Національна економіка: загальне та особливе

Друга проблема пов'язана з внутрішніми джерелами  фінансування вітчизняного бізнесу: принцип  „зменшення рівня оподаткування", відсутність фінансового планування (бюджетування) на більшості підприємств, неефективна амортизаційна політика, переважання короткострокового кредитування над довгостроковим, низький рівень прибутковості, ризикова політика формування активів і пасивів без врахування принципів забезпечення фінансової рівноваги. Ці проблеми доцільно вирішувати одночасно, насамперед, шляхом проведення комплексної кредитної, фінансової, мотиваційної та податкової політики держави. 

 

7.3. Фінансово-кредитне регулювання національної економіки

Фінансово-кредитне регулювання національної економіки - це сукупність заходів держави щодо регулювання грошових відносин, які пов'язані з утворенням, розподілом, рухом і використанням фондів грошових коштів виробничого і невиробничого призначення з метою забезпечення держави, фірм, підприємств, організацій, фізичних осіб у грошових ресурсах.

Фінансово-кредитне регулювання охоплює цілий комплекс взаємовідносин між структурними ланками  національної економіки:

• Фінансові  відносини між державою і підприємствами, що реалізуються у взаємних фінансових потоках;

•Між суб'єктами господарської діяльності, які реалізуються через систему кредитування, фінансування, інвестування, взаємних платежів, перехресне володіння акціями тощо;

•Відносини  всередині великих підприємств  між їх частинами (корпорації, ФПГ, альянси  та ін.), між головною компанією та дочірніми фірмами, між підприємством та робітниками тощо;

•Між державою та соціально-культурними, екологічними та іншими органами, організаціями  і установами - як відносини субсидіювання, дотацій, податкових пільг, інвестування і кредитування останніх, між-бюджетні відносини;

•Між державою і населенням щодо різних загальнодержавних та спеціальних виплат, що здійснюються з державного та місцевого бюджетів;

•Між бюджетними ланками зведеного бюджету держави;

•Відносини  між підприємствами і кредитно-фінансовими  установами;

•Між кредитно-фінансовими  установами та державою.

Останні дві  групи фінансових взаємовідносин тісно  пов'язані з розвитком та рівнем функціонування кредитно-фінансових установ  національної економіки. До таких установ  відносять: національний банк держави, його відділення, мережа комерційних  банківських установ, інвестиційні компанії та фонди, кредитні спілки тощо.

Існує кілька напрямків  здійснення фінансово-кредитної політики держави:

Кейнсіанський підхід - передбачає зміну кредитно-грошової політики, що розгортається у сукупності заходів зі зміни резервів комерційних банків, процентної ставки та інвестиційної активності - мультиплікативна зміна номінального ЧНП (ВНП).

Монетарний  підхід - зміна резервів комерційних банків визначає шіни у грошовій пропозиції та структурі сукупного попиту, що веде зміни номінального ЧНП (ВНП).

Крім того, сама політика може визначатись як політика дорогих чи дешевих грошей.

Політика  дорогих грошей передбачається за умови загострення інфляційних процесів у державі: Нацбанк збільшує норми резервів комерційних банків - скорочується пропозиція грошей - зростає процентна ставка - інвестиційний попит скорочується - зменшуються темпи інфляції.

Політика  дешевих грошей застосовується в умовах безробіття і загальноекономічного спаду - знижується резервна ставка Нацбанку для комерційних структур - зростає пропозиція грошей - знижується процентна ставка та зростає інвестиційний попит - зростає реальний ВНП (ЧНП).

Світова практика налічує безліч моделей і способів ДРЕ, що має на меті вирівнювання диспропорцій у національній економіці. Проте найбільшої актуальності вони набувають в умовах трансформаційних змін національних економічних систем, до яких відноситься і Україна. Серед основних факторів, що визначають провідне місце держави у встановленні економічних пропорцій на початкових етапах трансформацій, слід назвати:

•недостатню розвиненість механізмів ринкового саморегулювання;

•відсутність  ринкової інфраструктури;

•необхідність становлення системи інститутів та інституцій національної економіки;

•необхідність забезпечення національної безпеки держави в умовах кризових перехідних явищ в економіці;

•супроводження  трансформацій значними темпами  та рівнем інфляції, безробіття, структурним  дисбалансом господарського комплексу;

•необхідність вироблення стратегії загальнонаціонального  економічного розвитку;

•відсутність  механізмів взаємоузгодженого функціонування рівнів національної економіки;

•нестабільність національної грошової одиниці;

•відсутність  мотивації до підприємницької діяльності;

•перехід бізнесу  в тінь та розвиток неринкових форм господарювання тощо. 

 

7.4. Принципи і проблеми соціального  захисту

У перехідний до ринкової економіки період соціальний захист малозабезпечених є одним із найважливіших завдань уряду. Ринкові перетворення потребують значних капіталовкладень і часу, тому проблема соціального захисту в період їх здійснення с досить гостра. Розв'язувати її уряду доводиться у складних умовах. З огляду на це соціальний захист має ґрунтуватися на таких принципах:

- спиратися на реальну частину національного продукту, яку можна виділити на соціальний захист за певного рівня обсягу виробництва для підтримки малозабезпечених верств населення;

- плата за товари і послуги повинна здійснюватися за ринковими цінами і тарифами, а субсидії і пільги — обґрунтовуватися платоспроможністю Державного бюджету;

- допомога має  бути адресна (у тому полягає  особливість ефективної ринкової  системи соціальної підтримки);

- соціальні  програми покликані сприяти здійсненню  необхідних змін в економіці, а не перешкоджати їм.

В Україні  постала необхідність зміни соціальних програм для того, щоб частину вартості соціальних послуг оплачувало населення: поряд із державним пенсійним страхуванням і медичним обслуговуванням, освітою розвивати недержавні, приватні їх форми.

Процес переходу до ринкової економіки супроводжується численними специфічними соціальними проблемами. Внаслідок багаторічного некомпетентного управління економікою в Україні існує можливість різкого зростання безробіття та бідності, відставання окремих регіонів щодо економічної ефективності. Тому на державу покладається завдання розроблення короткотермінових програм, що передбачають надання допомоги тим, кого зачепили ці проблеми.

Україні доцільно перейняти досвід країн, які  здійснювали структурну перебудову, зокрема США, де в роки Великої депресії було реалізовано Програму громадських робіт, яка передбачала найм безробітних на будівництво екологічних і культурних об'єктів.

Україні необхідні  програми громадських робіт, зокрема  для регіонів з високим рівнем безробіття (існує потреба в будівництві автомобільних доріг і здійсненні екологічних заходів), що дало б змогу збільшити зайнятість.

ТЕМА 8. ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ  ПОРЯДОК 

 

8.1. Сутність демократії  та її місце в самоуправлінні економікою

Демократія  як світогляд формується у процесі виробництва і державотворення, створення ідеології і політики, відносин між людьми і народами. Демократія уможливила вільне політичне волевиявлення, вибір політичного ладу і державної системи, які забезпечили свободу підприємництва та стимулювання виробництва. Отже, економічні і політичні демократичні перетворення повинні здійснюватися паралельно.

Економічні  реформи є серйозним випробуванням  для будь-якої демократичної країни. Річ у тому, що процес активізації  підприємницької діяльності серед  найширших верств населення тривалий і потребує усвідомлення суспільством його необхідності, великих капіталовкладень і концентрації зусиль на економічній трансформації.

Досвід таких  трансформацій у різних країнах  світу засвідчує, що початкові етапи  реформ супроводжуються негативними економічними і соціальними процесами, що іноді породжує зневіру населення і навіть суспільну паніку. Однак поглиблення демократизації, запровадження і сприйняття демократичних засад у політиці і в економіці як норми співжиття позитивно впливає на активізацію ділової активності, зростання капіталовкладень, зайнятості і обсягів виробництва та споживання загалом.

Демократія (грец, demos — народ і kralos — влада) — система відносин у країні щодо формування влади і уряду з обраних народом представників.

Демократичними  є держави, якими керують обрані народом представники. Демократія як спосіб державотворення і гуманізації суспільних відносин піддається певному виміру на основі відповідних критеріїв, які групують на політичні, соціальні, організаційні, моральні, економічні. Кожній групі відповідає показник рівня демократії і поведінки влади та виборців щодо його дотримання.

1. Політичні критерії — рівні політичні права партій і громадян: рівні права представляти свої програми щодо національного, політичного, ідеологічного, економічного, соціального, міжнаціонального розвитку країни виборцям.

2. Соціальні критерії — соціальна рівність: усі соціальні верстви виборців мають рівні права обирати владу (депутатів, президента, уряд, місцеве управління) і бути обраними.

3. Організаційні критерії — влада обраної виборцями більшості: владні структури формуються за принципом більшості отриманих голосів кандидатами на виборах; групування представників обраних меншістю голосів для недопущення до влади представників обраних більшістю голосів і самим сформувати владу не відповідає принципу демократії загалом.

4. Моральні критерії — гідність і чесність представників влади: більшість і меншість, влада і опозиція діють згідно з конституцією і законами країни, не допускають ідеологічних, національних, політичних, економічних, соціальних, організаційних спекуляцій, пам'ятають про пріоритет національних і державних, регіональних інтересів та інтересів осіб, а не своїх власних.

5. Економічні критерії —- добробут нації: діяльність демократичної влади повинна забезпечити економічне зростання, платоспроможність своїх громадян, соціальну справедливість, рівновагу і стабільність.

Демократія  і ринкова економіка — явища  взаємозалежні. Ринкова економіка  ґрунтується на вимогах об'єктивних економічних законів господарської збалансованості, товарообміну і товаровиробництва, а дотримуватися цих вимог належить конкретній людині — власнику капіталу, людині-підприємцеві, людині-бізнесменові, тобто конкретному суб'єкту виробництва. Для того, щоб конкретні суб'єкти виробництва могли виробляти товарів і послуг у такій кількості та якості, такої структури та асортименту, як того потребує суспільство, вони повинні мати економічну свободу і стимули виробляти. Практика довела, що саме демократія забезпечує права і свободи будь-якого суб'єкта ринку, в тому й у сфері виробництва товарів і послуг. Вона формує серед усіх членів суспільства усвідомлення необхідності поважання взаємних прав і свобод, встановлення відносин співробітництва на засадах партнерства і взаємовигоди. Демократія не допускає несправедливої гіперболізації інтересів будь-яких суб'єктів влади і рийку, тим паче нечесного і незаконного привласнення не створеного ними продукту. Навпаки, вона спонукає до активної підприємницької діяльності, розширення її видів, справедливого розподілу продукту, об'єднання зусиль, праці і капіталу для досягнення позитивних економічних та соціальних результатів.

Ринкова економіка  розвиває поділ праці не лише між  виробниками всередині країни, а  й між виробниками різних країн. Демократія забезпечує визнання і Гарантії взаємовигідного партнерства у сфері міжнаціонального виробництва, торгівлі та інших видів діяльності. Вона спонукає до захисту відносин прав і свобод людини в політичній, економічній і соціальній сферах конституціями і законами країн, які запроваджують демократію і встановлюють відносини з іншими країнами.

Для України актуальними є такі уроки демократії:

- Однією з першочергових умов здійснення ринкових реформ є ефективне політичне керівництво з боку виконавчої влади. Влада має обґрунтувати, пояснити необхідність складних перетворень.

- Необхідність формування ринково-економічних інститутів. Якщо права власності не гарантовано, якщо під час визначення спрямування інвестицій політичні міркування переважають над економічною доцільністю, якщо інфляція утримується на високому рівні і зростання цін не піддається прогнозуванню, економіка не може функціонувати злагоджено.

- Ринок несумісний із консервативним традиціоналізмом. Ринок змінює мислення і поведінку людей, впливає на їхню культуру, а вони, своєю чергою, удосконалюють ринок. Однак не менш важливим є те, що нації не втрачають культурного коріння, незважаючи на тісне зближення їхніх економічних структур і законів.