Облік та аналіз операційних витрат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.7. Кореспонденція   рахунків  з   обліку   витрат   на  виробництво (рах. № 23, 25).

№ п/п	Назва операції	Кореспонденція рахунків
		Дт	Кт
1	2	5	6
1.	Витрати матеріальних цінностей списані на виробництво продукції і надання послуг.	23, 25, 91,  92, 39	201, 203, 207, 22
	Витрати допоміжних цехів, включені до собівартості продукції і послуг основного виробництва		23
2.		23
	Загальновиробничі витрати, включені до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін.		91
3.		23, 90
			92
4.		79
	Адміністративні витрати, включені до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін.
5.		23
	Акцептовані рахунки постачальників за електроенергію, за послуги виробництву.		63, 68
6.		23
			22
	Списані на потреби виробництва малоцінні та швидкозношувані предмети вартістю до 10 грн. (Наказ Мінфіну № 258 від    17.12.98 р. ( за  Національними  стандартами - терміном служби МШП до  1  року)
7.
	На підставі акта відображений знос МШП, що безпосередньо використовувались у виготовленні продукції та наданні послуг (спецінструменти тощо) за діючим Планом рахунків до 2000 р.
			13
		23
	На собівартість продукції віднесено відповідну частку затрат, що були відображені як витрати майбутніх періодів
8.
			39
		23
	За новим Планом рахунків а) МШП, термін експлуатації яких перевищує  3  рік, відображається у складі необоротних активів на субрахунку № 113 "Малоцінні необоротні матеріальні активи", по яких нараховується знос
9.
			132
		23
10.	Нарахована заробітна плата апарату управління підприємства, їх господарському та обслуговуючому персоналам.	23, 91, 92, 93, 94	661
11.	Прямі матеріальні витрати, що включаються до виробничої собівартості робіт, послуг, до затрат допоміжних, підсобних виробництв, списуємо на рахунок № 23 “Виробництво”.	23	82
12.	Списання суми амортизаційних відрахувань, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), до затрат допоміжних виробництв.	23	83
13.	Списання адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності.	79	92, 93, 94
14.	Вартість робіт, послуг сторонніх підприємств.	23, 91, 92, 93, 94	63
15.	Собівартість реалізованої продукції.	90	26, 27

Охорона праці

Охорона праці

Трудове законодавство.

1. Загальна характеристика трудового законодавства.

Завданням законодавства про працю є регулювання трудових правовідносин всіх працівників, з метою зростання продуктивності праці, поліпшення якості роботи, підвищення ефективності суспільноговиробництва і піднесення на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцнення трудової дисципліни і поступового перетворення праці на благо суспільства й першочергову життєву потребу кожної працездатної людини, і всебічна охорона трудових прав працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, - є недійсними. Одним із важливих локальних підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють трудові правовідносини, є колективний договір. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

2. Трудові правовідносини: поняття і структура.

Трудові правовідносини виникають між працівником і власником підприємства або уповноваженою ним особою на підставі укладання індивідуального трудового договору про характер виконуваної роботи, про час початку і умови роботи, про трудові права і обов’язки, про заробітну плату та інші додаткові умови праці. Правовою основою виникнення трудових правовідносин є Кодекс законів про працю та індивідуальний трудовий договір, який повинен відповідати трудовому законодавству. Трудові правовідносини існують до того часу поки працівник виконує свої трудові обов’язки  і реалізує право на працю.

За своєю структурою трудові правовідносини складаються із трьох елементів: 1) суб’єкти трудових правовідносин; 2) об’єкт трудових правовідносин; 3) зміст трудових правовідносин.

Суб’єктами трудових правовідносин є з однієї сторони працівник і з іншої – власник підприємства чи організації, незалежно від форм власності. Суб’єктом трудових правовідносин може бути громадянин, який досяг 16 років.

Об’єктами трудових правовідносин є сам процес праці з обовязковим дотриманням Правил внутрішнього трудового розпорядку і результати праці.

За своїм змістом трудові правовідносини складаються з двох невід’ємних сторін – із юридичного і фактичного аспектів. Юридичний бік трудових правовідносин вміщує трудові права і обовязки працівника і власника. Фактичний зміст трудових правовідносин становить сам процес виконання роботи, саме відношення до якості і кількості виробленої продукції, товарів тощо.

3. Трудовий договір.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Основними складовими трудового договору є місце роботи, умови праці, функціональні права та обов’язки, сам характер роботи і оплата праці. Крім того, можуть бути додаткові умови трудового договору: наприклад, забезпечення житлом, гуртожитком, питання про встановлення неповногоо робочого часу, про підвищення кваліфікації і навчання, про певні пільги і соціальне забезпечення тощо.

Трудовий договір може укладатися на різний строк. Він може бути:

• безстроковим, що укладається на невизначений строк;
• на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
• таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається, як правило, у письмовій формі.

 

 

 

 

4. Порядок прийняття на роботу.

Порядок пийняття на роботу тісно повязаний з укладенням трудового договорую при укладенні трудового доовору громадянин зобовязаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - а також документ про освіту, про стан здоров’я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

 Укладення трудового договору  забороняється з громадянином, якому  за медичним висновком запропонована  робота протипоказана за станом  здоровя.

Під час укладання трудового договору забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

При укладанні трудового договору угодою сторін може бути обумовлено випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати 3 місяці, якщо інше не встановлено законом. При прийнятті на роботу робітників випробувальний строк не може перевищувати одного місяця.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне припинення трудового договору допускається на загальних підставах.

Відповідно до трудового законодавства працівник зобовязаний виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Разом із тим, власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

5. Загальні підстави припиненя трудового договору.

  Трудове законодавство України  передбачає різні підстави припинення трудового договору. Такі підстави припинення трудового договору закріпленні в ст. 36 Кодексу законів про працю. До них відносяться:

1. угода сторін;
2. закінчення строку трудового договору;
3. призов або вступ працівника на військову службу, напрвлення на альтернативну службу;
4. розірвання трудового договору з ініціативи працівника; з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на предстаництво трудовим колективом органу;
5. переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6. відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, а також відмова від продовження роботи у звязку зі зміною істотних умов праці;
7. набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
8. підстави, передбачені контрактом.

         6.  Робочий час і його види.

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обовязки згідно з чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним трудовим договором.

Згідно з діючим законодавством можна виділити такі види робочого часу:

• нормальний робочий час;
• скорочений робочий час;
• неповний робочий час;
• ненормований робочий час;
• надурочний робочий час.

Згідно ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності, які затверджує власник за погодженням з профспілковим комітетом.

На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження пятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. при тижневій нормі – 40 год., 6 год. – при тижневій нормі 36 год. і 4 год. – притижневій нормі 24 год.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім тих, у яких скорочена тривалість робочого часу, скорочується на одну годину.

Скорочений робочений час встановлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться неповнолітні віком від 15 до 16 років, яким встановлена тривалість робочого часу 24 години на тиждень, у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень.

Скорочений робочий день (6 годин) встановлено для деяких категорій працівників розумової праці вчителів, лікарів, професорсько-викладацького складу.

Неповний робочий час (день або тиждень) встановлюється за погодженням між власником чи його уповноваженою особою під час укладання трудового договору в процесі роботи.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників. При цьому, як правило, допускається робота понад нормальний  робочий день і тиждень, за що працівники користуються додатковою відпусткою. До таких категорій працівників відносяться, як правило, управлінський персонал, працівники правоохоронних і інших державних установ.

Надурочний робочий час – це робота, яка виконується працівником понад установлену тривалість робочого дня і тижня. Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Відповідно до ст. 62 КЗпП власник може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках.