Терминологичный словарь ТДП

Земельне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють  суспільні відносини, які пов'язані  з володінням, користуванням та розпорядженням землею.

Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне  діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб'єктом злочину. Ознаками З.є: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність;

3) винність; 4) караність. Залежно  від ступеня тяжкості З. поділяються  на невеликої тяжкості, середньої  тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочинна бездіяльність — суспільно  небезпечна пасивна поведінка особи, яка виявляється в утриманні  від вчинення дії, яку вона могла  і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Злочинна дія — суспільно  небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом.

Злочинна недбалість — вид необережної  вини, коли особа не передбачала  можливості настання суспільно небезпечних  наслідків свого діяння (дії або  бездіяльності), хоча повинна була і  могла їх пе­редбачити.

Злочинна самовпевненість —  вид необережної вини, коли особа  передбачала можливість настання суспільно  небезпечних наслідків свого  діяння (дії або бездіяльності), але  легковажно розраховувала на їх відвернення.

Зміст права — сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах суб'єктивні  права (дозволи), юридичні обов'язки (зобов'язання) та заборони.

Зміст правовідносин — передбачена  нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів  правовідносин. Розрізняють юридичний  і фактичний З.п. Юридичний зміст  — зафіксовані у нормах права  реальні можливості суб'єктів правовідносин  щодо здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Фактичний  зміст — це фактична поведінка  суб'єктів правовідносин, у межах  якої реалізуються їхні суб'єктивні  права та юридичні обов'язки.

Змішана республіка — форма державного правління, за якої державна влада поєднує  ознаки як парламентської, так і  президентської республік. Залежно  від співвідношення повноважень  вищих орга­нів державної влади  розрізняють парламентськопрезидентську і президентськопарламентську республіки.

Зобов'язальне право — підгалузь  цивільного права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної  рівності регулюють майнові відносини  у сфері товарообігу, а також  майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних  і фізичних осіб. З.п. встановлює правила  виконання зобов'язань та передбачає гарантії належного їх виконання.

Зовнішні функції держави —  напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, і в яких виявляється  її зо­внішня політика.

І

Імперативні норми права — норми, де диспозиція формулюється органом  держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень  від вичерпного переліку прав і обов'язків  суб'єктів.

Імперія — складна (союзна) держава, яка насильницьким шляхом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Імпічмент — парламентська процедура  притягнення до юридичної відповідальності вищих посадових осіб держави (включно  президента).

Інавгурація — урочиста процедура  вступу на посаду Президента держави. В Україні вступ Президента на посаду відбувається з моменту складання  присяги народові на урочистому засіданні  ВР України. Приведення Президента України  до присяги здійснює Голова Конституційного  Суду України.

Індивідуальна правосвідомість —  сукупність правових знань, емоцій і  настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Інкорпорація — вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання  нормативноправових актів без зміни  їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку. І. може бути офіційною або  неофіційною.

Іноземні громадяни (піддані) —  особи, які перебувають на території  держави не маючи її громадянства і є громадянами (підданими) іншої  держави або держав.

Інститут права — сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, які регулюють певну групу  однорідних суспільних відносин. І. п. поділяються на галузеві, міжгалузеві  та комплексні.

Історичний тип держави —  сукупність найбільш суттєвих ознак  держави, що існують в межах однієї певної суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в  суспільстві. За формаційною ознакою  виділяють такі типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична і держава соціальнодемократичної орієнтації.

К

Кабінет Міністрів України —  вищій колегіальний орган у системі  органів виконавчої влади України, який спрямовує, координує і контролює  діяльність міністерств, інших центральних  і міських орга

нів виконавчої влади. КМ України відповідальний перед Президентом України і  ВР України, підконтрольний і підзвітний ВР України у межах, передбачених Конституцією України. КМ України у  своїй діяльності керується Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами ВР України.

Казуальне тлумачення норм права —  різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми дається судовим  або іншим компетентним органом  з приводу і у зв'язку з розглядом  конкретної юридичної справи і є  обов'язковим лише при її вирішенні.

Казус — 1) подія, яка не залежить від  волі особи і тому не може бути передбачена  за певних умов; 2) випадкове діяння особи, яке має зовнішні ознаки проступку  або злочину, проте позбавлено елементу вини і тому не тягне за собою  юридичної відповідальності.

Кваліфікація злочину — кримінальноправова оцінка суспільнонебезпечного діяння, встановлення і юридичне закріплення  відповідності між фактично вчиненими  діяннями і юридичним складом  злочину, який передбачений нормами  кримінального закону. К.з. відображається у точному посиланні на норму  кримінального закону із зазначенням  частини, статті та у необхідному  разі редакції.

Класифікація норм права — поділ  правових норм на види за певними критеріями. За функціональним призначенням норми  права поділяються на регулятивні  та правоохоронні; за галузями права  на конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін.; за сферою і обсягом  регулювання на загальні, спеціальні та виняткові; за терміном дії у часі на постійні, тимчасові тощо.

Клопотання — 1) офіційне письмове прохання або подання, адресоване органу держави чи місцевого самоврядування, громадській організації; 2) офіційне письмове прохання до органів дізнання, слідчих підрозділів, прокуратури  чи суду про здійснення процесуальних  дій чи прийняття рішення. Направляти К. мають право учасники судового процесу, їхні законні представники, прокурор тощо.

Кодекс — нормативноправовий акт, в якому об'єднано і систематизовано  правові норми, що регламентують  відповідну сферу суспільних відносин. К., як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну  переробку (усунення розбіжностей і  протиріч, скасування застарілих норм) нормативноправових актів, що мають  спільний предмет і метод правового  регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового  акту. Формами К. є: основи законодавства, кодекси, статути, положення, правила.

Колегіальність — принцип управління, за яким керівництво або прийняття  рішення здійснюється групою уповноважених  осіб (колегією), кожен із яких несе персональну відповідальність за певний напрямок діяльності.

Конституційне право — провідна галузь національного права України, сукупність правових норм, які регулюють  суспільні відносини, що пов'язані  з основами конституційного ладу, державним і тери­торіальним  устроєм, правовим статусом людини і  громадянина, порядком організації  та функціонування органів державної  влади, загальними засадами місцевого  самоврядування. К.п. забезпечує повновладдя  народу в політичній, економічній  і соціальній сферах його життєдіяльності. Норми К.п. є основоположними для  всіх інших галузей права. Основним джерелом К.п. є Конституція та конституційні  закони України.

Конституційний лад — система  принципів, які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і громадянина, а діяльність держави здійснювати  на основі фактично прове­деного розподілу  влади відповідно до її Конституції. К.л. включає цілісну систему основних політикоправових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві.

Конституційний Суд України  — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання  про відповідність законів та інших правових актів Конституції  України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. КС України є складовим елементом  судової влади, однак не входить  до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні  не здійснює, тобто не розглядає  конкретних кримінальних або цивільних  справ, не є апеляційною, касаційною чи наглядовою інстанцією для судів  загальної юрисдикції. КС України  складається з вісімнадцяти суддів КС України.

Конституційні закони — закони, які  вносять зміни чи доповнення до тексту Конституції або необхідність видання  яких передбачено самою Конституцією.

Конституція України — Основний Закон держави, який визначає і закріплює  суспільний та державний лад, порядок  формування, організацію і компетенцію  органів державної влади та місцевого  самоврядування, адміністративнотериторіальний  устрій, правовий статус громадянина, приймається вищим представницьким  органом держави або самим  народом, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру  прийняття. Чинна К. України прийнята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996 р. К. України є основним джерелом правової системи України. К.України  за загальними класифікаційними ознаками характеризується як: 1) за формоюписана; 2) за порядком внесення змінжорстка; 3) за способом прийняттянародна; 4) за терміном діїпостійна; 5) за формою політичного  режимудемократична; 6) за формою правлінняреспубліканська; 7) за формою територіального устроюунітарна.

Консолідація — вид систематизації законодавства, який передбачає створення, на основі кількох нормативноправових актів, з одного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому  нормативні приписи розміщуються в  логічному порядку після редакційної  обробки, але без зміни змісту.

Конфедерація — складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей  у політичній, економічній та військових сферах зі збереженням свого суверенітету.

Конформіська поведінка — вид  правомірної поведінки, що характеризується пасивним виконанням особи приписів правових норм, відсутністю власної  позиції, тобто прагнення особи  не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші.

Корпоративні норми — різновид соціальних норм, правила поведінки, що встановлюють для своїх членів об'єднання громадян, які держава  визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. К.н. за­кріплюються у правових актах (статути, положення), які видаються  відповідними об'єднаннями.

Крайня необхідність — незлочинне заподіяння шкоди охоронюваним законом  інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі  чи її правам, суспільним чи державним  інте­ресам, якщо цю небезпеку в  даній обстановці не можна було усунути  іншими засобами і якщо при цьому  не було допущено перевищення меж  К.н. Діяння, вчинені у стані К.н., хоча формально й містять ознаки злочину, але таким не вважаються і визнаються суспільно корисними.

Кримінальна відповідальність — вид  юридичної відповідальності, який полягає  у застосуванні до винної осудної  фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді  позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (покарання), що визначається обвинувальним  вироком суду. Підставою К.в. є  вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. К.в. —  це об'єктивне право держави реагувати  на вчинений злочин.

Кримінальне право — галузь права, сукупність правових норм, що визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які види та межі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Основним джерелом К.п. України  є КК, який складається з двох частин — Загальної та Основної, які пов'язані між собою і  утворюють нерозривну систему єдність.

Кримінальнопроцесуальне право —  галузь права, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів  попереднього розслідування, прокуратури  і суду щодо розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у  суді, а також встановлює їхні права  та обов'язки. Джерелом К.п.п. є КПК  України.

Л

Легальне (делеговане) тлумачення норм права — вид офіційного нормативного тлумачення, при якому зміст правової норми роз'яснює не той суб'єкт, який видав цю норму, а спеціально на це уповноважений суб'єкт.

Локальний правовий акт — підзаконний  нормативноправовий акт, виданий адміністрацією підприємства, установи, організації, який є обов'язковим для певного, встановленого чинним законодавством, кола суб'єктів.

Людина — суспільна, біосоціальна, психофізіологічна істота, яка наділена здатністю мислити, створювати та використовувати  знаряддя праці, володіти членороздільною  мовою і нормально розвиватися  у спілкуванні із собі подібними.

М

Маргінальна поведінка — вид  правомірної поведінки, яка характеризується станом особи, що перебуває на межі вчинення правопорушення, проте не здійснює його через певні зовнішні причини і обставини, тобто зумовлюється внутрішнім страхом перед можливістю застосування юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушення.