Національна економіка: загальне та особливе

Важливим питанням приватизації в Україні є продаж підприємств чужоземним покупцям — компаніям ринкових країн, які мають сучасні технології виробництва й управління, є платоспроможними, чи компаніям країн СНД, зокрема Росії.

У процесі приватизації в Україні здійснювалося акціонування (корпоратизація) підприємств.

Акціонування — правова процедура перетворення державного підприємства на акціонерне товариство, яка передбачає поділ власності підприємства на велику кількість частин (акцій) відповідно до закону та їх розподіл міме працівниками чи продаж: населенню.

За програмою  української приватизації адміністрація  і колектив підприємства мають змогу  впливати на вибір її способу. Здебільшого  у процесі акціонування контрольний  пакет акцій отримують підприємства. Решта акцій виставляється на сертифікатні аукціони, в яких беруть участь окремі громадяни та інвестиційні фонди.

Досвід ринкових країн показує, що навіть після приватизації Україні належить вирішити складне  питання — створення дієвої системи  приватної власності, судово-правової системи, спроможної забезпечити дотримання прав приватної власності, фондової біржі, на якій можна було б купувати акції корпорацій на відкритому ринку. 

 

ТЕМА 6. ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ 

 

6.1. Національний ринок України  і його проблеми

Національний ринок – система постійних товарно-грошових відносин між суб’єктами виробництва і суб’єктами споживання продукту країни, які встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.

Національний  ринок є індикатором стану національної економічної системи загалом. Наприклад, структура, якість запропонованих товарів і послуг відображають стан сфери виробництва і послуг, динаміка виробництва — механізм капіталовкладень і стимулів виробництва, структура і динаміка споживання — рівень і динаміку доходів грішми споживачів, динаміка цін — рівень збалансованості та стабільності економічної системи. А національна грошова одиниця, зокрема її обмінний курс, реалізація нею функцій засобу платежу і заощадження значною мірою характеризує особливості політичного й економічного мислення уряду, банків, виробників, населення загалом. Вартість, обіг національної валюти відображають рівень ефективності, динаміку, структуру виробництва товарів і послуг, їхню конкурентоспроможність на національному і міжнаціональному ринках.

Загалом аналіз національного ринку розкриває  обширну інформацію про країну, націю, особливості їх господарської діяльності, рівень економічного мислення, інтегрованості у світогосподарські зв'язки. Важливим він є і для висновків про господарську культуру, ментальність нації тощо.

Контрольовану та прозору  економіку, рух ресурсів і товарів  якої дотичний до бюджетної системи, вважають офіційною. Однак існує  економічна діяльність, яку не контролюють  органи державних фінансів і статистики, а тому вона не оподатковується, не враховується у системі національних рахунків, тобто є неофіційна.

Тіньова економіка — сукупність не облікованих і протизаконних, нелегальних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

"Тіньова" економіка,  за оцінками, становить майже  половину загального обсягу виробництва  в Україні. У промисловості  ця частка, очевидно, значно вища, особливо серед малих та середніх підприємств. Але ця проблема поширена і серед великих підприємств, які, хоч і сплачують податки, але, продаючи готову продукцію нижче собівартості "дочірнім" підприємствам, що функціонують у "тіньовій" економіці "перепомповують" прибутки до тіньового сектора, де вони недосяжні для податкових органів. В офіційній документації таке підприємство вважається збитковим.

"Тіньова" економічна  діяльність стає серйозною загрозою  для розвитку промисловості. Вона  не дає змоги забезпечувати  економічне зростання і задоволення людських потреб. Малі підприємства зацікавлені й надалі залишатися у категорії малих. Серйозні інвестори утримуються від входження у сектори, де переважає тіньова діяльність, оскільки їм або доведеться мати справу з нечесною конкуренцією з боку неплатників податків, або йти на численні ризики. Домінування "тіньової" економічної діяльності в Україні може бути основною причиною тривалого економічного спаду.

Водночас "тіньова" економіка  життєво важлива для багатьох людей, позаяк створює робочі місця, товари та послуги. Без неї життєвий рівень в Україні був би ще нижчий. Вона навіть забезпечує певне економічне зростання. Але тіньовики "висмоктують" сили економіки, і якщо це триватиме й надалі, то може призвести до руйнування цивілізованого українського суспільства, оскільки:

- подальша втрата податкових  надходжень сприяє дефіциту бюджету,  що загострює фінансову та  економічну кризи;

- втрата надходжень  до бюджету не дає змоги  надавати основні державні послуги: освіту, охорону здоров'я, державну безпеку, охорону довкілля тощо;

- ухилення від сплати  податків виробників, які діють  у секторі "тіньової" економіки,  призводить до зростання податкового  тиску на ділові кола офіційного  сектора, що дедалі більше знижує  їхню спроможність створювати  робочі місця, здійснювати капіталовкладення, зростати;

- тіньова економіка  сприяє беззаконню.

Одним із чинників "тіньової" економіки є бартер, який ускладнює процес відстежування  і оподаткування фінансових потоків.

За період 1992—1995 років Україна пережила одне з найруйнівніших соціально-економічних лих — інфляцію. Насправді це була гіпертрофована інфляція, гіперінфляція.

Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що породжує стрімке зростання цін.

Інфляцію трактують як загальне підвищення цін, наприклад, на І, 2, 3, 5, 10 і т. д. відсотків, гіперінфляцію — як загальне підвищення цін на десятки і сотні відсотків. З 1996 до початку 2001 р.інфляція в Україні перебувала на рівні 20—ЗО відсотків на рік. Подолати її дуже тяжко, позаяк інфляція є наслідком загального стану виробництва і рівня доходів, які не задовольняють потреби людей.

Інфляцію справедливо  вважають найвідчутнішою соціальною проблемою. Від неї найбільше потерпає населення, оскільки зростання цін на споживчому ринку вичерпує їхні доходи. Вона є найважчим непрямим податком, який населення змушене сплачувати через придбання товарів на споживчому ринку.

Ціна — співвідношення, в якому гроші обмінюються на товари і послуги.

Інфляція тісно  пов'язана із суттю та функціями  грошей, з чинниками, які впливають  на них та на пропозицію і попит.

Національний  банк України змушений скуповувати  іноземну валюту для підтримання  незмінного її курсу до гривні, друкуючи гривні і запускаючи їх через валютні біржі на гуртовий і споживчий ринки. Інакше курс долара різко знизився б, і підприємства, що працюють на експорт, збанкрутували б, тобто зупинилися б. А того допустити не можна, бо створилися б умови для припливу імпорту, що могло б спричинити зупинку всіх українських підприємств. 

 

6.2. Сутність і функціонування  ринкової інфраструктури

Для прискорення руху товарів і послуг, підвищення продуктивності виробництва й ефективності використання ресурсів потрібні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини, — ринкова інфраструктура.

Ринкова інфраструктура — сукупність організаційно-правових форм, за допомогою котрих як єдине ціле функціонують ринкові відносини.

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є: кредитна система і комерційні банки; емісійна система й емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення і центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технологи і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції; системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації; торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл; митна система; професійні спілки тих, хто працює за наймом; комерційно-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудиторські компанії; громадські і державно-громадські фонди, створені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури. Сучасна інфраструктура ринкової економіки формувалася у процесі еволюції товарного виробництва. Вона виконує такі чотири функції:

- організаційне  оформлення ринкових відносин;

- полегшення  реалізації інтересів учасників  ринкових відносин;

- спеціалізація  різних суб'єктів економіки, підвищення  оперативності й ефективності  їхньої роботи на основі диференціації  ринкових ніш, які вони заповнюють;

- полегшення  форм юридичного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності  аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види:

- спеціалізована  ринкова інфраструктура;

- загальна ринкова  інфраструктура.

Перша обслуговує окремі ринки: ринок товарів, послуг, цінних паперів тощо, друга — всю економічну систему, від виробництва до споживання.

Біржа — постійна організаційна форма гуртового ринку вартостей.

За  видом діяльності розрізняють біржі - загальні і -спеціалізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертається кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа— біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

В Україні функціонує низка бірж. Серед них — Українська універсальна товарна біржа. Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

Торговий  дім — спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі — сама фірма.

Аукціон —різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізняються індивідуальними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріат, хутро та ін.

Існує два способи  проведення аукціонів:

- аукціон на  підвищення цін;

- аукціон на зниження цін (голландський аукціон).

На першому  товар купує той, хто дає найвищу  ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Аукціони проводять  спеціальні фірми, які працюють переважно  на комісійних засадах, а також брокерські фірми та асоціації.

Роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних  організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит — це й надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Холдинг— компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг —- для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін..

Холдингові  компанії існують у різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, одноосібна компанія, державні організації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або інших ресурсів, що їх мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність Інвестиційних фондів — акумулювання коштів населення і використання їх для нагромадження.

Страхова  фірма - акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, житловий фонд та ін. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми неабияк впливають на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.