Соціально-економічне значення екологічного аудиту

•   території (регіону);

•    муніципального утворення;

•    підприємства.

Розрізняють добровільне (voluntary) і обов'язкове екологічне аудитування (mandatory).

Екологічному аудитові (у порівнянні з традиційним фінансовим аудитом) у більшому ступені властивий аналітичний характер. Він не дає відповіді на питання, яким чином компанія може удосконалити свою екологічну програму. Аудитори лише вказують на виявлені недоліки природоохоронної діяльності, тоді як уживання необхідних заходів - обов'язок керуючого компанією.

Теорія аудита на Заході припускає здійснення наступних видів аудиту:

• операційний аудит - перевірка процедур і методів функціонування компанії з метою оцінки її продуктивності й ефективності;
• аудит на відповідність діяльності компанії нормативним актам і вказівкам керівництва (адміністрації), розпорядженням;
• аудит бухгалтерської звітності на її відповідність законодавству й інструкціям з бухгалтерського обліку.

Поширено практику аудита бухгалтерської звітності на основі інформації про рух грошових коштів або на якійсь іншій основі, властивій бухгалтерії компанії, що перевіряється. Бухгалтерська звітність у загальному випадку включає бухгалтерський баланс і додатки до нього, що супроводжують документи (довідки, розшифровки, пояснювальні записки і т.д.). У даний перелік не включені перевірки звітності, необхідні для екологічного або будь-якого іншого неекономічного (фінансового) аудита. У залежності від того, хто проводить аудитування - група з числа працівників підприємства або не з їхнього числа - розрізняють внутрішнє і зовнішнє екологічне аудитування.

Зовнішні (або незалежні) аудитори - це, як правило:

а) присяжні бухгалтери (Великобританія); дипломовані суспільні бухгалтери (США), бухгалтери  або  комісари  по рахунках (Франція), контролери господарства і контролери книг (Німеччина) і т.д.; при виконанні функції засвідчення вони звичайно іменуються аудиторами, працюють без утворення юридичної особи і є незалежними підрядчиками стосовно клієнтів;

б)  аудиторські фірми (Великобританія) або фірми дипломованих суспільних бухгалтерів (США) і т.д.; при виконанні функції засвідчення вони також іменуються «аудиторами» і працюють із клієнтами на основі договорів на аудиторську перевірку;

в) аудитори державних установ, що звітують перед законодавчим або державним органом про  свої перевірки вірогідності фінансової інформації, повноти і своєчасності, бюджетних і поза бюджет-них платежів, адекватності й ефективності внутрішньогосподарського контролю, державних і інших організацій; сюди ж можливо віднести і податкову поліцію. Зовнішні аудитори не повинні мати родинних зв'язків з керівництвом аудитованих компаній і брати участь у їхній діяльності (навіть побічно, наприклад, як власник акцій).

Внутрішні аудитори є працівниками тих же компаній, підрозділу яких вони перевіряють, але працюють у складі адміністрації, тобто незалежно від аудитованих підрозділів.

Практика екологічного аудита базується на наступних принципах: підтримка екологічного аудита і реагування на його результати з боку керівництва підприємства; незалежність функцій екологічного аудита від діяльності, що перевіряється; обгрунтований підбор аудиторів; визначеність цілей, термінів, ресурсів і періодичності екологічного аудита; адекватність збору, аналізу, інтерпре-тації і документування результатів цілям аудита; наявність процедур, що забезпечують безсторонній, чіткий виклад результатів екологічного аудита; наявність процедур, що гарантують якість екологіч-ного аудита і конфіденційність інформації; відповідальність аудитора за вірогідність аудита.

Аналізуючи закордонний досвід аудиторської діяльності, необхідно мати у виді важливість вивчення реальних можливостей його використання з урахуванням умов економічних перетворень в Україні і стану українського законодавства.

В Україні вже склалися кілька самостійних напрямків діяльності, головними з яких є: виробництво техніки, приладів для контролю стану навколишнього середовища, створення і ресурсозберігаючої техніки і технологій, розширене використання вторинних ресурсів і екологічне відтворення, екологічне утворення і виховання, а також виконання різного роду екологічних робіт і послуг, до числа яких відноситься екологічне аудитування.

Використання закордонного досвіду екологічного аудита в Україні спирається, насамперед, на впровадження системи посібників з екологічного аудитування на основі міжнародних стандартів ISO серії 14 000.

 

3. Екоаудит у системі екоменеджменту і природоохоронної діяльності в Україні

 

У міжнародній практиці поняття екологічного аудита успішно реалізується через практичні механізми діяльності, що спираються на розвиту законодавчу, нормативно-методичну і навчальну базу, організаційну інфраструктуру і кваліфікованих екоаудиторів (веріфаєрів). В Україні ще тільки починається процес усвідомлення того, що екоаудит є невід'ємною частиною системи природоохоронної діяльності й екологічного керування, що реалізується через передінвестиційні оцінки ризиків, оцінки вартості підприємств, що приватизуються, маркетингові дослідження конкурентоздатності продукції і т.п. Екологічний аудит є найбільш ефективним інструментом узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів екологічної безпеки, а також одним з найбільш ефективних засобів залучення громадськості до рішення екологічних проблем. Таким чином, в умовах розвитку, що складаються, економіки України сам ринок диктує попит на екологічного аудита.

У системі екоменеджменту України екологічний аудит у міру розвитку ринкових відносин і форм власності повинний зайняти рівноправне місце поряд з екологічною експертизою й екологічним інспектуванням. Попит на екологічного аудита диктує ринок послуг і ринок інвестицій.

У радянський час були спроби внесли екологічну паспортизацію підприємств. Протягом перших трьох років після твердження ДСТ для більшості українських підприємств були складені такі паспорти. Однак еколого-економічна ефективність цього кроку була вкрай низкою, оскільки адміністративно-господарська система керування нездатна була запропонувати діючі механізми екологічно безпечного господарювання.

На сучасному етапі розвитку конкурентоздатний економіки починають створюватися умови, що зажадають розвитку ринкових механізмів і важелів керування економічною і природоохоронною діяльністю. Одним з таких важелів є екологічний менеджмент і екологічний аудит (мал. 1).

Система екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.). До дійсного часу до нього вже зроблені виправлення, що передані в Уряд України. Цими виправленнями враховане законодавче закріплення екологічного аудита.

 

Відповідно до цього Закону, метою державного керування області охорони навколишнього природного середовища є реалізація Законодавства,  контроль за отриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості державних і суспільних органів в області охорони навколишнього природного середовища. Можна сказати, що державний екоменеджменту має чотири цільових основних функції і, насамперед, реалізації природоохоронного законодавства, контроль за екологічною безпекою, забезпечення проведення природоохоронних заходів і досягненні погодженості дій державних і суспільних органів. З них найбільше розвиті перші дві цільових функції: реалізація і контроль. Для цього створена відповідна організаційна інфраструктура, в яку входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвиті цільові функції забезпечення й узгодження, що складають основу управлінської піраміди [І]. Життєздатність і ефективність функціонування управлінської основи на сучасному етапі розвитку суспільства й економіки може забезпечити тільки екологічного аудита. Тільки з застосуванням екологічного аудита можна забезпечити як ефективне проведення природоохоронних заходів, так і узгодження дій державних, суспільних, місцевих органів влади, підприємств, компаній, організацій і інших природокористувачів.

Сфера діяльності екологічного аудита має свої особливості і не збігається (хоча і діє в одній системі екологічного керування) з областю діяльності екологічної експертизи й екологічного інспектування. Таблиця 1 демонструє розмежування функцій екоаудиту, екологічної експертизи й екологічної інспекції. Екологічний аудит охоплює більш широке коло питань з точки зору оптимізації функціонування об'єкта. Головне, екологічний аудит дозволяє без додаткових бюджетних витрат підсилити систему керування охороною навколишнього природного середовища, підвищити ефективність державного екоменеджменту. От чому держава повинна бути зацікавленим у впровадженні екологічного аудита і створенні відповідних правових і нормативних умов для його здійснення. Змішана державно-ринкова система екоменеджменту задовольняє інтереси і держави, і громадськості, і ринкових структур. У ній не може бути протиріччя інтересів, тим більше, що екоаудит заповнює в системі керування ті ніші, що раніше не функціонували і залишалися порожніми. Насамперед, це стосується сфери дії і впливу. На мал. 2 показані сфери дії екологічного аудита й екологічної інспекції на підприємствах, що є основними об'єктами екоаудиту.

 

 

Для екологічної інспекції підприємство - це "чорна шухляда" з вихідною екологічною інформацією у виді скидань стічних вод і викидів в атмосферу забруднюючих речовин. Екоінспекція контролює цю вихідну екологічну інформацію, не втручаючись у внутрішні процеси в цій "чорній шухляді", тобто на підприємстві. Внутрішні технологічні процеси і їхня екологічна безпека - це справа керівництва підприємства і його системи з до менеджменту. Таким чином, об'єктом екоаудиту є виробничі площі підприємства і прилегла місцева територія на відстані 5 км по периметрі, основні технологічні і допоміжні процеси, будівлі й устаткування.

Екологічний менеджмент і аудит на Україні вводиться на основі міжнародного стандарту 130/ 018 14012 про Провідні вказівки по екологічному аудиті, розробленого Міжнародною організацією по стандартизації (180), що є всесвітньою федерацією національних організацій по стандартизації (комітетів, членів 180). Україна є одним із членів цієї міжнародної організації. Стандарти розроблені відповідно проголошеними в Декларації про навколишнє середовище і розвитку,  (Ріо-де-Жанейро) екологічних керівних принципів (27)   і мають відношення до будь-якої організації, незалежно від масштабів, типу або рівня професійного досвіду,    що зацікавлена в розробці, впровадженні й удосконаленні системи екологічного керування. «Керівних указівках по екологічному аудиті» включають:

1. Системи екологічного  керування. Загальні керівні положення  щодо принципів і засобів забезпечення. Міжнародний стандарт ISO 14001.

2. Системи екологічного  керування. Специфікація й установки  щодо застосування. Міжнародний  стандарт ISO 14001.

3. Керівні положення  щодо здійснення екологічного аудита. Загальні принципи. Міжнародний стандарт ISO 14010.

4. Керівні положення  щодо здійснення екологічного  аудита.  Процедури  аудита. Здійснення    аудита систем  екологічного керування. Міжнародний стандарт ISO 14011.

5. Керівні положення  щодо здійснення екологічного аудита. Кваліфікаційні вимоги до екоаудиторів. Міжнародний стандарт ISO 14012.

Міжнародний стандарт ISO 14012 розроблений на основі Стандарту Європейського банку Реконструкції і Розвитку (розроблений з метою проведення екоаудиту промислових об'єктів, що здійснюється з метою виявлення ступеня відповідності вимогам Європейського Банку і для конкурсного добору інвестиційних проектів промислових підприємств загального типу).

Стандарт визначає умови і вимоги створення і розвитку системи екоменеджменту підприємства, що гарантує узгодження екологічних політик підприємства і держави, а також виконання міжнародних умов залучення інвестицій.

Структура стандарту складається з наступних розділів:

•   вимоги до системи екоменеджменту;

•  зобов'язання;

•   підготовчий екологічний огляд;

•   базова інформація системи екоменеджменту;

•   екологічна політика з переліком напрямків;

•   персонал системи екоменеджмента підприємства і     визначенням вимог до мінімальної кваліфікації;

•   нормативний документ підприємства по контролі за екологічними впливами;

•   природоохоронні цілі і задачі   для всіх ланок виробничої діяльності;

•   програма екоменеджмента по досягненню цілей;

•   документація по контролі реалізації програмних заходів регламентації       функціонування       системи екоменеджмента (екологічна   політика, посібник   з реалізації екоменеджмента реєстр впливів на навколишнє середовище, реєстр нормативних екологічних вимог до підприємства і прийнятих їм зобов'язань щодо екологічної безпеки; технологічні регламенти,  посадові інструкції     і виробничі посібники;  контракти,    договори т   інші документи, зв'язані із системою екоменеджменту).

•  оперативний (технологічний) контроль проектної документації на    власне    виробництво,    технічні   умови й інструкції діяльності суміжників, моніторинг технологічних параметрів твердження  нових процесів і  оснащення,    критеріїв ефективності виробництва;