Національна економіка: загальне та особливе

- затвердження  загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розпитку, охорони довкілля;

- розгляд  і ухвалення рішень щодо схвалення  Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- затвердження  рішень про надання Україною  позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також: про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використання та Ін.

Інститут законогарантійної влади. Функції забезпечення Гарантій конституційного ладу в Україні і виконання підконституційних законів покладено на інститут Президента України. У сферу функцій Президента України входять питання енергетичної безпеки, прозорості державних закупівель, стабільності національної валюти, формування державних валютних резервів, залучення прямих іноземних інвестицій, регулювання відносин власності, приватизації тощо.

Інститут господарської влади представлений Кабінетом Міністрів України, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України.

Функції Кабінету Міністрів зводяться насамперед до управління і регулювання господарством  України. Таким чином Кабінет  Міністрів України - забезпечує матеріально  і фінансово державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої економічної політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає  заходів для забезпечення прав  та свобод людини і громадянина;

- забезпечує  проведення фінансової, цінової,  інноваційної, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє проект закону  про Державний бюджет України  і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України і підписаного Президентом України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання та ін.

Власність визнана  найголовнішою економічною категорією, яка виражає відношення привласнення засобів виробництва і результатів праці. Теорія власності і практика господарювання обґрунтовують необхідність запровадження двох інститутів власності:  інституту приватної власності та  інституту неприватної власності.

Інститут  приватної власності передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування.

Інститут неприватної  власності передбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування.

Особливим є питання відчуження об'єктів власності. Конституція України стверджує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушне.

Примусове відчуження об'єктів  права приватної власності може бути застосоване лише як виняток  з мотивів суспільної необхідності, на підставі і за порядком, встановленим законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. 

 

5.2. Власність в умовах  ринку

Специфічною властивістю  власності є здатність приносити  прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися  завдяки цілеспрямованій праці. Об'єкт власності як фізична річ  сам не може приносити прибуток і  нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб'єкта (власника і не власника) через механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат — отримання прибутку чи доходу.

Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів  виробництва, тим виразніший його інтерес  і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу (рис. 5.1).

Центральними  суб'єктами ринку є власники капіталу, підприємці, домашні господарства і  держава.

Рис. 5.1. Економічні інтереси в системі замкнутого руху по колу матеріальних і фінансових ресурсів у ринковій економіці  

 

Конкуренція підказує, як здійснювати виробництво, які  застосовувати технології, як знизити  витрати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок товарів  показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт реалізовує власні інтереси.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і  суспільства адекватно повинні  виявлятися види власності в різних формах. Це не означає, що форми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корективи, що їх вносять відповідні економічні та соціальні процеси, тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і соціальне та економічно згармонізованими.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого й ефективного функціонування пропорцій  видів і форм власності є їх антимонопольний характер. Створення  умов для їх конкуренції— запорука сприятливого впливу видів і форм власності на зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції.

Особливістю двох видів власності незалежно від  їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного  виду. Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення.

Приватна і неприватна власність формують відмінні системи свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, системи залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє ставлення до праці та її результатів, системи управління і регулювання тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах праці, виробництва, обміну і розподілу.

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки приватизація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснення залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація відбувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкладень, диверсифікації виробництва і створення збалансованої економічної системи.

Для української моделі ринкової економіки  прийнятнішим є другий вид приватизації, позаяк він привабливіший для західних інвесторів, які володіють новітніми технологіями й ефективними системами організації виробництва. Однак в Україні переважає перший вид приватизації, що характеризується, зрештою, простим привласненням майна підприємств вітчизняними "інвесторами", які, приватизувавши підприємства, отримують прибутки, "тіньові" доходи, а структурної і технологічної реорганізації майже не здійснюють.

Згідно з  основами римського права виділяють  три аспекти права власності: - право володіти, - право користуватися і - право розпоряджатися майном.

В Україні під  час перебування її у складі Російської імперії часто були чинні лише одне чи два з цих прав. У XX ст. більшість землі належала общині, але оброблялася індивідуальними господарствами. Родина не могла продати (право розпоряджання) свого наділу без згоди общини. Мало того, община могла забрати наділ в однієї родини й передати його іншій.

Обмеження майнових прав або їх нечітке формулювання можуть мати наслідком економічну неефективність. Наприклад, коли завод має право власності на землю, але не має права на ЇЇ продаж, йому доведеться і надалі здійснювати на ній промислову діяльність, незважаючи на те, що набагато ефективніше було б використати її під будівництво магазинів, житлових будинків чи іншого промислового підприємства.

Сучасні системи  майнового права передбачають складні  варіанти поділу прав власності в  той спосіб, який найбільше підходить  власникам, наприклад надання в  оренду.

Закон обумовлює  варіанти орендної угоди і визначає, яка зі сторін (орендар чи орендодавець) відповідає у кожному конкретному випадку. Правова система має також передбачати існування незалежних судів для урегулювання спорів і позовів за угодами у прийнятні строки і без зайвих витрат.

В Україні проблему права власності ще не розв'язано. Нині чимало об'єктів незавершеного будівництва не має власника, позаяк нез'ясованим є питання, кому належить земля чи будівлі. Коли щодо майнових прав виникає спір, ефективне його вирішення звичайно передбачає чітке закріплення прав власності за однією з конфліктуючих сторін. Іноді це не впливає на економічний аспект питання, хоча результат майнового спору негативно позначається на добробуті однієї зі сторін.

У розвинутих країнах  правові відносини товарообміну регулює комерційний кодекс. Він визначає порядок і способи виконання контрактів.

Контракт — угода між двома чи більше фізичними або юридичними особами, яка створює юридичне зобов'язання виконання певної дії (наприклад, поставку визначеної кількості товарів чи надання послуг).

Одне з важливих питань комерційного кодексу стосується забезпечених операцій, або угод під заставу. У багатьох випадках угода про продаж чи інша угода підкріплюється задля інтересів однієї зі сторін гарантією, яка передбачає, що за неспроможності покупця оплатити вартість товару продавець у певних випадках може претендувати на частину його майна. У комерційному кодексі детально обумовлено, за яких умов гарантія (застава) стає частиною угоди.

Не менш складним є вирішення питань, пов'язаних з  банківськими рахунками: зобов'язання банку перед вкладником; умови зняття вкладником на вимогу грошей з рахунку; зволікання банком переказу грошей з рахунку клієнта особі, яка має рахунок в іншому банку; відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок затримки банківського переказу.

Отже, майнові  права є складними, і їхнє ефективне  забезпечення залежить від наявності  адекватної правової системи, яка полегшує здійснення угод з майном. 

 

5.3. Суб'єкти власності  в ринкових умовах

За ринкових умов володіння власністю здійснюється багатьма способами. Найпростіший випадок — особиста власність.

Складнішою  є ситуація, коли право власності  належить групі власників. У товаристві ділові партнери поділяють між собою  усі витрати та привілеї, пов'язані  з володінням компанією. В акціонерному товаристві право власності поділяється між акціонерами, кожен з яких володіє певною часткою загальної власності компанії. У корпорації, яка є різновидом акціонерної компанії, може бути тисячі пайовиків. Досвід ринкових країн показує, що коли компанія належить більш, ніж одному власникові, повинні існувати ретельно продумані правила розподілу витрат і відповідальності.

Приводом до винаходу корпорації як правової форми  власності ведення бізнесу стало  те, що товариство виявилося цілком непрактичним при здійсненні великих комерційних проектів. Наприклад, для будівництва сталеплавильного комбінату чи автомобільного заводу потрібні такі величезні інвестиції, що без фінансової участі сотень або тисяч індивідуальних інвесторів не обійтися. Отже, виникає розмежування права власності (яке належить акціонерам) та управління (що належить керівництву).

Регулювання відносин власності в реальному житті  виявляється значно складнішою проблемою, ніж з іпотечним кредитом чи корпорацією. У цих випадках є реальні власники і їх реальний капітал. На практиці володіння власністю часто здійснюється непрямим шляхом. Йдеться про те, що акціонери можуть володіти компанією, яка володіє іншими компаніями. У таких випадках проблема корпоративного управління ускладнюється ще більше. Це підтверджує практика створення, наприклад, пенсійних фондів у ринкових країнах.

Пенсійні  фонди — лише один з видів фінансових посередників: організацій, що спрямовують гроші інвесторів на купівлю акцій різноманітних компаній. Отже, ці фінансові посередники стають співвласниками компаній, акції яких вони придбали. У західних країнах цією діяльністю займається кілька видів організацій: пенсійні фонди, комерційні банки, взаємні фонди і страхові компанії.

Практика ринкових країн показала, що важливим видом фінансової посередницької організації є страхова компанія, яка укладає з приватною особою чи організацією особливий контракт. Вона стягує зі страхувальника обумовлену суму грошей (так звану страхову премію), зобов'язуючись натомість виплатити йому (чи його родині) певну грошову компенсацію у разі надзвичайної ситуації. Найпоширеніші види страхування охоплюють: страхування життя (за яким родина страхувальника отримує компенсацію у разі його смерті); страхування від пожежі у квартирі чи будинку; страхування на випадок утрати працездатності; страхування на випадок автомобільної аварії.

Приватизація  здійснюється для:

- формування реального власника майна, капіталу, створюваного прибутку і забезпечення умов лібералізації його дій;

- створення  конкурентного середовища та стимулів продуктивного й ефективного використання праці і капіталу;

- наповнення ринків продукцією, на яку є попит, зниження цін на продукцію; зменшення виробничих витрат і зростання прибутків.

Лібералізація і приватизація в Україні, як засвідчує  практика, здебільшого здійснювалися без урахування таких цілей. Річ у тому, що робітничі колективи й адміністрація, отримавши право встановлювати розміри заробітної платні, одразу підвищили її вище за рівень, який обумовлювався продуктивністю праці, підприємства почали зазнавати відчутних збитків. Для їх відшкодування вони вимагали (і не без успіху) нових державних субсидій, що посилювало інфляцію. До таких негативних наслідків призвело порушення логіки ринкової трансформації загалом.