Фітотерапія в сучасній системі охорони здоров’я

Для приготування водних витяжок згідно ДФ подрібнену рослинну сировину поміщають у попередньо прогріту фарфорову інфундирку (15 хв.)(дод.2 мал.). Заливають розрахованою кількістю холодної води (кімнатної температури), закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані при періодичному помішуванні.

Згідно з вимогами ДФ настої нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин, відвари – 30 хвилин.

Після закінчення вказаних термінів витяжки охолоджують при кімнатній температурі: настої – не менше 45 хвилин, відвари – протягом 10 хвилин.

Після чого проціджують у мірний циліндр (за допомогою прес-цідилки) через подвійний шар марлі і ватний тампон у лійці, віджимають залишок рослинного матеріалу і додають воду (через той же рослинний матеріал) до прописаного об’єму витяжки.

Під час приготування водних витяжок з лікарської рослинної сировини об'ємом 1000-3000 мл час нагрівання на водяній бані для настоїв збільшується до 25 хвилин, для відварів – 40 хвилин; час охолодження залишається попереднім (45 і 10 хвилин відповідно).

Настої і відвари готуються при нагріванні і відрізняються один від одного тільки строками термічного впливу. У фармакопеях різних країн наводяться різні режими настоювання.

У випадку вказівки "Cito" (при необхідності швидко приготувати водну витяжку) настоювання роблять на протязі 25 хвилин з наступним штучним охолодженням.

Відвари Cito! не готуються, оскільки не відбувається повного екстрагування.

Стадії приготування водних витягів:

1. Подрібнення ЛРС (Основне  правило – подрібнювати без  залишку. Ступінь подрібненості  – див. власні статті ДФ на ЛРС)

2. Відсівання сировини  від пилу (теоретично).

3. Відважена сировина  поміщається в заздалегідь прогріту  інфундирку, заливається розрахованою  кількістю води  очищеної кімнатної температури, оскільки кипляча вода викликає коагуляцію білка і заварювання слизу - при кімнатній температурі води білок набухає і розчиняється у міру підвищення температури, рівномірно розподіляючись в екстрагенті.

4. Настоювання на водяній  бані.

5. Настоювання при кімнатній  температурі.

6. Проціджування через  подвійний шар марлі в циліндр  або підставку.

7. Віджимання маси, що  залишилася, в циліндр або підставку.

При виготовленні настоїв і відварів забороняється замінювати ЛРС настоянками, ефірними оліями або екстрактами, які не призначені для приготування водних витягів (наказ МОЗ України № 197).

Особливості технології настоїв з сировини, що містить алкалоїди:

При приготуванні настоїв і відварів з сировини, що містить алкалоїди (трава термопсису, листя беладони, трава плауна баранця, корінь іпекакуани, маткові ріжки, трава чистотілу, кора хіни та ін.)їх екстрагують водою, підкисленою хлористоводневою кислотою, розчином лимонної (1%) і виннокам’яної кислот. Звичайно алкалоїди містяться в рослинах у вигляді основ, або солей органічних кислот, важко розчинних у воді. Обробка сировини кислотою необхідна для переведення алкалоїдів у легко розчинні солі, що забезпечує максимальний перехід їх витяжку.

За вказівкою ДФ XI кислоти беруть за масою стільки, скільки міститься алкалоїдів (ці відомості вказані у власних статтях на стандартну рослинну сировину) у взятій кількості рослинної сировини в перерахунку на хлористий водень.

Виключенням являється маткові ріжки де використовують тільки кислоту хлористоводневу і беруть її в 4-кратній кількості до вмісту в ній алкалоїдів (в 4 рази більше маси алкалоїдів у взятій кількості сировини).

Особливості технології з сировини, що містить серцеві глікозиди:

До рослинної сировини, що містить серцеві глікозиди, належать листя наперстянки (4 види), трава горицвіту, жовтушника сивіючого, бульби мирської цибулі, конвалії, строфанту та ін.

                        Особливості приготування цієї групи настоїв:

• рН середовища повинно бути нейтральне, бо в кислом й лужному середовищах серцеві глікозиди розщеплюються до генінів;
• дотримання визначеного ступеня подрібнення рослинної сировини;
• суворе дотримання температурного й часового режимів настоювання на киплячій водяній бані – не більш 15 хвилин і тривалість охолодження – не менше 45.

Nota bene! Це пояснюється тим, що серцеві глікозиди — досить термолабільні речовини (тобто бояться t°C) і відхилення від визначеного температурного режиму може призвести до розщеплення глікозидів до генінів, які мають меншу біологічну активність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           

                      Способи використання фітозасобів

 

       Фітотерапевтичні засоби можна застосовувати в трьох формах:

А. У чистій формі. Лікування проводять, тільки фітотерапевтичними засобами. Чиста форма фітотерапії підходить для випадків, які оцінені як найефективніші для цього виду лікування.

Б. У змішаній формі. Фітотерапію реалізують у кількох варіантах. Перший із них зводиться до застосування деяких галенових препаратів (настоїв, відварів, клізм та ін.) як основи для приготування мікстур. Багато протикашльових, відхаркувальних, седативних, спазмолітичних та інших мікстур. Другий варіант полягає у використанні галенових препаратів як компонентів мікстур у якості основних (базисних) або супроводжуючих (ад’ювантних) ліків. У третьому варіанті введені фітотерапевтичні засоби виконують роль «замісної» терапії з метою зниження дози ефективного хіміотерапевтичного засобу: наприклад, знизити дозу кортикостероїдів при лікуванні бронхіальної астми, або синтетичного антигіпертензивного агента при тривалому лікуванні гіпертонії і т. д.

В. Для проведення підтримуючого лікування. Така форма застосування фітотерапевтичних засобів має певну популярність, і нерідко їй віддають перевагу перед іншими формами. Цей вид лікування призначають хворим після важкого стану, гострої фази захворювання (виразка шлунка, бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба та інші), коли лікування фітотерапевтичними засобами стає не тільки можливим, а й корисним, і доцільним.

Способи введення фітопрепаратів:

1. Інгаляція (від лат. Inhalo — вдихаю) – це метод введення лікарських речовин в організм хворого при їх вдиханні. Лікарські речовини вводять у пароподібному стані, для чого використовують спеціальний апарат — паровий інгалятор. Хворого садять перед апаратом на такій відстані, аби пара, що виходить, не викликала опіку. Пару вдихають через рот. Інгаляцію можна застосовувати як профілактичний захід для профілактики захворювань верхніх дихальних шляхів.

2. Ентеральне застосування: Пероральний шлях найприродніший, простий і зручний. Фітопрепарати вводяться ентерально у вигляді: настоїв та відварів,чаїв, напарів, настоянок, мацератів, соків,олій, порошків та капсульних форм.

3. Парентерально: Парентеральні шляхи введення препаратів використовуються як для досягнення резорбтивних ефектів (підшкірно, внутрішньом`язово, внутрішньовенно та ін.), так і для місцевої дії (введення всередину порожнин). Парентеральне введення препаратів має ряд переваг, серед яких точність дозування, швидкий розвиток ефекту, менша доза препарату, порівняно з ентеральним введенням. Але поряд із цим введення ін`єкційних форм препаратів може супроводжуватися інфікуванням (потрібно дотримуватись стерильності), можливістю передозування, розвитком ускладнень на місці введення (тромбози,

пошкодження ендотелію судин та ін.).

4. Зовнішнє застосування. Нашкірний спосіб введення фітозасобів, які, як правило, використовують для забезпечення резорбтивної дії речовин із вираженими ліпофільними властивостями. Швидкість всмоктування препаратів пропорційна їх розчинності в жирах. Пошкодження шкіри (мацерація, тріщини та ін.) збільшують швидкість всмоктування. Препарати добре всмоктуються, якщо виготовлені на ланоліні, свинячому жирі, диметилсульфоксиді. Інтраназальний і кон`юнктивальний шляхи введення. Слизова оболонка носа має значне кровопостачання і забезпечує високий ступінь всмоктування ліків. Інтраназально ліки вводять у вигляді крапель, мазей, емульсій. Як правило, інтраназальний спосіб введення використовується при лікуванні нежитю. Введення ліків у кон`юнктивальний мішок у вигляді розчинів, мазей, очних плівок використовують лише для місцевої терапії.

А) Мазь (лат. Unguentum) – м’яка лікарська форма для зовнішнього звстосування. Мазь складається з лікарської речовини і т.зв. лікарської основи (вазеліну, ланоліну, нафталану тощо). Мазі мають не тільки місцеву, а й загальну дію на організм. «Антинеодерм С-А» , мазь живокосту, календули тощо. Стаціонарним хворим на стадії регресу псоріатичних висипань призначають мазі, що містять календулу (карофіленова), бавовник (госсіпол).

Б) Компрес – накладання пов’язки, змоченої відповідним розчином. Компреси використовують як у збуджувальній, так і в охолоджувальній формі. Можливий варіант компресів із листя рослин (береза бородавчаста, квіткові кошики арніки гірської, свіже листя оману високого, свіже листя білоголовкової капусти, квіткові головки й листя конюшини лучної, квітки пижма звичайного, лопуха).

Г) Ванни. З лікувальною метою застосовують:дуже холодну воду –

нижче 12°С, холодну  18 – 24°С, прохолодну 24 – 30°С, індиферентну 30 – 37°С, теплу 38 – 42°С, гарячу – вище 43°С. Гарячі ванни з трав’яними відварами приймають 1 – 3 рази на тиждень, їх тривалість близько 20 хвилин. Щоб приготувати трав’яну ванну, кілограм лікарських рослин заливають 3–4 літрами холодної води і залишають на 15 хвилин для набрякання. Потім протягом 5 хвилин суміш варять на повільному вогні і дають їй настоятися (10 –15 хвилин).

Проціджений відвар додають у вже підготовлену теплу воду. Ефект застосування фітованн залежить від складу фітокомпозиції і може бути як місцевим, так і системним:

– м’ята заспокоює подразнену шкіру і знімає свербіж, вважається надзвичайно ефективним засобом на початку застуди;

– розмарин пом’якшує клімактеричний синдром, освіжає й тонізує шкіру, лікує спазматичні порушення кровообігу;

– ромашка та хміль прискорюють регенерацію клітин шкіри, знімають запалення і подразнення, підвищують стійкість шкіри до інфекцій;

– липовий цвіт стимулює потовиділення, заспокійливо діє на нервову систему, сприяє гарному сну;

– польовий хвощ поліпшує кровообіг, заспокоює біль у нирках і сечовому міхурі;

– шавлія та дубова кора звужують пори, ними лікують себорею й надмірну пітливість;

– меліса і лаванда знімають стрес, заспокоюють нервову систему.

Змішуючи різні лікарські трави, можна досягти комбінованого ефекту, впливаючи як на організм у цілому, так і на окремі його системи

 

                              Дозування фітозасобів залежно від віку

 

   У більшості довідників по застосуванню лікарських рослин, як правило, наводяться дозування для дорослих пацієнтів або для дітей шкільного віку, не завжди вказується можливість використання конкретного збору або рослини у дітей раннього віку. У літературі, присвяченій фітотерапії в педіатрії, найбільш часто зустрічаються такі рекомендації з розрахунку середньотерапевтичної дози залежно від віку:

До 6 міс.                         1/10 від дорослої дози

Від 6 міс. до 1 року       1/8

1-2 роки                          1/7

2-3 роки                          1/6

3-4 роки                          1/5

4-5 років                         1/4

6-8 років                         1/3

10-14 років                     3/4

14-25 років                     3/4 -1

   Але такий спосіб не завжди застосується, більш зручна, методика, запропонована проф. А.В. Мазуріном зі співавторами (2001), що враховує не тільки концентрацію активних речовин в отримуваних фітопрепаратах, але і їх добовий обсяг, стерпний дитиною за віком. Так, дітям рекомендуються такі добові дози сухої  лікарської рослинної сировини:

 До 1 року - 0,5-1 чайна ложка;

 Від 1 до 3 років - 1 чайна ложка;

 Від 4 до 6 років - 1 десертна ложка;

 Від 7 до 10 років - 1 столова ложка;

 Старші 10 років - 1-2 столові ложки.

Крім способу приготування, важливо вибрати правильну дозу, яка була б сприйнятою дитиною. Наступні добові дози настоїв з рослинної сировини для дітей різного віку:

 До 2 років - 30 мл;

 Від 3 до 4 років - 40 мл;

 Від 4 до 7 років - 60-70 мл;

Від 8 до 12 років - 70-100 мл;

Старші 12 років - до 200 мл.

   Добова доза приймається  дробовим способом, в 3-4 прийоми. Дітям з хронічними захворюваннями органів показане тривале застосування рослинних зборів: 2-3 місяці з невеликими перервами - на 7-10 днів, після 2-3 тижневого прийому. Потім курс лікування при необхідності повторюється. При повторному курсовому фітотерапевтичному впливі рекомендується замінити 1-2 лікарські рослини аналогічними за дією. У міру розвитку лікувального ефекту до кінця курсу можна поступово зменшувати дозу, наприклад, переходити від 3-4-кратного прийому - до 2-3-кратного, а потім і до одноразового прийому, потім через день і т.д. При поновленні дискомфорту або прояві симптомів хвороби необхідно повернутися до попередніх режимів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Особливості застосування фітотерапії в педіатричній практиці

 

     Лікування дітей має особливості, оскільки доводиться впливати на зростаючий організм, в якому дещо інакше, ніж у дорослого, протікають процеси життєдіяльності. На жаль, лікарів-педіатри практично не вчать фітотерапії. І нерідко можна спостерігати, як деякі автори публікацій з фітотерапії рекомендують дітям всю панораму зборів лікарських рослин, яка показана для дорослих хворих. Тільки зниженням дози питання не вирішити, оскільки подібне призначення («трохи менше, ніж для дорослого») суперечить головному принципу педіатрії: не розглядати дітей як дорослих людей в мініатюрі.