Облік і аудит нематеріальних активів

- витрати  на реєстрацію (мито, гонорари);

- витрати  на маркіровку (вироби поліграфії  та ін.)

- витрати  на рекламу;

- витрати  на страхування;

- обсяг  продажу товарів (послуг) під знаком  і інш. Потреба в оцінці ЗТП  виникає в декількох випадках:

- угоди  про передачу або продаж;

- договору  цесії;

- договору  про відкриту ліцензію (дозвіл) користування;

- у  разі внесення знаку в статутний  фонд;

- у  разі використання для застави  при кредитуванні. Методика вартісної  оцінки товарного знаку як об'єкта інтелектуальної власності складається з слідуючих етапів:

1) аналіз  товарів (послуг), які маркіруються  товарним знаком, що оцінюється, і систематизація їх по групах  з аналогічними або схожими  споживчими властивостями. У разі  широкої номенклатури товарів (послуг) допускається укрупнення груп, при умові можливості визначення обсягу продажу технічного рівня, конкурентоздатності товарів (послуг), витрат на рекламу товарного знаку і інших факторів по групі загалом;

2) на  основі аналізу науково-технічної, кон'юнктурно-економічної і патентної інформації визначається технічний рівень, конкурентоспроможність і кон'юнктура цін маркірованої продукції на передбачуваних ринках збуту;

3) в  результаті маркетингових досліджень  розраховується обсяг продажу  по кожній групі товарів (послуг) за передбачуваний період реачізації продукції;

4) аналіз  товарного знаку, що оцінюється, визначення витрат на його  рекламу;

5) вартісна  оцінка товарного знаку визначається  на основі його споживчої вартості.

6) виявлення  наявності маркірованої продукції об'єктів правової охорони (винаходу, "ноу-хау") і міра їх впливу на споживчі властивості продукції;

Найбільш  доцільно оцінювати вартість товарного  знаку по прибутку, розрахованому  через обсяги продаж}-, оскільки товарний знак охоплює, як правило, досить значну номенклатуру товарів і послуг. Крім того, на момент оцінки товарного знаку, як правило, відомі передбачувані обсяги продажу, визначені в результаті досліджень ринків збуту. Вартість товарного знаку (В) визначається за формулою:

Взтп =2- Ці х Оі х кі,

(2.3)

де  п - кількість груп товарів/послуг, які  використовують товарний знак. що оцінюється;

Ці - передбачувана  ціна продажу товарів (послуг) і-й  групи;

Оі - обсяг  продукції, що реалізовується по і-й  групі;

кі - коефіцієнт, що враховує частку прибутку від обсягу продажу і-ї групи товарів (послуг), що доводиться на товарний знак, який використовується і який можна визначити таким чином:

кі = Кп х Кв х Кт.р х Кск. х Кіц  х Кн.р х Крекл. х Кп.з

(2.4)

де  Кп - середній коефіцієнт, що враховує частку прибутку, що доводиться на товарний знак. який використовується в даній галузі;

Кв - коефіцієнт, що враховує строк дії товарного  знаку до моменту оцінки;

Кт.р - коефіцієнт технічного рівня маркірованої продукції. Він розраховується на основі зіставлення техніко-економічних показників маркірованої продукції і кращих зарубіжних аналогів, виявлення прогресивних технічних рішень та інш.

Кск. - коефіцієнт складності маркірованої продукції:

Кі.ц - індекс продажної ціни визначається за формулою:

Кі.ц. = Рпр./Рср.

(2.5)

де  Рпр. - передбачувана продажна ціна:

Рср. - середня продажна ціна на даному ринку.

Кн.р - коефіцієнт насиченості ринку товарами/послуга  аналогічного призначення (визначається на основі маркетингових досліджень);

Крекл. - коефіцієнт, що враховує витрати на рекламу;

Кп.з - коефіцієнт, що враховує правовий захист маркірованої продукції, який визначається за формулою:

Кп.з = (пі + п2 х к) / 100

(2.6)

де  пі - частка продукції в загальному обсязі продажу, що не має патентно-правового  захисту, %;

п2 - частка продукції в загальному обсязі продажу, що має патентно-правовий захист, %; •

1с - коефіцієнт підвищення прибутку  від використання запатентованої  продукції.

Встановлення  числових значень коефіцієнтів у  кожному конкретному випадку  вартісної оцінки товарного знаку повинно здійснюватися на основі вивчення умов реалізації маркірованої продукції і аналізу науково-технічної і кон'юнктурно-комерційної інформації, що відноситься до конкретної сфери діяльності.

Вартісна  оцінка товарного знаку, що проводиться по вищевикладеній методиці, дозволяє визначити вартість товарного знаку з урахуванням таких важливих чинників, як технічний рівень, конкурентоздатність. патентно-правовий захист маркірованої продукції, дієвість товарного знаку на ринку, витрати на рекламу. Справжня методика заснована на сучасному розумінні

матеріалізованого науково-технічного продукту як товару. При визначенні вартості ЗТП, насамперед, збільшується технічний рівень, конкурентоздатність  і дієвість товарного знаку на ринку, що набуває особливу актуальність в умовах ринкової економіки.

Оцінка  ліцензій. Встановлення ціни ліцензії є одним з найбільш складних питань ліцензійної торгівлі, тому що реальна  комерційна цінність технології, що передається, може бути встановлена лише в процесі виробництва і реалізації продукції, що виготовляється.

До  основних чинників, що впливають на розмір винагороди за ліцензію, відносяться  слідуючі:

1. Технічна  цінність винаходу або "ноу-хау", що забезпечує ліцензіату отримання  додаткового прибутку від використання предмета ліцензії.

2. Розміри  капіталовкладень, необхідних для  організації виробництва ліцензійної  продукції.

3. Територія  по угоді, тобто перелік тих  країн, в яких ліцензіату надане  право використання технології  для організації виробництва  і продажу ліцензійної продукції.

4. Обсяг  технічної документації, що передається,  яка містить суть наукової  розробки або "ноу-хау".

5. Залежність  ліцензіата від ліцензіара в  необхідній сировині, матеріалах, деталях  і вузлах, необхідних для організації  виробництва ліцензійної продукції.

6. Умови  взаємообміну технічними удосконаленнями,  як забезпеченими, так і незабезпеченимн  патентним захистом.

7. Обсяг  технічної допомоги, що надається  ліцензіаром ліцензіату в освоєнні  закупленої ним ліцензії.

8. Державне  регулювання ліцензійної торгівлі.

9. Вид  платежу за ліцензію.

У сукупності вказані умови визначають той  розмір додаткового прибутку зверх  нормативного, існуючого в галузі, який отримує ліцензіат від комерційного використання придбаної технології на строк угоди.

У свою чергу, ціна ліцензії визначається як частка цього додаткового прибутку. У світовій практиці ліцензійної торгівлі ця частка, як правило, знаходиться в межах 10-30% додаткового прибутку, що отримується користувачем технології. При цьому ліцензіар оцінює вартість ліцензії в розмірі прибутку, який виявився б нижчим, ніж при альтернативних формах реалізації об'єкта угоди.

Наприклад, прибуток від продажу ліцензії повинен  бути не нижче за зменшення розміру  прибутку у зв'язку з скороченням  ринку збуту продукції із-за появи на "території" нового продавця продукції. Практика показує, що визначити додатковий прибуток ліцензіата із-за відмінності в умовах виробництва буває вельми важко. Ліцензіару зокрема важко оцінити вартість основних і допоміжних матеріалів, енерговитрат, адміністративних витрат і інших витрат виробництва і реалізації продукції ліцензіатом. У зв'язку з цим ліцензійна винагорода визначається виходячи з ставок процентних відрахувань (що склалися, тобто роялті) від вартості ліцензійної продукції, що реалізовується.

Якщо  розмір роялті визначений правильно, він  повинен співпасти з процентом  роялті, розрахованим за формулою:

Р = ((10 / 30%) / 100) х (ПЩ х 100)

(2.7)

де  Р - розмір роялті;

П - додатково  очікуваний прибуток ліцензіата на одиницю  продукції;

Ц - світова  ціна одиниці ліцензійної продукції.

Розміри роялті, прийняті в міжнародній практиці по окремих галузях промислового виробництва, вказані в Додатку  Е.

При встановленні розрахункового роялті (Р), необхідно  також враховувати:

1. Результати  аналізу комерційних умов конкурентних пропозицій. При рівних умовах як розрахункове потрібно застосовувати мінімальне роялті з комерційних пропозицій, що порівнюються.

2. Наявність  або відсутність патентного захисту  об'єкта угоди. Відсутність патентного  захисту, як правило підвищує розмір роялті на 10 -20% в порівнянні з варіантом, в якому є патентний захист.

3. Обсяг  технічної документації, що передається.  Вартість конструкторської документації  звичайно складає до 30% від вартості  всього пакету документації. Таким чином, при передачі в рамках угоди тільки конструкторської документації розмір роялті повинен відповідно бути зменшений до 20%.

Після визначення розрахункового розміру  роялті, необхідно встановити обсяг  продукції, очікуваної до випуску ліцензіатом  протягом терміну дії угоди, а також рівень світової ціни на ліцензійну продукцію. Після цього можна визначити величину ліцензійної винагороди за формулою:

т

Ц„  р = І Оі х Рі х Ці х Кдис (2.8)

де  Цл.р. - ціна ліцензії, визначена на базі роялті;

Оі - обсяг  очікуваного випуску продукції в і-м році;

Рі - розмір роялті в і-м році;

Ці - ціна одиниці продукції в і-м році:

Кдис - коефіцієнт дисконтування в і-м  році;

Т - розрахунковий  термін дії угоди.

Під розрахунковим  терміном дії угоди розуміють  період часу, за який розраховується обсяг виробництва продукції по ліцензіях для визначення розміру ліцензійної винагороди. Незалежно від умов платежу по передбачу-

ваній угоді - паушальний (фіксований) або  первинний платіж з подальшою  виплатою роялті, розрахунковий термін визначається об'єктом угоди, маючи на увазі, що в основі його лежить термін морального старіння. Міжнародна практика ліцензійної торгівлі показує, що термін дії угод, в основному, не перевищує 10 років, тому розрахунковий термін дії угоди, як правило, не повинен перевищувати цей період (10 років). Як усереднені показники для вибору розрахункового терміну дії угоди можуть служити дані приведеної нижче таблиці:

Таблиця 2.1

Розрахунковий термін дії ліцензійної угоди  по різних видах ліцензій

Характеристика  ліцензій	Група А	Група Б	Група В	Група Г
Розрахунковий термін дії угоди в роках	5 -6	5 - 7	7 - 10	7 - 10

А - безпатентні  ліцензії, освоєння яких не вимагає  великих капітальних затрат і  тривалих строків освоєння.

Б - патентні ліцензії, об'єктом яких є продукція  з коротким терміном морального старіння (наприклад, вироби побутової електроніки і т.ін.)

В - безпатентні  ліцензії, освоєння яких пов'язане з  додатковими строками постачання устаткування, значними капіталовкладеннями і  терміном освоєння понад 2-х років.

Г - патентні ліцензії, за винятком тих. що увійшли до групи Б.

Обсяг виробництва продукції по ліцензії визначається на основі даних програми освоєння, яка планується ліцензіатом  ліцензії, що закуповується по роках. При цьому основними джерелами  інформації є:

- потреба  ринку території в ліцензійній  продукції;

- виробничі  можливості ліцензіата;

- фіксований  обсяг виробництва;

- наявність  на території збуту конкурентів  і їх можливості:

- дані  передбачуваного ліцензіата про  програму освоєння, що планується  ним за ліцензією.

Під розрахунковою  ціною розуміється ціна франко-завод  виготівник, за вирахуванням знижки витрат на пакування, зберігання, страхування, податки і інші невиробничі витрати. При визначенні розрахункової базової  ціни потрібно вийти з рівня ціни продукції ліцензії, приведеної для простоти розрахунків до дати укладення угоди. Однак, при цьому потрібно враховувати можливу зміну цін в період, відповідний розрахунковому терміну дії угоди.

Розглянемо  методику розрахунку ціни ліцензії на конкретному прикладі 1). У 1996р. ВАТ "Укртатнафта" передала СП "Фрасмо" (м. Кременчук) ліцензію на випуск масла марки И-ЗОА. Термін дії ліцензійної угоди 10 років. Ставка КІВОК. на момент підписання угоди - 67% річних. Розмір роялті 50%. Обсяг виробництва, що планується ліцензіатом у вартісному вираженні слідуючий:

1 рік  - 3.300.000 грн.; 6 рік - 2.500.000 грн.;

2 рік  - 3.300.000 грн.; 7 рік - 2.500.000 грн.:

3 рік  - 3.200.000 грн.; 8 рік - 2.500.000 грн.;