Теорії об’єкта злочину в кримінальному праві

також   вибухові   пакети   й   інші   імітаційно-піротехнічні  та освітлювальні засоби,  що не містять у собі  вибухових  речовин  і сумішей,   не   можуть   бути   віднесені  до  предмета  злочинів, відповідальність за  які  настає   за   статтями   262,   263   КК ( 2341-14 ).

 Бойовими  припасами   визнаються   патрони   до   нарізної вогнепальної зброї  різних калібрів,  артилерійські  снаряди, бомби, міни,  гранати,  бойові частини ракет і торпед  та  інші  вироби  в зібраному  вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.  Патрони  та набої  до  гладкоствольної  мисливської  зброї,  а  також патрони, споряджені  гумовими  чи  аналогічними  за  своїми   властивостями

метальними  снарядами  несмертельної дії,  не є предметом злочинів, передбачених статтями 262, 263 КК ( 2341-14 ).

До вибухових  речовин  належать  порох,  динаміт,  тротил, нітрогліцерин  та  інші  хімічні  речовини,  їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу  кисню.

 Під  вибуховими  пристроями  слід  розуміти  саморобні  чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально  підготовлені  і  за  певних  обставин   спроможні   за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу  (вибуху,  удару)  створити  вражаючі  фактори  - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення,  розсіювання або впливу  токсичних  хімічних речовин,  біологічних агентів,  токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин.

До холодної  зброї  належать  предмети,  які  відповідають стандартним  зразкам або історично виробленим типам зброї,  чи інші предмети,  що   справляють   колючий,   колючоріжучий,   рубаючий, роздроблюючий  або ударний ефект (багнет,  стилет,  ніж,  кинджал,

арбалет,  нунчаку,  кастет  тощо),  конструктивно  призначені  для ураження  живої  цілі  за  допомогою  м'язової сили людини або дії механічного пристрою.

Радіоактивні матеріали - це будь-які матеріали,  які містять радіонукліди і для яких  питома  активність  та  сумарна активність   вантажу   перевищують   межі,   установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

 Під  незаконним  зберіганням   вогнепальної  зброї   (крім  гладкоствольної мисливської),  бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні  дії,  які  полягають  у володінні  (незалежно  від  тривалості  в  часі)  без відповідного дозволу або із простроченням  його  дії  будь-яким  із  зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне носіння   холодної,   вогнепальної   зброї    (крім гладкоствольної мисливської),  бойових  припасів, вибухових речовин або  вибухових пристроїв є умисними,  вчиненими  без  передбаченого законом  дозволу  діями по їх переміщенню,  транспортуванню особою безпосередньо  при  собі  (в  руках,  одязі,  сумці,  спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

 Незаконним    придбанням    вогнепальної    зброї   (крім  гладкоствольної мисливської),  бойових припасів, вибухових речовин або  вибухових  пристроїв слід вважати умисні дії,  пов'язані з їх набуттям (за  винятком  викрадення,  привласнення,  вимагання  або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку  -  в  результаті  купівлі, обміну,   привласнення  знайденого,  одержання  як  подарунок,  на відшкодування боргу тощо.

 Під незаконним виготовленням  холодної, вогнепальної зброї (крім  гладкоствольної мисливської),  бойових припасів,  вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти умисні,  вчинені без   передбаченого   законом  дозволу  дії  по  їх  створенню  чи переробленню,   внаслідок   чого   вони   набувають    відповідних характерних властивостей.

Такими діями,  зокрема, є перероблення ракетниці, стартового,будівельного,  газового пістолета,  інших пристроїв, пристосованих для відстрілу патронів,  споряджених гумовими чи  аналогічними  за своїми  властивостями  метальними  снарядами несмертельної дії,  у зброю,  придатну  до  стрільби,  або мисливської (у тому  числі гладкоствольної)   рушниці   -  в обріз,  виготовлення  вибухових речовин,  вибухових пристроїв чи  боєприпасів з   використанням будь-яких  компонентів,  які самі  по  собі не є вибухівкою,  але внаслідок цих дій набувають здатності до вибуху, тощо.

 Ремонт холодної, вогнепальної  зброї (крім гладко ствольної  мисливської),  бойових  припасів  або вибухових пристроїв - це  таке відновлення характерних  властивостей зазначених  предметів  шляхом заміни  або  реставрації  зношених  чи  непридатних з інших причин частин,  механізмів,  усунення дефектів,  поломок  чи  пошкоджень, налагодження    нормального   функціонування   різних   частин   і механізмів,  внаслідок якого  ці  предмети  стають  придатними  до використання за цільовим призначенням.

 Під   незаконною   передачею   вогнепальної  зброї  (крім гладкоствольної  мисливської),  бойових припасів, вибухових речовин або  вибухових  пристроїв слід розуміти надання  цих предметів іншій особі у володіння,  для тимчасового зберігання чи використання  за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.

Незаконний   збут   холодної,  вогнепальної  зброї  (крім гладкоствольної  мисливської),  бойових припасів, вибухових речовин або  вибухових пристроїв полягає в умисній передачі їх іншій особі поза встановленим  порядком  шляхом  продажу,  обміну,  дарування, сплати боргу тощо.

Відповідальність за викрадення,  привласнення,  вимагання вогнепальної зброї  (крім  гладкоствольної  мисливської),  бойових припасів,  вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства  чи  зловживання службової особи  своїм  службовим  становищем  за   ст.   262   КК ( 2341-14 ) настає незалежно від місця вилучення цих предметів.

Під викраденням   вогнепальної  зброї  (крім  гладко ствольної  мисливської),  бойових  припасів,  вибухових  речовин,   вибухових  пристроїв,  радіоактивних  матеріалів  слід  розуміти  протиправне таємне чи відкрите,  в тому числі із застосуванням насильства, яке не   є   небезпечним   для  життя  або  здоров'я,  чи  з  погрозою застосування такого  насильства,  їх  вилучення  у  юридичних  або фізичних  осіб  незалежно  від того,  законно чи незаконно ті ними

володіли.

Розбій  з  метою  викрадення  вогнепальної  зброї   (крім гладкоствольної мисливської),  бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину,  передбаченого ч. 3 ст.  262 КК ( 2341-14 ).  Цей злочин вважається закінченим  з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я  особи,  яка  зазнала  нападу,  або  з  погрозою застосування такого насильства.

 Вимагання   вогнепальної   зброї   (крім  гладко ствольної  мисливської),  бойових  припасів,  вибухових  речовин,   вибухових  пристроїв  чи  радіоактивних   матеріалів  полягає  в  пред'явленні

особі,  яка законно  чи незаконно ними володіє або  у віданні чи під охороною якої вони перебувають, вимоги про їх передачу.

Вимагання вважається  закінченим  складом  злочину  з моменту пред'явлення  вимоги,  поєднаної  з   відповідними   погрозою   чи насильством.

 У  разі  викрадення  складових частин,  деталей чи  вузлів, комплект  яких  дозволяє  виготовити  придатну   до   використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК ( 2341-14 ).

Викрадення складових  частин  і деталей бойових припасів,  що містять вибухові речовини (запали, детонатори, підривники, гранати без підривників тощо),  теж потрібно кваліфікувати за ст.  262  КК ( 2341-14 ) як закінчене розкрадання таких речовин.

 Якщо винна особа  незаконно заволоділа  не  придатними  до використання   вогнепальною   зброю,  бойовими  припасами  або  їх частинами   чи   деталями,   вибуховими   речовинами,   вибуховими пристроями,   помилково   вважаючи   їх  такими,  що  можуть  бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими  предметами  і кваліфікувати за ст.  15 та відповідною частиною ст. 262 КК ( 2341-14 ).

Незаконне заволодіння  завідомо несправною вогнепальною зброєю (наприклад,  учбовою) і приведення її в придатний до  використання за  призначенням стан необхідно кваліфікувати як заволодіння чужим майном та незаконне  виготовлення  вогнепальної  зброї.  Так  само мають  кваліфікуватися  дії  винного  й  у  тому  разі,  коли  для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей  була ним   викрадена,   а  решта  виготовлена  самостійно  чи  придбана

будь-яким іншим чином.

 Незаконне   заволодіння   вогнепальною    зброєю    (крім гладкоствольної   мисливської),   бойовими  припасами,  вибуховими  речовинами,  вибуховими пристроями  або радіоактивними  матеріалами визнається  повторним  у  разі  вчинення  його особою,  яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 262 КК ( 2341-14 ), незалежно від того,  чи було її за це засуджено, а також була вона виконавцем чи іншим співучасником такого злочину.

Оскільки  незаконне  заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної  мисливської),  бойовими   припасами,   вибуховими речовинами,  вибуховими  пристроями є самостійним складом злочину, подальші  їх  носіння,  зберігання,  ремонт,  передача   чи   збут утворюють реальну сукупність злочинів,  передбачених ст. 262 та ч.1 ст. 263 КК ( 2341-14 ).

Якщо викрадення вогнепальної зброї (крім  гладко ствольної мисливської),   бойових  припасів,  вибухових  речовин,  вибухових пристроїв  або радіоактивних матеріалів та  їх  незаконне  носіння, зберігання,   передача  чи  збут  здійснені  для  вчинення  іншого злочину,  такі дії мають кваліфікуватися за  сукупністю  злочинів, передбачених відповідною частиною ст.  262 і ч.  1 ст. 263 або ст. 265 КК  (  2341-14  ), а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 ст.  263  КК  (  2341-14  ),  належить  кваліфікувати  незаконне заволодіння  чи  незаконне  придбання вогнепальної зброї,  бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів,  вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди.

Кримінальну відповідальність    тягне    недбале   зберігання будь-якої вогнепальної зброї та будь-яких бойових припасів (у тому числі гладкоствольної мисливської рушниці та бойових припасів до неї) незалежно від того, було воно законним чи незаконним.

Під загибеллю людей  розуміється настання смерті хоча б  однієї особи.  Інші  тяжкі  наслідки  -  це  заподіяння  тяжких  тілесних ушкоджень  хоча б одній особі,  середньої тяжкості - двом особам і більше,  а також великої матеріальної шкоди будь-якій юридичній чи фізичній особі.

Під добровільною здачею органам влади  зброї,  бойових  припасів,  вибухових  речовин  або вибухових пристроїв,  яка згідно з ч.  3 ст.  263 КК ( 2341-14 ) є підставою  для  звільнення  від   кримінальної   відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати будь-який із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Призначення покарання за сукупністю вироків 
1. Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: 
а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один з них. 
Відповідно до ч. 1 ст. 71, "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком". Конкретизуючи ці положення, ч. 2 ст. 71 встановлює межі остаточного покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: "При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами: 
1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; 
2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком; 
3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання. 
Розглянемо ці правила. 
1) Призначення покарання за знов вчинений злочин відбувається за загальними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що передбачає відповідальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання (п. 1 ст. 67), тобто має місце рецидив. 
2) До призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, відбута частина покарання за попереднім вироком взагалі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, призначене за новий злочин, і покарання, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в якому разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або невідбута частина покарання за першим вироком. 
3) Визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами. Цією межею є максимум даного виду покарання, зазначений у Загальній частині КК. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не повинно перевищувати п'ятнадцяти років, а за особливо тяжкий злочин не повинно перевищувати двадцяти п'яти років. Щодо інших видів покарань це означає, що міра остаточного покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не повинна перевищувати двох років, у виді виправних робіт або службового обмеження для військових - двох років, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - п'яти років. Такі максимуми цих видів покарань встановлені Загальною частиною КК. 
Отже, при сукупності вироків суд може призначити остаточне покарання, вийшовши за межі максимуму санкції статті КК, що передбачає найбільш тяжкий зі злочинів, які входять до сукупності. Суду не надані лише права виходити за межі максимуму даного виду покарання, а в разі, коли один із злочинів є особливо тяжким, - за межі двадцяти п'яти років позбавлення волі. 
При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення. 
Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. Наприклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу - три роки. 
У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади, а за другим - конфіскація майна) обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно. 
У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесення вироку в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх передбачає ч. 5 ст. 71, має місце об'єднання сукупності вироків і сукупності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання статтями 70 та 71. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покарання за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складання (повного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71 суд до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї статті.