2. Вперше визначено категорії
осіб, яким не вручається повістка
про виклик і названо тих
осіб, яким у такому разі вручається
повістка. Повістка про виклик
неповнолітньої особи, як правило,
вручається її батьку, матері, усиновлювачу
або законному представнику, а
повістка про виклик обмежено
дієздатної особи вручається
її піклувальнику.
3. Уточнено і розширено
коло поважних причин неявки
особи на виклик. Новими поважними
причинами неприбуття особи на
виклик, зокрема визначені: затримання,
тримання під вартою або відбування
покарання; обмеження свободи пересування
внаслідок дії закону або судового
рішення; обставини непереборної
сили (епідемії, військові події, стихійні
лиха або інші подібні обставини);
відсутність особи у місці
проживання протягом тривалого
часу внаслідок відрядження, подорожі
тощо; смерть близьких родичів, членів
сім’ї чи інших близьких осіб
або серйозна загроза їхньому
життю.
4. Під час досудового
розслідування рішення про здійснення
приводу приймається не слідчим,
а слідчим суддею за клопотанням
слідчого чи прокурора. У кодексі
вперше визначено перелік тих
осіб із числа свідків, до яких
не може бути застосовано привід.
Привід свідка не може бути
застосований до неповнолітньої
особи, вагітної жінки, інвалідів
першої або другої груп, особи,
яка одноосібно виховує дітей
віком до шести років або
дітей-інвалідів, а також осіб, які
згідно із цим Кодексом не
можуть бути допитані як свідки.
5. Виконання ухвали про
здійснення приводу може бути
доручене уже не тільки відповідним
підрозділам органів внутрішніх
справ, а й органів безпеки, органів,
що здійснюють контроль за
додержанням податкового законодавства
або органів державного бюро
розслідувань.
6. Неприбуття особи за
викликом без поважних причин
тягне за собою накладення
грошового стягнення, розмір якого
вперше визначено в КПК: від 0,25
до 0,5 розміру мінімальної заробітної
плати - у випадку неприбуття на
виклик слідчого, прокурора;від 0,5 до
2 розмірів мінімальної заробітної
плати - у випадку неприбуття на
виклик слідчого судді, суду.
7. Щодо тимчасового обмеження
у користуванні спеціальним правом
1. Вперше вводиться такий
захід забезпечення кримінального
провадження як тимчасове обмеження
у користуванні спеціальним правом.
У разі наявності достатніх
підстав вважати, що для припинення
кримінального правопорушення чи
запобігання вчиненню іншого, припинення
або запобігання протиправній
поведінці підозрюваного щодо
перешкоджання кримінальному провадженню,
забезпечення відшкодування шкоди,
завданої кримінальним правопорушенням,
необхідно тимчасово обмежити
підозрюваного у користуванні
спеціальним правом, слідчий, прокурор,
інша уповноважена службова особа
мають право тимчасово вилучити
документи, які посвідчують користування
спеціальним правом, у законно
затриманої ними особи. Тимчасово
вилученими можуть бути документи,
які посвідчують користування
таким спеціальним правом: 1) право
керування транспортним засобом
або судном; 2) право полювання; 3)
право на здійснення підприємницької
діяльності.
2. Встановлюється максимальний
строк тимчасового обмеження
у користуванні спеціальним правом.
Під час досудового розслідування
він не може перевищувати двох
місяців.
8. Щодо відсторонення від
посади
1. Вперше визначається
можливість відсторонення від
посади у залежності від ступеня
тяжкості злочину. Відсторонення
від посади може бути здійснено
щодо особи, яка підозрюється
або обвинувачується у вчиненні
злочину середньої тяжкості, тяжкого
чи особливо тяжкого злочину.
При цьому слід зазначити, що
відсторонення від посади щодо
особи, яка є службовою особою
правоохоронного органу може
бути здійснено незалежно від
тяжкості злочину.
2. Відсторонення від посади
здійснюється уже не з санкції
прокурора, а на підставі рішення
слідчого судді під час досудового
розслідування чи суду під
час судового провадження. Вперше
визначено і максимальний строк
відсторонення від посади: не
більше двох місяців. Однак при
цьому слід зазначити, що він
може бути продовжений.
9. Щодо тимчасового доступу
до речей і документів
1. Тимчасовий доступ до
речей і документів здійснюється
уже не за постановою слідчого,
а на підставі ухвали слідчого
судді, суду.
2. Право на звернення
до слідчого судді під час
досудового розслідування чи
суду під час судового провадження
із клопотанням про тимчасовий
доступ до речей і документів
має уже не тільки сторона
обвинувачення, а й сторона захисту.
3. Слідчий суддя, суд за
клопотанням сторони кримінального
провадження, якій надано право
на доступ до речей і документів
на підставі ухвали, має право
постановити ухвалу про дозвіл
на проведення обшуку тільки
у разі невиконання ухвали
про тимчасовий доступ до речей
і документів. Проведення обшуку
і виїмки без винесення відповідної
ухвали повністю виключається, на
відміну від норм попереднього
КПК, які передбачали чотири
підстави для проведення обшуку
і виїмки без постанови слідчого.
10. Щодо тимчасового вилучення
майна
1. Вперше вводиться інститут
тимчасового вилучення майна. Згідно
ч. 1 ст. 167 КПК тимчасовим вилученням
майна є фактичне позбавлення
підозрюваного можливості володіти,
користуватися та розпоряджатися
певним його майном до вирішення
питання про арешт майна або
його повернення.
2. Тимчасово вилученим
може бути майно у вигляді
речей, документів, грошей тощо, щодо
яких є достатні підстави вважати,
що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані
чи використані як засоби чи
знаряддя вчинення кримінального
правопорушення та (або) зберегли
на собі його сліди; 2) надані
особі з метою схилити її
до вчинення кримінального правопорушення,
фінансування та (або) матеріального
забезпечення кримінального правопорушення
чи як винагорода за його
вчинення; 3) є предметом кримінального
правопорушення, пов’язаного з їх
незаконним обігом; 4) набуті в
результаті вчинення кримінального
правопорушення, доходи від них,
або на які було спрямоване
кримінальне правопорушення.
3. Тимчасово вилучити майно
може не тільки уповноважена
особа правоохоронного органу, а
кожен, хто законно затримав особу
відповідно до норм КПК. Кожна
особа, яка здійснила законне
затримання, зобов’язана одночасно
із доставленням затриманої особи
до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої
службової особи передати їй
тимчасово вилучене майно. Факт
передання тимчасово вилученого
майна засвідчується протоколом.
Тимчасове вилучення майна може
здійснюватися також під час
обшуку, огляду.
11. Щодо арешту майна
1. Ще одним із нових
заходів забезпечення кримінального
провадження є арешт майна. Згідно
ч. 1 ст. 167 КПК арештом майна є
тимчасове позбавлення підозрюваного,
обвинуваченого або осіб, які
в силу закону несуть цивільну
відповідальність за шкоду, завдану
діяннями підозрюваного, обвинуваченого
або неосудної особи, яка вчинила
суспільно небезпечне діяння, можливості
відчужувати певне його майно
за ухвалою слідчого судді
або суду до скасування арешту
майна у встановленому КПК
порядку. Відповідно до вимог
КПК арешт майна може також
передбачати заборону для особи,
на майно якої накладено арешт,
іншої особи, у володінні якої
перебуває майно, розпоряджатися
будь-яким чином таким майном
та використовувати його.
2. Заборона на використання
майна, а також заборона розпоряджатися
таким майном можуть бути застосовані
лише у випадках, коли їх незастосування
може призвести до зникнення,
втрати або пошкодження відповідного
майна або настання інших наслідків,
які можуть перешкодити кримінальному
провадженню. Заборона використання
житлового приміщення, в якому
на законних підставах проживають
будь-які особи, не допускається.
12. Щодо запобіжних заходів,
затримання особи на підставі
ухвали слідчого судді, суду
1. Розширено коло цілей
застосування запобіжних заходів.
Новою ціллю застосування цих
заходів стало, зокрема, запобігання
незаконному впливу на потерпілого,
свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого,
експерта, спеціаліста у цьому
ж кримінальному провадженні.
2. Новий КПК містить
ряд положень, що покликані обмежити
сферу застосування запобіжних
заходів, пов’язаних з позбавленням
волі. До них можна віднести
норми щодо: проведення досудового
розслідування по кримінальних
проступках (неможливо застосувати
тримання під вартою за вказаними
видами кримінальних правопорушень);
особливої процедури погоджень
застосування всіх без винятку запобіжних
заходів (слідчий – прокурор – слідчий
суддя. За попереднім КПК це були повноваження
слідчого та прокурора); запровадження
нового виду запобіжного заходу – домашнього
арешту. При цьому слід зазначити, що підписка
про невиїзд трансформувалася в особисте
зобов’язання, яке полягає у покладенні
на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання
виконувати покладені на нього слідчим
суддею, судом обов’язки, деякі з яких
раніше не могли покладатися на особу,
до якої було застосовано підписку про
невиїзд або інші запобіжні заходи не
пов’язані з триманням під вартою. Мова
іде, зокрема про наступні обов’язки:
пройти курс лікування від наркотичної
або алкогольної залежності; докласти
зусиль до пошуку роботи або до навчання;
носити електронний засіб контролю. У
разі невиконання цих обов’язків до
підозрюваного, обвинуваченого може бути
застосований більш жорсткий запобіжний
захід і на нього може бути накладено грошове
стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної
заробітної плати до 2 розмірів мінімальної
заробітної плати. Разом з тим із числа
переліку запобіжних заходів виключено
поруку громадської організації чи трудового
колективу та нагляд командування військової
частини.
3. При обранні запобіжного
заходу вже не враховуються
вид діяльності та місце проживання
підозрюваного чи обвинуваченого,
а натомість враховуються деякі
нові обставини, зокрема: вагомість
наявних доказів про вчинення
підозрюваним, обвинуваченим кримінального
правопорушення; наявність у підозрюваного,
обвинуваченого постійного місця
роботи або навчання; репутацію
підозрюваного, обвинуваченого; наявність
судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
дотримання підозрюваним, обвинуваченим
умов застосованих запобіжних
заходів, якщо вони застосовувалися
до нього раніше; наявність повідомлення
особі про підозру у вчиненні
іншого кримінального правопорушення;
розмір майнової шкоди, у завданні
якої підозрюється, обвинувачується
особа, або розмір доходу, в отриманні
якого внаслідок вчинення кримінального
правопорушення підозрюється, обвинувачується
особа, а також вагомість наявних
доказів, якими обґрунтовуються
відповідні обставини.
4. У новому КПК значно
збільшено розмір грошового стягнення,
яке накладається на поручителя
у разі невиконання ним взятих
на себе зобов’язань. Якщо у
попередньому КПК максимальний
розмір грошового стягнення складав
200 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, то за КПК
2012 року – 50 мінімальних зарплат.
5. Домашній арешт як
новий вид запобіжного заходу
полягає в забороні підозрюваному,
обвинуваченому залишати житло
цілодобово або у певний період
доби. Його може бути застосовано
тільки до тієї особи, яка підозрюється
або обвинувачується у вчиненні
злочину, за вчинення якого законом
передбачено покарання у виді
позбавлення волі.
6. Тримання під вартою
визначено як винятковий запобіжний
захід, який застосовується виключно
у разі, якщо прокурор доведе,
що жоден із більш м’яких
запобіжних заходів не зможе
запобігти ризикам передбаченим
ст. 177 КПК. При обранні цього запобіжного
заходу береться до уваги уже
не тільки ступінь тяжкості
злочину, у скоєнні якого обвинувачується
чи підозрюється особа, та перешкоджання
нею кримінальному провадженню,
а й наявність у такої особи
судимості.
7. Застосування електронних
засобів контролю як новий
вид запобіжного заходу полягає
у закріпленні на тілі підозрюваного,
обвинуваченого пристрою, який дає
змогу відслідковувати та фіксувати
його місцезнаходження. Такий пристрій
має бути захищений від самостійного
знімання, пошкодження або іншого
втручання в його роботу з
метою ухилення від контролю
та сигналізувати про спроби
особи здійснити такі дії. Електронні
засоби контролю можуть застосовуватися:
1) слідчим на підставі ухвали
слідчого судді, суду про обрання
стосовно підозрюваного, обвинуваченого
запобіжного заходу, не пов’язаного з
позбавленням волі, якою на останнього
покладено відповідний обов’язок; 2) працівниками
органу внутрішніх справ на підставі ухвали
слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного,
обвинуваченого обрано запобіжний захід
у вигляді домашнього арешту. Не допускається
застосування електронних засобів контролю,
які суттєво порушують нормальний уклад
життя особи, спричиняють значні незручності
у їх носінні або можуть становити небезпеку
для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.
Слідчий, працівник органу внутрішніх
справ перед застосуванням електронного
засобу контролю зобов’язаний під розпис
роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому
правила користування пристроєм, техніку
безпеки поводження з ним та наслідки
його зняття або неправомірного втручання
в його роботу з метою ухилення від контролю.
8. Максимальний сукупний
строк тримання під вартою
підозрюваного, обвинуваченого під
час досудового розслідування
зменшується від 18 до 12 місяців.
13. Щодо загальних положень
досудового розслідування
1. Скасовується інститут
порушення кримінальної справи.
Відповідно досудове розслідування
розпочинається уже не з моменту
порушення кримінальної справи,
а з моменту внесення відомостей
до Єдиного реєстру досудових
розслідувань. Скасування стадії
порушення кримінальної справи
має наслідком те, що припиняється
обмеження будь-яких прав особи,
щодо якої є заява чи повідомлення
про скоєння нею злочину і
відбувається дебюрократизація
досудового провадження. Відомості
до цього реєстру вносяться
слідчим у зв’язку з поданням
заяви чи повідомлення про
вчинене кримінальне правопорушення
потерпілим чи заявником, або
після самостійного виявлення
слідчим з будь-якого джерела
обставин, що можуть свідчити
про вчинення кримінального правопорушення.
Форма заяви про вчинене кримінальне
правопорушення не визначена, тому
заявник чи потерпілий зможуть
подати заяву у будь-якому форматі
і жодна посадова особа правоохоронного
органу не матиме змоги відмовити
у її прийнятті. При цьому слід
зазначити, що досудове розслідування
злочинів здійснюється у формі
досудового слідства, а кримінальних
проступків - у формі дізнання
в порядку, передбаченому КПК.
2. Початок досудового розслідування
як стадія кримінального провадження
уже буде здійснюватися під
наглядом керівника органу досудового
розслідування, який, у свою чергу
контролюватиметься прокурором, що
має значно підвищити якість
матеріалів провадження. Скасовується
інститут дослідчої перевірки.
3. Встановлюються граничні
строки досудового розслідування,
чого не було у попередньому
КПК. Досудове розслідування повинно
бути закінчено: 1) протягом одного
місяця з дня повідомлення
особі про підозру у вчиненні
кримінального проступку; 2) протягом
двох місяців з дня повідомлення
особі про підозру у вчиненні
злочину. Строк досудового розслідування
може бути продовжений. При цьому
загальний строк досудового розслідування
не може перевищувати: 1) двох місяців
із дня повідомлення особі
про підозру у вчиненні кримінального
проступку; 2) шести місяців із
дня повідомлення особі про
підозру у вчиненні злочину
невеликої або середньої тяжкості;
3) дванадцяти місяців із дня
повідомлення особі про підозру
у вчиненні тяжкого або особливо
тяжкого злочину.