадження і зміною пропорцій, що склалися. Це призводить до посилення ролі таких факторів, як економічні зв'язки, що можуть впливати на забезпечення пропорційності й, відповідно, збалансованості.

Інструментом  оцінювання збалансованості міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс.

Міжгалузевий  баланс — екониміка-математична балансова модель у вигляді системи лінійних рівнянь, яка характеризує зв'язки між: випуском продукції в одній галузі (у вартісному виразі) і витратами всіх галузей, необхідними для забезпечення цього випуску.

Зовнішньоекономічні зв'язки оцінюють за платіжним балансом.

Платіжний баланс — баланс сум потоків валютних платежів, які отримує з-за кордону і здійснює за кордон країна у процесі зовнішньоекономічної діяльності за певний період (рік, квартал, місяць).

Збалансованість національної економічної системи досягається з оптимізацією національних ідеологічних, політичних, демократичних, економічних та соціальних пропорцій.

Національні пропорції  є складною системою співвідношень  таких основних груп показників:

- пропорції національної самосвідомості — виражають співвідношення населення і влади за критеріями свідомості: національного патріотизму, національного нігілізму, національної винятковості;

- пропорції національно-державного мислення — виражають співвідношення населення і влади за критеріями ідеологічного, політичного і державного мислення, зокрема національної чи соціальної демократії; створення державного механізму для дотримання законів, які захищають права людини, чи механізму, в якому домінує культ державної установи, державного чиновника або природного господарського монополіста та ін.;

- пропорції національно-економічного мислення — виражають співвідношення населення і влади за критеріями економічних прав і економічної свободи людини та виробничого колективу, зокрема створення економіки на приватній чи неприватній власності; лібералізації чи централізації руху праці і капіталу; стимулювання праці і виробництва методами економічними чи "тіньовими", кримінальними; розподілу доходів за результатами праці кожного чи за посадами, титулами, званнями, державним статусом та ін.;

- пропорції виробництва і споживання — співвідношення виробничих і споживчих потреб та виробничих можливостей економіки.

- пропорції вартісної структури національного продукту:

- пропорції розподілу валового внутрішнього продукту:

- (співвідношення між споживанням домашніх господарств, держави, капіталовкладеннями і чистим експортом).

Найважливішою ознакою, що характеризує раціональну збалансованість і стабільність національної економічної системи, є її динамічність — необхідний рівень стабільності, який забезпечує самозбереження системи, але не є нездоланною перепоною до змін.

Кожна національна  економічна система має загальні і власні критерії збалансованості, зумовлені природними і соціально-економічними особливостями господарювання.

До  виробничих критерів національно-економічної  збалансованості і стабільності відносять:

- відсутність  абсолютної монополії окремих  груп виробників, переважання конкуренції у відносинах виробників, боротьбу за якість продукції і споживача;

- раціоналізацію розміщення продуктивних сил, удосконалення структури виробництва з урахуванням вимог ринку, потреб споживачів;

-  перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання заробітної платні не менш як на 3 — 5 %; посилення ролі стимулів до продуктивної праці та ефективного виробництва;

- збільшення  національного доходу завдяки  зростанню фондовіддачі основних фондів, підвищенню продуктивності праці виробників та зниженню собівартості на його створення;

- збільшення  кількості робочих місць, зменшення плинності кадрів (не повинна перевищувати З— 4% ). поліпшення виробничо-побутових умов, системи управління виробництвом, виробничої інфраструктури, структури і кваліфікації робочої сили тощо.

Ринкові критерії національно-економічної збалансованості, стабільності мають важливе значення щодо регулювання економічної системи загалом. Вони відображають стан виробництва, розподілу, обміну і споживання. Тенденції ринкових макроекономічних показників дають змогу визначити заходи регулювання і встановлення збалансованого та стабільного розвитку.

Соціальні критерії національно-економічної збалансованості  виявляють стан реальної політики розподілу  і споживання національного продукту. Через формування бюджету, доходів  простежується відповідність обсягу і структури національного продукту потребам населення і виробництва, стан платоспроможності уряду і населення, можливості національних заощаджень і капіталовкладень для економічного зростання.  

 

 

ТЕМА 3. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ 

 

3.1. Суспільні потреби як соціальна  база добробуту

Добробут як соціально-економічне явище є лише результатом рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері. Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва мають забезпечити матеріальну і духовну основу добробуту суспільства.

Добробут —  соціально-економічний стан суспільства, який виражає відповідність матеріального  і духовного забезпечення всіх і  кожного згідно з їх природними потребами.

Соціальні потреби  є складним і багатоаспектним явищем, яке виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта виробництва і предмета споживання.

Потреби — види продукції, речей, послуг, які необхідні людям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, використовувати.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні, соціальні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють відмінності в їхніх потребах. Зміст категорії "потреби особистості" полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприємництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробництвом) і попитом (споживанням).

Потреби класифікують:

- за суб'єктом: національні, регіональні, колективні, індивідуальні (приватні);

- за функціональною роллю: пріоритетні, стійкі, ситуаційні, другорядні;

- за об'єктом (предметом): матеріальні, духовні, етичні, естетичні;

- за сферами діяльності: політичні, ідеологічні, потреби у праці, пізнанні, спілкуванні, рекреаційні, релігійні та ін.

Потреби є соціально-економічним, національно-суспільним явищем. Вони перебувають у постійному розвитку, мають історичний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неїінтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задоволення. Отже, потреба, стимул, інтерес не існують поза людиною чи групою людей. Вони перебувають, у тісному діалектичному зв'язку, є тими ланками, через які виявляють свою дію економічні закони у сферах виробництва і обміну. 

 

3.2. Національний продукт  як виробнича база добробуту

Національний продукт як суспільне благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспільства. Скільки нація виробляє, стільки й споживає. Від рівня і структури виробництва національного продукту загалом і на душу населення залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб, тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту, насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національного продукту та приводити його структуру до обсягу і структури потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспільним інтересом, а й стимулом.

Для кожного  суб'єкта ринку стимулом є отримання  якнайвищого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівником  — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі  прибутку, державою — у формі  бюджету.

У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів  можуть спонукати для їх отримання  до використання таких методів: