Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Декабря 2014 в 19:18, курсовая работа
В умовах ринкових відносин залізничний транспорт залишається важливою для економіки країни галуззю. Масивність перевезень, їх відносно низька собівартість, мала енергоємність, висока регулярність і швидкість доставки вантажів та пасажирів, забезпечення своєчасного зв’язку між регіонами і СНД та інші фактори, вимагають пристальної уваги до роботи транспорту особливо в сучасних умовах господарювання. Треба створити умови для підвищення якості й надійності роботи залізничних доріг в інтересах вантажовідправників, вантажоодержувачів та населення.
Іншим ключовим моментом є доцільність у використанні методу зменшення залишкової вартості замість прямолінійного. Тая як прямолінійний метод не враховує моральне зношення основного капіталу та різну виробничу потужність активів в різні періоди їх використання та необхідність проведення ремонтних робіт в останні роки використання. Головний недолік – у певних випадках складно визначити продуктивність деяких об’єктів основних засобів. Метод зменшення залишкової вартості, як і всі прискорені методи нарахування амортизації, економічно більш вигідний для прибуткового підприємства впродовж перших років експлуатації об’єкта, ніж пропорційні. Це пов’язано з тим що прискорені методи дозволяють нараховувати більшу суму амортизації порівняно з пропорційними методами і тим самим позитивно впливають на процес заміни і оновлення основних засобів. Ці методи найкращим чином враховують моральний і фізичний знос. Стосовно ліквідаційної вартості, доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рахунках 103, 104, 105 та мають у своїй структурі суттєву однорідну складову (метал, будівельні конструкції і т.д.). Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у мінімальному розмірі 1 грн. (це пояснюється тим, що для розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за нуль).
Нарахування амортизації (зносу) основних засобів у податковому обліку залишається без змін, а в бухгалтерському обліку зміни є суттєвими.
Значною мірою це пояснюється визначеннями поняття «амортизація» в податковому законодавстві і в бухгалтерському обліку.
За П(С)БО 7, амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Відповідно до ПКУ, амортизація основних засобів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податків.
Основні проблеми, які потребують вирішення, були систематизовані і наведені на рисунку 3.3
Рисунок 3.3 – Проблеми організації обліку основних засобів
Подальший розвиток бухгалтерського обліку пов’язаний зі створенням єдиної інформаційної системи, яка буде складатися з підсистем обліку на кожному окремому підприємстві на основі новітніх комп’ютерно-інформаційних технологій. Цьому повинно передувати дослідження відносно визначення потреб власників, держави, а вже на основі отриманих результатів – розробка основних шляхів удосконалення облікового процесу на підприємстві.
Необхідність упровадження міжнародних стандартів фінансової звітності в практику бухгалтерського обліку підприємств обумовлена переорієнтацією економіки України на ринковий механізм господарювання, і є дуже важливим етапом в удосконаленні системи обліку, як основних засобів, так й інших елементів.
Стратегія застосування міжнародних стандартів передбачає реформування системи бухгалтерського обліку та впровадження методології поширення інформації з економічних питань згідно з міжнародними стандартами для забезпечення відкритості, прозорості та зіставлення показників фінансової звітності суб'єктів господарювання.
Тому досить важливим етапом удосконалення обліку основних засобів є гармонізація П(С)БО № 7 з МСБО № 16 «Основні засоби», зокрема у частині:
З метою покращення бухгалтерського обліку основних засобів зазначається доцільним ввести до Плану рахунків окремий рахунок для відображення витрат на ремонт основних засобів із субрахунками поточного та капітального ремонтів. Цей рахунок повинен бути активним і калькуляційним, де по дебету слід відображати всі витрати на ремонт основних засобів. З кредиту цього рахунку слід списувати витрати закінчених ремонтів на витрати звітного періоду. Залишком на рахунку будуть суми по незавершеним поточним та капітальним ремонтом.
Наступна проблема, яка розглянута в прцесі дослідження, є недосконалість первинної документації з обліку основних засобів. Так, діючі форми первинної документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань.
Не знайшла відображення у формах обліку й інформація про зміни первинної вартості інвентарного об’єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8 з формою ОЗ-1 «Акт приймання-передачі основних засобів» засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів. Проте сам факт складання акта і відкриття інвентарних карток свідчить про позитивний висновок комісії, адже при невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3. Можна також не використовувати форму ОЗ-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об’єкта .
Також первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків.
Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу «Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів», що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів.
Випливає, що процедура обліку основних засобів складна та суперечлива. Недоліки національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку створюють перешкоди для стандартизації та оптимізації обліку.
Висновок до розділу 3
Показники, які одержані при розрахунку впливу факторів на зміну показників ефективності використання основних засобів є умовні. Адже будь-яке зростання основних засобів розглядається як фактор, який знижує фондовіддачу, проте в умовах технічного прогресу ріст основних засобів, особливо їх активної частини є закономірним явищем, тому керівництво повинно прагнути до ефективного його використання.
При оцінці ефективності використання основних засобів необхідно враховувати особливості господарської діяльності, форму власності та стратегічну мету підприємства.
У процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Економічний зміст зносу полягає у втраті основними засобами своєї корисної вартості в сумі, що перевищує залишкову вартість активу над сумою очікуваного відшкодування.
Результати дослідження показують зношеність основних засобів. Так за досліджуваний період коефіцієнт зносу зріс з 0,995 до 0,997 тис. грн. це означає, що основні засоби є застарілими і потребують оновлення та модернізації. В результаті цього придатними до використання є на кінець 2013 р. 0,003 тис. грн. вартості всіх основних засобів.
З метою підвищення ефективності роботи пасажирського вагонного депо необхідно в першу чергу поліпшити стан вагонного парку. За рахунок використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації, створити резерв на ремонт основних засобів, налагодити гармонізацію П(С)БО № 7 з МСБО № 16 «Основні засоби», а також поліпшити первиний облік основних засобів.
4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
4.1 Вимоги безпеки
при виконанні робіт у
Перед початком виконання робіт у пасажирському вагонному депо, працівники зобов’язані проходити обов’язковий інструктаж з охорони праці.
Мета інструктажу – ознайомити з умовами праці та правилами внутрішнього розпорядку на підприємстві, загальними положеннями з охорони праці, правила поведінки працюючих на залізниці, та в вагонному депо.
Інструктаж проводиться з усіма працівниками депо, в кожній виробничій дільниці, посилаючись на типове «Положення про навчання, інструктаж та перевірку знань працівників з питань охорони праці» ДНАОП 0.00-4.12-99, наказ № 233/Н від 29.03.2006р. і розроблене відповідно з ст. 6 закону України про охорону праці з урахуванням специфіки професій осіб, працюючих в умовах підвищенної небезпеки при огляді, обслуговуванні і ремонті рухомого складу.
Також використовуються Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю і нормативних актів про охорону праці.
Робочі місця та робочі зони визначаються технологічними процесами відповідно до вимог ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд затвердженого наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27.11.97 N 32/288 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.98 за N 424/2864 НПАОП 45.2-4.01-98.
У цехах вагонного депо треба бути обережним, особливо в зоні роботи мостових кранів, підйомних домкратів, станків та інших механізмів, швидко реагувати на світлові та звукові сигнали в негабаритних місцях, користуватись переносними драбинами, шліфувальними інструментами, пневмо та електроустаткуванням, засобами внутрішнього деповського транспорту, треба тільки після спеціального дозволу. Інструмент у вашому користуванні повинен бути справним, спецодяг та засоби індивідуального захисту підібрані згідно з технологією робіт.
Також у пасажирському вагонному депо існує така виробнича ділянка, як екіпірувальний парк.
Екіпірувальний парк пасажирських вагонів складається із дев’яти тупикових колій. Вісім із них обладнані системою централізованого огородження. Дев’ята тупикова колія не входить в систему централізованого огородження рухомого складу, тому ремонтні роботи на дев’ятій колії не проводяться, а при необхідності виконуються при ручному огородженні.
В парку екіпірування переходити залізничні колії треба тільки по технологічному переїзду. При виході на колії із-за рухомого складу, вагону або будинку – треба насамперед переконатися у відсутності рухаючого рухомого складу.
Якщо треба перейти колії в іншому місці, то переходити слід під прямим кутом до вісі колії, не наступаючи на голівки рейок та деталі стрілкових переводів. Іти треба тільки посередині міжколійного простору, обходячи перепони (осколки битого скла, масляні плями та інші гострі та слизькі предмети щоб не впасти).
При русі поїздів та маневрового локомотива слід завчасно відходити в безпечне місце на відстань не менш 2 метрів від крайньої рейки.
В екіпірувальному парку забороняється:
Кожний працівник залізничного транспорту зобов'язаний: суворо дотримуватися вимог охорони праці, виробничої санітарії, протипожежної охорони, які передбачені відповідними правилами і інструкціями, користуватися спецодягом і запобіжними пристроями і пристосуваннями, утримувати в чистоті й порядку своє робоче місце обладнання, інструмент і пристрої в справному стані.
Виконання положень і інструкцій з охорони праці, виробничої санітарії, забезпечує безпеку проведення робіт і попереджає виникнення виробничого травматизму та професійних захворювань.
Всі працівники дільниці зобов'язані знати правила та інструкції з охорони праці, посадові інструкції і положення, використовувати їх в своїй роботі та забезпечувати суворе виконання їх в процесі виробництва.
Працівники, які порушили правила охорони праці притягуються до відповідальності відповідно до діючого законодавства.