Державне регулювання інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості

Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного перетворення ідеї на товар. Він проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, - процес комерціалізації технологій.

Рой Росвелл виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу. [36]

• Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу він відносить до 1950-х – середини 1960-хрр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхувався розвитком технологій. Простий лінійно-послідовний процес з упором на роль НДДКР і становленням до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва подано на (рис1). [8]

  Рис 1.   Лінійно-послідовна модель з упором на роль НДДКР

• Друге покоління інноваційного процесу, за Росвелом, належить до кінця 1960-х – початку 1970-хрр. Та ж лінійно-послідовна модель, але з упором на важіль ринку, на потреби якого реагують НДДКР. (рис2) [3]

Рис.2 Лінійно-послідовна модель з упором на важіль ринку

• Третє покоління: початок 1970-х – середина 1980-хрр. Сполучена модель. Значною мірою комбінація першого і другого поколінь, за акцентом на зв’язки технологічних спроможностей і можливостей із потребами ринку.(рис3) [17]

Рис 3. Сполучена модель

• Четверте покоління: середина 1980-х рр. – нинішній час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцентує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп та зовнішніх горизонтальних і вертикальних зв’язках. Головне тут - у паралельній діяльності. Одночасна робота над ідеєю декількох груп фахівців, які діють у декількох напрямках. Це прискорює вирішення завдання, оскільки час реалізації технічної ідеї й перетворення її на готову продукцію - дуже важливий аспект у сучасному світі.
• П’яте покоління: сьогодення – майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв’язків. Відмінність її полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР з використанням системи обчислювальної техніки та інформатики, за допомогою яких установлюються стратегічні зв’язки. [4]
• Перша кваліфікація інновацій, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років ХХ ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив п’ять типів інновацій:
• виробництво невідомого споживачем нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
• впровадження нового засобу виробництва,в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;
• освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни ,незалежно від того ,існував цей ринок раніше чи ні;
• залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;
• впровадження нових організаційних форм.
• На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками. [12]

1. За змістом виокремлюють:

• продуктивні інновації(орієнтуються на виробництво і використання нових поліпшених продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання);
• інновації процесу(нові технології виробництва продукції, організації виробництва та управлінських процесів);
• ринкові інновації(відкривають нові сфери застосування продукту або сприяють реалізації продукту чи послуги на нових ринках).

Продуктивні інновації передусім спрямовані на створення нової споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів. Інновації процесу, як правило, дають переваги у витратах, продуктивності, якості. Ринкові інновації розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

2. За ступенем новизни виділяють:

• базові(поява нового способу виробництва чи раніше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі, наприклад винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідників);
• поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації, вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції.);
• псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл поліпшувальної інновації, наприклад зміна дизайну товару, матеріалу, зміна способу рекламування). [4]

Детальніша класифікація інновацій приведена в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Класифікація інновацій

Клсиф. ознака	Вид інновацій
1	2
За сферою діяльності підприємства	- інновації на вході в підприємство  як систему – цільові, якісні або кількісні зміни у виборі матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників ін. видів ресурсів; - інновації на виході  з підприємства – зміни в  результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, технології, послуги; - інновації структури  підприємства – цільові зміни  у виробничих, обслуговуючих і допоміжних процесах.
За змістом діяльності	- технологічні інновації – спрямовані  на створення і освоєння виробництва  нової продукції, технологій, модернізацію обладнання, реконструкцію споруд; - економічні інновації  – спрямовані на зміну методів і способів планування всіх видів виробничо-господарської діяльності, зниження виробничих витрат, раціоналізацію системи обліку; - виробничі інновації  – орієнтовані на розширення  виробничих потужностей, зміну структури виробництва; - торговельні – використання нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин між постачальниками і замовниками, надання чи отримання фінансових ресурсів у формі кредитів; - соціальні – пов’язані  з поліпшенням умов і характеру  праці, соціального забезпечення, психологічного клімату в колективі; - управлінські – націлені  на вдосконалення організаційної  структури, стилю і методів прийняття  рішень, використання нових засобів  обробки інформації.
За інтенсивністю інноваційних змін	- інновації нульового порядку(регенерування вихідних властивостей) – цільова зміна, що зберігає й оновлює існуючі функції виробничої системи, наприклад нова фарба для авто.; - інновації 1-го порядку(кількісна  зміна) – просте цільове пристосування  до кількісних вимог при збереженні функцій виробничої системи, наприклад розширення ринків збуту; - інновації 2-го порядку(перегрупування  чи організаційні зміни) – прості  організаційні зміни, наприклад поділ відділу маркетингу на підрозділ досліджень ринку і підрозділ стимулювання збут; - інновації 3-го порядку(адаптаційні зміни) – зміни, викликані пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад адаптація допоміжних процесів до змін у основних виробничих процесах у зв’язку з удосконаленням; - інновації 4-го порядку(новий  варіант) – найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптивних змін, наприклад оснащення певної моделі авто потужнішим двигуном; - інновації 5-го порядку(«нове  покоління») – змінюються всі  або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад упровадження програмного управління верстатом; - інновації 6-го порядку(новий  «вид»)- якісна зміна функціональних  властивостей виробничої системи, змінюється вихідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад стільниковий зв’язок; - інновації 7-го порядку(новий  «рід»)- докорінна зміна функціональних  властивостей виробничої системи, що змінює її основний принцип, наприклад поява транзисторів, транспорт на магнітній подушці.
За рівнем об’єктивного і суб’єктив-ного сприйняття	- абсолютна новизна – відсутність аналогів новації; - відносна новизна –  інновацію було застосовано на  ін. об’єктах в процесі поточної модернізації; - умовна новизна –  виникає внаслідок незвичайного  сполучення раніше відомих елементів; - суб’єктивна новизна – новизна для певних споживачів.
За причнми виникнення	- реактивні – інновації, що забезпечують  виживання на та конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами; - стратегічні – інновації, впровадження яких має випереджувальний  характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

 

Загалом необхідність нововведень усвідомлюють усі суб’єкти господарювання. І чим радикальніші ці нововведення, тим довше зберігатимуться конкурентні переваги підприємства. Однак прийняття рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної новинки здійснюється не лише з огляду на абсолютну новизну, а й з погляду доцільності та економічної вигідності її впровадження на підприємстві, на ринку, для групи споживачів. [15]

 

1.3 Сутність і завдання інноваційної політики підприємства

 

Для забезпечення постійного оновлення продукції і вдосконалення виробничих процесів на підприємстві слід постійно виявляти поточні та майбутні проблеми, пов’язані із зміною життєвого циклу продукції й технології. Це означає здійснення пошукової інноваційної діяльності в різних напрямах з виділенням окремих інноваційних проектів, пріоритетних на час їх актуалізації. Управління сукупністю інноваційних процесів визначає інноваційну політику підприємства, яка формується на основі певних принципів і встановлює зв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності. [18]

Необхідність розроблення інноваційної політики обумовлена потребою в стратегічному управлінні інноваційною діяльністю. За умов стрімкого НТП своєчасне та оперативне впровадження новацій забезпечують гнучкість, маневреність підприємства, його здатність пристосовуватися до мінливого оточення(технічного, організаційного, господарського, політичного, культурного та ін.). Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

• організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;
• фактори, які слід враховувати у процесі її формування;
• розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства;
• механізм реалізації програми інноваційної діяльності;
• методичні засади оцінювання ефективності інноваційної діяльності;
• механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Інноваційна політика свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Інноваційна політика повинна враховувати особливості тієї галузі, до якої вона належить. Це передбачає формування відповідної інноваційної політики для забезпечення реалізації обраної стратегії. [11]

Стратегія – довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегію будь-якої організації можна охарактеризувати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики. [1]

Наступально-ризиковий тип інноваційної політики спрямований на піонерне впровадження радикальних інновацій, створених фірмою. Як правило, до такого типу стратегій вдаються венчурні(ризикові) фірми, які спеціалізуються на створенні нового продукту. Їх інноваційна політика відрізняється ризикованістю, великою наукомісткістю створених продуктів, оперативністю упровадження новацій. Головними завданнями інноваційної політики наступально-ризикового типу є:

• моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення змін ринкової кон’юнктури;
• формування високопрофесійних науково-дослідницьких колективів, здатних створювати новий продукт у різних сферах діяльності;
• стимулювання ініціативності працівників фірми;
• відбір перспективних ідей і концентрація зусиль на доведенні їх до стадії комерціалізації. [27]

Наступальний тип інноваційної політики властивий зазвичай потужним фірмам з власними дослідними лабораторіями, відділами, що постійно працюють над створенням нових продуктів у відповідній галузі (як, наприклад, компанія Microsoft), або компаніям, що спроможні виділити значні кошти на придбання права на випуск нового продукту в іншої фірми. [31]

Головними завданнями інноваційної політики наступального типу є:

• моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення нових запитів споживачів та нових ринкових сегментів;
• моніторинг ринку інновацій для оперативного залучення тих із них, що можуть бути вигідними для фірми зараз і у майбутньому;
• підтримка діяльності власних спеціалізованих науково-дослідницьких підрозділів;
• стимулювання ініціативності працівників фірми у продукування нових ідей, організація внутріфірмового підприємництва;
• внесення змін у внутрішнє середовище фірми, необхідних для швидкого упровадження новацій. [5]

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виготовляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позиції і частки на ринку. Приклад – компанії «Світоч», «Крафт Фудс Україна», «Оболонь», «Чумак».

Головним завданням є заохочення ініціативності усіх працівників фірми(в тому числі і робітників) у вдосконаленні своєї роботи, підвищенні її якості, продуктивності та результативності. [7]

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опирається, як правило, на інноваційну політику еволюційного типу, однак інноваційний пошук(через обмежені фінансові ресурси) зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою зниження її ціни і збереження конкурентоспроможності. Виокремлюють:

- стратегію скорочення витрат;

• стратегію «ліквідації зайвого»(підрозділів чи видів діяльності, які перестали бути рентабельними);
• стратегію диверсифікації(переорієнтації ділової активності на інший, вигідніший вид діяльності). [40]

Отже, з огляду на окреслені стратегічні цілі та завдання інноваційна політика організації має формувати пріоритети інноваційного пошуку і створювати мотиваційний механізм для підвищення сприйнятливості організації до інновацій.

Принципи формування інноваційної політики підприємства.

Формування інноваційної політики слід здійснювати на основі певних принципів. Принципи формування інноваційної політики – норми, правила поведінки організації, що встановлюють взаємозв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності. [10]

Інноваційна політика має забезпечувати реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. Інноваційна політика має враховувати регулятивні механізми економічного середовища і вибудовуватись так, щоб забезпечити розроблення підприємницьких ідей для досягнення цілей фірми і створення механізмів їх реалізації

Формування інноваційної політики слід здійснювати з урахуванням таких принципів: переважання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість. [22]