Терминологичный словарь ТДП

Омбудсман — у більшості країн  Європи посадова особа парламенту, яка стежить за законністю дій  державних органів, їх посадових  осіб, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення й дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Національний різновид омбудсмана передбачений Конституцією України як Уповноважений ВР України з прав людини, який призначається на посаду та звільняється з неї ВР України. Він здійснює свою діяльність незалежно від будьякої гілки державної влади і є підзвітним лише ВР України.

Опіка — правова форма захисту  особистих немайнових і майнових прав та інтересів громадян. О. встановлюється над малолітніми особами (до 14 років), як позбавлені батьківського піклування, та фі­зичними особами, яких визнано  судом недієздатними внаслідок  Опікун — повнолітня дієздатна особа, яка добровільно і без оплати бере на себе обов'язки опіки стосовно малолітніх осіб чи недієздатних повнолітніх. Добір О. покладається на відділи  опіки і піклу­вання органів  виконавчої влади.

Оприлюднення закону — одна із стадій законодавчого процесу, яка  полягає у доведенні до відома населення через визначені законодавством офіційні видання повного і точного  тексту прийнятого закону. Значення цієї стадії полягає у тому, що неоприлюднені  та, таким чином, не доведені до відома людей закони не застосовуються.

Орган держави — структурний  елемент апарату держави, створений  державою чи обраний безпосередньо  народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які наділені державновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними  засобами для виконання завдань  і функцій держави.

Організаційні форми здійснення функцій  держави — діяльність державних  органів, яка спрямована на сприяння реалізації функцій держави і  пов'язана з виданням юридичних  актів. Основними ор­ганізаційними формами є: організаційнорегламентуюча, організаційногосподарська та організаційноідеологічна.

Органи виконавчої влади — різновид самостійних державних органів, призначених для здійснення виконавчих та розпорядчих функцій управлінського характеру щодо безпосереднього  керівництва державними справами. О.в.в. класифікуються на: 1) вищі (КМ України); 2) центральні (міністерства, державні комітети, центральні О.в.в. зі спеціальним  статусом); 3) місцеві (державні адміністрації  в областях, районах, районах АРК, містах Києві, Севастополі).

Органи внутрішніх справ — правоохоронні  органи виконавчої влади, які мають  широкі повноваження для виконаних  завдань правоохоронної діяльності. Система О.в.с. складається з трьох  ланок: 1) МВС; 2) управління внутрішніх справ в Криму, областях, на транспорті, містах Києві, Севастополі; 3) міські (районні) відділи, лінійні відділи внутрішніх справ.

Органи державної влади —  організаційні та структурно відокремлені частини державного механізму, які  наділені відповідними державновладними повноваженнями, що реалізуються у  визначених законом правових та організаційних формах. О.д.в. поділяються на види: 1) за способом формування — виборні (ВР України, Президент України) та призначені (КМ України, судді); 2) за обсягом владних  повноважень — всеукраїнські (ВР України, Президент України) та місцеві (місцеві державні адміністрації); 3) за характером компетенціїзагальної (КМ України) та галузевої (МВС) компетенції; 4) за порядком вирішення питаньодноособові (Президент України) та колегіальні (ВР України, КМ України); 5) за принципом  поділу влади — законодавчі, виконавчі  та судові органи.

Органи самоорганізації населення  — одна із ланок системи місцевого  самоврядування, форма участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні  окремих питань мі­сцевого значення. О.с.н. є: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні  комітети тощо.

Основні права і свободи людини — мають природній характер і  закріплені у Конституції України  та визначають її місце у суспільстві. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком  держави. До О.п.і.с.л. належать громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні  та культурні права і свободи, які мають бути загальними і рівними  для всіх людей незалежно від  раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних або інших переконань, національного  чи соціального походження, майнового  стану тощо.

Основні функції держави — найважливіші напрямки діяльності держави, які мають  пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства.

Особа — індивідуально визначена  сукупність соціально значущих властивостей людини, які сформовані у процесі  суспільного життя. Поняття особи  в юриспруденції вживається у  сенсі соціальної характеристики суб'єкта.

Особа без громадянства (апатриди) — особа, яку жодна держава  світу відповідо до свого законодавства  не вважає своїм громадянином. Правове  становище О.б.г. визначається законодавством країни її перебування.

Особа фізична — суб'єкт цивільних  правовідносин (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), яка володіє правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).

Особа юридична — суб'єкт цивільних  правовідносин, тобто організація, яка створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку. Для того, щоб певну організацію  було визнано О.ю. вона повинна мати наступні ознаки: 1) організаційна єдність; 2) реєстрація у встановленому законом  порядку; 3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності; 4) наявність майнової відокремленості; 5) самостійна майнова  відповідальність за зобов'язаннями; 6) участь у цивільному обігу від  власного імені; 7) здатність бути позивачем  і відповідачем у суді.

Особисті немайнові права —  юридично гарантовані можливості, які  довічно належать кожній фізичній особі  від народження або за законом, є  немайновими та особистісними. Фізична  особа здійснює О.н.п. самостійно, вона має можливість вільно, на власний  розсуд визначати свою поведінку  у сфері свого особистого (приватного) життя. О.н.п. згідно чинного законодавства  поділяються на О.н.п., що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканість, сім'ю тощо), та О.н.п., що забезпечують соціальне буття  фізичної особи (право на ім'я, гідність, честь, ділову репутацію, особисте життя, інформацію, свободу творчості, місце  проживання, свободу пересування  тощо).

Осудність — психічний стан фізичної особи, яка під час вчинення суспільно  небезпечного діяння здатна усвідомлювати  свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Офіційна мова — визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні  О.м. є українська мова.

Офіційне тлумачення норм права  — процес з'ясування та роз'яснення  змісту правової норми, яке здійснюється компетентними державними органами чи уповноваженими посадовими особами  і має нормативний або казуальний загальнообов'язковий характер для  всіх суб'єктів права.

Охоронне право — сукупність правових норм, які охороняють суспільні  відносини від різного роду посягань та поновлюють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державновладного впливу.

П

Парламент — вищий загальнонаціональний представницький орган держави, побудований на виборчих засадах.

Парламентська монархія — різновид обмеженої (конституційної) монархічної  форми правління, за якої влада монарха  суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за монархом лише формально  зберігається статус глави держави  виключно із представницькими повноваженнями.

Парламентська республіка — форма  державного правління, за якої державна влада належить парламенту, який обирається населенням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Підгалузь права сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Підданий — фізична особа, яка  перебуває у сталих юридично визначених зв'язках з державою з монархічною  формою правління.

Підзаконні акти — нормативноправові  акти, прийняті уповноваженими на те компетентними  правотворчими державними органами на підставі та на виконання законів. П.а. мають меншу юридичну силу, ніж  будьякий закон і не можуть протирічити  йому, а також не можуть змінювати  або скасовувати норми законів. П.а. поділяють на: 1) загальні (постанови  ВР України, укази Президента України, постанови, розпорядження КМ, акти Конституційного  Суду, Верховного Суду, Генерального прокурора  України, вищих судів України); 2) відомчі (інструкції, вказівки, нормативні накази міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); 3) місцеві (рішення і нормативні ухвали місцевих рад, рішення виконавчих комітетів місцевих рад, нормативні накази управлінь і відділів обласних та районних державних адміністрацій); 4) локальні (інструкції та нормативні накази адміністрацій державних  підприємств, установ, організацій).

Пільги — встановлені законодавством або підзаконними актами переваги, додаткові права, що надаються певним категоріям громадян або організаціям, підприємствам, регіонам порівняно  з іншими громадянами, організаціями, підприємствами, регіонами.

Повноліття — юридична категорія  встановленого законом віку, з  досягненням якого настає повна  дієздатність громадянина, а також  виникають права та обов'язки. В  Україні П. настає з 18 років.

Подвійне громадянство (біпатриди) — перебування фізичної особи  одночасно у громадянстві двох чи більше держав. Україна виходить з  визначення виключності громадянства і не визнає П.г. Якщо громадянин України  набув громадянство іншої держави  або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то він теж у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України.

Поділ влади — конституційне  розмежування владних компетенцій  та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками  влади, кожна із якої має бути відносно самостійною, незалежною. Для узгодження їх дій Конституцією України передбачена  система стримувань і противаг, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Подія — вид юридичних фактів, які виникають незалежно від  волі людини і з якими закон  пов'язує виникнення правовідносин.

Політична влада — система засобів  реалізації політичної волі, вироблення і запровадження у життя політичних програм розвитку суспільства усіма  суб'єктами політики.

Політична система суспільства  — сукупність державних, громадських  організацій, трудових колективів та політичних інститутів у їх взаємодії, система  політичних відносин, що виникають  з приводу здійснення політичної влади.

Політичні функції держави —  напрямки діяльності держави та її органів зі створення умов для  формування і функціонування державної  влади на засадах демократії, регулювання  сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя.

Покарання — захід державного примусу, що застосовується за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому  законом обмеженні прав і свобод засудженого. Метою П. є виправлення  засуджених, запобігання вчиненню нових  злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене  нормативними актами коло службових  повноважень.

Посадова особа — особа, яка  обіймає посаду керівника чи заступника керівника державного органу та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативноправовими  актами покладено здійснення організаційнорозпорядчих та консультативнодорадчих функцій.

Постійні функції держави —  напрямки діяльності держави, що здійснюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування.

Поширювальне тлумачення норм права  — різновид тлумачення, за яким зміст  правової норми необхідно розуміти ширше за її текстуальне розуміння.

Права громадянина — права, які  мають позитивний (волевстановлений) характер і закріплюються за особою, яка має громадянство відповідної  держави.

Права людини — права, які людина отримує від народження, пов'язані  з її існуванням і розвитком та закріплені в Конституції України. П.л. мають природний характер і  порівняно з правами громадянина  пріоритетні, вони поширюються на всіх людей, які на законних підставах  проживають на території тієї чи іншої  держави.

Право — система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.

Право законодавчої ініціативи —  внесення до ВР України офіційної  пропозиції про прийняття, зміну  чи скасування закону. П.з.і. в Україні  належить: 1) Президенту України; 2) народним депутатам України; 3) Кабінету Міністрів  України.

Правова держава — організація  політичної влади, діяльність якої заснована  на принципі верховенства права і  закону, взаємній відповідальності держави  і особи, визнанні і реальному  забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей  і громадянського суспільства в  цілому.

Правова ідеологія — елемент  правосвідомості, сукупність правових ідей, принципів, теорій, концепцій, які  формуються у результаті наукового  узагальнення правового розвитку суспільства.

Правова культура — сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне  розуміння приписів норм права та свідоме вико­нання їх вимог. П.к. поділяється  на: 1) П.к. суспільства; 2) П.к. соціальної групи; 3) П.к. особи.

Правова норма — див. Норма права.

Правова поведінка — передбачена  нормами права соціально значима  поведінка індивідуальних чи колективних  суб'єктів, що контролюється їх свідомістю та волею і породжує відповідні юридичні на­слідки. Існує два види П.п. — 1) правомірна; 2) неправомірна.

Правова психологія — елемент правосвідомості, сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві  і виявляються у громадській  думці.

Правова система — сукупність взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава  здійснює регулювання суспільних відносин. П.с. кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначений історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.