Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Ноября 2013 в 00:44, лекция
Предмет та задачи курсу.
Особливості формування та розвитку національної економіки України.
Типи національних економік: їх сутність та характеристики.
Основні економічні показники національної економіки.
- дотримання
положень Конституції України
щодо розбудови правової
- дотримання чинного законодавства України з питань регулювання грошових потоків, товарних ресурсів, капітальних вкладень для забезпечення стабільного стану на споживчому ринку, активізації товарообмінних процесів, збільшення реальних грошових доходів населення, рівня споживання та стимулювання економічного зростання загалом;
- неприпустимість
гіперболізації власних інтересів
чиновниками державної,
судової, правоохоронної, господарської,
регіональної та місцевої влади і порушення
ними чинного законодавства та положень
Конституції України, Вилучення з обороту
і привласнення частини потоків бюджетних,
страхових, капітальних, товарних та інших
ресурсів, оскільки це призводить до дестабілізації економічної
системи, негативных
Створення сприятливих
правових і економічних умов для
господарських систем мікроекономічного
рівня важливе з погляду
Науково обґрунтована, виважена політика лібералізації, капітальних вкладень, руху грошових і товарних потоків забезпечує економічне зростання (збільшення обсягів виробництва національного продукту, реальних доходів населення і його платоспроможності, створення бездефіцитного бюджету держави і відносної стабільності цін).
ТЕМА 9. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
9.1. Стратегія структурних перетворень національної економіки
Розробка і впровадження загальної стратегії розвитку національної економіки України пройшли ряд етапів:
1. 1991 - 1994 рр. - становлення національної регулюючої економічної системи. Цей період характеризувався зародковими процесами формування національного правового поля; нерозвиненістю державного апарату управління; відволіканням державних органів економічного регулювання від виконання притаманних власне їм економічних функцій у зв'язку з активними процесами приватизації та корпоратизації; недостатнім рівнем професійного економічного мислення у сфері державного менеджменту та ін.
2. 1995 - 1998 рр. - стабілізація та синхронізація взаємозв'язків між органами державної влади; формування основних елементів ринкової інфраструктури; підвищення рівня економічної освіченості та моральної відповідальності перед суспільством з боку органів державної влади; перехід від переважання адміністративних методів регулювання до впровадження економічних важелів та переваг індикативного планування та прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки. В цей період іде вирівнювання темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці національної економіки, оформлюються підвалини взаємовідносин з міжнародними економічними, екологічними та соціально-культурними організаціями, зростає рівень реального ВВП, підвищуються соціальні виплати і заробітна плата.
3. з 1999 року і до тепер - період макроекономічної стабілізації і, хоч нерівномірного, проте поновлення економічного зростання, що має однією з причин налагодження більш-менш єдиної цілісної системи регулювання економіки: остаточно сформоване коло суб'єктів та об'єктів державного регулювання економіки, визначено основні його цілі та пріоритетні напрямки, йде прагнення узгодити державну координацію господарського життя з ринковими, корпоративними, міжнародними та суспільними регуляторами соціально-економічних процесів у національній економіці.
Але зважаючи на ряд позитивних зрушень в Україні значне коло питань залишається невирішеним. Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед постіндустріальними країнами, проте їх гострота в Україні є більшою в наслідок продовження активних соціально-економічних трансформацій та затяжної політичної кризи. До таких питань належать:
• перехід від аналізу та переймання західних моделей економічного розвитку до основ розробки стратегії саморозвитку національної економіки;
• перехід до розширеного відтворення суспільного виробництва за динамікою основних макроекономічних показників національної економіки;
• забезпечення гармонійного розвитку приватних, державних та корпоративних інтересів;
• подолання проблем корупції та тіньової економік;
• забезпечення політичної стабільності держави, подолання проблеми зрощення влади та бізнесу.
Комплексне вирішення цих проблем дасть можливість вивести національну економіку України на більш якісний рівень економічного та соціального розвитку, а також посісти належне місце у системі міжнародного економічного середовища.
Стратегія структурних перетворень —
Заходи національно-
Економічне зростання забезпечують радикальні структурні зрушення, які охоплюють:
- визначення національних, політичних, внутрішніх і зовнішніх економічних пріоритетів, які гарантували б самофінансування України на найближчу перспективу:
- партнерську співпрацю з усіма країнами світу;
- створення
інституційних умов для
- зміну якості основного капіталу, мислення та якості трудового капіталу, якості й структури обігового капіталу;
- встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивних сил.
Розв'язання цього комплексу проблем потребує узгодженого політичного, економічного, правового та фінансового функціонування усіх гілок влади.
В Україні підприємства розміщені нерівномірно за кількістю і видами діяльності. Галузі, що сконцентровані в кількох регіонах і слабко піддаються реструктуризації, схильні до різкого спаду виробництва, скорочення робочих місць. Тому центральні та місцеві органи управління мають підтримувати структурні перетворення, щоб уникнути соціальних проблем. При тому важливим є:
- зміцнення економічного самоуправління областей;
- розукрупнення об'єктів соціальної сфери за одночасної їх реструктуризації;
- створення регіональних ринків праці;
- запровадження неповного робочого дня.
Ці напрями реорганізації управління та регулювання економічних процесів з активнішим залученням регіонів уможливлять підвищення їхньої ролі як суб'єктів ринку з огляду на те, що регіональні структури управління відповідальні за стан справ в економіці та соціальній сфері на відповідних територіях. Тому їм має бути надано правові, фінансові, економічні, розподільчі можливості для розв'язання регіональних соціально-економічних проблем.
9.2. Роль малого підприємництва в національній економіці
Поняття малий бізнес в економічній літературі чітко не визначено. Але доведено, що він є невід'ємною складовою світової ринкової господарської системи як найбільш масова, динамічна, гнучка форма ділового життя. Перш ніж визначити поняття малий бізнес, необхідно розмежувати поняття підприємництво та бізнес, які співвідносяться між собою як специфічне і загальне. Тобто поняття бізнес більш ширше ніж поняття підприємництва.
Бізнес - будь-яка діяльність, яка ведеться переважно традиційними методами з метою отримання прибутку.
Підприємництво - систематична, ініціативна, самостійна, на власний ризик, інноваційна діяльність з виробництва продукції та надання послуг з метою задоволення потреб споживача і отримання прибутку.
Тобто вважається, що підприємництво повинно включати елементи новизни та ризику, а бізнес, орієнтований на отримання прибутку, може здійснюватися у будь-якій сфері діяльності.
В економічній
літературі малий бізнес визнач
У світовій практиці критеріями визначення масштабів підприємств (малі, середні, великі) визнано: обсяг капіталу, чисельність зайнятих, обсяг випуску. Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну характеристику для того чи іншого виду підприємств.
В Україні до малих підприємств відносяться підприємства, незалежно від форми власності, середньооблікова чисельність працюючих на яких не більше 50 осіб, а валовий дохід від реалізації продукції не перевищує 500 тис. євро на рік.
Але сутність малого бізнесу полягає не в кількісних характеристиках (чисельність працюючих та розмір валового доходу), а в тому, що він засновується на особистій праці власника та членів його сім'ї, а також на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю господаря.
Роль і місце малого бізнесу (підприємництва) в національній економіці найкраще проявляється у властивих йому функціях, які набувають ще більшого значення для перехідного стану економіки. Вони полягають у наступному:
• формування численних суб'єктів ринкового господарства, насамперед, створення ефективного недержавного сектору економіки, орієнтованого на попит, конкуренцію; стимулювання ділової активності населення та утворення нової соціальної верстви підприємців-власників, які становлять соціальну базу економічних реформ, забезпечують стабільність суспільства;
• сприяння процесам первісної демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції;
• вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної для нього дрібносерійної, штучної продукції, що задовольняє індивідуальний, а не масовий попит;
• розв'язання проблеми зайнятості, шляхом надання робочих місць вивільненим з державного сектору верствам населення;
• сприяє процесам демократизації суспільства, тому що характеризується найбільш демократичними, раціональними формами його організації та управління;
• орієнтація на місцевий (локальний) ринок та індивідуальний споживчий попит.
Усе це дає підстави зробити висновок, що функціонування малого підприємництва в ринковій економіці не є відокремленим. Взаємодіючи з великим та середнім бізнесом, з державним сектором, воно становить невід'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи.
Таблиця 9.1.
Переваги та недоліки малого бізнесу
Переваги малого бізнесу |
Недоліки малого бізнесу |
1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. |
1. Малі підприємницькі
структури с досить нестійкими. |
2. Малий бізнес
сприяє розвитку науки, |
2. Великий комерційний ризик, пов'язаний із залученням особистих коштів. Як правило, підприємці залучають особисті кошти, кошти родини, і в разі негативних результатів, вони втрачають єдине джерело існування. |
3. Не потребують
великого стартового капіталу, |
3. Малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічної кон'юнктури. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкротують у 2-5 разів більша, ніж у великих. Ці фактори впливають також і на кількість новостворе-них підприємств. |
4. Висока оборотність ресурсів. |
4. Слабка сприйнятливість до найновіших досягнень НТП. |
5. Підприємця спонукає сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення - матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. При чому, її повнота вимірюється втратою власності і всього, що з нею пов'язане. |
5. Функціонування
малих підприємств значною |
6. Швидко реагує на потреби споживача. Швидка переорієнтація виробництва на випуск нової продукції. |
6. На малих підприємствах нижча продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці. |
Информация о работе Національна економіка: загальне та особливе