Терминологичный словарь ТДП

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні  й загальні суспільні інтереси громадян.

р

Ратифікація — остаточне затвердження міжнародного договору компетентним органом  державної влади, після чого цей  договір набирає юридичної сили. Р. договору вважається завершеною з  моменту обміну ратифікаційними  грамотами.

Реалізація норм права — процес втілення приписів правових норм у  поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійснення, використання суб'єктивних прав та виконання  юридичних обов'язків.

Регулятивне право — сукупність правових норм, які регулюють поведінку  суб'єктів права шляхом закріплення  між ними суб'єктивних прав та юридичних  обов'язків.

Регулятивні норми права — норми, які безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання  суспільних відносин шляхом наділення  їх учасників правами і покладенням  на них юридичних обов'язків. Р.н.п. поділяються на: зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні (дозволяючі).

Релігійні норми — різновид соціальних норм, правило поведінки віруючих людей, які встановлені різними  віросповіданнями і містяться в  релігійних джерелах (Біблії, Торі, Корані, Ведах тощо). Р.н. регулюють відносини  віруючих у межах церкви або іншої  релігійної організації та порядок  відправлення релігійних культів.

Республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), які обираються населенням країни на певний, чітко визначений законодавством строк. Р. поділяються  на президентські, парламентські та змішані.

Референдум — спосіб прийняття  громадянами шляхом голосування  законів та інших рішень з важливих питань загальнодержавного чи місцевого  значення. Р. одна із форм безпосередньої демократії.

Розпорядження — вид підзаконного нормативноправового акту; акт органу управління, який видається у межах  його компетенції і має обов'язкову силу для юридичних і фізичних осіб, яким Р. адресоване. Р. вступає  в силу з моменту його видання.

Розширене тлумачення норм права —  різновид тлумачення, відповідно до якого  дійсний зміст правової норми  є ширше, ніж її текстуальна форма.

с

Санкція — складова частина норми  права, яка передбачає юридичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання  правила поведінки, передбаченого  диспозицією цієї норми.

свідоцтво — документ, що офіційне підтверджує певний факт, який має  юридичне значення (про народження, про шлюб, про смерть), або право  особи (про авторство, про право  власності тощо). В деяких випадках С. має спеціальну назву: диплом, атестат  тощо.

система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином  нормативноправових актів держави, які розподілені залежно від  предмета правового регулювання  на галузі та інститути зако­нодавства. С.з. є зовнішньою формою вираження  права.

система права — обумовлена об'єктивними  факторами внутрішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути. С.п. є складовим  елементом правової системи.

систематизація законодавства  — діяльність компетентних державних  органів та уповноважених організацій  з упорядкування і вдосконалення  чинних нормативноправових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену  систему. Основними видами С. з. є: інкорпорація кодифікація, консолідація.

Сімейне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані  з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім'ї. Осно­вним джерелом С.п. є  СК України.

Скарга — звернення громадян в усній чи письмовій формі  до державного органу або службової  особи з приводу порушення  їх прав або інтересів, що охороняються законом.

Склад злочину — сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і  суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. С.з. структурно складається  з чотирьох обов'язкових елементів: об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає С.з. в цілому.

Склад правопорушення — сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності  яких, суспільно небезпечне винне  протиправне діяння визнається конкретним правопору­шенням.

Складна (союзна) держава — форма  державного устрою, держава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі

ознаки держави, але певну частину  своїх суверенних прав передали вищим  центральним органам союзної  держави. С.д. поділяються на федерації, конфедерації, імперії.

Служба безпеки України —  державний правоохоронний орган  спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна  ВР України.

Службова особа — особа, яка  постійно чи тимчасово здійснює функції  представника влади, а також постійно чи тимчасово обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації, незалежно  від форм власності, яка пов'язана  з виконанням організаційно —  розпорядчих чи адміністративногосподарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Службовці — особи, які володіють  фаховими (спеціальними) знаннями та навичками  в якійнебудь галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо, та обіймають  відповідні посади у державних, громадських  та інших установах, підприємствах, організаціях. За характером виконуваної  роботи С. поділяються на категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Соціальні норми — історично  зумовлені загальні правила поведінки  людей у суспільстві, є проявом  їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та державного впли­ву. Основними видами С.н. є: 1) норми права; 2) норми моралі; 3) корпоративні норми; 4) звичаї та традиції; 5) економічні норми; 6) політичні норми; 7) релігійні норми.

Спадкове право — інститут цивільного права, сукупність правових норм, які  регулюють відносини, що виникають  у зв'язку із спадкуванням.

Спеціальні юридичні науки —  юридичні науки, завданням яких є  вивчення структури, організацію, повноваження і порядок діяльності державних  органів. До С.ю.н. належать державне будівництво  і місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурорський  нагляд тощо.

Спеціальноюридичні функції права  — напрями суто правового впливу на суспільні відносини. До С.ю.ф.п. належать регулятивна та охоронна функції.

Співдружність — форма міждержавного  об'єднання, союз суверенних держав, які  мають спільні ознаки, мову, історію, культуру, релігію, спільність економічних  інтересів.

Співтовариство — форма міждержавного  об'єднання, союз суверенних держав, які  об'єдналися для зміцнення економічних  зв'язків шляхом ліквідації митних кордонів, введення спільної грошової оди­ниці та створення системи наддержавних органів.

Стаття — структурна частина  тексту певного джерела права, яка  є словеснодокументальною формою вираження  норми права.

Статут — локальний нормативноправовий акт, який визначає статус юридичної  особи, її завдання, структуру, функції, порядок діяльності тощо. С. повинен  мати відповідні реквізити і бути затверджені вищою установою  чи органом управління.

Структура норми права — внутрішня  будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових  елементів (гіпотези, диспозиції, санкції).

Суб'єкт правовідносин — учасник  правових відносин, який має суб'єктивні  права та здатний виконувати юридичні обов'язки. До С.п. належать: 1) фізичні  особи; 2) юридичні особи; 3) державні та громадські організації; 4) соціальні  спільності (народ, нація, населення  відповідного регіону, територіальні  громади та ін.).

Суб'єкт правопорушення — деліктоздатна  фізична чи юридична особа, яка вчинила  правопорушення. Рівень деліктоздатності фізичної особи залежить від її віку, стану психічного здоров'я, посади та інших обставин.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психічне ставлення  особи до вчиненого нею протиправного  діяння та його негативних наслідків.

Суб'єктивне право — закріплене правовими засобами можливість конкретного  суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів  та звертатися до держави за захистом порушених прав.

Суб'єктивні права — передбачена  правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин  із задоволенням своїх законних інтересів  та потреб, забезпечується як юридич­ними  обов'язками інших суб'єктів, так  і захистом з боку держави.

Суд — орган держави, який здійснює правосуддя шляхом розгляду і вирішення  у судових засіданнях цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських  справ на основі чинного законодавства  і у строго визначеній законом  процесуальній формі. Делегування  функцій С., а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами законом не допускається. Юрисдикція С. поширюється на всі  правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада — одна з гілок  державної влади, яка діє самостійно, незалежно від законодавчої і  виконавчої влади, і реалізується шляхом здійснення правосуддя.

Судова система — сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації й  діяльності та наділених повноваженнями здійснювати судову владу. С.с. України  складають Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції.

Судове рішення — загальне поняття, яке охоплює усі акти, прийняті судом (суддею) у результаті їх процесуальної  діяльності. До С.р. належать вироки (у  кримінальних справах), рішення (у цивільних, господарських справах), ухвали, постанови (у кримінальних, адміністративних, господарських і цивільних справах). С.р. має бути законним та обґрунтованим, викладається тільки у письмовій  формі, підписується всіма суддями, у т.ч. суддею, що має особливу думку. С.р. виконується після того, коли вступає в законну силу, крім випадків негайного виконання.

Судоустрій — сукупність правових норм, які визначають завдання, принципи організації та діяльності, структуру  і компетенцію

судів.

Судочинство — діяльність судів  щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а  також дії інших суб'єктів, які  реалізують свої права і обов'язки, вступають у процесуальні відносини  із судом. С. здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних  українською мовою або мовою  більшості населення певної місцевості.

Суспільна правосвідомість — правосвідомість, яка притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу), що є носіями  національної правової культури.

Т

Теорія держави і права —  юридична наука, що вивчає державу і  право, державноправові явища в  їх взаємозв'язку та взаємодії, система  знань про найбільш загальні закономірності виникнення, розвит­ку та функціонування держави і права.

Територіальна громада — об'єднання  жителів, які постійно проживають у  межах села, селища, міста, що є самостійною  адміністративнотериторіальною одиницею або добровільне об'єднання жите­лів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.Т.г. є первинним суб'єктом  місцевого самоврядування. В Україні  існують Т.г. села, селища, міста.

Тимчасові функції держави —  напрямки діяльності держави, які спрямовані на вирішення деяких невідкладних завдань  і здійснюються протягом певного  періоду її існування.

Тип держави — сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному  етапі.

Типологія держави — поділ усіх держав, що існували й існують, на певні  типи за певними критеріями, які  дадуть змогу розкрити їхню соціальну  сутність.

Тиранічний режим — різновид антидемократичного державного режиму, який характеризується зосередженням  в руках однієї особи (тирана) всієї  повноти влади, яку він одержав  не за правом успадкування, а в наслідок узурпації, насильницького захоплення влади шляхом державного перевороту.

Тлумачення норм права — інтелектуальновольова  діяльність суб'єктів права (компетентних державних органів та їхніх посадових  осіб, інших фізичних і юридичних  осіб) із з'ясування та роз'яснення дійсного змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається  у прийнятті інтерпретаційного  акта. Тлумачення не вносить поправки, доповнення чи зміни до правової норми. Т.н.п. розрізняють: 1) за суб'єктами; 2) за обсягом; 3) за способами; 4) за аналогією.

Тоталітарний режим — різновид антидемократичного державного режиму, який характеризується зосередженням  державної влади в руках правлячої  верхівки або однієї особи, всебічним  і всеохоплюючим контролем держави  над суспільством, підкоренням останнього державою, наявність загальнообов'язкової  державної ідеології та репресивних  методів управління.

Традиції — різновид соціальних норм, загальні правила поведінки  людей, соціальних груп, які закріплені у суспільній практиці внаслідок  багаторазового повторення протягом тривалого  часу та передаються із покоління  у покоління.

Трудове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють трудові  й тісно пов'язані з ними суспільні  відносини незалежно від форм власності, господарювання чи галузевої  підпорядко­ваності підприємств, установ, організацій. Основним джерелом Т.п. є