Специфіка професійної поведінки агента з організації туризму в обслуговуванні споживачів паломницького туру

Як бачимо, навіть не говорячи про тоталітарні секти розмаїття  вір, віросповідань і пов’язаних із ними проблем нині досить велике. Психологу не обов’язково знати  все про всі релігії.  Його достатньо  бути чесним професіоналом та допомагати людям у міру своїх знань і  можливостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. 3 Заходи з безпеки життя і охорони середовища.

Відправляючись у подорож, турист зіштовхується з низкою проблем, що при збігові обставин можуть призвести  до не­сприятливих наслідків для  його здоров’я і майна, зробити туристичну поїздку неможливою або негативно  вплинути на туристичне враження.

Турист постійно перебуває  під впливом обставин підвищеної небезпеки в незнайомому довкіллі, яке відмінне від звичайного довкілля його проживання. Він не знає досконало  звичаїв, мови, традицій, типових побутових  небезпек, не має імунітету до хвороб, поширених у цій місцевості тощо.

У проектуванні туру і туристичних  послуг потрібно уважно вивчити усі  можливі чинники ризику та їхні джерела, дослідити можливість і ймовірність  вияву джерела на небезпечному для  людині рівні, схильність людини до впливу джерел небезпеки і передбачити  комплекс заходів для захисту  здоров’я і життя туриста та його майна.

Шкідливі чинники (чинники ризику) у туризмі можна класифікувати так:

-  небезпека травмування;

- вплив довкілля;

- пожежонебезпека;

- біологічні впливи;

-  психофізіологічні навантаження;

- небезпека випромінювань;

 

Лист

-  хімічні впливи;

- етап перевезення;

- підвищена запиленість  і загазованість;

- специфічні чинники ризику;

-  інші чинники.

Різні несприятливі чинники  мають різноманітну ймовірність  настання та інтенсивність впливу і  важкість наслідків.

Небезпека травмування:

Небезпека травмування може виникнути в результаті переміщення  механізмів і предметів, тіл, складного  рельєфу місцевості, переміщення  гірських порід (каменепадів, селів, лавин), несприятливих ергономічних характеристик  турист­ського спорядження й  інвентарю, що спричиняють травми (незручне взуття — потертості шкірних покривів у туристів тощо), небезпечних атмосферних  та інших природних явищ.

Вплив довкілля:

Вплив довкілля зумовлений підвищенням  або зниженням температури, вологістю  і рухом повітряних мас, опадами  в зоні обслуговування туристів, різкими  перепадами барометричного тиску.

Показники мікроклімату в приміщеннях обслуговування туристів, а також у транспортних засобах мусять відповідати встановленим санітарно-гігієнічним вимогам.

Пожежна безпека:

Туристові слід точно дотримуватися  вимог нормативних документів пожежної безпеки (Правил пожежної безпеки), засобів  розміщення, щоби захистити туристів від впливу чинників ризику цієї групи.

Біологічні чинники:

Біологічні чинники (патогенні  мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, мікроорганізми, а також отруйні  рослини, плазуни, комахи і тварини, що є переносниками інфекційних  захворювань, викликають опіки, алергійні  та інші токсичні реакції).

Психофізіологічні навантаження

Психофізіологічні чинники  ризику: фізичні та нервово-психічні перенавантаження.

Вилучення або зниження впливу психофізіологічних чинників ризику досягається:

- раціональною побудовою  програми обслуговування туристів, графіків переміщення за маршрутом,  що передбачають належні умови  для нормальної життєдіяльності  людини (сну, приймання їжі, задоволення  санітарних і побутових потреб);

- врахуванням психофізіологічних  особливостей ту­ристів під час  формування туристської групи;

- дотриманням ергономічних  вимог до туристського спорядження  й інвентарю, що використовується, транспортних засобів, меблів.

Лист

 

Небезпечні випромінювання

Небезпечними випромінюваннями є: підвищений рівень ультрафіолетового  та радіологічного випромінювання.

Запобігти небезпеці ультрафіолетової радіації на ту­ристських маршрутах  можна, якщо:

- інформувати туристів  про вплив ультрафіолетового  випромінювання на людину (сонячний  опік, тепловий удар);

- використовувати засоби  індивідуального захисту (захисні  маски, креми, одяг, що закриває  тіло, руки, ноги туристів, сонцезахисні  окуляри).

Слід враховувати дію  цього чинника ризику у плануванні графіка руху за маршрутом (відкритими, незатіненими ділянками маршруту в  гірських, водних, лижних та інших походах).

Туристські маршрути можна  прокладати й експлуатувати тільки в місцевостях із сприятливими характеристиками раді­ологічного стану.

Хімічні чинники                                   

Хімічні чинники: токсичні, подразнювальні (дратівливі), сенсибілізуючі.

Запобігати дії цих  чинників ризику в обслуговуванні туристів можна, якщо:

- регулярно контролювати  вміст шкідливих хімічних речовин  у повітрі, воді, ґрунті, продуктах  харчування й інших біологічних  середовищ;

- будувати і розміщувати  об’єкти для обслуговування туристів  у сприятливому щодо дії хімічних  чинників ризику, середовищі;

- застосовувати препарати  для дезінфекції і дезінсекції  згідно з інструкцією щодо  використання, усунувши можливість  контакту туристів з цими засобами.

Етап перевезення

Лист

Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незважаючи на те, що безпека — один із найважливіших  моментів в усіх варіантах перевезення, значна частина несприятливих подій  відбувається саме на етапі перевезення. Причини катастроф здебільшого  мають технічний або природний  характер, але нерідко це роблять  і терористи.

На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення  пасажирів й інститут страхування  пасажирів та їхнього багажу. Прийнято міжнародні Конвенції про повітряні, морські, авто­мобільні та залізничні перевезення, у котрих правила безпеки  займають центральне місце.

Специфічні чинники ризику

Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:

-  можливістю виникнення  природних і техногенних катастроф  у зоні розміщення туристського  підприємства або маршруту, а  також інших надзвичайних ситуацій (також по­в’язаних зі станом  громадського порядку в районі  обслуговування туристів);

.

Лист

- технічним станом використовуваних  об’єктів мате­ріально-технічної  бази (туристських готелів, баз,  кемпінгів, канатних доріг і  бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько-пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в’ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, маломірних і гребних суден, архітектурних, при­родних пам’яток);

- складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірськими схилами,  скельними, льодовими ділянками  ту­ристських трас тощо);

- рівнем професійної підготовленості  персоналу (ін­структорів, екскурсоводів  тощо);

-  підготовкою туристів  до пересування за маршрутом  певного виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування тощо);

- інформаційним забезпеченням  (гідрометеорологічні прогнози, маркування  трас туристських маршрутів).     

При визначенні основних напрямів державної політики в галузі розвитку туризму необхідно брати до уваги  її дію на стан навколишнього середовища. При цьому мова піде про взаємовплив  туризму і стану навколишнього  середовища, оскільки туризм може впливати на нього як позитивно, так і негативно, а саме навколишнє середовище може впливати на розвиток туризму. Багаточисленні анкетні опитування іноземних туристів показали, що серед мотивів туристичних  подорожей на перший план все більше висувається прагнення людини до спілкування з природою. Привабливі ландшафти, чисте повітря, незабруднена вода у водоймах, просторі пляжі, різноманіття лісових насаджень - все це належить до туристичних ресурсів, які роблять  даний район привабливим для  туристів.

При характеристиці туристичних  ресурсів польський економіст М.Тросі  пропонує наступну їх класифікацію за трьома групами:

 

1) природні туристичні  ресурси: клімат, повітря, чудові  пейзажі і т.д., які Тросі визначає  як "потенційний туристичний капітал";

2) туристичні ресурси,  створені працею людини: архітектурні  пам'ятки, витвори мистецтва і  т.д.;

3) "додаткові" туристичні  ресурси, створені працею людини  для послуг, які охоплюють інфраструктуру  району і всі підприємства  з прийому та обслуговування  туристів.

Іншу класифікацію пропонує французький економіст П.Дефер. Він не відносить до туристичних ресурсів заклади з прийому і обслуговування туристів, оскільки вони дозволяють використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть слугувати метою туристичної подорожі. Всі туристичні ресурси Дефер поділяє на чотири групи: гідром, фітом, літом і антропом.

До гідрому він відносить туристичні ресурси, до складу яких входить вода. Це стоячі і проточні води, озера і ріки, морські побережжя, снігові рівнини і льодовики, джерела мінеральних вод, гідростанції і т.д.

До фітому належать природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля. Вони можуть бути як створені самою природою, так і бути результатом людської праці. Отже, це всі природні ресурси, за винятком води: ліси, національні парки, скелі, вулкани, сади, гарні панорами і т.д.

Під літомом Дефер розуміє все, що створено працею людини, викликає інтерес людини само собою або завдяки своєму призначенню. Сюди належать як пам'ятки архітектури і минулих цивілізацій, так і прості помешкання, які характеризують життя і побут людей (музеї під відкритим небом); сюди також належать і сучасні побудови - мости, аеропорти, вокзали, університети, палаци конгресів, сучасні житлові квартали.

І, нарешті, до антропому Дефер відносить всі види людської діяльності, які викликають інтерес туристів незалежно від навколишньої ситуації. В цю групу входять: сама людина, її звичаї і традиції, старовинні види людської діяльності, які з часом можуть зникнути, такі як народні промисли, національні народні свята, Лист

фольклор, національні костюми  і національна музика. Сюди ж відносить  і сучасну людську діяльність, яка є наслідком соціально-економічного розвитку, - промислові і сільськогосподарські підприємства, навчальні заклади, соціально-побутові об'єкти.

Відповідно до класифікації Дефера один і той же елемент туристичних ресурсів може одночасно відноситися до декількох груп. Наприклад, ліс, що відноситься до фітому, може викликати інтерес туристів як вид людської діяльності -антропом. Палац з'їздів може викликати інтерес своєю архітектурою (літомом) і проведенням у ньому заходів (антропомом). У порту туристів може цікавити рибальство (антропом), але в основі порту як туристичного ресурсу лежить вода, тому його можна віднести до гідрому.

Особливістю природних туристичних  ресурсів є те, що вони не відновлюються  в міру споживання. Так, розвиток автотуризму  в місцях незайманої природи зумовлює будівництво автодоріг, що саме по собі скорочує площу лісів.

Високоякісне навколишнє середовище є «сировиною» для  туризму, тому необхідно обмежити споживання ресурсів навколишнього середовища і забезпечити його цілісність. Турбуючись про охорону навколишнього середовища, потрібно брати до уваги той факт, що занедбане навколишнє середовище буде завдавати шкоди розвитку туризму, а отже, і загальному економічному розвитку даного регіону. Як відзначалося в одній із доповідей на Всесвітній конференції по туризму, «існує дуже безпосередній взаємозв'язок між  якістю навколишнього середовища та якістю самого туризму».

При аналізі взаємодії  туризму і навколишнього середовища не можна обмежуватися розглядом  тільки природних туристичних ресурсів. Немаловажливе значення має вплив туризму на навколишнє культурне середовище. Це, насамперед, стосується історичних та архітектурних пам'яток. Масові потоки туристів можуть завдати їм непоправимих збитків.

Туризм впливає і на населення країни, яка приймає: при  відсутності цілеспрямованої туристичної  політики ряду країн може бути нанесений  серйозний збиток традиціям і  способу життя місцевого населення  у зв'язку з насадженням їм звичаїв, властивих промислове розвинутим капіталістичним  країнам - основним постачальникам туристів.

Для того, щоб індустріалізація та урбанізація не завдавали збитків  навколишньому середовищу, необхідно  при плануванні на регіональному  рівні брати до уваги, який вплив  на стан навколишнього середовища матимуть темпи росту того або іншого виду діяльності, у тому числі і туризму. План розвитку туризму повинен гармонійно вписуватися в план регіонального  розвитку в цілому. За таких умов туризм не тільки не буде Лист

погіршувати стан навколишнього  середовища, а перетвориться на його захисника.

Для досягнення цієї мети розвиток туризму в країні повинен  стати державною політикою, спрямованою  на те, щоб зробити оцінку існуючих природних туристичних ресурсів, не будувати поблизу них промислових  об'єктів; проводити очищення водойм і благоустрій пляжів; створювати заповідники з метою зберігання незайманої природи, що є одним з  основних туристичних ресурсів; розвивати  національні ремесла; сприяти створенню  фольклорних ансамблів; проводити  фестивалі мистецтв, розраховані  на притягнення іноземних туристів; здійснювати реставрацію пам'яток історії, мистецтва й архітектури, музеїв; створювати нові туристичні центри, Лист