Національна економіка: загальне та особливе

 

 

Успішний розвиток малого бізнесу в країнах із розвиненою ринковою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Там дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, при чому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодіють один з одним.

Фактори, що впливають на нестійкість малого бізнесу:

• обмеженість  фінансових ресурсів;

• висока підвладність впливу ринкової кон'юнктури;

• нестабільність доходів;

• слабке сегментування  власної частки ринку;

• висока вразливість  до несприятливих економічних факторів (інфляція, циклічні коливання, високий  податковий тиск);

• швидкість банкрутства;

• конкуренція  великих корпорацій;

• вузьке коло споживачів і постачальників;

• локальність  ресурсних і збутових ринків;

• великі фізичні  та психологічні навантаження;

• адміністративні  перешкоди;

• невизначене  ставлення держави та брак підтримки з її сторони. Основна суперечність малого бізнесу полягає між об'єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю малого підприємства, що виконує стабілізаційну роль у перехідній економіці та активізує інноваційну діяльність в умовах розвиненої ринкової економіки та слабкою життєздатністю суб'єктів малого підприємництва, особливою вразливістю їх щодо економічної кон'юнктури й тиску з боку великих корпорацій, а також адміністративних перешкод.

Головними формами  розв'язання основної суперечності малого бізнесу є:

• державна підтримка, яка включає правове фінансово-кредитне, матеріально-технічне, інформаційне та кадрове забезпечення;

• інтеграційна підтримка, яка включає такі форми інтеграційних зв'язків великих та малих підприємств, як субпідряд, лізинг, франчайзинг, венчурне фінансування;

• самоорганізація та кооперування малого бізнесу на політичних (громадські об'єднання підприємців, спілки, асоціації) та економічних (підприємницькі мережі, кредитні та збутові кооперативи) засадах;

• міжнародна фінансова та технічна допомога.

Ці форми  розв'язання основної суперечності малого бізнесу означають пом'якшення  дії завдяки системі заходів, спрямованих на внутрішнє і на зовнішнє середовище малого підприємництва.

Розвиток  бізнесу, в тому числі і малого, в Україні стримується внаслідок:

• складностей  в одержанні кредитів та нерозвиненості системи гарантій і страхування  діяльності малих підприємств;

• нестачі кваліфікованих кадрів, здатних працювати в умовах ринку;

• відсутності  розгалуженої мережі організаційних і управлінських організацій, які надають малим підприємствам різного роду послуги;

- бюрократичних  перешкод, що примушують засновників  підприємств

оббивати пороги численних інстанцій.

Для розв'язання вищезазначених проблем в Україні  необхідно здійснити ряд заходів:

• по-перше, розробити єдину державну регуляторну політику у сфері підприємництва (створення належної нормативно-правової, методологічної бази впровадження регуляторної політики в Україні; усунення виявлених порушень державного регулювання підприємницької діяльності;

• по-друге, удосконалити податкову політику впровадження спрощених методів оподаткування суб'єктів малого підприємництва, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва);

• по-третє, сприяння розвитку малого підприємництва, як частини загальної соціальної та економічної політики України, розробка і впровадження програм мікрокредитування, використання фінансових ресурсів суб'єктами малого підприємництва, створення сприятливих умов для відкриття власної справи, залучення молодих підприємців до об'єднань підприємців та до громадського життя);

• по-четверте, запровадження механізму громадської підтримки малого підприємництва (громадські приймальні, колегії, метою яких є надання інформаційно-консультативних послуг).

Сприяння розвитку малого бізнесу - одне з основних завдань  державного регулювання економіки, оскільки малий та середній бізнес є невід'ємною складовою забезпечення сталого її розвитку. 

 

9.3. Реструктуризація базових  галузей промисловості

До підприємств  базового комплексу України належать: виробництво та розподіл електроенергії, газу та води; металургійне виробництво; машинобудування і металообробка; хімічне і нафтохімічне виробництво; виробництво деревини, целюлози, паперу і будівельних матеріалів; виробництво транспортного устаткування.

У 2007 р. частка підприємств  базового комплексу становила 67 %. Вони виробляли 79,3 % промислової продукції  від загального її випуску.

В основу реструктуризації підприємств базових комплексів покладено економічний фактор — конкурентоспроможність продукції за її ціною і якістю: ціна відшкодовує собівартість виробництва, а якість — гарантує вимоги споживачів щодо її використання чи експлуатації. З огляду на це головним напрямом реструктуризації є підприємизація — створення на базі великих комплексних виробництв підприємств, які орієнтуються на попит їхньої продукції на ринку і на прибутки.

Запаси  вугілля в Україні значні, але воно має невелику конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Полегшення адаптації вугільної промисловості до ринку можливе за умов:

- створення  самостійних підприємств на базі  виробничих об'єднань. За такого підходу кожна шахта самостійно веде облік витрат.

- лібералізації  внутрішньої торгівлі звичайним  і збагаченим вугіллям, коксом. Це  дає змогу торговельним підприємствам,  на відміну від виробників  вугілля, виявити свої специфічні  переваги(наприклад, оптимальна організація потоку товарів, збирання та поширення інформації) і завдяки диверсифікації послуг підвищити свою ефективність;

- лібералізації  зовнішньої торгівлі вугіллям. Забезпечує  вільний вибір споживачами джерел отримання вугілля, у тому числі імпорт, а виробники вугілля повинні отримати свободу експорту в інші країни;

- обмеженого прямого державного втручання у галузь.

Гостра потреба  реформування газового сектора продиктована, насамперед нестабільністю ситуації з  міжнародним постачанням газу.

Для підприємизації газового сектора, потрібні такі заходи:

- скасування  регулювання імпорту; надання  власниками трубопроводів високого тиску, третім особам можливості користування ними;

- підприємизація  у сфері торгівлі газом для  того, щоб позбутися регіональних  монополій на постачання газу  і забезпечення оптовим продавцям змоги здійснювати торгівлю в усіх регіонах на основі контрактів з обласними та оптовими і з іноземними постачальниками;

- спеціальне регулювання транзитних угод.

Реструктуризація  у нафтовому секторі передбачає часткове розукрупнення його об'єктів, посилення конкуренції у тих сегментах, де це доцільно. Здійснювані для того заходи мають бути спрямовані на:

- лібералізацію виробництва, імпорту та експорту сирої нафти;

- створення самостійного транспортного підприємства для надання послуг з транзиту нафти;

- вільний доступ на український ринок продукції іноземних нафтопереробних підприємств, за винятком випадків неспростовного субсидування іноземних нафтопереробних компаній (демпінг);

- доступність  торгівлі нафтопродуктами для  багатьох підприємств;

Проблеми української електроенергетики пов'язані не з пропозицією, а передусім з попитом (споживанням). Унаслідок різкого скорочення виробництва з 296 млрд. кВт/г у 1990 р. до 180млрд. кВт/г у 2006 р. вивільнилися надмірні потужності. Спорудження нових електростанцій недоцільне ні з технічного погляду, ні щодо фінансування. Оскільки в Україні реформування електроенергетичного сектора почали з корпоратизації без створення самостійних підприємств, спроможних функціонувати продуктивно і прибуткове, постала потреба поліпшення структури енергетичних підприємств і підвищення їхньої продуктивності та ефективності.  

Україна має усі умови для функціонування потужної сталеплавильної промисловості: власні родовища залізної руди і коксованого вугілля, місця інтегрованого виробництва сталі з Гарантованим водопостачанням, великі запаси металобрухту, а також є кваліфіковані інженерні та робітничі кадри. В 2001 р. експорт сталі становив 35 % від загального обсягу українського експорту.

Рамкові умови  для реструктуризації було поліпшено дерегуляцією (вільним ціноутворенням, полегшенням технічних змін завдяки зупиненню нерентабельних підприємств, прискоренням корпоратизації суміжних стадій виробництва, скасуванням обмежень на торгівлю металобрухтом).

Кольорова металургія розвинута в Україні доволі слабко через нестачу сировини. Основні фонди кольорової металургії потребують відновлення. Головними напрямами промислової політики уряду України в цій галузі є розвиток алюмінієвої промисловості і збільшення виробництва титану.

Перепрофілювання машинобудівних підприємств, які працювали на оборону, на цивільне виробництво, можливе за прискорення їх розукрупнення, чіткого розмежування цивільних і військових підприємств, зміцнення технологічної бази, цілеспрямованих науково-дослідних програм і потребує капіталовкладень у сумі приблизно 15 — 20 млрд. дол. Для залучення таких іноземних інвестицій потрібні відповідні політичні та економічні передумови. 

В Україні хімічна  галузь потребує радикальних організаційних зрушень. Вона енерговитратна, негативно впливає на довкілля. На реструктуризацію хімічного виробництва потрібно щонайменше 3 — 5 млрд. дол., позаяк основні фонди зношені, не існує замкнених виробничих циклів. І як наслідок — великі витрати на транспортування і трансакції, що знижують конкурентоспроможність кінцевої продукції. В Україні слабка сировинна база для хімічної промисловості, тому більшість сировини імпортується. Для поліпшення стану в хімічній промисловостітреба відмовитися від здійснення вертикальної промислової політики та прямого державного втручання.

Сільськогосподарський сектор України пов'язаний з різними  галузями промисловості, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства та переробляють продукцію  рослинництва і тваринництва, забезпечують транспортування, зберігання і збут сільськогосподарської продукції. 

Реструктуризація сільськогосподарського сектора і приведення його у відповідність  з вимогами ринкового механізму  необхідне з таких причин:

- цей сектор найскоріше може адаптуватися до ринку, окупити необхідні для його реструктуризації капіталовкладення і давати прибутки;

- його продукція є однією з важливих статей українського експорту і має попит на світовому ринку, тобто є ліквідна.

Потенціал сільськогосподарського сектора України достатній для  забезпечення продуктивного й ефективного виробництва. Проблема полягає у відсутності належних правових, економічних, організаційних умов для такого виробництва. 

 

9.4. Реструктуризація банківської  системи

Для належного функціонування банківської системи в Україні необхідно забезпечити відповідні умови. Банки створювалися поспішно, без відповідної готівкової бази. У 1992—1995 pp. цей процес був особливо інтенсивний, оскільки уряд здійснював відкриту політику грошової емісії, інфляція зростала в тисячі разів, і величезна маса грошей оберталася через банки, підприємства і населення робили вклади під високі відсотки. Банківська система України структурно недосконала. Причинами того є:

- Загальноекономічні умови, передусім багаторічна гіперінфляція.

- Знецінення  приватних грошових засобів у період гіперінфляції.

- Платіжна криза у відносинах між підприємствами.

- Конструктивні помилки у правових засадах банківської системи.

- Податковий  тиск на банки.

Аналіз причин структурних проблем банків свідчить про необхідність подальшого реформування банківської системи.

Ефективність  економіки безпосередньо залежить від ефективної діяльності банків. Система банків — найважливіший елемент ринкової інфраструктури, характер їх операцій визначає швидкість і продуктивність обороту грошей, товарів і капіталів. У ринкових умовах діяльність банків має бути спрямована на:

- якнайбільше залучення вільних коштів населення і підприємств;

- оперативне кредитування капітальних вкладень у сфері виробництва товарів і послуг;

- запобігання спекулятивним операціям, що здійснюються для отримання прибутків.

Перепоною для банківської діяльності є  її ідеологізація чи політизація.

Пріоритетними завданнями на цьому шляху є:

- приведення у відповідність діяльності уряду і Національного банку з вимогами дії закону господарської збалансованості, зокрема щодо вибору джерел фінансування соціальних програм, дефіциту Державного бюджету тощо, відмова від емісії як джерела <span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_0