Терминологичный словарь ТДП

У

Угода — волевиявлення двох і  більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних  прав та обов'язків.

Указ — назва підзаконного нормативноправового  акту, який видається Президентом  України у межах його повноважень. У. не повинен суперечити Конституції  та законам України і є обов'язковим  для виконання на всій території  країни. У. має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних  актів.

Умисел — форма вини, що полягає  в усвідомленні правопорушником  протиправного характеру та наслідків  свого діяння, при наявності бажання  або свідомого допущення їх настання. У. може бути прямий і непрямий.

Унітарна держава — проста держава, в якій адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Залежно від  характеру державних утворень У.д. поділяються на централізовані і  децентралізовані.

Ф

Фахівець — особа, яка володіє  фаховими (спеціальними) знаннями та навичками  в якійнебудь галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо, та яка має  фах (спеціальність).

Федерація — складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають  певну юридично визначену політичну  самостійність. Ф. поділяються на територіальну  і національну федерації.

Філія — відокремлений підрозділ  юридичної особи, який розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філія  не є юридичною особою, вона наділяється  майном юридичної особи, яка її створила, і діє на підставі затвердженого  нею положення. Відомості про  Ф . юридичної особи включаються  до Єдиного державного реєстру.

Фінансове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють  суспільні відносини у сфері  фінансової діяльності держави.

Форма держави — система (спосіб) організації і здійснення державної  влади в країні, взяту в єдності  взаємозалежних трьох елементів: форми  державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Форма державного правління — елемент  форми держави, який характеризує порядок  утворення, структуру і повноваження вищих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою  та населенням, способи легітимації  державної влади. За Ф.д.п. усі держави  поділяються на монархії та республіки.

Форма державного режиму — елемент  форми держави, який характеризує політичну  організацію влади, сукупність способів, прийомів, методів здійснення державної  влади у суспільстві.

Форма державного устрою — елемент  форми держави, який визначає територіальну  організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини  та порядок їх взаємовідносин між  собою і з державою у цілому. За Ф.д.у. всі держави поділяються  на прості та складні.

Формація — історичний тип суспільства, яке базується на певному способі  виробництва матеріальних благ і  його основі — формі власності.

Форми здійснення функцій держави  — специфічні однорідні напрямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції.

Функції держави — основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і  цілі, виявляється сутність та соціальне  призначення держави у суспільстві. Основні Ф.д.: 1) за соціальним значенням  державної діяльності — основні  та неосновні (додаткові); 2) за часом  їх дії — постійні та тимчасові; 3) за сферою суспільного життя —  гуманітарні, економічні та політичні; 4) за територіальною спрямованістю  — внутрішні та зовнішні функції.

Функції права — основні напрями  впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне  призначення у суспільстві, а  також способи організації суспільних відносин. Ф.п. поділяються на: 1) загальносоціальні; 2) спеціальноюридичні.

Функції теорії держави і права  — основні напрями виявлення  та фіксації знань про сутність, зміст, соціальне, наукове і навчальне  призначення теорії держави і  права. Види Ф.т.д.і.п. онтологічна, єврастична, гносеологічна (пізнавальна), методологічна, політична, ідеологічна (виховна), науковоприкладна, навчальна, прогностична.

ц

Цивільна відповідальність — вид  юридичної відповідальності, який полягає  у застосуванні до фізичних чи юридичних  осіб, при невиконанні ними договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих  немайнових прав інших осіб, заходів  державного примусу у вигляді  застосування санкцій майнового  характеру, спрямованих на відновлення  порушених прав та відшкодуванні  заподіяних потерпілим збитків.

цивільне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють  майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрунтуються  на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників з  метою задоволення останніми  власних матеріальних і духовних потреб та інтересів. Джерелом Ц. п. є  ЦК України.

Цивільнопроцесуальне право —  галузь права, сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також порядок виконання  судових рішень. Джерелом Ц. п . п. є  ЦПК України.

Ч

Честь і гідність громадян — особисті немайнові та невідчужувані природні права людини, які охороняються чинним законодавством. Ч.і г.г. включені до числа благ, що є в Україні найвищою соціа­льною цінністю. Якщо протиправною поведінкою, спрямованою проти Ч.і.г.г., особі заподіяна майнова або  моральна шкода, вона має право на їх відшкодування.

Ю

Юридична відповідальність — вид  соціальної відповідальності, передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення  певних благ (особистого, майнового  або організаційного характеру) за вчинене правопорушення. Ю.в. відображає реакцію суспільства, держави на вчинене правопорушення. Види Ю.в.: 1) конституційна 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) цивільна; 5) дисциплінарна; 6) матеріальна.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція) — суспільна наука, що вивчає об'єктивні  закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їх місце та роль у суспільному  житті, а також систему правових норм, які регулюють відносини  у суспільстві. До системи Ю .н . належать: 1)загальнотеоретичні та історикоправові  науки; 2)галузеві юридичні науки; 3)міжгалузеві  юридичні науки; 4)спеціальні та прикладні  юридичні науки; 5)міжнародноправові  науки.

Юридичні дії — вид юридичних  фактів, обставини, які пов'язані  з вольовою поведінкою суб'єкта правовідносин  та характеризуються як зовнішній прояв  його волі і свідомості. Усі Ю.д. поділяються  на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірні дії — це вчинки суб'єктів, які відповідають приписам правових норм. Вони поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Неправомірні

(протиправні) дії — це вчинки  суб'єктів, які чиняться всупереч  приписам правових норм. Вони  поділяються на проступки та  злочини.

Юридичні обов'язки — передбачена  правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки  зобов'язаного суб'єкта, яку він  повинен здійснити в інтересах  уповноваженого суб'єкта.

Юридичні події — вид юридичних  фактів, обставин або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки (смерть людини, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).

Юридичні факти — передбачені  нормами права конкретні життєві  обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин. За вольовим критерієм Ю.ф. поділяються  на юри­дичні події та юридичні дії.

Юрисдикція — встановлені законом  повноваження відповідних державних  органів давати правову оцінку юридичним  фактам, розв'язувати правові спори  і вирішувати справи про правопорушення, вдаватися до юридичних санкцій  стосовно правопорушників. Ю. визначається залежно від виду й характеру  справи, що розглядається, її територіальної належності, осіб, які беруть участь у справі. Розрізняють Ю. судову і  адміністративну.

Юрист — фахівець, який має вищу юридичну освіту, володіє спеціальними знаннями та навичками у галузі правознавства, що використовуються для потреб того чи іншого виду правової діяльності.

Юстиція — сукупність судових установ  і органів юстиції, їх діяльність із здійснення правосуддя, забезпечення охорони прав і законних інтересів  державних органів, громадських  організацій та грома­дян, організації  роботи судів тощо.