3. Без згоди Верховної
Ради України суддя уже не
може бути не тільки затриманий
чи взятий під варту до ухвалення
обвинувального вироку судом, а
стосовно нього крім цього
не може бути обрано запобіжного
заходу у вигляді домашнього
арешту.
4. Так само без згоди
Верховної Ради України народний
депутат України уже не може
бути не тільки притягнений
до кримінальної відповідальності,
затриманий чи взятий під варту,
а стосовно нього крім цього
не може бути обрано запобіжного
заходу у вигляді домашнього
арешту.
5. Обшук, затримання народного
депутата України чи огляд
його особистих речей і багажу,
транспорту, жилого чи службового
приміщення, а також порушення
таємниці листування, телефонних
розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції та застосування
інших заходів, в тому числі
негласних слідчих дій, що відповідно
до закону обмежують права
і свободи народного депутата
України, допускаються лише у
разі, якщо Верховною Радою України
надано згоду на притягнення
його до кримінальної відповідальності,
якщо іншими способами одержати
інформацію неможливо.
31. Щодо кримінального
провадження стосовно неповнолітніх
1. Вперше передбачено, що
кримінальне провадження щодо
неповнолітньої особи, в тому
числі, якщо кримінальне провадження
здійснюється щодо декількох
осіб, хоча б одна з яких
є неповнолітньою, здійснюється
слідчим, який спеціально уповноважений
керівником органу досудового
розслідування на здійснення
досудових розслідувань щодо
неповнолітніх.
2. Так само вперше передбачається,
що під час кримінального провадження
щодо неповнолітнього, в тому
числі під час провадження
щодо застосування примусових
заходів виховного характеру, слідчий,
прокурор, слідчий суддя, суд та
всі інші особи, що беруть у
ньому участь, зобов’язані здійснювати
процесуальні дії в порядку, що
найменше порушує звичайний уклад
життя неповнолітнього та відповідає
його віковим та психологічним
особливостям, роз’яснювати суть
процесуальних дій, рішень та
їх значення, вислуховувати його
аргументи при прийнятті процесуальних
рішень та вживати всіх інших
заходів, спрямованих на уникнення
негативного впливу на неповнолітнього.
3. Вперше у КПК врегульовано
питання про те, що саме
треба з’ясувати при дослідженні
умов життя та виховання неповнолітнього
підозрюваного чи обвинуваченого
належит: 1) склад сім’ї неповнолітнього,
обстановку в ній, взаємини між
дорослими членами сім’ї та
дорослими і дітьми, ставлення
батьків до виховання неповнолітнього,
форми контролю за його поведінкою,
морально-побутові умови сім’ї;
2) обстановку в школі чи іншому
навчальному закладі або на
виробництві, де навчається або
працює неповнолітній, його ставлення
до навчання чи роботи, взаємини
з вихователями, учителями, однолітками,
характер і ефективність виховних
заходів, які раніше застосовувалися
до нього; 3) зв’язки і поведінку
неповнолітнього поза домом, навчальним
закладом та роботою.
4. У КПК вперше передбачена
можливість дострокового звільнення
неповнолітнього від примусового
заходу виховного характеру ухвалою
суду, в межах територіальної
юрисдикції якого знаходиться
спеціальна навчально-виховна установа.
32. Щодо кримінального
провадження стосовно застосування
примусових заходів медичного
характеру
1. Кримінальне провадження
щодо застосування примусових
заходів медичного характеру
уже не може проводитися стосовно
осіб, які вчинили злочин у
стані обмеженої осудності за
правилами глави 39. Кримінальне провадження
щодо застосування примусових
заходів медичного характеру. Досудове
розслідування щодо осіб, які
підозрюються у вчиненні кримінального
правопорушення у стані обмеженої
осудності, здійснюється слідчим
згідно із загальними правилами,
передбаченими цим Кодексом. Суд,
ухвалюючи вирок, може врахувати
стан обмеженої осудності як
підставу для застосування примусових
заходів медичного характеру.
2. У КПК вперше зявилася
норма, відповідно до якої кримінально-правова
оцінка суспільно небезпечного
діяння, вчиненого у стані неосудності,
повинна ґрунтуватися лише на
відомостях, які характеризують
суспільну небезпеку вчинених
дій. При цьому не враховуються
попередня судимість, факт вчинення
раніше кримінального правопорушення,
за який особу звільнено від
відповідальності або покарання,
факт застосування до неї примусових
заходів медичного характеру.
3. Набагато детальніше
врегульовано питання про те,
які саме обставини підлягають
встановленню під час досудового
розслідування у кримінальному
провадженні щодо застосування
примусових заходів медичного
характеру: 1) час, місце, спосіб та
інші обставини вчинення суспільно
небезпечного діяння або кримінального
правопорушення; 2) вчинення цього
суспільно небезпечного діяння
або кримінального правопорушення
цією особою; 3) наявність у цієї
особи розладу психічної діяльності
в минулому, ступінь і характер
розладу психічної діяльності
чи психічної хвороби на час
вчинення суспільно небезпечного
діяння або кримінального правопорушення
чи на час досудового розслідування;
4) поведінка особи до вчинення
суспільно небезпечного діяння
або кримінального правопорушення
і після нього; 5) небезпечність
особи внаслідок її психічного
стану для самої себе та
інших осіб, а також можливість
спричинення іншої істотної шкоди
такою особою; 6) характер і розмір
шкоди, завданої суспільно небезпечним
діянням або кримінальним правопорушенням.
4. Вперше врегульовано
питання про права особи, яка
бере участь у кримінальному
провадженні щодо застосування
примусових заходів медичного
характеру. Особа, стосовно якої
передбачається застосування примусових
заходів медичного характеру
або вирішувалося питання про
їх застосування, користується правами
підозрюваного та обвинуваченого
в обсязі, який визначається характером
розладу психічної діяльності
чи психічного захворювання відповідно
до висновку судово-психіатричної
експертизи, та здійснює їх через
законного представника, захисника.
Якщо характер розладу психічної
діяльності чи психічного захворювання
особи перешкоджає проведенню
процесуальних дій за її участю
або участі у судовому засіданні,
прокурор, суд мають право прийняти
рішення про проведення відповідних
процесуальних дій без участі
такої особи.
5. Вперше врегульовано
питання про запобіжні заходи,
які можуть бути застосовані
до особи, стосовно якої передбачається
застосування примусових заходів
медичного характеру або вирішувалося
питання про їх застосування.
Такими заходами є: 1) передання
на піклування опікунам, близьким
родичам чи членам сім’ї з обов’язковим
лікарським наглядом; 2) поміщення до психіатричного
закладу в умовах, що виключають її небезпечну
поведінку. Ці запобіжні заходи застосовуються
судом до особи з моменту встановлення
факту розладу психічної діяльності чи
психічної хвороби.
6. Допускається уже не
тільки зміна або припинення
застосування примусових заходів
медичного характеру, а і їх
продовження.
33. Щодо кримінального
провадження, яке містить відомості,
що становлять державну таємницю
1. Вперше врегульовано
питання особливостей кримінального
провадження, яке містить відомості,
що становлять державну таємницю.
Досудове розслідування та судове
провадження у кримінальному
провадженні, яке містить відомості,
що становлять державну таємницю,
проводяться з дотриманням вимог
режиму секретності. Процесуальні
рішення не повинні містити
відомостей, що становлять державну
таємницю.
2. До участі у кримінальному
провадженні, яке містить відомості,
що становлять державну таємницю,
допускаються особи, які мають
допуск до державної таємниці
відповідної форми та яким
надано доступ до конкретної
секретної інформації (категорії
секретної інформації) та її матеріальних
носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений
бере участь у кримінальному
провадженні без оформлення допуску
до державної таємниці після
роз’яснення йому вимог статті
28 Закону України "Про державну
таємницю" та попередження про
кримінальну відповідальність за
розголошення відомостей, що становлять
державну таємницю.
3. Доступ до матеріалів,
які містять відомості, що становлять
державну таємницю, надається захисникам
та законним представникам підозрюваного,
обвинуваченого, потерпілому та
їхнім представникам, перекладачу,
експерту, спеціалісту, секретарю судового
засідання, судовому розпоряднику,
яким надано допуск до державної
таємниці та які потребують
його під час здійснення своїх
прав і обов’язків, передбачених
цим Кодексом, виходячи з обставин,
встановлених під час кримінального
провадження. Рішення про надання
доступу до конкретної таємної
інформації та її матеріальних
носіїв приймаються у формі
наказу або письмового розпорядження
керівником органу досудового
розслідування, прокурором, судом.
4. Потерпілому та його
представникам, перекладачу, експерту,
спеціалісту, секретарю судового
засідання, судовому розпоряднику
забороняється робити виписки
та копії з матеріалів, які
містять державну таємницю. Захисникам
та законним представникам підозрюваного
чи обвинуваченого забороняється
робити копії з матеріалів, які
містять державну таємницю. Підозрюваний,
обвинувачений, його захисник та
законний представник з метою
підготовки та здійснення захисту
можуть робити виписки з матеріалів,
що містять державну таємницю.
Такі виписки опечатуються особою,
якою були зроблені, у вигляді,
що унеможливлює ознайомлення
з їх змістом.
5. Здійснення кримінального
провадження, яке містить державну
таємницю, не є підставою для
обмеження прав його учасників,
крім випадків, передбачених законом
та обумовлених необхідністю
забезпечення охорони державної
таємниці.