Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві

Теорії об’єкта  злочину в кримінальному праві.

У кримінальному праві  об’єктом злочину називають те, на що посягає злочин і завдає шкоди (чи створює загрозу її заподіяння. Визначення поняття об’єкта злочину в Кримінальному кодексі України відсутнє, проте ознаки, що його характеризують (суспільні відносини, у сфері яких завдається шкода або створюється загроза її заподіяння; предмет злочину; потерпілий від злочину) відображені в окремих нормах Особливої частини КК.

1. Теорія суб’єктивних прав. Першим за часом виникнення в теорії кримінального права є пояснення об’єкта злочину як “суб’єктивного права”. Представники цієї концепції об’єктом злочину вважали суб’єктивні права людини. Виникнення теорії “суб’єктивного права” було зумовлено революційними подіями в Західній Європі у ХVIII ст., коли найвищою соціальною цінністю було оголошено людину та її природні (суб’єктивні) права.

2. Концепція нормативістів. Зазначена концепція об’єкта злочину бере свій початок з більш загальної теорії права, автором якої вважають Ганса Кельзена. Нормативна теорія права, як і відповідно до неї нормативна теорія об’єкта злочину, з’явилися вже під час існування теорії суб’єктивних прав. Зміст її полягає в тому, що норми права розглядаються відокремлено від тих суспільних відносин, що регулюються або охороняються ними. У зв’язку з цим сам злочин вважається лише порушенням певної норми, а сутністю злочину виступає його юридична форма.  
Недоліком нормативної теорії в кримінальному праві слід вважати те, що сутність злочину зводиться лише до заборони порушувати норму, незважаючи на характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння.

3. Теорія соціальних цінностей (благ). Одним з фундаторів зазначеної концепції був О.Ф. Кістяківський, який писав, що об’єктом злочину є предмет, на який спрямований і з приводу якого вчинений злочин, пояснюючи, що об’єктом злочину може бути лише людина зі всіма правами і установами, котрі нею створюються, як суспільною істотою. Тому, крім життя, здоров’я, свободи, честі, як більш-менш основних об’єктів злочину, так би мовити, створених самою природою, він вважав речі, тварин, установи і навіть певний склад думок.

4. Концепція інтересу як об’єкта злочину. Вважаючи об’єктом найвищі соціальні блага (позитивні цінності), деякі юристи дійшли висновку, що одним з таких благ, які потребують захисту кримінального закону, є законні інтереси особи та держави. У радянській кримінально-правовій літературі поняття “інтерес” за своїм змістом та складом розглядалося як тотожне поняттю “суспільних відносин”.

5. Концепція об’єкта злочину як суспільних відносин. Радянська теорія кримінального права з перших років її існування розглядала об’єкт злочину як суспільні відносини. Категорія суспільних відносин використовується у багатьох науках, тому її називають універсальною. Кримінально-правова доктрина адаптувала цю категорію для своїх потреб. Звідси суспільні відносини набули дещо нового змісту, внутрішньої структури, інших властивостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень  Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь  тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила  злочин, має бути призначене покарання,  необхідне й достатнє для її  виправлення та попередження  нових злочинів.

3. Підстави для призначення  більш м'якого покарання, ніж  це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання,  ніж передбачене відповідними  статтями Особливої частини цього  Кодексу за вчинений злочин, може  бути призначене за сукупністю  злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.

1. Загальні засади  призначення покарання спрямовані  на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості  покарання. 

Інше покарання, ніж  передбачене санкцією статті Особливої  частини КК, може бути призначене: 1) більш м'яке - за підстав, визначених ст. 69; 2) більш суворе - за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків відповідно до ст. ст. 70 і 71. 3. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Саме в ній визначені завдання КК (ст. І), підстава кримінальної відповідальності (ст, 2), положення, що визначають чинність кримінального закону (ст. ст. 3-8), поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності (ст. ст. 11-16), суб'єкт злочину (ст. ст. 18-22), поняття вини та її форм (ст. ст. 23-25), основні положення щодо співучасті у злочині (ст. ст. 26-31), множинності злочинів (ст. ст. 32-35), обставин, що виключають злочинність діяння (ст. ст. 36-43), звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49). покарання (ст. ст. 50-87), судимості (ст. ст, 88-91), примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (ст. ст. 92-96), особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх (ст. ст. 97- 108). Призначення покарання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме.

4. При призначенні  покарання суд враховує ступінь  тяжкості вчиненого злочину, особу  винного та обставини, що пом'якшують  та обтяжують покарання.

Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття тощо. До фізичних ознак належать зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість.

5. Суд має призначити  особі покарання, необхідне і  достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, всі пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь здійснення злочинного наміру, а в разі вчинення злочину у співучасті - характер та ступінь участі особи у вчиненні цього злочину.

 

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

У кримінальному праві  виділені випадки, коли діяння мають  ознаки злочину, але через певні  обставини позбавлені суспільної небезпеки, тому не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

До обставин, які виключають злочинність діяння, належать:

-       необхідна оборона;

-       крайня необхідність;

-       затримання особи, що вчинила злочин;

-       фізичний або психічний примус;

-       виконання наказу або розпорядження;

-       виправданий ризик;

-       виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Необхідною  обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Поняття крайньої необхідності дає ст. 39 КК. Вона передбачає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло  шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, Якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював  загрозу для життя інших людей  або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальна характеристика злочинів у сфері обігу наркотичних  засобів психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів  – це діяння, які створюють загрозу  заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров‘ю невизначеного  кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів.

Певній групі злочинів властивий додатковий об’єкт. Так, при викраденні наркотичних засобів  або психотропних речовин (ст. 308 КК) поряд із здоров’ям шкода заподіюється і відносинам власності, а у разі незаконної видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК) порушується нормальна діяльність відповідних установ. Відносини власності та нормальна діяльність підприємств та установ виступають в таких випадках як додаткові об’єкти посягання.

1. Наркотичні засоби– це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, що становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання (списки № 1 таблиць І, II, III Переліку).

Наркотичні засоби є  предметом злочинів, передбачених статтями 305, 307, 308 і 309 КК. 

Ознаки наркотичних  засобів як предмету злочинів:

1) медична ознака характеризує здатність вказаних засобів при їх вживанні викликати наркотичне сп’яніння (ейфорію – хворобливі зміни в організмі людини), а при неодноразовому вживанні й захворювання на наркоманію – стійкий хворобливий потяг до таких засобів.

2) юридична ознака означає, що засіб віднесено до наркотичних за поданням Комітету з контролю за наркотиками МОЗ України до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який затверджується Кабінетом Міністрів України і публікується в офіційних друкованих виданнях

Наркотичні  засоби рослинного походження – похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн.

2. Психотропні речовини – це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або обумовлювати порушення сприйняття, емоцій, мислення, поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними (списки № 2 таблиць І, II, III Переліку)

Психотропні речовини є предметом злочинів, передбачених статтями 305, 307, 308 і 309 КК.

Ознаки психотропних речовин як предмету злочинів:

1) медична – психотропні речовини здатні викликати стан одурманювання – сп’яніння та залежності;

2) юридична – речовини віднесено до психотропних Комітетом з контролю наркотиків МОЗ України, наведено у відповідному Переліку.

3. Аналоги наркотичних засобів  і психотропних речовин - це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, їх хімічна структура і властивості подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють.

Крім звичайних (за характером дії  на організм людини) норми Кримінального  кодексу в якості кваліфікуючої ознаки передбачають особливо небезпечні наркотичні засоби та психотропні речовини (зокрема, ч. 2 статей 305; 307; 314 КК).

Перелік особливо небезпечних наркотичних  засобів та психотропних речовин  визначений Комітетом з контролю наркотиків шляхом складання спеціального списку (список № 1 і 2 Таблиці 1 Переліку). ті наркотичні засоби та психотропні речовини, які становлять особливу небезпеку для здоров’я населення.

До них віднесені, наприклад, героїн, кокаїновий кущ, кока лист, макова соломка (концентрат з макової соломки), ефедрин, опій; психотропні речовини - катинон, ЛСД, ЛСД-25, парагексил, МДМА та інші.

Комітетом з контролю наркотиків МОЗ  України передбачено певні кількості  наркотичних засобів чи психотропних речовин, які підлягають оцінці та врахуванню в процесі кваліфікації злочинів зазначеного виду. Діючими є Таблиці невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, які перебувають у незаконному обігу, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1 серпня 2000 р. № 188.

У зв’язку з невизначеністю кількості  аналогів наркотичних засобів чи психотропних речовин у Таблицях є предметом злочину будь-яка  їх кількість.

Так, залежно від розміру діють  наступні правила кваліфікації злочинів: