Соціально-економічне значення екологічного аудиту

Метод матеріальних балансів і технічних розрахунків - складання й аналіз системи матеріальних балансів основних компонентів сировини і матеріалів, води, що забруднюють речовин. Дозволяє оцінити не тільки фактичний вплив на навколишнє середовище (контрольованому і неконтрольованому, організованому і неорганізованому, регульованому і нерегульоване) по виробництву в цілому, але і дати необхідну оцінку окремим джерелам впливу на навколишнє середовище, системам регулювання скидання і викиду забруднюючих речовин, системам розміщення і видалення відходів, системам моніторингу. Узагальнені і детальні балансові схеми матеріальних потоків є однієї з найбільш зручних форм представлення даних про вплив виробництва на навколишнє середовище.

Картографічні методи складаються в розробці і використанні аудиторських ситуаційних планів промислових площадок і аудиторських ситуаційних карт-схем територій на підставі будь-яких чорно-білих копій генпланів, ситуаційних планів, геодезичних зйомок, топографічних карт і т.д.

Аудиторські ситуаційні карти, у цілому території промислових вузлів, що характеризують, районів, окремих адміністративних одиниць, з позначенням підприємств як узагальнених крапкових джерел скидання, викиду забруднюючих речовин, узагальнених джерел утворення відходів і місць їхнього розміщення.

Методи з використанням фотозйомки і відеозйомки з високою ефективністю можуть застосовуватися як у якості додаткових до картографічних методів, так і самостійно. Результати зйомки здатні наочно й інформативно охарактеризувати існуючу екологічну ситуацію (наприклад, стан порушених територій, видимі зміни стану навколишнього середовища, аварійне і «нічне» вплив на навколишнє середовище, неорганізовані джерела скидання і викиду забруднюючих речовин, несанкціоноване, неорганізоване розміщення і поховання відходів). У той же час ці методи варто застосовувати досить акуратно, виходячи з потреб конкретного аудитування, специфіки об'єкта й обставин, що складаються в процесі проведення аудита (необхідність спеціальних доказів, недостача інформації, спірні ситуації і т.п.), оскільки часто такі методи насторожують власників аудитованого об'єкта (особливо при зовнішньому аудиті).

 

8. Екологічний аудит  як складового підприємства в  умовах ринку. Організація екологічного аудита підприємства

 

8.1. Діяльність підприємство  як потенційне джерело техногенної  небезпеки для навколишнього  середовища

Для сучасного стану промислово розпитих країн світу характерно деякий зсув погроз з воєнно-стратегічної сфери в соціально-економічну і природно-техногенну сфери. При цьому саме технічні об'єкти являють собою головне джерело екологічної небезпеки, здатний заподіяти шкода, скласти загрозу життю і здоров'ю людини.

У природно-техногенній сфері в останні десятиліття спостерігаються не тільки посилення негативних антропогенних впливів, але і збільшення розриву між зростаючими погрозами і здатністю окремих країн і світового співтовариства в цілому протистояти цим погрозам. Природно-техногенні катастрофи характеризуються винятково високими градієнтами посилення факторів, що уражають населення і навколишнє середовище в моменти їхнього виникнення і розвитку. Найважливішою особливістю погроз катастроф у природно-техногенній сфері є неможливість їхнього повного запобігання і забезпечення гарантованої безпеки з нульовим ризиком. Природно-техногенні катастрофи не мають національних і державних кордонів у силу трансграничного характеру переносів вражаючих факторів.

На основі аналізу наслідків і періодичності природно-техногенних аварій і катастроф можна виділити їхні наступні класи: планетарні, глобальні, національні, регіональні, місцеві, об'єктові [3]. У промисловій і військовій сферах зростають ризики найбільш важких аварій і катастроф.

Об'єктові аварії і катастрофи обмежуються територіями санітарно-захисних зон об'єкта; частота таких аварій і катастроф характеризується часом до одного місяця; число жертв і потерпілих знаходиться на рівні десятків, а економічний збиток - на рівні мільйона доларів. Найбільш частими є пожежі, вибухи, зіткнення і катастрофи транспортних засобів, обвалення, провали.

Особливістю України на сучасному етапі її розвитку виявилося зосередження основних джерел погроз в області техногенної діяльності. Техногенна безпека стає домінантою забезпечення національної безпеки.

Аналіз основних погроз у природно-техногенній сфері України, як і країн СНД, що мають безпосереднє відношення до її національної безпеки, дозволяє виділити в їхній структурі наступні групи [3]:

1) зниження і втрата  державного керування в області  безпеки на об'єктах ядерного,      хімічного,  оборонного, будівельного, промислового і транспортного комплексів;

2) висування в якості  основних, тільки державних, регіональних і галузевих економічних пріоритетів (підвищення прибутку і зниження інфляції), а не пріоритетів забезпечення безпеки людини, суспільства, об'єктів і середовища проживання, особливо при проведенні мало контрольованої приватизації;

3) загальне зниження науково-технічного потенціалу держав у зазначених вище потенційно небезпечних сферах діяльності;

4) катастрофічне старіння основних фондів без їхньої модернізації і заміщення за новими критеріями природно-техногенної безпеки, що волоче неминуче збільшення ризиків аварій і катастроф;

5) практично повна зупинка розвитку, а в ряді випадків руйнування систем моніторингу небезпечних природних процесів (землетрусу, зсуви, затоплення);

6) зневага на державному і регіональному рівнях важливістю заходів   щодо   попередження надзвичайних   ситуацій   природного   і техногенного характеру в порівнянні з заходами щодо ліквідації їхніх наслідків. Високі темпи розвитку техногенної сфери в XX столітті привели як у кожній з індустріально розвитих країн, так і в усім світі до двох діаметрально протилежних наслідків:

• досягнуто  видатні результати в електронній, атомній, космічній, авіаційній, енергетичній і хімічній техніці, у біології,     генній     інженерії, що     просунули     людство     на принципово нові рубежі у всіх сферах діяльності;

• з'явилися невідомі раніше погрози людині, створеним об'єктам, середовищу проживання не тільки у військове, але й у мирний час.

Так, Дикань В.А., Дейнека Л.А., Позднякова Л.А. і ін. [3] пропонують розділити об'єкти і технічні системи по ступені на наступні групи:

•  зброя масової поразки (ядерне, хімічне, бактеріологічне) і об'єкти оборонного комплексу;

•  об'єкти ядерної енергетики і ядерного циклу;

•  атомні реактори, стаціонарні енергетичні, транспортні, дослідницькі, технологічні комплекси;

•  ракетно-космічні комплекси;

•  нафтогазові комплекси;

•  хімічні і біотехнологічні комплекси з великими запасами небезпечних речовин;

•  об'єкти енергетики;

•  виробничі установки і транспортуючі комплекси;

•  металургійні комплекси;

•  об'єкти транспортних комплексів (наземні, надводні, підвідні, повітряні);

•  магістральні газо- і нафтопроводи;

•  унікальні інженерні спорудження (мости, греблі, галереї, стадіони);

•  гірничодобувні комплекси;

•  великі об'єкти цивільного будівництва і промисловості;

•  системи зв'язку, керування й оповіщення.

Аварії і катастрофи на об'єктах можуть ініціюватися небезпечними природними явищами - землетрусами, ураганами, штормами. Самі техногенні аварії і катастрофи при цьому можуть супроводжуватися радіаційними і хімічними ушкодженнями і зараженнями, вибухами, пожежами, обваленнями. Типи і параметри вражаючих факторів при цьому можуть змінюватися в досить широких межах.

Для потенційно небезпечних об'єктів і виробництв характерне істотне вироблення проектного ресурсу. У найбільш відповідальних галузях (енергетика, нафто-, газохімія) потенційно небезпечні об'єкти мають вироблення проектного ресурсу на рівні 75-90 %.

Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, модернізацію, реконструкцію, висновок з експлуатації такого устаткування приведуть до зниження валового національного продмуть на 15-20 %.

Аварійні і катастрофічні ситуації в техногенній сфері по ступені і можливості їх реалізаційної здатності на потенційно небезпечних об'єктах можна об'єднати по наступних типах:

- режимні (виникають при  штатному функціонуванні потенційно  небезпечних об'єктів, наслідку від  них передбачувані, захищеність  від них висока);

- проектні (виникають при  виході за межі штатних режимів з передбачуваними   і   прийнятними   наслідками,   захищеність   від   них достатня);

- після проектні (виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами; ступінь захищеності від них недостатня, з необхідністю проведення відбудовних робіт);

- гіпотетичні (можуть виникати  при непередбачених заздалегідь  варіантах і сценаріях розвитку  з максимально можливими збитком  і жертвами; захищеність від них  низька, прямому відновленню об'єкти  не підлягають).

При техногенних аваріях і  катастрофах виникають як окремі, так і комбіновані вражаючі фактори: радіаційне випромінювання, отруєння хімічно небезпечними речовинами, бактеріологічне зараження, вибухові й ударні хвилі, теплове випромінювання, механічне ушкодження, імпульсні прискорення, електромагнітні навантаження, осколкові поразки. Ці вражаючі фактори впливають на людей, об'єкти і навколишнє середовище.

У діяльності оборонного комплексу й у діяльності по використанню атомної енергії першорядної стала проблема поховання радіоактивних відходів, тому що наявні потужності, розміри сховищ, надійність збереження обмежені, а будівництво нових зв'язане з величезними технічними і матеріальними витратами.

 

8.2. Показники негативного  впливу на навколишнє середовище

Небезпека будь-якого виду техногенної діяльності для навколишнього середовища оцінюється величиною «ризику» заподіяння шкоди (збитків, збитку).

Поняття ризику - фундаментальне поняття в математичній економіці, математичній статистиці, теорії прийняття рішень, теорії ігор, теорії досліджень операцій, у військовій справі, у страховій справі, що ототожнюється з поняттям ненадійності, непевності.

Загальноприйнята наступна залежність для розрахунку величини ризику:

де Р - імовірність виникнення і-го небезпечного фактора, що впливає на j-й об'єкт, що захищається; Vij - збиток від впливу і-го небезпечного фактора на j-й об'єкт, що захищається; m, n - число факторів і об'єктів відповідно.

Міжнародною комісією з радіологічного захисту введені поняття ризику надмірного, гранично припустимого і прийнятного. Фіксується неможливість досягнення «нульового ризику» або «абсолютної безпеки». Цим визнається відсутність «абсолютно безпечних» технологій, виробництв, видів господарської й іншої діяльності і необхідності переходу до «прийнятного» рівням потенційної небезпеки. Аксіоматичне визнання цього факту кореспондується з раніше згадуваним принципом державної екологічної експертизи - презумпцією потенційної екологічної небезпеки будь-якої намічуваної господарської й іншої діяльності.

Приймаючи в увагу дія механізму заподіяння шкоди в процесі здійснення техногенної діяльності підприємством і керуючись змістом уведених законодавцем понять «шкода», «збитки», «збиток», «витрати», «упущена вигода», можна виділити наступного складового ризику:

1) імовірність    впливу    небезпечних    техногенних    факторів    на навколишнє   середовище   (природний   об'єкт).   При цьому   не принципово, чи обумовлені   ці   впливи   екологічним   правопорушенням   або правомірно здійснюваною діяльністю підприємства;

2) збиток    (реальний),    заподіяний    навколишньому    середовищу (точніше, власникові, користувачеві природними об'єктами) унаслідок негативного впливу при здійсненні промислової,    оборонної й іншої діяльності підприємством. Розрахована по представленій вище формулі величина ризику, дає попередню оцінку небезпеки підприємства без врахування інтересів власника і користувачів природними об'єктами;

3) витрати й упущена вигода тих підприємств, на які зробили вплив забруднені  природні об'єкти, або забруднення яких проявилося в недостачі природних ресурсів, необхідних для забезпечення.

Негативний вплив техногенної діяльності на навколишнє середовище приводило до заподіяння шкоди, яким поруч екологів і юристів визначається як екологічна шкода, у цілому заподіяний навколишньому середовищу.

Відповідно до Міжнародної конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті (Хельсінкі, 1991 р.) оцінка екологічного ризику розглядається як експертна оцінка екологічних наслідків вплину, тобто коли реально заподіяна шкода (збиток) навколишньому середовищу.

Небезпека діяльності підприємства може бути охарактеризована ступенем забруднення підприємством навколишнього середовища.

Підприємства поділяються на три групи по ступені їхньої небезпеки для навколишнього середовища:

- функціонуючі з ризиком, цілком прийнятним для стану навколишнього середовища, включаються в число мало небезпечних підприємств;