Національна економіка: загальне та особливе

- Не треба побоюватися, що, здійснюючи ринкові реформи, Україна потрапить у залежне становище від інших держав. Згідно з "теорією залежності" вільна торгівля й капіталізм призводять до того, що бідні країни потрапляють під владу багатших. Досвід ринкових країн засвідчує: найкращий спосіб запобігання зовнішній залежності — дотримання стратегії економічного розвитку, яка ґрунтується на свободі міжнародної торгівлі, приватній власності та ринкових відносинах господарювання.

- Необхідні рішучість і високий темп реформування економіки. Повільні реформи легко загальмувати через політичне протистояння, позаяк різні політичні угруповання, захищаючи власні часткові інтереси, блокують перетворення, яких погребує усе суспільство.

- Ринкова трансформація потребує фінансової допомоги розвинутих країн. Щоб отримати її, Україна повинна виявляти прийнятну для них політичну та економічну, ідеологічну й демократичну рішучість на шляху ринкових перетворень. Іноземна допомога забезпечує політичну підтримку урядові, який здійснює реформи.

- Стратегія ринкових трансформацій передбачає:

-  децентралізацію політичної влади, делегування повноважень уряду регіональним і місцевим органам влади;

-  обмеження діяльності уряду рамками його першочергових завдань, поки для нього й економіки загалом настануть кращі часи.

- Ініціатива ринкових перетворень має виходити від виконавчої влади й підтримуватися Верховною Радою України.

Найголовнішим уроком є те, що для здійснення демократичних  і ринкових перетворень потрібні зусилля усього народу, суспільна злагода. 

8.2. Економічна свобода і її основи

Економіка як суспільне  явище розвивається на основі дії  об'єктивних суспільних законів, зокрема  законів відтворення населення, відтворення виробництва та ін. Це означає, що економіка теж є об'єктивне, тобто незалежне від волі й  свідомості людини явище. Людині належить лише пізнавати об'єктивні економічні закони та пристосовувати до їхніх вимог свої господарські дії.

Економічною основою  економічної свободи суб'єктів  ринку є головне економічне відношення — відношення власності на засоби виробництва (капітал) та результати праці (продукт). Питанняочевидно, полягає у тому, щоб створити правовий та економічний механізм становлення свободи, тобто механізм привласнення капіталу і створеного продукту, за якого інтереси виробника і споживання, підприємства і найманої праці збігалися. Практика показує, що становлення економічної свободи — це досить складний та історично тривалий процес. Узгодити інтереси суб'єктів ринку непросто.

Історія розвитку економіки засвідчує, що економічна свобода як об'єктивне явище мусить бути усвідомлена. Поляризація економічної свободи, тобто концентрації її в одних руках є неприпустима. Це позбавляє економічної свободи інших суб'єктів ринку. Досвід розвинутих країн показує, що економічна свобода мусить бути розподілена між виробниками та споживачами в таких пропорціях, за яких буде встановлена рівновага на ринку, тобто будуть дотримані вимоги дії закону господарської збалансованості.

Становлення економічної  свободи можна ілюструвати декількома етапами: поляризації капіталу, становлення механізму саморегулювання, деполяризація капіталу, свободи (лібералізації) руху праці, капіталу, товару.

Етап поляризації капіталу. Історично відбувається переходом від рабовласницького до феодального способу мислення та виробництва і розвитку процесу так званого первісного нагромадження капіталу. Усвідомлення власності і нагромадження капіталу окремими групами людей вступає у суперечність із необхідністю розподілу свободи між учасниками виробництва і споживання. Таке нагромадження означало відокремлення значної частини дрібних виробництв і споживачів від капіталу (засобів виробництва) і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості — з другого.

Поняття "первісне нагромадження капіталу" вперше вжито у працях А. Сміта. Він показав, що первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами: державні позики, податки, протекціонізм, колонізація, піратство та ін.

В Україні процес первісного нагромадження капіталу швидкими темпами здійснювався після  скасування кріпосного права. Не оминув цей процес Україну після проголошення Акту незалежності в 1991 році. Він набув не лише тіньового, а й кримінального характеру. Наслідком цього процесу стали планово-номенклатурна приватизація, масове безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масове розкрадання бюджету, державної власності, тотальна корумпованість державних чиновників усіх рівнів влади тощо.

Етап становлення механізму саморегулювання. Нагромадження капіталу окремими групами і кланами змусило їх формувати систему відносин, в якій кожен з них міг відносно вільно використовувати свій капітал у виробництві та збільшувати його обсяги. Появляється відносно нове економічне явище — конкуренція, тобто встановлення рівних можливостей власників капіталу діяти на ринках. Це призводить до обмеження абсолютної виробничої ініціативи одних власників стосовно інших, становлення певного рівня економічної свободи для кожного. Появляються ознаки економічного змагання між виробниками на ринках, кожен сам регулює свою поведінку на ринку, маючи на меті зміцнити свої позиції на ньому. Таким чином формується механізм саморегулювання економіки, який реалізується передусім через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції. Боротьба між власниками капіталу однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів задля отримання надприбутків.

Економічна  свобода на цьому етапі охоплює  власників капіталів у різних галузях економіки. Проте значна частина найманої праці наразі такою економічною свободою не користується. Капітал концентрується в обмеженій частині власників, і вони продовжують ініціювати виробництво та привласнення прибутків.

Етап  деполяризації капіталу. Практика показала, що надмірна поляризація капіталу викликає декілька проблем:

- по-перше, зниження зацікавленості найманих працівників до продуктивної й ефективної праці;

- по-друге, загострення соціальної нерівності між власниками капіталу та найманою працею, яка не володіла капіталом і почувалася обділеною.

Це було своєрідним натяком на відсутність економічної  свободи в найманих працівників  і можливостей ними розв'язувати  свої соціальні проблеми за їхніми потребами. Треба було розв'язувати ці гострі проблеми якнайскоріше. І таке рішення прийнято у формі "овласнення найманої праці. Тобто зрозуміли, що треба поділитися економічною свободою через поділ частини привласненого капіталу між найманими працівниками.

Процес "овласнення найманої праці" відбувається просто: продажем частини капіталу власників найманим працівникам у формі купівлі ними акцій вартості частини реалізованого капіталу власника. Таким чином наймані працівники отримували частину капіталу у свою власність, а з ним певну економічну свободу та партнерську співпрацю з іншими власниками капіталів. Це дало можливість об'єднуватися в акціонерні компанії, тобто корпорації з перевагами колективного управління власністю усіх акціонерів. Незалежно від частки акціонерного капіталу, усі учасники корпорації мали можливість впливати на рішення компанії з тих чи інших питань виробництва, інвестицій, реалізації продукції.

Етап  свободи руху праці, капіталу, товару. Деполяризація капіталу і часткове "овласнення найманої праці" зняло частково соціальну напруженість і зблизило позиції та інтереси всіх учасниківвиробничо-фінансових об'єднань. Це дало імпульс до посилення процесу капіталізації виробництв, здійснення інноваційних капіталовкладень, підвищення продуктивної та ефективної функцій праці і капіталу загалом. Виробництво і споживання набували природної рівноваги та збалансованості, економічну свободу отримували як конкретні виробники, так і споживачі. Економічна свобода всіх суб'єктів ринку набуває високого рівня, що потребувало, своєю чергою, ліквідації бар'єрів для її просторового поширення. Обґрунтовується і запускаються в обіг правові, економічні, фінансові норми відносин з приводу лібералізації руху праці, капіталу, товарів, робіт і послуг не лише між корпораціями однієї країни, а й між корпораціями різних країн. Звісно, що стосується тих країн, які зрозуміли важливість економічної свободи для розв'язання проблем економічного зростання та підвищення добробуту своїх народів. Наслідком економічної свободи стали прозорі економічно, інвестиційно та фінансово інтеграційні процеси в Європі, Північній Америці та інших регіонах світу.  

8.3. Економічний порядок  як система узгоджених інтересів

Поняття "економічний порядок" асоціюється з прозорим і зрозумілим для усіх суб'єктів ринку рухом потоків грошей, товарів, робіт і послуг, праці, капіталів. Одним з інтригуючих питань економічної системи є привласнення створеного продукту, капіталу та інших ресурсів. Саме відносини з приводу привласнення ресурсів визначають рівень економічного порядку (безладу) у будь-якій господарській системі. За високим рівнем економічного порядку спостерігається продуктивний рух ресурсів, практично відсутні такі негативні тенденції, як корупція, організована злочинність, розкрадання бюджетних коштів та багато інших.

Установлення економічного порядку, як показує історична практика, є дуже складним завданням для будь-якої з країн та їхніх урядів. Інтрига привласнення грошових чи інших видів ресурсів була і залишається спокусливою для усіх, хто при владі, контролі за рухом ресурсів, навіть для правоохоронних та судових органів.

Розв'язання цієї проблеми потребує насамперед усвідомлення усіма членами суспільства, що економічний  порядок вигідний для вcix і повинен ґрунтуватися:

- по-перше, на встановленні національно-суспільної самоорганізації задля ефективності економіки;

- по-друге, на узгодженні інтересів суб'єктів економіки з приводу привласнення капіталу та інших ресурсів.

Національна самоорганізація суспільства — конституційно і державно само організована спільнота на основі єдиної національно-демократичної ідеології титульної нації і національних меншин, самодостатньої соціально орієнтованої економічної системи, сповідування принципів загальнолюдських вартостей, добробуту і захисту громадян.

Національна самоорганізація  суспільства можлива лише в разі усвідомлення громадянами її необхідності для створення продуктивної та ефективної економічної системи. Будь-яка самоорганізація, зокрема національно-державна, потребує відповідних матеріальних і фінансових ресурсів, що створюються у системі виробництва, фінансів, обігу. Між національною самоорганізацією суспільства й ефективністю економіки існує тісний взаємозв'язок: чим вищий рівень національно-демократичного й економічного мислення, національно-ідеологічної єдності людей, дотримання положень конституції і законів країни, правил економічних і зовнішньоекономічних відносин, тим вищий рівень продуктивності національного капіталу та ефективності виробництва національного продукту.

Кожен елемент  ринкової системи відіграє певну  роль у підвищенні економічної ефективності. Найважливішим є економічна свобода. Якщо держава встановлює обсяги виробництва адміністративно, як за централізованого планування, баласт досягає значних обсягів, позаяк вона, держава, змушує підприємства випускати нікому не потрібну продукцію. Дія такого елемента, як право власності, спонукає підприємства до пошуку нових ринків збуту і зведення до мінімуму виробничих витрат. Ринкова конкуренція запобігає штучному товарному дефіциту, який створюють монополії задля отримання надприбутків. Завдяки ринковим інститутам підприємства мають змогу торгувати між собою, забезпечуючи потреби виробництва. Жорсткі бюджетні обмеження сприяють тому, що підприємства не сподіваються на допомогу уряду для відшкодування своїх збитків і концентрують зусилля на задоволенні потреб клієнтів, а отже, отриманні відповідних прибутків. Передбачувана державна політика уможливлює здійснення довгострокового планування виробництва і капітальних вкладень.

Для акцентування на значенні національної самоорганізації суспільства в підвищенні економічної ефективності виокремлюють два її види. Перший з них пов'язаний зі способами розподілу національних ресурсів. У колишньому СРСР, наприклад, неефективність економіки пояснювалася, зокрема, тим, що більша частина промислових ресурсів спрямовувалася на потреби важкої промисловості й незначна — у галузі, що виробляли товари масового вжитку. Другий — з використанням ресурсів у кожній конкретній економічній сфері. За командно-адміністративної системи неефективність підприємств була спричинена безгосподарним розпорядженням сировинними ресурсами і низькою продуктивністю праці більшості робітників.

Практика переходу до ринку показує, що існують суперечності економічних інтересів різних суб'єктів  національної економічної системи, які виникають через відносини власності на капітал. В організаційно-правовому аспекті суспільно необхідний напрям розвитку відносин власності повинен забезпечити вирішення двох важливих завдань:

- по-перше, узгодження економічних інтересів суб'єктів національного і регіонального виробництва;

- по-друге, формування національного єдиного господарського комплексу, достатнього для проведення усіма суб'єктами виробництва, зокрема регіоном, самостійної економічної і соціальної політики.

Звісно, що така політика повинна органічно поєднувати регіональні економічні й соціальні інтереси із загальнонаціональними інтересами України як єдиної держави.

Теорія економічної  самостійності регіональної господарської  системи обґрунтовує необхідність першочергового упорядкування відносин власності на капітал: людський, основний і обіговий. Якщо в регіоні помітні тенденції зниження ефективності економіки, то це є результатом певних деформацій у системі відносин власності на капітал і управління. Причому ці деформації пов'язані передусім із суб'єктивним чинником, з невпорядкованістю відносин власності на виробничий капітал і на привласнення результатів виробництва.

Власність —  це узаконене право суб'єкта на володіння  капіталом чи майном, які приносять  йому прибуток. Основними ж компонентами системи відносин власності, які випливають з даного визначення, є суб'єкт власності, об'єкт власності і предмет власності.

Однією з  найважливіших проблем ринкової економічної трансформації є  забезпечення прозорого і швидкого руху товарів, капіталів, грошей, праці тощо, від якого залежить ефективність усієї економічної системи, й обліку, що Гарантує їх кількісну і якісну цілісність, тобто неможливість переведення частини потоків ринкових ресурсів у неформальний ("тіньовий") рух, який неминуче негативно позначається на загальних макроекономічних показниках. Запобігти цим небажаним макроекономічним тенденціям можна завдяки стабілізаційним заходам на мікроекономічному рівні: