Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві

Визначаючи поняття  злочину, кримінальний закон (ст. 14 КК) має на увазі як закінчена, і незавершене  злочинну зазіхання (готування та замах). Тому кожен з злочинів, їхнім виокремленням  множинність, то, можливо кінченим чи незакінченим. Послідовність їх здійснення важить на кваліфікацію такого поєднання як множинності злочинів.

Злочином відповідно до кримінальним законом зізнаються як безпосереднє виконання суспільно  небезпечного діяння (дії виконавця), а й дії організатора, підбурювача  і посібника (ст. 33 КК). Тому вчинення злочинного акта обличчям, що у попередньому зазіхання виступало у ролі співучасника (і навпаки), також утворює множинність злочинів.

3. Сукупність  злочинів

Сукупність злочинів, проблеми, пов'язані з його розумінням, кваліфікацією і призначенням покарань, мають досить давню історію теоретично кримінального правничий та завжди викликали жваву дискусію серед правознавців.

Реальна сукупність - більш  поширений вид сукупності, тому більш  різноманітний. При реальної сукупності, оскільки діяння відбуваються послідовно, можливо будь-яке співвідношення складів злочинів (норм Особливої частини): можуть не збігатися (неправомірне заволодіння транспортним засобом без мети розкрадання і наклеп), можуть збігатися частково за низкою ознак (шахрайство і грабіж, розкрадання наркотичних засобів і крадіжка чужого майна), можуть збігатися повністю (крадіжки з проникненням у помешкання).

Реальну сукупність утворюють  щонайменше двох злочинів, кожна з  яких містить бачимо всі ознаки складу якихось злочинів.

Характерним відмітним ознакою реальної сукупності є вчинення обличчям злочинів різними діями (актами бездіяльності). Різні самостійні дії найчастіше відбуваються у різний час. Наприклад, спочатку обличчя зробило вбивство, а, по закінченні днів - хуліганство. Але разновременность дій, їхнім виокремленням реальну сукупність злочинів, перестав бути визначальним ознакою. Можлива рeaльная сукупність злочинів, скоєних різними діями (актами бездіяльності) одночасно. Наприклад, під час незаконного збереження зброї обличчя робить зазіхання співробітника правоохоронного органу чи під час злісного відхилення від погашення кредиторську заборгованість легалізує (відмиває) кошти, придбані злочинним шляхом. Прикладом реальної сукупності злочинів, що характеризуються одночасністю актів бездіяльності, то, можливо ухиляння фізичної особи сплати податків (ст. 198 КК) і невиконання суду (ст. 315 КК). Попри збіг у часі скоєння злочинів, сукупність буде реальної, оскільки злочину здійснено різними

 

 

 

 

Злочини проти  волі, честі та гідності особи

.

Всі злочини, передбачені  третім розділом Особливої частини  КК, своїм основним безпосереднім  об'єктом мають волю, честь та гідність особи.

Незаконне позбавлення  волі або викрадення людини (ст. 146). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину  може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення  волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого  зв'язують і замикають в підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 карається  лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок  акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).

Суб'єктом незаконного  позбавлення волі, передбаченого  ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.

Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне  позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою  змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачені  особливо кваліфікуючі обставини цього  злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Захоплення заручників (ст. 147). Ця стаття включена до КК відповідної  до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 p., до якої приєдналася й Україна.

Об'єктом злочину є  не тільки особиста воля, але і особиста безпека особи, яка захоплена  як заручник.

З об'єктивної сторони  захоплення заручника — це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоч тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання — це позбавлення заручника волі.

Захоплення і тримання заручника відрізняються від  злочину, передбаченого ст. 146 КК, особливою  метою, яку переслідує суб'єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

Суб'єкт злочину —  будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 147 передбачені  такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього  або організованою групою, або  дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного  органу охоплюється ст. 349.

Підміна дитини (ст. 148). З  об'єктивної сторони цей злочин полягає  в підміні чужої дитини, тобто  в заміні одного новонародженого  або грудного немовляти іншим.

З суб'єктивної сторони  злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корисливі або інші особисті мотиви.

Суб'єктом злочину  є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 за наявності всіх інших ознак складу злочину.

Торгівля людьми або  інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) — злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.

Крім волі людини —  основного безпосереднього об'єкта — додатковим безпосереднім об'єктом  цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права громадянина.

З об'єктивної сторони  — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад, угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, інша сплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Суб'єктивна сторона  цього злочину — тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, інша сплатна передача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана з корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149. Це — використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон  не вимагає, щоб конкретна кінцева  мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або іншої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого через державний кордон України.

Суб'єкт цього злочину  — будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної  операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники  операцій і будь-яка інша особа, яка  бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

У частині 2 ст. 149 вказані  кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб'єктом свого  службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб'єктами).

 

СПІВУЧАСТЬ  У ЗЛОЧИНІ 

Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів  злочину у вчиненні умисного злочину.

Зміст співучасті розкривають  дві групи її ознак: об’єктивні ознаки і суб’єктивні ознаки, інакше кажучи об’єктивні і суб’єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об’єктивні ознаки співучасті виражені у законі словами – злочин, вчинений декількома (двома і більше) суб’єктами злочину умисно.

Суб’єктивні ознаки –  співучасть – це умисна спільна  участь у вчиненні умисного злочину.

2. Види співучасників

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК, співучасниками злочину, поряд  із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Указана класифікація співучасників ґрунтується на тій  функціональній ролі, яку виконує  конкретний суб'єкт при спільному вчиненні злочину. Роль кожного суб'єкта визначається його вкладом у досягнення загального результату, характером виконуваних дій (бездіяльності), їх інтенсивності.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо  вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину.

Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. З ст. 2 7 КК).

Підбурювачем  визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК). Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у законі йдеться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому розумінні. Уразі вчинення останньою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.