Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.1. Поняття  спеціального суб’єкта злочину Отже, спеціальний суб’єкт  – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття  суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини)та інші. У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо  зазначені в законі. Так, у статтях  КК про злочин, передбачені статтями 364-370 КК, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціальними суб’єктами цього злочину є судді, винні в постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови. В інших же випадках спеціальний  суб’єкт у законі може бути прямо  і не названий, але скоєний злочин приписує його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт. Найчастіше ознаки спеціального суб’єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. У Кримінальному кодексі є склади злочинів, коли спеціальний суб’єкт необхідний якраз для даного виду злочину. Так у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб’єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини; за ст. 133 КК диспозиція статті передбачає наявність складу злочину у випадку зараження іншої особи венеричною хворобою особо, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. Однак, нерідко є випадки, коли ознаки спеціального суб’єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК зазначено, що службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, вказані в пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурор і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи,  посади яких згідно зі статтею 25 Закону України  "Про державну службу" віднесені до першої та другої категорій кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду.Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду.   5.2. Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину Разом з тим слід відзначити, що будь-яка класифікація, в тому числі і щодо спеціального суб’єкта, повинна відповідати принципу повноти (бути всеохоплюючою). З цих позицій найбільш вдалою є класифікація спеціальних суб’єктів, в основу якої покладений поділ всіх ознак спеціального суб’єкта в діючому законодавстві на три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове положення суб’єкта. Найчисленнішою є перша група. До неї відносяться такі ознаки: громадянство (громадянин держави – ст. 111 КК (Державна зрада);іноземний громадянин або особа без громадянства – ст. 114 КК (Шпигунство); службове положення особи (службова особа; директор, суддя, прокурор – ст. 271 КК (Порушення вимог законодавства про охорону праці); ст. 175 КК (Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат);ст.ст. 364-370 КК (Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг); ст. 371 КК (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт); ст. 375 КК (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) та ін.; професія, рід діяльності, характер виконуваної роботи (працівник залізничного транспорту, лікар, працівник торгівлі або сфери обслуговування – ст. 276 КК (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту); ст. 134 КК (Незаконне проведення аборту); ст. 140 КК (Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником); ст. 202 КК (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю); ст. 225 КК (Обман покупців та замовників) та ін.); відношення до військової служби (військовослужбовець, військовозобов’язаний, призовник – ст. 335 КК (Ухилення від призову на строкову військову службу); ст. 337 КК (Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів); Розділ ХІХ КК (Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); участь у судовому процесі (свідок, експерт, перекладач – ст. 385 КК (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків); засуджений чи взятий під варту – ст. 393 КК (Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти); наявність судимості – ст. 296 ч. 2 КК (Хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство). 2) Фізичні властивості  суб’єкта. Другу групу об’єднують ознаки, які відносяться до: віку - ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність); стан здоров’я, працездатність – ст. 133 КК (Зараження венеричною хворобою). 3) Взаємовідносини  суб’єкта з потерпілим. До третьої групи відносяться ознаки, які характеризують або родинні відносини суб’єкта з потерпілим і іншими особами (батьки, діти, інші родичі – ст. 164 КК (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей); ст. 166 КК (Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування), службові відносини – ст. 154 КК (Примушування до вступу в статевий зв’язок); або інші відносини (особа, від якої потерпілий залежить матеріально – ст. 120 КК (Доведення до самогубства); опікун – ст. 167 КК (Зловживання опікунськими правами). Теоретичне вирішення  питання про суб’єкт злочинного діяння повинен перш за все служити практиці боротьби зі злочинністю. Розробки в науці кримінального права можуть бути сприйняті практикою лише в тому випадку, коли вони конкретизовані і базуються на реальних умовах життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ  ВЛАСНОСТІ

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. 
Юридичним вираженням відносин власності є право власності — це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність»1, врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи.

Особливе значення для  цих злочинів має їх предмет. Ним  є приватне, колективне або державне майно. 
Майно як предмет злочину має певні ознаки:  
1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;  
2) економічна — майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;  
3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо. 
Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо. 
Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін. 
Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190). 
З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів). 
З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність. 
За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами.

 

 

 

 

 

 

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

 

1. Чинність закону  про кримінальну відповідальність  у часі

Чинність  КЗ у часі припускає усвідомлення положень про:

а) набрання чинності законом про кримінальну відповідальність;

б) припинення чинності законом про кримінальну відповідальність;

в) зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі — це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК).

2. Час вчинення  злочину. 

На практиці трапляються ситуації, коли на час  вчинення злочину діяв один закон, а  на час досудового слідства чи розгляду справи у суді - інший. Виникає запитання: який з цих законів підлягає застосуванню? Особливо актуальним воно є у зв'язку із прийняттям нового КК, оскільки багато осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності, вчинили злочин до набрання ним чинності - тобто до 1 вересня 2001 р.

 Для правильного  застосування закону про кримінальну  відповідальність нерідко вирішальне  значення має визначення часу  вчинення злочину. 

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. З ст. 4 КК), незалежно від часу настання злочинних наслідків.

Закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він:

1) скасовує злочинність  діяння;

2) пом'якшує кримінальну  відповідальність. Разом з тим  закон, що встановлює злочинність  діяння або посилює кримінальну  відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Коло осіб, на яких поширюється  зворотна дія закону. Це

1) особи, що вчинили  відповідні діяння до набрання  чинності законом, який скасовує  злочинність діяння або пом'якшує  кримінальну відповідальність.  2) також особи, що відбувають покарання або 3) відбули його, але мають судимість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття і форми  множинності злочинів

Отже, під множинністю  злочинів слід розуміти вчинення винним обличчям двох чи більше злочинів, що характеризуються тим, що кожен злочинне діяння не втратило кримінально-правового значення й, відсутні правові перешкоди під час здійснення кримінального судочинства.

Множественность злочинів як кримінально-правове поняття  характеризується певними юридичними ознаками. До них належать: а) вчинення обличчям двох чи більше злочинів, передбачених однієї або різними статтями (чи частинами статті) кримінального закону; б) кожна з злочинів є самостійним, єдиним і кваліфікується по окремій статті (або це частини статті) кримінального закону; в) кожним з злочинів, їхнім виокремленням множинність, зберігаються кримінально-правові наслідки, які з факту скоєння.

Найважливішою ознакою  множинності злочинів, що характеризує це соціально-правове явище з  кількісної (зовнішньої) боку, є вчинення однією особою (а за співучасті – групою осіб) щонайменше двох злочинів. Множественность злочинів виключається, якщо з двох діянь не злочином, а іншим правопорушенням (цивільно-правової делікт, адміністративний, дисциплінарного проступку). Приміром, не утворює множинності поєднання таких дій, як дрібне хуліганство (провина) і кримінальний хуліганство, дрібне розкрадання (провина) і крадіжка (злочин) тощо.

Наступний ознака множинності  у тому, що з кожним із злочинів зберігаються кримінально-правові наслідки. Це означає, що множинність не утворює такі зазіхання, якими виключається можливість кримінальної відповідальності винного (або його реального покарання) або за яким погашена чи знято судимість.

Викладені положення  є вихідної посилкою для класифікації видів (форм) множинності злочинів. Зміст її становить сукупність двох чи більше одиничних злочинів, скоєних однією особою. Процес освіти такий сукупності у єдиний соціально-правове явище виявляється різним, у зв'язку з, із чим множинність злочинів виступає у кількох видах (формах).

Теоретично кримінального  права питання видах (формах) множинності  злочинів – одне з найбільш дискусійних. Можна виділити декілька основних позицій. Одні автори до видів (формам) множинності  пропонують віднести сукупність (ідеальну й цілком реальний), і рецидив. Інші вважають, які можна виділити лише дві виду (форми) множинності: рецидив і сукупність злочинів. Третю групу авторів під множинністю розуміє лише ідеальну сукупність злочинів. Ми ж розглянемо традиційні форми множинності – сукупність і рецидив.

2. Поняття і  різноманітні види єдиного злочину

По соціально-правовий характеристиці окремі (єдині) злочинні діяння бувають простими або складними. Коли основі злочину лежить одну дію, що спричинило одне злочинну наслідок, має місце просте злочин, яке легко розпізнається іотграничивается від випадків множинності злочинів. У основі складних злочинів лежать: а) кілька дій, викликали одне злочинну наслідок; б) одну дію, яке зумовило кілька злочинних наслідків; на кілька дій, викликали кілька злочинних наслідків. Правова оцінка що така скоєного нерідко представляє певні труднощі. Оцінюючи що така поведінкових актів особи як одного злочини, або як його множинності треба враховувати соціальну сутність цих актів поведінки суб'єкта інаступивших суспільно шкідливих наслідків,сообразовивая їх з змістом диспозиції та штрафні санкції статті Особливої частини кримінального закону.

У літературі до найскладніших  злочинів ставляться складові злочину, злочини відбуваються з двома  діями, що тривають іпродолжаемие злочину, кваліфіковані наявністю важких наслідків, збірні злочину, злочину що складаються з альтернативних, і навіть повторних дій. Звісно ж, що на посаді складних злочинів слід провадити лише складові злочину, злочини Боротьба з двома діями, що тривають,продолжаемие злочину, злочину, що складаються з альтернативних. Злочини, кваліфіковані наявністю додаткових важких наслідків, є сутнісно виглядом складеного злочину, а звані збірні злочину, які з злочинну діяльність, є або виглядом злочину,слагающегося з альтернативних дій, або виглядом єдиного складного діяння,слагающегося з повторних дій.

Під складовими злочинами  слід розуміти такі діяння, що з вказівок закону складаються з цих двох або як творення злочинів, кожна  з яких, якщо їх необхідно розглядати ізольовано, з погляду кримінального закону являє собою самостійну просте злочин. Фактично, складові злочину є випадком врахованої законом сукупності злочинів. При подібному підході для оцінювання соціально-правовий природи складових злочинів можна розрізняти дві основні виду таких злочинів: а) складові злочину як обліковану законом реальну сукупність злочинів; б) складові злочину як обліковану законом ідеальну сукупність злочинів.

Посвідкою складних злочинів є діяння, об'єктивна сторона яких складається з цих двох різночасно скоєних дій.

Складними є і що тривають злочину, здійснені безупинно протягом більш-менш багато часу.

Складними є також  званіпродолжаемие злочину, складаються  з низки тотожних злочинних дій, спрямованих до спільної цілі й складових  у своїй сукупності єдине злочин особливістю таких злочинів і те, що вони відбуваються різночасно поновленими діями, кожна з яких немає носить характеру самостійного злочину, а, по суті є лише ланкою у виконанні єдиного злочинного наміри. Окремі актипродолжаемого злочину, якщо не мають характеру самостійного злочину, що неспроможні розглядатися як елементи множинності злочинів.

Різновидом складних злочинів є кримінально- карані діяння, що складаються з різночасно скоєних  альтернативних дій.

Скоєння у тому ж обличчям двох чи більше злочинів йде на більш суттєвий матеріальний, фізичний чи моральних потерпілому і суспільству. При скоєнні повторних злочинів (особливо - по осуду або обличчям, визнаним особливо небезпечним рецидивістом) винний виявляє більш стійку антигромадську орієнтацію, демонструє свого роду виклик суспільству, щоб уникнути підпорядковуватися чинних законів і правил гуртожитки, отже, цим виявляє свою підвищену суспільну небезпечність, що полягає у ступеня ймовірності здійснення ним у майбутньому нового злочину.