Терминологичный словарь ТДП

Правове виховання — цілеспрямований, повсякденний і систематичний вплив  держави та її органів, громадських  об'єднань і організацій на свідомість людей з метою виховання у  них відповідного рівня правової свідомості, правової культури і зразкової  правомірної поведінки.

Правове регулювання здійснювана  державою за допомогою всіх правових засобів форма впливу на суспільні  відносини з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Правовий (юридичний) акт — офіційний  письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, створює  юридичний стан і спрямований  на регулювання суспільних відносин. П.а. поділяються на нормативні акти, які встановлюють норми права, які  регулюють певну сферу суспільних відносин, та індивідуальні акти, які  породжують конкретні права і  обов'язки для конкретних суб'єктів  права.

Правовий звичай — історично  обумовлене, неписане, стихійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

Правовий інститут — див. Інститут права.

Правовий нігілізм — заперечення  соціальної цінності й необхідності права, ігнорування й негативне  ставлення до права, закону та правових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Правовий прецедент — джерело  права, рішення компетентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому надається формальна обов'язків  при вирішенні подібних справ  у майбутньому. Залежно від того, який орган приймав рішення, П.п. поділяються на судові та адміністративні.

Правовий статус особи — сукупність юридично закріплених основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які визначають положення особи  у суспільстві, а також гарантії їх здійснення, захист та поновлення порушених  прав.

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями  суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. П.в. виникають  на основі норм права і настанні юридичних фактів.

Правові форми здійснення функцій  держави — визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з  виданням та застосуванням юридичних  актів, які спрямовані на здійснення функцій держави. Головними П.ф.д.д. є правотворча, правозастосовна  та правоохоронна діяльність.

Правозахисні органи — державні та недержавні органи, головним завданням  і функцією яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, захист фізичних осіб від обвинувачення, а також посилення правових гарантій охорони прав і свобод людини від  втручання органів влади та управління. До П.о. відносяться Уповноважений  ВР України з прав людини, адвокатура, органи юстиції, нотаріат.

Правозастосовний акт — індивідуальноконкретний, державновладний припис, винесений  відповідним органом або їхніми посадовими особами у результаті вирішення юридичної справи. П.а. не має зворотної дії у часі. П.а. складається за відповідною  формою: 1) вступна частина, яка містить  назву акта, місце і дату ухвалення, назву органу чи посади особи, яка  ухвалює рішення у справі; 2) описова  частина, в якій описуються факти, що є предметом розгляду; 3) мотивувальна частина, яка включає аналіз доказів, їхню юридичну кваліфікацію та їх обґрунтування  тощо; 4) резолютативна частина, в  якій формулюється рішення у справі.

Правоздатність — передбачена  нормами права здатність особи  мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Розрізняють П. фізичних осіб і П. юридичних осіб. П. фізичних осіб однакова для всіх, вона виникає  з моменту народження і припиняється зі смертю. П. юридичних осіб виникає  з моменту їхньої реєстрації або  видання компетентним органом постанови  про утворення і припиняється з моменту її ліквідації.

Правознавство — 1) сукупність юридичних  наук, які вивчають право в усіх його можливих теоретичних вимірах  та складових; 2) нормативна навчальна  дисципліна, яка викладається у неюридичних  вищих навчальних закладах, загальноосвітніх та спеціалізованих школах, гімназіях, ліцеях. П. складається з загальної  теорії держави і права та основних галузей права України.

Правомірна поведінка — суспільно  корисна, необхідна, бажана і допустима  поведінка індивідуальних чи колективних  суб'єктів, яка відповідає приписам правових норм, гарантується і охороняється державою.

Правомірні дії — дії особи, які здійснюються на основі й згідно з приписами правових норм.

Правомочність — передбачена чинним законодавством можливість суб'єкта правовідносин  діяти відповідно до свого бажання  або вимагати певних дій від зобов'язаного  суб'єкта чи вимагати віднов­лення порушеного права.

Правонаступництво — перехід прав і обов'язків від однієї особи  до іншої безпосередньо в силу закону або угоди. П. допускається лише стосовно майнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки є невідчужуваними від їх носіїв і не можуть передаватися іншим особам.

Правоохоронні норми права —  норми, які встановлюють санкції  за порушення прав і невиконання  обов'язків, закріплених у регулятивних нормах.

Правоохоронний орган — державний  орган, який спеціально уповноважений  здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших  нормативноправових актів, забезпечувати  правопорядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юридичних  осіб, суспільства і держави у  цілому, а також застосовувати  заходи державного примусу до правопорушників.

Правопорушення — суспільно  небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного  суб'єкта, за яке чинне законодавство  передбачає юридичну відповідальність.

Правопорядок — фактичний стан упорядкованих правом суспільних відносин, який характеризується рівнем дотримання законності, забезпечення та реалізації прав і обов'язків усіх суб'єктів  правовідносин.

Праворозуміння — процес і результат  розумової діяльності людини щодо пізнання, сприйняття (оцінка) права і відношення до нього як до соціального явища.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення окремої  людини, соціальних груп і суспільства  в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з  ним. Структура П. складається з  двох основних елементів: 1) правової ідеології; 2) правової психології.

Правотворчість — правова форма  діяльності держави та уповноважених  організацій, яка спрямована на прийняття, зміну, призупинення чи скасування правових норм.

Правотворчий процес — процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування і закріплення  їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування правових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

Правосуб'єктність — передбачена  нормами права здатність особи  бути носієм прав і обов'язків, здійснювати  їх від свого імені та нести  юридичну відповідальність за свої дії. П. включає в себе право­здатність  та дієздатність.

Правосуддя — особливий вид  державної діяльності, яку проводить  суд шляхом розгляду і вирішення  у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських  справ. П. — це виключно судова діяльність, яка здійснюється у строго визначеній законом процесуальній формі.

Правочинність — передбачена чинним законодавством можливість суб'єкта правовідносин  виконувати визначені дії або  вимагати певних дій від іншого суб'єкта правовідносин.

Преамбула — вступна частина  законодавчого або іншого правового  акта, міжнародної угоди, декларації тощо, у котрій стисло викладено  мета, завдання даного акта, умови, мотиви, що спонукали до його написання та прийняття.

Предмет правового регулювання  — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, які врегульовані нормами  права.

Предмет теорії держави і права  — об'єктивні властивості держави  і права, загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державноправових явищ, їх взаємозв'язок.

Представник влади — службова особа  органів державної влади, а також  інша посадова особа, яка в установленому  порядку наділена розпорядчими повноваженнями стосовно осіб, які не перебувають  від неї в службовій залежності.

Представництво — 1) правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана  або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку  вона представляє; 2) відокремлений  підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходження та здійснює П. і захист інтересів юридичної  особи, що його створила.

Президентська республіка — форма  державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним  президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Презумпція невинуватості —  правове положення, за яким особа  вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана  кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в установленому  законом порядку і встановлено  обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Однією з важливих гарантій здійснення принципу П.н. є конституційне  право на захист.

Прем'єр — Міністр України —  особа, яка очолює Кабінет Міністрів  України (уряд). П.М. України призначається  на посаду ВР України за поданням Президента України. Кандидатуру для призна­чення на посаду П.М. України вносить Президент  України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у ВР України. Повноваження П.М. України визначаються Конституцією і Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні  відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуальних власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих  відносинах.

Прикладні юридичні науки — юридичні науки, які виникли на стикові  юридичних і неюридичних наук, завданнями яких є використання досягнень  суспільних, технічних або природничих  наук для ви­рішення проблем юриспруденції. До П.ю.н. належать криміналістика, кримінологія, судова медицина, правова статистика, юридична психологія тощо.

Примус — метод здійснення державної  влади, який полягає у психологічному, фізичному чи матеріальному впливі уповноважених органів держави  на особу з метою примусити  її діяти в інтересах держави.

Примусові заходи виховного характеру  — звільнення судом від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості та особи, яка до досягнення віку, з  якого може наставати кримінальна  відповідальність, вчинила суспільно  небезпечне діяння, що підпадає під  ознаки діяння, передбаченого особливою  частиною КК України і застосування до них особливих заходів впливу (застереження, обмеження дозвілля, передача неповнолітнього під нагляд батьків тощо).

Примусові заходи медичного характеру  — надання за рішенням суду амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення  особи, яка вчинила суспільно  небезпечне діяння в стані неосудності  чи обмеже­ної осудності, або в стані  осудності, але до постановлення  вироку суду або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, в спеціальний лікувальний  заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання  вчиненню нею суспільно небезпечних  діянь. Залежно від характеру  та тяжкості захворювання, а також  тяжкості вчиненого діяння та ступеню  небезпечності суд призначає  різні П.з.м.х.

Принципи права — основні  засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового  регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

Принципи правотворчості — основоположні  ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, зміною або скасуванням  норм права. Основними П. п. є: гуманізм, демократизм, гласність, законність, науковість, професіоналізм, системність, своєчасність, планування.

Принципова поведінка — вид  правомірної поведінки, що характеризується внутрішнім переконанням особи у  необхідності виконувати приписи правових норм.

Прогалини у праві — часткова або повна відсутність конкретної правової норми, необхідної для регулювання  суспільних відносин, які входять  у сферу правового регулювання. Див. Аналогію закону та Аналогію права.

Прокуратура — самостійний централізований  орган державної влади, що діє  в системі правоохоронних органів  держави та забезпечує всемірне утвердження  верховенства закону, захист від неправомірних  посягань на суспільний та державний  лад, права і свободи людини. П. є елементом системи стримувань і противаг між гілками державної  влади. П. України побудована відповідно до державного устрою і адміністративнотериторіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Проступок — суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує  приписи інших, крім КК України, норм права. П. діляться на види: 1) конституційні 2) адміністративні; 3) дисциплінарні; 4) цивільні.

Протокол — 1) процесуальний документ, у якому в письмовій формі  фіксуються хід і результати процесуальних  дій, що здійснюються прокурором, слідчим  або особою, яка проводить дізнання при розслідуванні кримінальних справа, а також судом при розгляді кримінальних, цивільних, господарських  справ; 2) документ колегіальних органів, у якому в письмовій формі  фіксується місце, час і мета проведення конференцій, зборів, засідань, нарад  тощо, склад присутніх, зміст доповідей  і виступів, та ухвали з обговорених  питань. П. повинен мати відповідні реквізити.

Професійна правосвідомість —  сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів  юристівпрактиків та інших осіб, які  мають спеціальну юридичну освіту, що формуються у результаті професійної  діяльності й навчання.

Професія — здатність особи  виконувати відповідну роботу, яка  вимагає від неї наявності  певної кваліфікації.

Процесуальне право — сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі розслідування  злочинів, розгляду та вирішення у  судових засіданнях адміністративних, кримі­нальних, цивільних та господарських  справ.