Національна економіка: загальне та особливе

- фрагмент виробничої  функції, зокрема чисельність і якість праці, наявність основного капіталу, час роботи тощо;

- окремі аспекти,  властивості, відносини, які можуть  впливати на результат виробничої  функції;

- результат  виробничої функції та її складові  частини, тобто кількість і  структуру товарів, робіт, послуг та ціни.

Найбільшим  виробничим потенціалом серед сфер-складових  господарського комплексу в Україні  характеризується промисловість, що орієнтується як на внутрішній, так і на зовнішній  ринки У промисловості створюється  майже половина національного доходу країни. Вона характеризується складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалузевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Суспільна криза  в Україні на зламі ХХ-ХХІ століть  призвела і до зниження її виробничого  потенціалу. Назріла гостра необхідність розробки такої державної політики, яка б, насамперед, поставила вирішення  комплексу економічних, організаційних і технічних проблем з відродження і розвитку виробничого потенціалу як матеріально-технічної бази економіки країни.

Інвестиційний потенціал. Розроблення інвестиційної політики значною мірою визначається макроекономічним станом національної економіки і, звичайно, обсягом вкладень, тобто інвестиційним потенціалом.

Інвестиції  можна розділити на реальні, фінансові  та заощадження.

До реальних інвестицій відносять: вкладення у статутні фонди підприємств і організацій, господарських товариств; позики і кредити, надані підприємствам, організаціям та установам; придбання об'єктів нерухомості; золото; предмети колекціонування.

До фінансових інвестицій відносять: акції прості і привілейовані; облігації.

До заощаджень відносять: вклади (депозити) фізичних осіб; вклади (депозити) юридичних осіб.

З погляду затрат, інвестиції характеризують напрями  вкладів і виступають як об'єкти інвестиційної діяльності. Вони включають: новостворені і реконструйовані  основні фонди (основний капітал), а  також оборотний капітал в усіх галузях економіки; цінні папери і цільові грошові вклади; науково-технічну (інноваційну) продукцію; майнові права і права на інтелектуальну власність, що мають грошову (ринкову) оцінку.

Суб'єкти інвестиційної  діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери зараховують: капітальне виробництво, де здійснюються вкладення в основний і обіговий капітали галузей; інноваційна сфера, де реалізується науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал; оборот фінансового капіталу (грошового, позичкового і фінансових зобов'язань у різних формах).

Названі сфери  здійснення капіталовкладень становлять інвестиційний потенціал країни.  

 

4.6. Зовнішньоекономічний потенціал

Територіальний поділ праці — об'єктивний процес виробничої спеціалізації економічних районів чи країн і посилення міжрайонної або міждержавної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. Просторовий суспільний поділ праці взагалі зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їх географічним положенням.

Розрізняють дві  форми територіального поділу праці: міжрайонний - у межах однієї країни і міжнародний - між країнами. Відповідно до чинних законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому виробництві, національні вартості продукту якого нижчі за інтернаціональні. Відтак під міжнародним поділом праці розуміють процес взаємообумовленої спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку, що сприяє створенню системи багатосторонніх зв'язків між країнами.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів, цементу.

Україна має  висококваліфікований науково-технічний  і технологічний потенціали в  літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для  виходу на міжнародний економічний  простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ракети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон». Здійснюється низка інших міжнародних проектів.

Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замовлення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти  розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва цієї складної і високотехнологічної продукції. За своїми технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ринок з продукцією АПК, зокрема  на ринок зерна, цукру, олії.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику  та понад 6% картоплі.

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД в імпорті та інші країни світу - в експорті, причому основна частка торгівлі України припадає на РФ і становить близько 25% експорту і 45% загального імпорту товарів. Така орієнтація значно зменшує конкурентні можливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію.

Розвиток відносин з ЄС варто розглядати як один із стратегічних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Сьогодні Україна  має мало спільних економічних інтересів  з країнами ЄС, що зумовлено різницею в рівнях їх розвитку, в інституційних структурах тощо. Вступ України до ЄС підвищить її міжнародний авторитет, політичну, соціальну й макроекономічну стабільність.

В Україні не існує поки що чіткої наукової класифікації форм економічного співробітництва. Найчастіше мають місце такі форми зовнішньоекономічних зв'язків: зовнішня торгівля, спільні підприємства на території України, спільні підприємства за кордоном, іноземні підприємства на території України, міжнародні об'єднання та організації, лізинг, залучення іноземної робочої сили, виробниче кооперування, науково-технічне співробітництво, торгівля ліцензіями і технологією, прибережна та прикордонна торгівля, торгівля транспортними послугами, співробітництво в банківській сфері, іноземний туризм, співробітництво у вільних економічних зонах, інші форми міжнародних зв'язків (асоціації, торгові доми, торги та ін.).

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у формі клірингу - системи безготівкових розрахунків, які ґрунтуються на заліку взаємних вимог і зобов'язань і здійснюються через банки або спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в 1775 р.). Використовуються також бартерні операції, тобто операції безпосереднього обміну товарами.

За час своєї  незалежності Україна змогла налагодити зовнішньоторговельні стосунки більш  як із 180 країнами світу і створити свої торговельно-економічні місії у 34 державах європейського, азіатського, африканського та американського континентів. 

 

ТЕМА 5. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 

 

5.1 Інститути права, управління  і власності

Загальновизнаною  цінністю в усіх демократичних державах є право людини на життя, свободу, гідність тощо. Поняття "право" має два значення:

- по-перше, право  як найвищі вартості людини, а  саме право на життя, свободу,  освіту, переміщення, працю, оплату  праці та ін., тобто всі життєві  вартості, дані людині Богом;

- по-друге, як  система затверджених законодавчим  органом законів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути  права формують щонайменше два рівні  правових актів національного значення, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдетьсяверховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Стан і характер державної, політичної, економічної  і соціальної організації України  визначає Конституція України —  її Основний Закон. Конституція України  містить основні положення, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Інститут  Конституції України охоплює увесь спектр чинників потенціалу виробництва та потенціалу соціального споживання. Він обґрунтовує рамки як чинників виробництва, розподілу, так і рамки обміну та споживання. При тому констатує рівноправність усіх громадян перед її положеннями і гарантує реалізацію їхніх інтересів.

За  своїм функціональним призначенням Конституція України, тобто її положення, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Конкретизацію усіх відносин між виробниками, державою та виробниками і непрацюючими здійснюють так звані підконституційні закони. Такі закони охоплюють широкий спектр відносин, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Закони, що регулюють відносини  у сфері виробничого потенціалу. Отже, Закон:

- Про власність,  визначає відносини власності  на землю, основний і оборотний  капітали, створений продукт і  т. ін.;

- Про  зайнятість, визначає умови і  характер зайнятості в усіх галузях економіки;

- Про працю  і її оплату, визначає рівні  складності праці, її тарифікації  та оплату;

- Про господарські  товариства, визначає умови організації  господарської діяльності малих  підприємств;

- Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності;

- Про загальні  засади створення і функціонування (вільних) економічних зон;

- Про  аудиторську діяльність, визначає  умови і характер проведення контролю та фінансової оцінки діяльності підприємств;

- Про банкрутство, визначає умови санації (оздоровлення) підприємства чи його ліквідації;

- Про науково-технічну  інформацію;

- Про інвестиції, визначає джерела та умови  здійснення капітальних вкладень;

- Про іноземні інвестиції, визначає умови капіталовкладень зарубіжними інвесторами та ін.

Закони, що регулюють відносини  у сфері ринкових послуг. Отже, Закон:

- Про банки  і банківську діяльність;

- Про державну  статистику;

- Про зовнішньоекономічну  діяльність;

- Про інноваційну  діяльність;

- Про товарну  біржу;

- Про цінні  папери і фондову біржу та  ін.

Закони, що регулюють відносини  у соціальній сфері. Отже, Закон:

- Про  працю і її оплату;

- Про індексацію  доходів грішми населення;

- Про мінімальний  споживчий бюджет;

- Про  підвищення соціальних гарантій  для тих, що працюють та ін.

Закони, що регулюють відносини приватизації. Отже, Закон:

- Про приватизацію  майна державних підприємств;

- Про приватизацію  невеликих державних підприємств;

- Про приватизаційні  папери та ін.

Звісно, що наведеним  переліком кількість підконституційних  законів не обмежується. Зміни в  національній економіці потребують адекватного правового забезпечення задля їх урахування приформуванні економічних, політичних чи соціальних рішень. Щорічно приймається Закон України про Державний бюджет, удосконалюється податкова, митна та інша законодавча база, і цей процес буде нескінченний.

Інститути управління. Практично йдеться про інститути влади та їх функції в управлінні національною економікою. Конституція України стверджує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Інститут  законодавчої влади. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України з питань економіки та соціальної сфери належить:

- ухвалення  підконституційних законів;

- затвердження  Державного бюджету та внесення  змін до цього;