Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві

1) Незаконні дії особи (виробництво,  придбання, зберігання, перевезення  чи пересилання) щодо наркотичних  засобів або психотропних речовин  у невеликих розмірах, вчинені  без мети збуту, не утворюють  складу злочину і тягнуть за  собою адміністративну відповідальність за ст. 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У деяких випадках, коли предметом злочину, передбаченого ст. 309 КК, є особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини, їх невеликий розмір не визначається (наприклад, героїн, меткатинон (ефедрон). У такому випадку відповідальність за ст. 309 КК настає в разі здійснення таких незаконних дій навіть із мізерною кількістю цих наркотичних засобів;

2) Значний розмір наркотичних  засобів та психотропних речовин,  за наявності якого настає кримінальна відповідальність, у Таблицях не визначено. Його наявність констатується тоді, коли вага відповідних речовин більша від невеликої їх кількості, але не досягає великого розміру – тому при вчиненні злочину щодо предмету у значних розмірах діяння кваліфікується за частинами першими відповідних статей КК;

3) Незаконні дії з наркотичними  засобами та психотропними речовинами  у великих розмірах кваліфікуються  за частиною другою статей 305; 307; 308; 309 КК;

4) Аналогічні дії щодо наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах кваліфікуються за частиною третьою статей 305; 307, 308; 309 КК).

Якщо предметом злочинів виступають наркотичні засоби, які  не використовуються у медичній практиці і викликають швидку залежність організму людини (наприклад, героїн, ефедрон), то будь-яка кількість названих засобів визнається „у великих або особливо великих розмірах”, а злочини, предметом яких вони виступають, повинні кваліфікуватись за частинами 2 та 3 відповідних статей КК.

Розміри виготовлених наркотичних  засобів у вигляді екстрактів, витяжок, відварів, інших рідин, у  тому числі і кустарно виготовлені  з ефедрину та норефедрину, згідно з  існуючими методиками криміналістичних досліджень визначаються в перерахунку  на суху речовину.

При вирішенні питання  про кваліфікацію злочинів щодо наркотичних  засобів, психотропних речовин або  їх аналогів різних видів розмір цих  засобів (речовин) визначається виходячи з їх загальної кількості.

При визначенні сумарної кількості наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів необхідно дотримуватись такої методики:

1) визначити, яку частку  від відповідного розміру (значний,  великий або особливо великий  розмір) становить кількість кожного  із видів досліджуваних наркотичних  засобів або психотропних речовин;

2) скласти ці частки;

3) якщо сумарна кількість  перевищує 1, то досліджувані предмети  можуть бути визнані як у  великих або особливо великих  розмірах.

У випадку, якщо кількість  кожного із наркотичних засобів  різних видів окремо більша одиниці, це є підставою для визнання їхньої кількості такою, що відповідає особливо великим розмірам.

При цьому вага макової  соломки чи марихуани (верхівок з  листям і залишками стебел конопель) визначаються в залежності від того, були вони висушені чи ні.

Якщо ж кількість  кожного з наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів  самостійно визначена як «у невеликих  розмірах»,  сумарний обрахунок виключається.

Якщо поряд із наркотичними засобами чи психотропними речовинами предметом злочину були також і прекурсори, об’єднання кількості таких засобів або речовин із кількістю останнього не допускається. Складання можливе лише кількості декількох прекурсорів різних видів (п. 21 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4).

4. Прекурсори - речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиці IV Переліку

В якості предмета злочину  прекурсори передбачені в статтях 305, 311, 312 КК.

Прекурсори – це речовини, які самі по собі не призначенні  для вживання з метою викликати  наркотичне сп’яніння чи одурманювання, а служать сировиною для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Перелік прекурсорів також затверджується Комітетом з контролю наркотиків МОЗ України.

11. Радіоактивно забруднені  продукти та інша продукція  (ст. 327) – продукти рослинного  або тваринного походження, призначені  для вживання людьми, а також будь-яка інша продукція сільськогосподарського або іншого походження, яка має на поверхні частинки радіоактивного матеріалу у вигляді пилу або містить радіоактивні частинки в клітинах рослин або тварин понад допустимі рівні.

Об’єктивна сторона більшості злочинів проти здоров’я населення характеризується діяннями у формі активних дій: це – викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК). Такі злочин як порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК) як і порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326 КК) можуть вчинятися як шляхом дій так і бездіяльності.

При кваліфікації цих злочинів треба  враховувати таку специфічну особливість  диспозицій норм як їх бланкетний характер. В більшості статей розділу ХІІІ Особливої частини КК ознаки складів злочинів сформульовані таким чином, що вони не розкривають, в чому конкретно полягає порушення відповідних правил (зокрема, порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК) або не дають конкретного переліку предметів злочину (психотропних речовин, допінгу, токсинів тощо). Тому встановлення ознак предмета та характеру у змісту ознак об’єктивної сторони відповідних злочинів вимагає звернення до нормативно-правових актів інших галузей права. Зокрема, поняття дій, які означають незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, розкривається у Законі України «Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів й прекурсорів», перелік наркотичних засобів у постанові Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. N 770.

Більшість розглядуваних складів  злочинів сконструйовані як формальні склади і вважаються закінченими з моменту вчинення діянь (незаконне виробництво наркотичних засобів, посів або вирощування снотворного маку чи конопель, незаконне введення в організм наркотичних засобів тощо). В той же час, настання певних наслідків пов’язане з констатацією закінченого злочину у кваліфікованих та особливо кваліфікованих складах злочинів. Так, незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, яке заподіяло середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, кваліфікується за ч. 2, а настання смерті потерпілого внаслідок таких дій – за ч. 3 ст. 314 КК; заготівля, перероблення з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад допустимі рівні, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - за ч. 2 ст. 327 КК.

З суб’єктивної сторони злочини  проти здоров’я населення можуть вчинюватись умисно (у переважній більшості) та з необережності. Для  кваліфікації ряду злочинів необхідним є встановлення спеціальної мети, яка в якості обов’язкової ознаки включена до диспозицій відповідних норм. Такими є, зокрема, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин (ст. 311 КК).

Суб’єктом розглядуваних злочинів являється фізична осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку. Виключенням  являється викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК), які передбачають кримінальну відповідальність з 14-ти років. В процесі кваліфікації ряду діянь вимагає встановлення ознак, які характерні для спеціального суб’єкта злочинів. Такими є незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК); спонукання неповнолітніх до вживання допінгу (ст. 323 КК) та інші. Якщо розглядувані діяння вчинила особа, яка не володіє ознаками спеціального суб’єкта, кваліфікація за даними статтями виключається.

 

 

Стадії вчинення злочину: поняття та види

Закон виокремлює три  стадії вчинення кримінально караного діяння: готування до злочину, замах  на злочин та закінчений злочин

Вони розрізняються  за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру.

Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної  діяльності).

Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне  і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І ст.11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння.

Стадії вчинення злочину  різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені  відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів - у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

Поняття закінченого  злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині  існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою  реалізував умисел, завершив діяння, виконав  усі дії, що утворюють об'єктивну  сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з  того моменту, коли настав вказаний у  диспозиції статті Особливої частини  КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з  моменту вчинення самого діяння незалежно  від настання суспільно небезпечних  наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими  з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не існує єдиного  поняття стосовно “відмивання грошей” ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. Під ним розуміють легалізацію протиправно отриманих грошових коштів та майна, що здійснюється шляхом різних маніпуляцій з “брудним” капіталом, внаслідок чого останній набуває статусу законного (легального), маємо на увазі методи і процедури, що дозволяють отримані в результаті незаконної діяльності кошти переводити в інші активи для приховування їх правдивого походження, дійсних власників або інших аспектів, що могли б свідчити стосовно порушення законодавства.

В Україні легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.00 вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.

Кримінальне законодавство  України визнає за злочин, кваліфікований за ст. 209 нового Кримінального кодексу України, вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Вчинення таких дій карається штрафом від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Аналіз сучасної практики попередження, розслідування і покарання за злочини, пов’язані з легалізацією незаконних доходів, свідчить про те, що цілком чітко визначилося коло проблем, від рішення яких залежить ефективність такої боротьби та взаємодії правоохоронних органів на міжнародному рівні.

Перша проблема. Відсутність  погоджених нормативних визначень понять “легалізація” (чи “відмивання”), “незаконний доход”, “злочинний доход” і багатьох інших понять. Рішення даної проблеми насамперед пов’язане з розробкою методології і методики порівняльно-правового аналізу норм кримінально-правового законодавства; складанням порівняльних термінологічних словників, які мають досить точно позначати міру збігу (ототожнення) понять, що використовуються у правозастосуванні; підготовкою коментарів до них; офіційним визнанням різними країнами понять у договорах про правову допомогу з кримінальних справ.