Облік і аудит нематеріальних активів

Розглянемо  також методику класифікації нематеріальних активів в залежності від періоду  отримання прибутку. У першу групу  активів, період отримання прибутку по яких обмежений Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 №283/97-ВР або контрактом. відносять ті об'єкти нематеріальних активів, період використання яких (і отже отримання прибутку) підлягає законодавчому або договірному регулю-

ванню. Сюди входять, наприклад, патенти, термін дії яких, згідно з чинним законодавством України, дорівнюється 20 рокам з моменту їх надходження до Комітету у справах інтелектуальної власності. Термін дії патенту може змінюватися в залежності від законів країни, що видала патент. До даної групи активів відносять також знаки для товарів і послуг (торгові марки і товарні знаки), виняткове право на які в Україні набувається шляхом їх офіційної реєстрації і діє протягом 10 років, промислові зразки, авторське право та ін.

До  об'єктів нематеріальних активів, період отримання прибутку по яких пов'язаний з впливом економічного або людського чинника, відносять такі види активів, як гудвіл, організаційні затрати, витрати на наукові дослідження і деякі інші. Тривалість використання таких активів цілком визначається умовами економічної кон'юнктури, з одного боку, і ефективністю вкладень в ці активи, з іншого боку. Зважаючи на специфіку таких активів, неможливо заздалегідь спрогнозувати протягом якого періоду часу вони будуть давати віддачу. В особливій мірі це відноситься до складових ділової репутації фірми: системи управління підприємством, становищу на ринку, ефективності реклами, стосунків в трудовому колективі, пільговому податковому режиму і іншим, детальніше про які буде сказано нижче.

Класифікація  нематеріальних активів за формою відчуження передбачає виділення груп активів, які реалізовуються без передачі права власності, з переходом права власності на окремі активи і що реалізовуються разом з підприємством. До першої групи відносять права користування ресурсами природного середовища (земельними ділянками, надрами, геологічною і іншою інформацією про природне середовище), право користування майном, економічними і іншими привілеями, право на брокерське місце. Помітною особливістю даної групи є те, що до нового власника переходять тільки титули власності (патенти і інші аналогічні охоронні документи). причому суворо на певний термін. Відчужені шляхом продажу можуть бути

переважно об'єкти промислової власності: промислові зразки, винаходи. ноу-хау, товарні знаки  і торгівельні марки. Невід'ємною частиною підприємства, як вже говорилося вище, є ділова репутація фірми, витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, а також організаційні затрати. Реалізація цих активів як самостійних одиниць не вважається можливою у зв'язку з тім, що їх функціонування невіддільне від існування самого підприємства.

Проведене нами дослідження різних класифікаційних  ознак нематеріальних активів, питань управління ними як активами, що суттєво  впливають на ефективність виробництва  і продажу товарів, дозволяє трактувати їх як надзвичайно складний і багатогранний об'єкт бухгалтерського обліку і управління. Пов'язане це з розвитком ринкової економіки, з еволюційним шляхом удосконалення всієї сукупності економічних і правових відносин, з розвитком зовнішнього середовища. Розвиток зовнішнього економічного середовища викликає потребу реагувати на нього, буди адекватним з ним. Він обумовлює необхідність постійно дбати про власну конкурентну позицію, про її підсилення шляхом запровадження науково-технічних досягнень, інших інновацій, прогресивних організаційно-технологічних рішень, а також раціонального відбору нормативно-правових механізмів для їх використання.

Основний  зміст нематеріальних активів як економіко-правової категорії є  науково-технічні та організаційні інновації, в які вкладено капітал і висококваліфіковану працю. Враховуючи особливість даного виду засобів. нематеріальні активи потребують застосування специфічних прийомів управління ними, прийомів інноваційного менеджменту. З нематеріальними активами пов'язана стратегія поведінки суб'єктів господарювання, володарів. користувачів і розпорядників активами.

Поява категорії "нематеріальні активи" як об'єкту системного бухгалтерського  обліку і управління є наслідком  розвитку ринкових відносин. створення і функціонування конкурентного середовища, де кожний окремий

тати  наукового дослідження доповідались на науково практичних конференціях і знайшли відображення на сторінках  статей, опублікованих в наукових фахових виданнях.

За  результатами виконаного дослідження опубліковано п'ять друкованих робот загальним обсягом 0,7 друкованих аркуша в українських та зарубіжних виданнях.

20

товаровиробник  позбавлений можливості диктувати  покупцеві умови продажу товарів. Маркетинговий характер товарно-грошових відносин поставив товаровиробника в умови за яких суспільно-необхідні витрати на виробництво визнаються лише платоспроможним покупцем.

Отже  за умови ринку товаровиробник поставлений  перед фактом потреби пошуку резервів бути конкурентоздатним шляхом здешевлення  виробництва та підвищення якості товарів. Потреба в підсиленні власної конкурентної позиції товаровиробників в умовах ринкової економіки стає постійною. Постійним в цьому зв'язку стає пошук інноваційних підходів до технології, організації виробництва, маркетингової діяльності, інвестицій. Нематеріальні активи і управління ними перетворюється в об'єкт інноваційного менеджменту як складової стратегічного менеджменту і стають таким чином одним з важливіших об'єктів бухгалтерського обліку.

Враховуючи  значення раціонального використання нематеріальних активів в управлінні інноваціями та належної побудови їх обліку, в наступному підрозділі дисертації буде розглянуто їх склад, кожен з їх видів та нормативно-правові засади формування та використання.

1.2. Склад і інтерпретація нематеріальних активів

Розглянемо  більш детально окремі види нематеріальних активів. Право власності на винахід - виняткове право на технічне рішення, закріплене за власником. Для охорони  винаходів застосовуються різні  засоби. Найбільш поширеним з них є патентування винаходу. Патент - документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і що закріплює за особою, якій він виданий, виняткове право на створення, використання або продаж нового винаходу. Патент дає власнику титул власності на винахід, який звичайно підкріпляється реєстрацією товарного знаку і промислового зразка. Патентним захистом користуються лише принципово нові технічні винаходи, що застосовуються у виробництві і що дозволяють

досягати  якісно нового технічного результату. Різного роду поліпшення і удосконалення, а також технічні знання і досвід патентному захисту не підлягають, і контроль над ними зберігається шляхом засекречення. Наявність патенту виключає вільний доступ конкуруючих фірм до запатентованої новинки і дає можливість патентовтаснику створити кращі умови виробництва, підвищити продуктивність праці і отримувати прибуток вище середньої норми доти, поки нова техніка не стане надбанням більшості підприємств галузі. Питання захисту патентних прав регулюються відповідним законодавством. У сучасних умовах практично всі винаходи в країнах з розвиненою ринковою економікою патентуються, тому всі нові товари, що випускаються на ринок, є запатентованими.

Патент, відповідно до чинного законодавства  України, діє протягом 20 років з  моменту його надходження до Комітету у справах інтелектуальної власності (нова назва Держпатенту України.) Строк дії патенту може змінюватися  в залежності від законів країни, що видала патент. Так, в Канаді термін дії патенту обмежений 17 роками, в більшості країн Західної Європи він коливається у межах від 15 до 20 років [108]. Однак реальний термін дії патенту в сучасних умовах значно менше (10-12 років). Це пов'язано передусім з швидким науково-технічним прогресом і появою у фірм - конкурентів більш сучасних технічних рішень, знецінюючих старий винахід. У цьому випадку патентовласник втрачає зацікавленість в збереженні патенту, оскільки це пов'язано з оплатою мита за патент, що зростає прогресивно протягом терміну його дії.

Згідно  з патентним законодавством патент діє тільки на території тієї країни, де він виданий. Тому, для забезпечення патентного захисту винаходу в інших  країнах необхідно запатентувати  там даний винахід. Патентний захист за кордоном дає можливість патентовласнику не тільки розширювати експорт своєї продукції на ринки країн патентування, роблячи їх недоступними для фірм третіх країн, але встановлювати при експорті ціни більш високі, ніж на внутрішньому ринку, і отримувати за рахунок цього додаткові прибутки. Патент захищає його власника не тільки від місцевих, але і від іноземних конкурентів.

Захист  об'єктів промислової власності  України та за її межами набуває  в даний час особливо важливе  значення. Зарубіжне патентування винаходів дає їх власникам монопольне право на використання промислової власності по особистому розсуду, отримання необмеженого прибутку і підвищує рівень конкурентоспроможності. Однак, подібний захист має в своїй основі, передусім, ринкові принципи. Виходячи з цих принципів далеко не кожний об'єкт промислової власності доцільно патентувати за рубежем. Правової охорони вимагають тільки такі об'єкти, які мають комерційну цінність і відносно яких, отже, існують реальні перспективи їх комерційного використання: продаж ліцензій, організація власного виробництва та ін. У тому випадку, якщо предметом винаходу є стратегічно важливий об'єкт промислової власності, запатентований в Україні, то вітчизняним законодавством передбачена заборона його зарубіжного патентування, щоб не допустити публікації конфіденційної інформації про цей об'єкт.

Правове забезпечення зарубіжного захисту  винаходів також має велике значення для вітчизняних підприємств  і підприємців, які ведуть зовнішньоекономічну  і ліцензійну діяльність для зміцнення їх позицій на зарубіжних ринках.

Відповідно  до чинного законодавства України  власник інтелектуальної власності  з метою її захисту повинен  здійснити патентування в іноземних  державах - потенційних користувачах його власності. При цьому, підтримка патенту залишається в силі протягом всього терміну його дії (20 років) і вимагає від його власника значних фінансових витрат: в Німеччині - 17,3 тис. дол. США, Фінляндії - 12 тис. дол. США, Норвегії -11,7 тис. дол. США, Австралії - 14 тис. дол. США, Швеції - 5.7 тис. дол. США, Франції - 7,7 тис. дол. США [106]. Відсутність достатніх валютних коштів на зарубіжне патентування утрудняє, а часом взагалі виключає пра-

вовий захист інтелектуальної власності  за рубежем. Так, за даними Комітету у  справах інтелектуальної власності за 1995 рік, 65% осіб, які звернулися із заявкою на отримання патентів на об'єкти інтелектуальної власності за рубежем, обмежилися патентуванням тільки в країнах СНД. З загальної кількості поданих заявок тільки 3% пропонується для патентування в зарубіжних-країнах, тоді як, наприклад, в США - близько 20% [104]. Такі цифри свідчать про те, що при експорті продукції і послуг українських виробників створюється можливість їх несанкціонованого використання як на території країни експорту, так і в інших країнах, що значно знижує конкурентоздатність і ринкову вартість продукції і послуг.

Статистика  свідчить про те, що в більшості  випадків вітчизняні власники об'єктів  інтелектуальної власності патентують їх в країнах СНД, що пояснюється  спрощеною процедурою патентування, значно меншими витратами на патентування і великими можливостями здійснення контролю за раціональним використанням прав, що дісталися. Крім названих причин. що ускладнюють захист об'єктів інтелектуальної власності за рубежем, на цей процес також негативно впливає рівень комерційних можливостей об'єктів захист)', недостатньо продумані і малокваліфіковані дії власників об'єктів, спрямовані на здійснення їх експорту.

Більшість патентовласників, особливо великі фірми, самі використовують запатентовані винаходи шляхом виробництва і реалізації виробів, що втілює винахід. Однак, в сучасних умовах загострення конкурентної боротьби патент виступає не тільки і не стільки як засіб охорони виробничої і господарської діяльності патентовласника, скільки як самостійний об'єкт комерційних угод.

Власник патенту може реалізувати його або  видати ліцензію на використання.

Право власності на промислові зразки.

Відповідно до чинного  законодавства України під промисловим  зразком розуміється "... форма, рисунок або розфарбування або їх поєднання.

що визначає зовнішній  вигляд промислового виробу і призначена для задоволення естетичних і  ергономічних потреб" [74].

Промислові зразки можуть бути обсяжними, наприклад, моделі, площинними - рисунки або комбінованими.

Обсяжні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої встановлена розвинена  обсяжно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд товарів і виробів  виробничо-технічного призначення. Площинні промислові зразки являють собою  композицію, в основу якої встановлене лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйняте візуально як обсяжне. Комбіновані промислові зразки характеризуються спільними ознаками, властивими обсяжним і площинним зразкам, як то зовнішній вигляд будівельної плити, виставочної композиції та ін.

Право на промисловий  зразок закріпляється патентом, який діє протягом 10 років з моменту  надходження заявки про видачу патенту.

Авторське право - виняткове  право на використання (видання, публічне виконання і т.п.) творів науки, літератури і мистецтва, які визнаються за фізичними або юридичними особами. Авторське право регулюється національним правом і міжнародними конвенціями - багатосторонніми міжнародними договорами, що встановлюють зобов'язання держав-учасників по охороні авторського права на твори фізичних і юридичних осіб країн-учасниць. Найбільш важливі з них - Бернська конвенція 1886 р. і Всесвітня (Женевська) конвенція про охорону авторських прав 1952 р. Учасницею останньою являється і Україна.