Особливості оподаткування малих підприємств в Україні

        За економічним  змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітня плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз- при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Оцінка майна може провадитись різними методами ( вартість у грошовому виразі, потужність двигуна автомобіля тощо).

        Залежно від  рівня державних структур, які  встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

        Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи  влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права, якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами, скасовувати ці податки або змінювати їхні ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної  системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів провадяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

        Місцеві податки  встановлюються місцевими органами  влади та управління. Можливі  різні варіанти встановлення  місцевих податків. По-перше, у вигляді  надбавок до загальнодержавних  податків. Рівень надбавки визначають  місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге,введення місцевих податків за переліком,що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині ставки, передбачені чинним законодавством, так і диференційовані, що встановлюються кожним місцевим органом влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи- єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

        За способом  стягнення розрізняють два види  податків-розкладні та окладні. Розкладні  податки спочатку встановлюються  в загальній сумі відповідно  до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають  на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні-між платниками. Це-історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Однак,стягнення податку іде від платника, від розмірів об’єкта оподаткування.

        Головною ознакою  класифікації податків є форма  оподаткування, оскільки саме вона  характеризує їх економічний  зміст. Прямі й непрямі податки, у свою чергу, поділяються на  окремі підгрупи і види. Чим  більший набір податків, тим ширші  можливості держави у проведенні податкової політики, в реалізації як фіскальної, так і регулюючої функції.  

        Встановлення, розподіл, стягнення і використання  податків становлять одну з  функцій держави. Тому податкова  система як елемент господарського  механізму відповідає економічному ладу країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів і основним завданням існування держави.

        Сучасні прогресивні  співвідношення податкової системи  відтворюють державне регулювання наступних економічних процесів:

        -фіскальний  аспект – забезпечення надходження  коштів до Державного бюджета, зниження рівня інфляції, вирішення  проблеми зменшення державного  боргу. Це може правити спонукальним  мотивом для розширення податкової бази за рахунок підвищення рівня оподаткування та розширення контингенту платників податків;

        -соціальний  аспект – надання пільг малозабезпеченим  верствам населення та      утримання, звільнення від оподаткування  доходів юридичних та фізичних  осіб, які спрямовуються на соціально значимі заходи та благодійність;

        -запезпечення  необхідних темпів економічного  зростання та стабілізації прогресивних  економічних процесів – підтримка  інвестицій, спрямованих на оновлення  виробничого потенціалу шляхом поетапного зниження ставок оподаткування  фізичних та юридичних осіб, надання пільг прискореній амортизації, розвиток холдингової та лізингової форм участі держави у фінансуванні  витрат на розвиток базових науково-технічних і енергетичних галузей, використання активної кредитної політики з регулювання обсягу вкладень на розвиток виробництва (підприємства);

        -стабілізація  економічної кон’юнктури в країні  – регулювання купівельної спроможності  населення на різні групи товарів  як шляхом встановлення диференційованих ставок податку на додану вартість, так і створенням специфічних умов оподаткування товарів не першої необхідності та предметів розкоші;

        -перебудова  податкової системи з урахуванням  вимог розвитку світового господарства, створення єдиної європейської системи оподаткування в країнах-членах Європейського Економічного Союзу.

        Податкова  система повинна бути досить  гнучкою, дозволяти уряду реагувати  на зміни в економічній кон’юнктурі і впливати на неї в необхідному напрямку. Ефективно впливати податковою системою на економіку країни можна за умови дії єдиного незалежного закону протягом триватого періоду часу, під час якого лише вносяться корективи.

        Аналіз податкової  системи України засвідчує її  фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств, стримує економічний розвиток країни. У законах слабо виписана роль регіонів. До того ж суттєвим недоліком податкового законодавства є його нестабільність: часті зміни в правилах стягнення податків, скасування пільг або, навпаки, внесення нових.

        На сьогодні  в Україні актуальним є вирішення  питань податкової стабілізації, створення адекватної ефективної  податкової системи. Її розробка  здійснюється на грунтовному  вивченні податкового законодавства цивілізованих країн, класифікації податків, методів обліку та контролю податкових надходжень, аналізу впливу податків на фінансові показники підприємств.

        У процесі  податкової діяльності держава, приводячи в дію фінансовий  механізм, реалізує визначені цілі податкової політики й отримує певні результати, які можна виразити за допомогою системи кількісних абсолютних і відносних показників.

        Абсолютні  кількісні показники характеризують  загальний результат податкової  діяльності держави:

1) обсяг податкових надходжень  до зведеного бюджету;

2) обсяг податкових надходжень  до Державного бюджету;

3) обсяг надходжень податку  на прибуток юридичних та фізичних  осіб, податку на додану вартість  тощо.

        Важливими  відносними показниками загального результату податкової діяльності держави є показники, що характеризують питому вагу податків у валовому внутрішньому продукті, питому вагу податкових надходжень у загальному обсязі доходів бюджету, питому вагу тих чи інших податків у загальному обсязі податкових надходжень.

        Значення першого  показника полягає в тому, що  фінансова наука не лише досліджує  питання про вплив податків  на економіку, а й постійно  веде пошук оптимальної межі  навантаження на конкретного  товаровиробника. Одним з аспектів такого дослідження є проблема визначення навантаження всієї країни в цілому та його частки у валовому внутрішньому продукті.

        Цей показник  дає можливість статистично визначити  межі прогресивності або регресивності  національної податкової системи, а також служить необхідною умовою для удосконалення податкової діяльності,що здійснюється в межах панівної моделі регулювання економіки, здатної виконати однаковою мірою фіскальну й стимулюючу функції.

        Абсолютні  і відносні показники дають  можливість оцінити результати податкової діяльності держави, рівень та можливості забезпечення податковими надходженнями обсягу фінансових ресурсів, необхідних для соціально-економічного розвитку країни, і на цій основі внести відповідні корективи в економічну діяльність держави в цілому, її економічну політику.

        Використовуючи  розглянуті показники, проаналізуємо  деякі аспекти податкової діяльності  української держави за роки  незалежності.

        На сьогодні  у складі податкової системи  України дещо переважають прямі податки. Провідне місце у прямому оподаткуванні належить прибутковому податку: у 1998 році – 42,7%. Інші види прямих податків мають другорядне значення: на земельний податок припадає 5,2%, а на податок з власників транспортних засобів – 0,9%. У системі прибуткового оподаткування податок на прибуток підприємств (26,2%) перевищує прибутковий податок з громадян (16,6%). Серед непрямих податків домінуюча роль належить податку на додану вартість (33,7%), який виступає основним і в податковій системі України в цілому.

        Платежі за  ресурси, які за змістом не  є податками, а лише мають певні  ознаки податкових платежів, становлять  незначну питому вагу – на  рівні 1%. Також неістотною є частка місцевих податків і зборів – до 2%. Зростання компенсаційних доходів зумовлене збільшенням відрахувань на дорожні роботи.

        Отже, найбільший  фіскальний потенціал мали податок  на прибуток підприємств, прибутковий  податок з громадян та податок  на додану вартість (76,5%).

        Аналіз даних  державної податкової адміністрації про динаміку структурних зрушень у 1992 – 1998 роках у податковій структурі України дає підстави для таких висновків:

1) перші 2 роки переважало непряме  оподаткування;

2) наступні 3 роки переважаючим  стає пряме оподаткування;

3) наступні 2 роки спостерігаємо зворотній процес: переважання прямих податків залишається, але незначне;

4) у 1998 році питома вага непрямих  податків зменшується (39,1%);

5) зростає прибутковий податок  з громадян. Спочатку було різке  зниження частки цього податку, але сьогодні його роль відновлено: у 1997 році – 15,3%, у 1998 році – 16,6%;

6) характерною рисою є також  зростання значення місцевих  податків і зборів, хоч поки  що їх питома вага дуже мала  – 1,8% у 1998 році; однак це нова тенденція, і з прийняттям Закону “Про місцеві податки і збори ” вона поступово набиратиме сили.

        Отже, податкова  діяльність в Україні була  нестабільною. Постійна зміна акцентів  не могла сприяти зміцненню  податкової системи, використанню  повною мірою фіскального та  регулятивного потенціалу податків.

             2.Мале  підприємництво як важливий елемент ринкової економіки

        Розвиток недержавного сектора економіки – один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку посідає мале і середнє підприємництво.

        В умовах  дестабілізації економіки, обмеження  фінансових ресурсів саме суб’єкти  підприємництва, які не потребують  великих стартових інвестицій, спроможні  за певної підтримки найшвидше  і найефективніше розв’язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

        Нажаль, сектор  малого підприємництва в Україні  поки що не відіграє в національній  економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих  країнах, і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу, загального поліпшення економічної ситуації  в країні.

        Динамічний  розвиток підприємництва сприяє  загально-економічному зростанню. Однак  його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій досі залишаються недостатні власні фінансові ресурси суб’єктів підприємництва. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки банківської системи та відсутність гарантій для банків.

        Ринкові відносини  потребують від суб’єктів підприємництва  грамотної оцінки фінансового  стану підприємства, фінансової  ситуації у народному господарстві  країни у цілому. Інакше вони  не зможуть прийняти правильних  управлінських рішень у цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі залишатимуться мінімальними.

        Високий тягар  оподаткування, обмеженість або  повна відсутність матеріально-фінансових  і кредитних ресурсів спонукає  багатьох  суб’єктів підприємництва  відійти у тіньову економіку.