Облік та аналіз операційних витрат

Вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року), які відображені в балансі за фактичними виробничими витратами, визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у затратах на виробництво продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік), визначеної за даними бухгалтерської звітності,

Платники податку, в яких незавершене виробництво відображається   в   балансі   за   вартістю   використаної   сировини, матеріалів і напівфабрикатів, вартість матеріальних ресурсів у    незавершеному    виробництві    визначають    як    таку,    що дорівнює вартості незавершеного виробництва.

Якщо вартість незавершеного виробництва, відображається в балансі за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, то вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у калькуляції нормативної (планової) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік).

При складанні Відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві і готовій продукції визначаються залишок на початок періоду і залишок на кінець періоду, а також приріст (+) і убуток (-). Облік приросту (убутку) товарних і матеріальних ресурсів ведеться тільки щодо тих товарних запасів і матеріальних ресурсів, витрати на придбання яких відповідно до Закону включаються до складу валових витрат.

Визначення приросту або убутку балансової вартості матеріальних активів і товарів виконується шляхом порівняння їх залишків на початок і кінець звітного кварталу.

При веденні обліку приросту або убутку товарно-матеріальних цінностей на рахунках обліку виробничих запасів показується вартість залишків цінностей, що перебувають на складі.

На рахунках обліку незавершеного виробництва і готової продукції відображається вартість не всього незавершеного виробництва або готової продукції, а тільки тих матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використані у їх виробництві.

Дані про залишки і рух матеріалів, сировини (у т.ч. і в готовій продукції, незавершеному виробництві, напівфабрикатах) беруться із Відомостей обліку руху товарно-матеріальних цінностей, журналів-ордерів № 6 і № 10.

Незавершене виробництво визначається на кінець звітного періоду, а також залишки реалізованої готової продукції.

Розміри незавершеного виробництва залежать від тривалості виробничого циклу, обсягу середньодобових витрат на виробництво і характеру їх нарощування і тому істотно диференціюються відповідно до специфіки виробництва

Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення. Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдосконалення організації виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменшення обсягу незавершеного виробництва і покращення показників роботи підприємства.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва.

Залишки незавершеного виробництва відображаються на дебеті рахунка № 23 "Виробництво" за формулою, грн.:

НВПК = НВПп + В - СРП,

де НВПк - незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду,

НВПп - незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду,

В - витрати на виробництво продукції у звітному періоді,

СРП - виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Незавершене виробництво по основній операційній діяльності підприємствами ВКГ і теплопостачання не обліковується, але можливе по іншій операційній діяльності, включаючи допоміжні виробництва, наприклад ремонтно-будівельні, налагоджувальні роботи тощо.

Суттєвою відміною в обліку витрат на виробництво комунальних послуг є те, що підприємства не використовують в робочому Плані рахунків рахунок 26 "Готова продукція".

Відображення в обліку витрат на виробництво і реалізацію комунальних послуг (виконаних робіт)

№ п/п	Зміст господарської операції	Кореспонденції рахунків
		Дт	Кт
1.	Передані сировина (покупна вода, теплова енергія), основні і допоміжні матеріали у виробництво.	23	201
2.	Нарахована заробітна плата працівникам основного та допоміжних виробництв.	23	661
3.	Нараховані відрахування на соціальні заходи виробничим працівникам.	23	65
4.	Нарахована пряма амортизація основних засобів виробничого призначення.	23	131
5.	Віднесені на виробництво витрати по газу, електроенергії.	23	631
6.	Витрати допоміжних цехів, розподілені на основне виробництво.	23	Субрахунки рах. 23
7.	Відображено змінні загальновиробничі витрати.	911	відповідні рах.
8.	Відображені постійні загально виробничі витрати.	912	відповідні рах.
9.	Списані змінні загальновиробничі витрати на собівартість комунальних послуг.	23	911
10.	Розподілені постійні загальновиробничі витрати на собівартість послуг, виконаних робіт (виготовленої продукції)	23	912
11.	Списані витрати на реалізованих послуг і виконаних робіт	903	23
12.	Списані нерозподілені загальновиробничі витрати	903	912

6. Методи калькулювання собівартості  продукції.

     За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості.

   Собівартість – це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, товарів та послуг.

   Собівартість, як обов’язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її  формуванні. Якщо на продукцію  встановлюються фіксовані або  регульовані ціни, то в цьому  разі собівартість – вихідна  база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їх рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її  визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має велике значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше для вироблення ефективної цінової стратегії на підприємстві.

Собівартість – комплексний економічний показник: поняття, види, склад витрат.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат   на   виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При  обчисленні   собівартості   продукції   важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються.   Як   відомо,    витрати   підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні  відшкодовуватися  витрати  підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на (див. Додаток №7):

• дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
• підготовку і освоєння нової продукції;
• виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію,
• амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
• обслуговування виробничого процесу і управління ним;
• збут   продукції   (пакування,   транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
• розвідку,   використання  і  охорону  природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);
• набір і підготовку кадрів;
• поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення  технології,    організації    виробництва,    праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

     Непродуктивні витрати  підприємства,  пов'язані з виробничою  діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими  підприємствами  і  організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

       Склад витрат, які включаються у собівартість, не є не зміннимми. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Для калькулювання собівартості продукції на підприємствах застосовують такі методи:

Попередільний метод. Переділ - це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). При цьому методі витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу.

Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

Однопередільний метод. При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо.

Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

Попередільний метод обліку витрат має у різних галузях свої особливості. Вони пов'язані з особливостями технології та організації виробництва й незавершеного виробництва.

В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку № 23 "Виробництво". Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті рахунка № 23 "Виробництво" відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на рахунках № 23, 91, 92 в цілому по підприємству, а потім розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво по кожному переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктами обліку при цьому методі є окремі замовлення. До таких виробництв належать судно-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва.

Кожному замовленню надають окремий номер, який зазначають в усіх документах про витрати на це замовлення.

Синтетичний облік ведуть на рахунках № 23, 91, 92, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню   прямі   витрати  й   по   кожному  виду   витрат - непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або перед здаванням замовнику безпосередньо.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства.

Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1) витрати  в  межах  норми  (плану,  кошторису, квоти тощо);

2) зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат   порівняно   з нормою  (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3)  відхилення витрат порівняно  з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості (рахунки класу 8).