Облік та аналіз операційних витрат

Електрофтальмія – це ураження при горінні електричної дуги зовнішніх оболонок очей потужнім ультрафіолетовим випромінюванням, яке енергійно поглинається клітинами організму і викликає в них хімічні зміни. Потерпілий відчуває різкий біль в очах, осліплення, світлобоязнь, сльозотечу та ін. Запобігання електрофтальмії при обслуговуванні електроустановок забезпечується шляхом використання захисних окулярів, які майже не пропускають ультрафіолетових променів і захищають очі від бризок розплавленого металу при виникненні електричної дуги.

При проходженні через тіло людини струмів невеликої сили при напрузі до 1000 В виникає електричний удар.

Електричний удар – це збудження живих тканин організму людини струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. Струм скорочує м’язи серця і органів дихання, викликає зупинку серця і порушення системи дихання.

Залежно від наслідків ураження електричні удари умовно можуть бути поділені на чотири ступеня:

І – судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

ІІ - судомні скорочення м’язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серцево-судинної системи;

ІІІ – втрата свідомості і порушення дихання або роботи серця;

IV – клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Клінічна смерть – це перехідний стан від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця і легенів.

Причиною смерті від електричного струму може бути: припинення роботи серця, припинення дихання і електричний шок.

Припинення серцевої діяльності є найнебезпечнішою причиною смерті від струму, бо в такому разі повернути людину до життя значно складніше, ніж при електричному шоці чи при зупинці дихання.

3. Чинники, що вливають на наслідки ураження електричним струмом.

Тяжкість ураження організму людини електричним струмом залежить від цілого ряду фізіологічних та фізичних чинників і умов.

Наслідки ураження струмом залежать від опору тіла людини. Електричний опір тіла складається з опору шкіри та опору внутрішніх органів. Опір тіла людини є змінною величиною, що має нелінійну залежність від багатьох чинників, у т.ч. від стану шкіри, параметрів електричної мережі, фізіологічних чинників і стану навколишнього середовища.

Опір шкіри становить основну частину опору тіла людини. Опір однієї і тієї ж самої ділянки шкіри змінюється залежно від її стану. При сухій чистій і непошкодженій шкірі опір тіла людини коливається в широких межах, приблизно від 3000 до 100 000 Ом; якщо ж зіскоблити роговий шар, опір знижується до 1000 –5000 Ом. Порізи, подряпини та інші мікротравми, зволоженість та забрудненість шкіри значно знижують опір тіла людини. Все це збільшує небезпеку ураження людини струмом.

Внутрішній опір тіла людини – це опір внутрішнього шару шкіри, внутрішніх тканин, органів та систем людини.

При ураженні організму людини струмом вирішальне значення мають сила струму, напруга, рід і частота струму, тривалість дії струму.

 Розрізняють три ступеня  дії сили струму при проходженні  його через організм людини: відчутний, невідпускаючий і фібриляцій  ний струм.

Так, людина починає відчувати найменший струм в межах 0,1 мА при змінному і 5-7 мА при постійному струмі. Ці значення струму є порогом, з якого починається область відчутних струмів.

Порогів відчутний струм не може викликати ураження людини. Однак не можна допустити, щоб він довгий час проходив через тіло людини, тому що це може негативно вплинути на стан здоров’я людини.

Якщо сила струму більша відчутного порогу, виникають судоми м’язів і неприємні хворобливі відчуття. біль стає нестерпним, судомне скорочення м’язів – таким значним, що їх не можна перебороти. Людина не може розімкнути руку і самостійно припинити контакт зі струмопровідною частиною, тому цей струм отримав назву невідпускаючого (10-20 мА).

Електричний струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця, називається фібриляцій ним, а найменше його значення – пороговим фібриляційним струмом. 

Досліди свідчать, що опір тіла людини постійному струму більший, ніж змінному будь-якої частоти.

Час проходження струму через тіло людини сильно впливає на наслідки ураження у зв’язку з тим, що протягом часу різко падає опір тіла і накопичуються інші негативні наслідки. Встановлено, що при невеликих напругах за 1-2 хв., опір тіла знижується майже на 25%, а іноді і більше. Чим довше буде діяти струм, тим більша ймовірність важкого або смертельного ураження.

4. Вплив протікання струму через людину на наслідки ураження.

 Шлях проходження струму  в тілі людини відіграє суттєву  роль в наслідках ураження. Особливо  небезпечним є ураження людей  у тому випадку, коли людина  торкається до струмопровідних  пристроїв верхньою половиною  тіла, де на шляху протікання струму лежать життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок.

Якщо струм проходить іншим шляхом, дія його може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. При цьому небезпека ймовірності важкого ураження різко зменшується.

У електропатології шлях струму через тіло людини носить назву “петля струму, якою відбулося ураження”. Зустрічається до 15 характерних петель, найпоширенішими з них є 5 (рука-рука, руки-ноги, нога-нога, голова-ноги, голова-руки).

Найчастіше струм проходить через тіло людини шляхом рука-рука або права рука-ноги.

Найнебезпечнішими є петлі голова-руки і голова-ноги. У цьому випадку струм може проходити через серце, головний і спинний мозок.

Менш небезпечним є шлях від однієї ноги до іншої, який називається нижньою петлею і виникає під дією на людину так званої крокової напруги. Людина не може довго знаходитись під кроковою напругою. Виникає судомне скорочення м’язів ніг, внаслідок чого людина падає на землю. У цей момент припиняється дія на людину крокової напруги і починає діяти петля   руки-ноги і утворюється реальна загроза смертельного ураження струмом.

Ураження людей кроковою напругою відбувається тоді, коли людина потрапляє в місце розтікання струму на поверхні землі. Це можливо, коли на землю впав обірваний провідник, що перебуває під струмом, або коли електричний струм через заземлювачі потрапляє в ґрунт і розтікається в ньому.

Кроковою напругою називається напруга між двома точками електричного кола на відстані кроку (0,8 м), на яких одночасно стоїть людина в зоні розтікання струму в землі. Виходити з зони розтікання струму в землі потрібно короткими кроками.

5. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок.

Засоби захисту, що використовуються в електроустановках, поділяються на такі, що забезпечують безпеку при нормальному режимі роботи електроустаткування і такі, що забезпечують безпеку при аварійному стані електрообладнання.

Згідно з ПУЕ в електроустановках використовують такі системи засобів і заходів для забезпечення їх безпечної експлуатації: захисне заземлення, занулення, ізоляція струмопровідних частин, захисне вимикання, малі напруги, недоступність до неізольованих провідників та ін. Жоден з цих засобів не є універсальним, а має свої переваги та недоліки. Тому для забезпечення електробезпеки необхідно застосовувати не один, а кілька засобів одночасно.

6. Надання допомоги при ураженні електричним струмом.

Допомога при ураженні струмом складається з двох етапів: звільнення потерпілого від дії струму і надання першої допомоги.

Оскільки наслідки ураження струмом залежать від тривалості його проходження через людину, дуже важливим є швидке звільнення її від струму і надання допомоги.

Першу допомогу потерпілому слід надавати одразу ж після звільнення його від дії струму.

Допомога потерпілому залежить від його стану (наявності дихання і пульсу).

Нормальне дихання характеризується чітким і ритмічним підніманням і опусканням грудної клітки. У такому стані штучне дихання не потрібне.

Порушене дихання характеризується нечітким або неритмічним підніманням грудної клітки або відсутністю дихальних рухів. У таких випадках потерпілий потребує штучного дихання.

Перевіряють наявність пульсу на руці у основі великого пальця або на сонній артерії на шиї з правої або лівої сторони. Відсутність пульсу свідчить про припинення роботи серця. Про відсутність кровообігу можна судити по зіниці ока, яка у цьому випадку розширена. На перевірку дихання, пульсу і стану зіниці не можна витрачати більше 15-20 с.

Якщо потерпілий у свідомості, потрібно покласти його на суху підстилку, накрити чим-небудь, забезпечити йому повний спокій і до прибуття лікаря спостерігати за його диханням і пульсом. Навіть тоді, коли потерпілий почуває себе добре, не можна дозволяти йому рухатися, бо негативна дія струму може проявитися не відразу, а через деякий час.

Тільки лікар може правильно оцінити стан здоров’я потерпілого і вирішити питання подальше лікування.

Коли у потерпілого відсутнє дихання, серцебиття і пульс, а больові подразники не викликають жодних реакцій, зіниці розширені і не реагують на світло, потрібно негайно приступити до оживлення, тобто до штучного дихання і масажу серця.

Ураженого струмом можна признати мертвим лише при явних видимих смертельних ознаках, наприклад при обгорянні всього тіла. В інших випадках констатувати смерть має право тільки лікар.

Долікарняна допомога повинна надаватися безперервно, навіть тоді, коли час обчислюється годинами. Достеменними ознаками незворотної смерті є трупні плями, окоченіння, охолодження тіла до температури навколишнього середовища та ін.

Пожежна безпека

          1. Поняття про пожежну безпеку.

Пожежам передує початкове розігрівання джерелом теплоти горючої речовини, хоча б у одній точці, до такої температури, при якій її молекули починають з’єднуватися з молекулами кисню. Подальше розігрівання можливе як при постійній наявності джерела теплоти, так і в тому випадку, коли початково набута теплота достатня для подальшого нагрівання прилеглих шарів горючої речовини аж до появи вогню.

Пожежа являє собою процес неконтрольованого горіння поза спеціальним вогнищем, що розвивається в часі й просторі і є небезпечним для людей, матеріальних цінностей та навколишнього середовища.

Як правило, процес горіння спричинюють речовини, що мають підвищену вогненебезпечність. Тривалість пожежі, а також матеріальні збитки залежать від характеру горючої речовини й величини пожежного навантаження, тобто маси горючих матеріалів на одиницю площі.

Простір, у якому розвивається пожежа, умовно поділяють на три зони: зону горіння, зону теплової дії і зону задимлення.

Зоною горіння називається частина простору, у якому відбуваються процеси термічного розкладання чи випаровування речовини і матеріалів.

Зона теплової дії – це простір, де відбувається процес теплообміну між поверхнею полум’я та горючою речовиною, що прилягає до межі зони горіння, де теплова дія створює умови, неможливі для перебування людей без проти теплового захисту.

Зоною задимлення називається частина простору, що межує із зоною горіння й заповнена димовими газами в концентрації, що становить загрозу для життя й здоров’я людей. Ця зона включає в себе зону теплової дії і значно її перевищує.

У всіх випадках для горіння характерні такі три стадії: виникнення, поширення та згасання. Найбільш загальною властивістю горіння є здатність осередку вогнища, що виникло, пересуватися шляхом передавання тепла від зони горіння в суміжні зони.

Наслідки пожежі бувають особливо тяжкими, коли стався вибух. Вибух може бути не тільки наслідком пожежі, але і її причиною.

Система пожежної безпеки – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї.

 Пожежна безпека – це стан об’єкта, коли пожежа унеможливлюється, а у випадку її виникнення виключається дія на людей небезпечних чинників пожежі й забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежної безпеки можна досягти завдяки створенню системи заходів пожежної профілактики та активного пожежного захисту.

Пожежна профілактика - це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливому виникненню пожежі чи зменшенню її наслідків.

Система активного пожежного захисту – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів для боротьби з пожежами й запобігання дії на людей небезпечних та шкідливих чинників пожежі, а також  для обмеження матеріальних збитків від неї.

2. Основні причини пожеж.

Причини виникнення пожеж дуже різноманітні. До них можна віднести недоліки в будівельних конструкціях, спорудах, плануванні приміщень, облаштуванні комунікацій, дефекти обладнання, неправильну організацію або порушення режимів технологічних процесів, неправильне виконання робіт, необережність персоналу й т. ін.

Причини пожеж можна поділити на дві великі групи.

Причини першої групи пов’язані з недопустимою з точки зору пожежної безпеки появою горючого середовища в умовах, де є джерело займання. Це може бути використання або зберігання горючих речовин і матеріалів у тих місцях, де їх наявність суперечить нормам пожежної безпеки.