Державне регулювання інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості

 

концерну "Хлібпром" та більшості операторів ринку хліба та хлібобулочних виробів фактична норма споживання хліба та хлібобулочних виробів на особу в Україні протягом 1990-2011 років перевищує раціональну норму споживання хліба та хлібобулочних виробів на особу на рік. Необхідно зазначити, що статистичні дані щодо фактичного споживання населенням існують тільки за укрупненою групою хлібопродуктів, дані щодо фактичного споживання хліба та хлібобулочних виробів відсутні. Таким чином, для ринку хліба та хлібобулочних виробів, ми пропонуємо, встановити фактичні обсяги споживання розрахунково, виходячи з раціональних норм споживання для демографічних груп населення без урахування перевищення раціональних норм споживання, на які вказують оператори ринку хліба та хлібобулочних виробів.

 

Для подальшого аналізу вважаємо за доцільне дослідити зміну чисельності

населення України за досліджуваний період.

 

 

 

 

 

Динаміка чисельності населення України за 1990-2011 роки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.7. Динаміка чисельності населення України у 1990-2011 роках постійне населення станом на 1 січня, тис. осіб. [складено за даними Державного комітету статистики України (http://da-ta.com.ua/guest_atricle/2145.htm)]

 

Таким чином, з рис. 7 можна зробити наступні висновки: у період з 1990 по 1993 рік відбулося несуттєве збільшення чисельності населення України, а з 1993 по 2011 рік відбувається постійне скорочення чисельності населення України.

Виникає необхідність порівняти темпи зміни обсягу виробництва хліба та хлібобулочних виробів з темпами зміни чисельності населення України.

Оскільки, можна припустити, що спостерігається відповідність зміни обсягів виробництва хліба і хлібобулочних виробів України та зміни чисельності населення України, що можна дослідити в табл.3.2.

 

Таблиця3.2

 

Динаміка обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів і чисельності

 

населення України з 1990-2011 роки

 

Рік	Обсяг виробництва хліба та хлібобулоних виробів, тис. тонн		Чисельність населення України, тис. осіб	Темп зміни обсягу виробництва хліба та хлібобулочних виробів до 1990 року, %	Темп зміни чисельності населення України до 1990 року, %
1990	6701		51556,5	100	100
1991	6685		51623,5	99,76	100,13
1992	6441		51708,2	96,12	100,29
1993	5444		51870,4	81,24	100,61
1994	4540		51715,4	67,75	100,31
1995	4114		51300,4	61,39	99,5
1996	3452		50874,1	51,51	98,68
1997	3060		50400	45,66	97,76
1998	2676		49973,5	39,93	96,93
1999	2510		49544,8	37,46	96,1
2000	2646		49115	39,49	95,26
2001	2449		48663,6	36,55	94,39
2002	2360		48240,9	35,22	93,57
2003	2335		47823,1	34,85	92,76
2004	2307		47442,1	34,43	92,02
2005	2264		47100,5	33,79	91,36
2006	2160		46749,2	32,23	90,68
2007	2034		46465,7	30,35	90,13
2008	1978		46192,3	29,52	89,6
2009	1828		45963,3	27,28	89,15
2010	1807		45782,6	26,97	88,8
2011	1694,2		45598,2	25,28	88,44

 

 

Таким чином, виходячи з даних табл.3.2 темпи зміни обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів та темпи зміни чисельності населення України не співпадають, за період з 1991 по 1994 рік вони взагалі різнонаправлені. Отже, можна зробити висновок, що на зміну обсягу виробництва хліба та хлібобулочних виробів України несуттєво вплинула зміна чисельності населення України.

Постає необхідність у визначенні причин і факторів, що вплинули на скороченння виробництва хліба та хлібобулочних виробів України протягом 1990-2011 рр.

З цією метою, на основі даних щодо чисельності населення України, розрахункового рівня споживання хліба та хлібобулочних виробів на 1 особу в Україні, що базується на раціональній нормі їх споживання для різних соціальних і демографічних груп та обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів в Україні побудуємо табл. 3.3.

 

Таблиця 3.3

 

Основні показники виробництва і споживання хліба та хлібобулочних виробів за 1990-2011 рр.

 

Рік	Споживання хліба та хлібобулочних продуктів (розрахункове), тис. тонн			Обсяг виробництва хліба та хлібобулочних виробів,тис. тонн		Абсолютне відхилення обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів від споживання, тис. тонн			Відносне відхилення споживання хлібу та хлібобулочних виробів до їх обсягу виробництва, %
1	2				3		4		5
1990	4762,65				6701		1938,35		40,7
1991	4771,43				6685		1913,57		40,1
1992	4782,89				6441		1658,11		34,67
1993	4800,52				5444		643,48		13,4
1994	4790,53				4540		-250,53		-5,23
1995	4757,97				4114		-643,97		-13,53
1996	4726				3452		-1274		-26,96
1997	4689,73				3060		-1629,73		-34,75
1998	4659,65				2676		-1983,65		-42,57
1999	4633,03				2510		-2123,03		-42,82
2000	4606,51				2646		-1960,51		-42,56
2001	4577,02				2449		-2128,02		-46,49
2002	4550,93				2360		-2190,93		-48,14
2003	4523,57				2335		-2188,57		-48,38
2004	4497,69				2307		-2190,69		-48,71
2005	4473,2				2264		-2209,2		-49,39
2006	4446,56				2160		-2286,56		-51,42
2007	4424,15				2034		-2390,15		-54,03
2008	4400,8				1978		-2422,8		-55,05
2009	4378,84				1828		-2550,84		-58,25
2010	4360,45				1807		-2553,45		-58,56
2011	4341,53				1694,2		-2647,33		-60,98

 

Таким чином, з табл. 3.3 можна зробити наступні припущення: у структурі попиту на хліб та хлібобулочні вироби хлібокомбінатами задовольняється близько 50% потреби, а інші 50% задовольняються малими підприємствами, домогосподарствами, власними виробництвами супермаркетів тощо, оскільки за ними практично не ведеться статистичний облік; споживання хліба та хлібобулочних виробів за період з 1990 по 2011 рік поступово зменшується незначними темпами, у той же час виробництво хліба та хлібобулочних продуктів зменшується швидшими темпами, що обумовлює збільшення в структурі споживання частки малих підприємств. Так, якщо у 1990 році хлібокомбінатами та потужними підприємствами України випускалось 59,3 % хліба та хлібобулочних виробів, що споживаються, то у 2011 році, продукцією хлібокомбінатів вже забезпечується 39,02 % ринку. Беручи до уваги, досить низьку якість готової продукції малих підприємств-виробників хлібу та хлібобулочної продукції, можна розглядати різницю між споживанням хліба та хлібобулочних виробів в Україні та обсягами їх виробництва як потенційний ринок збуту для хлібокомбінатів.

 

На мою думку, споживання хліба та хлібобулочних виробів за різницею офіційних обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів в Україні і дають нам обсяг, який випускається малими підприємствами, домашніми господарствами, пекарнями, мініпекарнями та власними виробництвами супермаркетів (рис.8).

Рис. 8. Споживання населенням хліба і хлібобулочних виробів та обсяги виробництва хліба і хлібобулочних виробів в Україні за 1990-2011 рр., тис. тонн.

Виходячи з рис. 4, можна зробити висновок, що ринок споживання хліба та хлібобулочних виробів України практично не зазнав змін з 1990 по 2011 рр., його обсяг залишався в середньому на рівні 4600 тис. тонн хліба та хлібобулочних виробів на рік. А зміни в офіційних обсягах виробництва хліба та хлібобулочних виробів відбулись через перерозподіл ринкових часток між підприємствами всередині галузі.

 

Висновки до розділу ІІІ

Отже, хлібокерна галузь для України є традиційною, значні обсяги споживання хліба та хлібобулочних виробів та значні обсяги його виробництва.

Протягом 1990-2011 років відбувся перерозподіл ринку між виробництвом продукції великими хлібозаводами, малими підприємствами та домогосподарствами. Ми прийшли до висновку, що обсяги виробництва хліба та хлібобулочних виробів зменшуються протягом досліджуваного періоду і як два основні фактори його зниження виступають: нарощування виробництва хлібопродуктів малими підприємствами, пекарнями, міні-пекарнями,

домогосподарствами та власними виробництвами супермаркетів та зменшення чисельності населення України.

Подальшим напрямком дослідження стане аналіз регіональних ринків хлібу та хлібобулочних виробів України.

Підводячи підсумки, на мою думку, Хлібокомбінату № 12 необхідно покращити та оптимізувати свою роботу, орієнтуючись на постійне удосконалення, модернізацію та модифікацію продукції в поєднанні з якісним дизайном, кращим, ніж у конкурентів, тобто на стратегію диференціації продукції, яка дозволить підприємству не тільки підтримати свої позиції на обраному сегменті ринку, а й дозволить збільшити свою присутність на ринку опираючись на значний досвід роботи на ринку.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Ринкові умови господарювання створюють для більшості ринкових суб’єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій – суттєво нових методів і засобів здійснення

Інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука-техніка-виробництво.

Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми.

Техніка. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування.

Виробництво(комерціалізація нововведень). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані дослідних зразків нової техніки, технології.

Інновації класифікують відносно: сфери діяльності підприємства, змісту діяльності, інтенсивності інноваційних змін, рівня об’єктивного і суб’єктивного сприйняття.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Стратегія – довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього та зовнішнього середовища. Стратегію будь-якої організації можна охарактеризувати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Реалізація інноваційних рішень можлива за умови виваженої інноваційної політики, яка формує умови залучення до інноваційної діяльності певних функціональних служб підприємства. Вимоги забезпечуються кваліфікованими маркетинговими дослідженнями і окреслюють завдання у сфері НДДКР.

Функціонування чіткої системи фінансування на всіх стадіях інноваційного циклу. Під системою фінансового забезпечення інноваційної діяльності мається на увазі сукупність економічних відносин, які виникають у зв’язку з пошуком, залученням і ефективним використанням фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм їхнього впливу на життєдіяльність інновацій. При цьому до складу згаданих ресурсів відносять не лише кошти у безпосередньо грошовому вимірі, а й інші інвестиції – у вигляді основних і оборотних засобів, майнових прав і нематеріальних активів, позик та застав, прав на землеволодіння.

Дочірнє підприємство АТ “Київхліб” хлібокомбінат №12 є самостійним підприємством, яке має свій баланс, печатку, товарний знак та іншу власну символіку, розрахунковий та інші рахунки. Підприємство є правонаступником державного підприємства “Київхлібпром”.

Підприємство займається виготовленням хлібобулочних та кондитерських виробів для м. Києва, районів та областей України.

Хлібокомбінат № 12 має власні виробничі цехи, автотранспортне підприємство, навчальний центр, розгалужену інфраструктуру. А також має висококваліфікованих спеціалістів, професійних робітників та відповідальних службовців.

Поєднання виробничих потужностей та нових технологій дозволяє виробляти якісну, конкурентноспроможну продукцію, асортимент якої постійно поновлюється.

Більшість проблем у хлібопеченні вирішувалися б набагато швидше, якби була відсутня найголовніша фінансово-економічна.

Хліб як соціально значимий продукт постійно знаходиться в полі зору владних структур з погляду ціноутворення. І це нормально. Але за умови, що в основу регулювання покладений не адміністративний принцип, а економічний. Саме в силу жорсткого адміністрування хлібопечення України зазнає значних труднощів.

Виробництво хліба на сьогоднішній день настільки низькорентабельне, що неможливо говорити не тільки про розвиток науки, технічному відновленні, але навіть подекуди про елементарне відношення до галузі - це шлях у нікуди. Відповідно до Законів України державне регулювання цін можливе на основі середньо галузевої собівартості і встановлення мінімального рівня рентабельності. Саме ці критерії і не визначені. Відсутність спеціалізованого науково-дослідного інституту не дає можливості розробити галузеві норми, Міністерство економіки не хоче брати на себе відповідальність у вирішенні цього питання. Разом з тим і досвід, і економічні розрахунки показують, що для того, щоб хлібопекарські підприємства стійко і безперебійно працювали, проводили технічне переозброєння, постійно обновляли свій асортимент і піклувалися про якість і безпеку хліба і хлібобулочних виробів, потрібно мати не менш 15% рентабельності.