Специфіка професійної поведінки агента з організації туризму в обслуговуванні споживачів паломницького туру

          

 

освоюючи при цьому  райони, які раніше вважалися непридатними для туризму і відпочинку.

 

Вважають, що проблеми захисту  навколишнього середовища повинні  вирішуватись після економічних. Насправді  збереження цілісності оточуючого середовища є важливою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки первинна природа  приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування оточуючого середовища рано чи пізно приводить до зникнення  в регіоні туризму як галузі економіки.

На індивідуальному рівні  необхідність збереження оточуючого середовища повинна усвідомлюватись кожним відпочиваючим і відповідно буде змінене ставлення до цього середовища.

На державному рівні повинен  отримати розвиток м'який туризм. Це туризм, який намагається зберегти рівновагу  між оточуючим середовищем, відпочинком  і економічним відновленням, або  між екологією, суспільством і економікою.

Процес нового мислення повинен  торкнутися також і осіб, відповідальних за туристичну діяльність, адже, щоб  туризм зберігся, завдання цілеспрямованого захисту оточуючого середовища повинні  стати важливішими, ніж короткочасні інтереси отримання прибутку.

Таким чином, екологічний  стан сильно впливає на систему туризму, оскільки туристична галузь сильніше, ніж всі інші галузі економіки, залежить від цілісності оточуючого середовища. А туризм як масове явище сильно руйнує оточуюче середовище

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

«Основи туристичної діяльності»  Сокол

«Школярам про Миколаїв»  Северіна Л.А.

«Організація туристичної  діяльності» Чорненька

«Безпека життєдіяльності  у сфері туризму» Козинец

Пошукова система www.google.com

Пошукова система www.wikipedia.org

«Ринок туристичних послуг»  Любіцева

Православний Миколаївський  сайт http://www.eparhia.mk.ua/

Соціальний педагог «Особливості роботи з віруючими клієнтами»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

З А К О Н  У К  Р А Ї Н И 

 Основи законодавства України про охорону здоров'я

Р о з д і л  I

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

     Законодавство   України  про  охорону   здоров'я  базується  на 

Конституції  України  (  254к/96-ВР ) і складається з  цих Основ та

інших   прийнятих   відповідно  до  них  актів  законодавства,  що

регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

     Стаття 2. Міжнародні  договори України в сфері 

               охорони здоров'я

     Якщо  міжнародним   договором,  згода  на обов'язковість  якого 

надана  Верховною Радою  України, встановлено інші правила, ніж ті,

що  передбачені  законодавством  України  про охорону здоров'я, то

застосовуються правила  міжнародного договору.

{  Стаття  2  із  змінами,  внесеними  згідно із Законом  N 5460-VI

( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

     Стаття 3. Поняття  і терміни, що вживаються в 

               законодавстві про охорону здоров'я

     У  цих   Основах  та  інших  актах   законодавства  про охорону 

здоров'я основні поняття мають таке значення:

     здоров'я - стан  повного фізичного,  психічного  і  соціального 

благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

 

     заклад охорони   здоров'я  -  юридична  особа   будь-якої форми 

власності та організаційно-правової  форми  або  її  відокремлений 

підрозділ,   основним  завданням  яких  є  забезпечення  медичного 

обслуговування  населення  на  основі  відповідної   ліцензії   та

професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

     медична допомога   -   діяльність   професійно  підготовлених 

медичних працівників,  спрямована  на  профілактику,  діагностику,

лікування   та  реабілітацію  у  зв'язку  з  хворобами,  травмами,

отруєннями і патологічними  станами, а також у зв'язку з  вагітністю

та пологами;

     медичне обслуговування - діяльність закладів охорони  здоров'я 

та фізичних осіб -  підприємців,  які  зареєстровані  та  одержали

відповідну  ліцензію  в  установленому  законом  порядку,  у сфері 

охорони  здоров'я,  що   не   обов'язково   обмежується   медичною

допомогою;

     мережа закладів   охорони   здоров'я  -  сукупність  закладів 

охорони здоров'я,  що забезпечують потреби населення  у  медичному 

обслуговуванні на відповідній території;

     невідкладний  стан  людини - раптове погіршення  фізичного або 

психічного  здоров'я,  яке становить пряму та невідворотну загрозу 

життю  та  здоров'ю  людини  або  оточуючих  її  людей  і  виникає 

внаслідок  хвороби,  травми,  отруєння  або  інших  внутрішніх  чи

зовнішніх причин; { Частину  першу статті 3 доповнено новим  абзацом 

згідно із Законом N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

     охорона здоров'я  - система заходів, які здійснюються  органами 

державної   влади   та   органами   місцевого  самоврядування,  їх

посадовими  особами,  закладами  охорони  здоров'я,  медичними  та

фармацевтичними  працівниками  і громадянами з метою збереження та

відновлення  фізіологічних  і  психологічних  функцій, оптимальної 

працездатності  та  соціальної  активності людини при максимальній

біологічно  можливій індивідуальній тривалості її життя; { Частину 

першу статті 3 доповнено  новим абзацом згідно із Законом N 5081-VI

( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

     пацієнт - фізична  особа, яка звернулася за медичною  допомогою 

та/або якій надається така допомога;

     домедична   допомога   -  невідкладні дії та  організаційні

заходи,  спрямовані  на  врятування  та  збереження життя  людини у 

невідкладному  стані  та мінімізацію наслідків впливу такого стану 

на  її  здоров'я,  що  здійснюються на місці події особами, які не

мають  медичної  освіти,  але  за  своїми  службовими  обов'язками

повинні  володіти  основними  практичними навичками з рятування  та

збереження  життя  людини, яка перебуває у невідкладному  стані, та

відповідно до закону зобов'язані  здійснювати такі дії та заходи.

{  Частину  першу   статті  3  доповнено  абзацом  десятим згідно із 

Законом N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }

     Зміст інших  понять  і  термінів  визначається  законодавством 

України  та  спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої 

організації охорони здоров'я.

{  Текст  статті  3  в  редакції  Закону N 3611-VI ( 3611-17 ) від 

07.07.2011 }

     Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

     Основними  принципами охорони здоров'я в  Україні  є:

     визнання охорони  здоров'я  пріоритетним  напрямом  діяльності 

суспільства і держави, одним  з  головних  чинників  виживання  та

розвитку народу України;

     дотримання  прав  і  свобод  людини  і   громадянина  в  сфері 

охорони здоров'я  та  забезпечення  пов'язаних  з  ними  державних 

гарантій;

     гуманістична    спрямованість,    забезпечення     пріоритету 

загальнолюдських цінностей  над класовими, національними, груповими 

або  індивідуальними  інтересами,  підвищений    медико-соціальний

захист найбільш вразливих  верств населення;

     рівноправність  громадян,  демократизм  і   загальнодоступність 

медичної допомоги та інших  послуг в сфері охорони здоров'я;

     відповідність  завданням  і  рівню  соціально-економічного  та 

культурного        розвитку        суспільства,            наукова 

обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

     орієнтація  на  сучасні  стандарти  здоров'я   та    медичної 

допомоги, поєднання вітчизняних  традицій і досягнень  із  світовим

досвідом в сфері охорони  здоров'я;

     попереджувально-профілактичний    характер,       комплексний 

соціальний, екологічний  та медичний підхід до охорони здоров'я;

     багатоукладність    економіки    охорони    здоров'я        і 

багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій  з

демонополізацією та заохоченням  підприємництва і конкуренції;

     децентралізація    державного     управління,        розвиток 

самоврядування  закладів  та  самостійності  працівників   охорони 

здоров'я на правовій і договірній основі.

     Стаття 5. Охорона  здоров'я - загальний обов'язок 

               суспільства та  держави

     Державні,  громадські  або   інші    органи,    підприємства,

установи, організації, посадові  особи  та  громадяни  зобов'язані 

забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній  діяльності,

не завдавати шкоди  здоров'ю населення  і  окремих  осіб,  у  межах 

своєї  компетенції  надавати  допомогу  хворим,    інвалідам    та

потерпілим від нещасних випадків, сприяти  працівникам  органів  і 

закладів охорони здоров'я  в  їх  діяльності,  а  також  виконувати

інші обов'язки, передбачені  законодавством про охорону здоров'я.

    Р о з д  і л  II

       ПРАВА  ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

     Стаття 6. Право на охорону здоров'я

     Кожний громадянин  України має право на охорону   здоров'я,  що 

передбачає:

     а) життєвий  рівень,  включаючи  їжу,  одяг,  житло,  медичний 

догляд  та  соціальне  обслуговування   і   забезпечення,  який  є 

необхідним  для підтримання  здоров'я людини;

     б)  безпечне  для  життя  і  здоров'я   навколишнє    природне 

середовище;

     в) санітарно-епідемічне  благополуччя території  і   населеного 

пункту, де він проживає;

     г) безпечні  і  здорові  умови  праці,  навчання,  побуту  та 

відпочинку;

     д)  кваліфіковану   медичну  допомогу, включаючи  вільний вибір 

лікаря,  вибір методів  лікування відповідно до його рекомендацій і 

закладу  охорони  здоров'я; { Пункт "д" частини першої статті 6 із

змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  997-V  ( 997-16 ) від 

27.04.2007 }

     е) достовірну  та своєчасну інформацію про  стан свого здоров'я 

і здоров'я населення, включаючи  існуючі і можливі  фактори  ризику

та їх ступінь;

     є)  участь  в  обговоренні  проектів  законодавчих  актів   і 

внесення  пропозицій  щодо  формування  державної політики в сфері 

охорони здоров'я;

     ж)  участь  в  управлінні  охороною  здоров'я   та  проведенні 

громадської експертизи  з  цих  питань  у  порядку,  передбаченому 

законодавством;

     з) можливість  об'єднання в  громадські  організації   з  метою 

сприяння охороні здоров'я;

     и)  правовий  захист   від    будь-яких    незаконних    форм 

дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

     і) відшкодування  заподіяної здоров'ю шкоди;

     ї)  оскарження  неправомірних  рішень  і   дій    працівників, 

закладів та органів охорони  здоров'я;

     й) можливість  проведення  незалежної  медичної  експертизи  у 

разі  незгоди  громадянина  з  висновками    державної    медичної

експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування  та

в інших випадках, коли діями  працівників охорони  здоров'я  можуть

бути ущемлені загальновизнані  права людини і громадянина;

     к)  право  пацієнта, який перебуває на стаціонарному  лікуванні 

в  закладі  охорони  здоров'я,  на  допуск до нього  інших медичних

працівників,  членів сім'ї,  опікуна,  піклувальника, нотаріуса  та

адвоката,  а також священнослужителя  для відправлення богослужіння

та  релігійного обряду. { Частину першу статті 6 доповнено  пунктом 

"к" згідно із Законом  N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

     Законами  України  можуть бути визначені й інші  права громадян 

у сфері охорони здоров'я.

{  Частина  друга  статті 6 із змінами, внесеними  згідно із Законом 

N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

     Громадянам  України, які перебувають за  кордоном, гарантується 

право  на  охорону  здоров'я  у  формах  і  обсязі,   передбачених

міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

     Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я

     Держава згідно  з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантує 

всім  громадянам  реалізацію  їх  прав  у  сфері  охорони  здоров'я 

шляхом:

     а) створення  розгалуженої мережі закладів  охорони здоров'я;

     б) організації  і проведення системи державних   і  громадських 

заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

     в) надання     всім     громадянам     гарантованого    рівня 

медичної  допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів 

України;

     г) здійснення  державного і можливості  громадського  контролю 

та нагляду в сфері  охорони здоров'я;

     д) організації  державної системи збирання, обробки  і  аналізу 

соціальної,   екологічної  та  спеціальної  медичної  статистичної