Терминологичный словарь ТДП

Державна контрольноревізійна  служба — державний орган, який здійснює контроль у формі ревізій і  перевірок за збереженням та витраченням  коштів і матеріальних цінностей  в установах, підприємствах та організаціях, які отримують кошти з державного бюджету та державних валютних фондів.

Державна мова — офіційно визнана  Конституцією або законом основна  мова держави, яка є обов'язковою  для використання у законодавстві, судочинстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо. Джерелом Д.м. є мова корінної або однієї з корінних націй, які мешкають на території країни. В Україні відповідно до Конституції  Д.м. є українська мова.

Державна служба — професійна діяльність державних службовців, які мають  відповідні службові повноваження та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державне управління — діяльність органів усіх гілок державної  влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делегованих державою повноважень з метою вдосконалення  суспільної системи відповідно до публічних  інтересів.

Державний апарат — див. Апарат держави.

Державний герб — встановлений Конституцією або спеціальним законом офіційний  символічний знак держави, що у графічних  і кольорових зображеннях виражає  її історичні, національні, соціальні  традиції й особливості.

Державний гімн — встановлений Конституцією або спеціальним законом офіційний  урочистий музичний твір, що у музичнопоетичній формі виражає державницьку ідею та є офіційним символом держави. Д.г. України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами  першого куплету та приспіву твору  П. Чубинського.

Державний лад — система соціальних, економічних і політичних відносин, які закріплені нормами конституційного  права. Д.л. визначає основні організаційні  форми та інститути механізму  політичної влади у державі.

Державний механізм — див. Механізм держави.

Державний прапор — встановлене  Конституцією або спеціальним законом  офіційне полотнище держави, в якому  шляхом добору певних кольорів та з  певним зображенням, виражено ідею політичного  характеру. Конституція України  визначає Д.п. України, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього  і жовтого кольорів.

Державний режим — сукупність способів та методів здійснення державної  влади у суспільстві. Основними  видами Д.р. є демократичний та антидемократичний.

 

Державний суверенітет — верховенство, самостійність, повнота і єдність  державної влади на території  країни та її незалежність і рівноправність у відносинах з іншими державами. Декларацією про державний суверенітет  від 16 липня 1990 року було проголошено  про Д.с. України.

Державний устрій — адміністративнотериторіальна організація державної влади, яка  визначає правове положення окремих  частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою  та з державою у цілому. За Д.у. всі  держави поділяються на прості (унітарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітарною державою з автономним утворенням.

Державні органи — вид державних  організацій, які наділені чітко  визначеними державновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними  засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави  у певній сфері суспільних відносин.

Державні підприємства — вид  державних організацій, які безпосередньо  реалізують завдання та функції держави  у сфері матеріального виробництва. До Д.п. відносяться державні підприємства з ви­робництва товарів, надання  послуг, торгівлі, громадського Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки, в яких втілені  суверенітет, історичне минуле й  ідейні цінності держави. В Україні  відповідно до Конституції Д.с. є  Державний Прапор України, Державний  Герб України, Державний Гімн України.

Державні службовці — громадяни, які обіймають штатні посади у  державних органах, підприємствах, установах, здійснюють повноваження від  імені держави та одержують заробітну  плату за рахунок державних коштів.

Державні установи — вид державних  організацій, які безпосередньо  реалізують завдання і функції держави  у сфері нематеріального виробництва. До Д.у. відносяться дошкільні дитячі установи, школи, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо.

Деспотична монархія — різновид необмеженої монархічної форми  правління, яка характеризується зосередженням  усієї повноти державної і  духовної (релігійної) влади в руках  монарха, владу якого обожнювали, а його самого визнавали божеством. Д.м. була поширена у державах рабовласницького типу.

Джерело (форма) права — в юридичному значенні як спосіб зовнішнього вираження  і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають  загальнообов'язкове значення. До зовнішніх  форм Д.(ф.)п. відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент; 3) нормативноправовий договір; 4) нормативноправовий акт (закони, підзаконні акти).

Диспозитивні норми права —  норми, де суб'єктам права держава  надає можливість самостійно встановлювати  для себе певні взаємні права  і обов'язки, тобто надає свободу  вибору поведінки.

Диспозиція — складова частина  норми права, яка визначає саме правило  поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Дисциплінарна відповідальність —  вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни, заходів дисциплінарного  впливу.

Дисциплінарний проступок —  невиконання або неналежне виконання  працівником покладених на нього  законодавством про працю, колективним  і трудовим договорами трудових обов'язків.

Дисциплінарне стягнення — передбачений у нормативноправовому акті захід  примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття  на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність — передбачена  нормами права здатність особи  своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права  і виконувати юридичні обов'язки.

Додержання норм права — форма  реалізації заборонних норм права, які  передбачають пасивну поведінку  суб'єктів права, тобто їх утримання  від вчинення, заборонених правом дій.

Доктринальне тлумачення норм права  — різновид неофіційного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми здійснюється вченимиюристами  або фахівцямиюристами у науковопрактичних  коментарях до кодексів, законів, у  наукових статтях, монографіях тощо, має науковий характер і не тягне  за собою юридичних наслідків.

Документ — матеріальний носій  запису (папір, кіноі фотоплівка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформацією про факти, події, явища об'єктивної дійсності  та розумової дія­льності людини, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дуалістична монархія — різновид обмеженої (конституційної) монархічної  форми правління, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної  влади і за якої монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, а законодавчі повноваження розподіляються між ним і виборчим представницьким  органом (парламентом).

Е

Екологічне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють  суспільні відношення у сфері  освоєння, використання і охорони  навколишнього природного середовища та забезпечення еко­логічної безпеки.

Економічні функції держави  — напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери  економічних відносин на засадах  ринку і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності.

З

Загальна декларація прав людини —  перший міжнародноправовий акт про  права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю  ООН 10 грудня 1948 р., в якому вперше в історії людства проголошено  коло основних громадянських (особистих), політичних, соціальних, економічних  і культурних прав та свобод людини. З.д.п.л. ратифікована більшістю держав світу, в т.ч. й Україною.

Загальнотеоретичні та історикоправові  науки — юридичні науки, предметом  дослідження яких є загальні і  специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави  і права, істо­ричний процес розвитку держави і права, політичні і  правові вчення у конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. До З. та іп.н. належать теорія держави  і права, історія держави і  права, історія політичних і правових вчень тощо.

Загальносоціальна функція права  — напрями взаємодії права  та інших соціальних явищ як єдності  форми та змісту. До З.ф.п. належать гуманістична, організаторськоуправлінська, виховна, інформа­ційна (комунікативна), оціночноорієнтаційна, гносеологічна (пізнавальна) функції.

Закон — нормативноправовий акт, прийнятий  органом законодавчої влади держави  або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення, має  вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороняється та гарантується державою. З. складають основу системи права  держави. За своєю юридичною силою  З. поділяється на: 1) конституції; 2) конституційні закони; 3) органічні  закони; 4) звичайні (прості, поточні) закони.

Законність — правовий режим (стан) точного і неухильного виконання  законів та підзаконних нормативноправових актів держави усіма суб'єктами суспільних відносин (державою, її органами та посадовими особами, громадськими об'єднаннями, громадянами).

Законодавство — сукупність усіх чинних законів і підзаконних  нормативноправових актів вищих  та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими  органами в межах їх компетенції.

Законодавча влада — одна із гілок  державної влади, яка наділена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. З.в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Відповідно до Конституції єдиним органом  З.в. в Україні є ВР України.

 

Законодавча ініціатива — офіційне внесення до ВР України пропозиції чи проекту стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного  закону, які ВР України зобов'язана  розглянути по суті. З.і. є початковою стадією законодавчого процесу. В Україні право З.і. належить Президенту України, народним депутатам  України, Кабінету Міністрів України.

Законодавчий процес — встановлений Конституцією і законами України  порядок здійснення законодавчої функції  ВР України та реалізація нею своїх  законодавчих повноважень. З.п. складається  з таких стадій: 1) законодавча  ініціатива; 2) розробка законопроекту; 3) попереднє обговорення законопроекту; 4) офіційне обговорення законопроекту  на пленарних засіданнях ВР України (читання законопроекту); 5) прийняття  закону; 6) підписання (промульгація) закону Президентом України; 7) оприлюднення (опублікування) закону; 8) набрання законом  чинності.

Законопроект — початковий текст  закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. З. вправі вносити суб'єкти, які мають право  законодавчої ініціативи. ВР України  може доручити розробку З. парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній  комісії, Кабінету Міністрів України, міністерствам, колективам вченихфахівців.

Застосування норм права — владна, управлінська діяльність уповноважених  органів держави та їх посадових  осіб по вирішенню конкретної правової ситуації відповідно до нормативноправових актів шляхом прийняття рішення  у межах їх компетенції.

Звернення громадян — викладені  у письмовій або усній формі  пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної  влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. З.г. одна з форм участі громадян в управлінні державними та суспільними справами.

Звичаєве право — сукупність неписаних стихійно сформованих  правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціонованих державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які виконують функції  норми права.

Звичаї — неписані правила поведінки  людей, що склалися історично у суспільстві  внаслідок багаторазового повторення і використання протягом тривалого  часу в аналогічних ситуаціях, які  закріпилися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної  діяльності. Дотримання З. забезпечується засобами суспільного впливу.

Звичайна поведінка — вид  правомірної поведінки, що характеризується особистою звичкою особи виконувати норми права без роздумів і  сумнівів, тобто автоматичним слідуванням  засвоєним пра­вовим принципам.

Звичайні закони — акти поточного  законодавства, які приймаються  на основі та на виконання Конституції, визначають основи правового регулювання  у певній сфері й приймаються  простою більшістю депутатів  від конституційного складу парламенту.

 Звільнення від кримінальної  відповідальності — акт гуманності  держави, який в особі суду  відмовляється за наявності законних  підстав та певних умов від  державного осуду особи, яка  вчинила злочин, а також від  покладання на неї обмежень  особистого, майнового або іншого  характеру, встановлених законом  за вчинення цього злочину.  Порядок З.в.к.в . визначається  КПК України.

Зворотна сила закону — поширення  дії виданого закону на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Зворотної дії у часі законодавчий акт не має, крім випадків, коли він  пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність.