Фітотерапія в сучасній системі охорони здоров’я

 Отже, протягом десятків  і сотень мільйонів років, коли  формувався, еволюціонував організм людини, її предки харчувалися й лікувалися переважно сирими дикорослими рослинами, а пізніше і печеними.

       Людина пізнавала різні властивості рослин і у своїй господарській діяльності. Так, при обробці шкур, дубленні шкір він дізнався про в'яжучі властивості дубової кори. Відвари кори здавна застосовувалися в народі при розладах шлунково-кишкового тракту. При виробленні полотна з льону вичавлювати масло, вживалося як послаблюючий засіб. Розпарене лляне насіння прикладали як примочки. Відомості про лікувальні властивості рослин накопичувалися і передавалися з покоління в покоління з уст в уста.

        Не могло пройти повз увагу людини і поведінка хворих тварин. Відомо, що хворі собаки і кішки їдять траву і листя злаків. У книзі «Санкт-Петербурзька флора» (1801) знаходимо такі рядки: «Собаки, коли занедужають, їдять по природній їх схильності цю траву і видужують». Мова йде про пирій повзучий, більш знайомий нам як злісний бур'ян. Сибірські олені при пораненнях поїдають червону гвоздику, відома своєю кровоспинною дією.

       У 1972 р в одній з фіванських гробниць знайдений папірус, який був куплений і розшифрований німецьким єгиптологом Георгом Еберсом. Папірус отримав назву «Папірус Еберса». Це своєрідна медична енциклопедія давніх єгиптян, в якій наведено рецепти для лікування захворювань дихальних шляхів, вуха, горла, печінки, опіків, очних і шкірних хвороб. До складу рецептів входили в основному рослини і мінеральні речовини, такі, як сірка, сажа, глина, селітра, продукти тваринного походження. Лікарські рослини єгиптяни поділяли по їх лікувальній дії: проносні, блювотні, кровоспинні. Єгипетським лікарям були відомі алое, аніс, білена, м'ята, рицина, морська цибуля і багато інших рослин, що широко застосовуються і в даний час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              Визначення фітотерапії як складової частини медицини

 

   Фітотерапія - це метод лікування хвороб, при якому головними ліками є лікарські засоби рослинного походження, в яких міститься комплекс біологічно активних речовин, які по максимуму вилучені з рослини або окремої його частини. При призначенні фітотерапії, спеціаліст враховує індивідуальні особливості організму, характер перебігу хвороби. Призначення може бути як основним так і додатковим до основних препаратів. Підбір лікарських рослин здійснюється з урахуванням патогенезу та етіології захворювання.

   Лікування цілющими травами завжди привертало до себе увагу людини. Щоб повніше і глибше зрозуміти причини, що зумовили вражаючу довговічність застосування лікарських рослин порівняно з іншими лікувальними засобами, необхідно насамперед зупинитися на питаннях, пов'язаних з виникненням та історією фітотерапії. 

  Основним з переваг фітотерапії можна назвати полівалентну дію рослин, що обумовлено різноманітними біологічними речовинами, які мають схожу біологічну спорідненість з людським організмом. Наприклад, полісахариди, фітогормони, вітаміни - схожі з хімічною будовою у людини та рослини. Ще однією перевагою можна назвати - економічну доступність та велику сировинну базу. Безліч лікарських рослин мають низьку собівартість.

   На сьогоднішній день близько 60% лікарських препаратів виготовляються з лікарських рослин. Сучасне уявлення про фітотерапію характеризує її як цілісний комплекс, який включає в себе активно діючі речовини і вторинні метаболіти, ефірні олії, протеїни, мікроелементи, хлорофіл, вітаміни, неорганічні солі.

   Метод лікування фітотерапією є складовою частиною традиційної медицини.

Слід знати, що фітотерапія має свої рекомендації на різних етапах захворювання, вони полягають у наступному:

• через свою м'яку дію та малу токсичність, фітотерапія на початковій стадії хвороби може бути основним методом лікування;
• Для посилення ефекту основного лікарського засобу, а також для підвищення захисних сил людського організму, фітотерапія в самий розпал хвороби може використовуватися як підтримуючий метод лікування;
• Через добре поєднання з синтетичними препаратами і можливості тривалого застосування, фітотерапія на етапі одужання активно займає місце основного методу лікування.

Самий повний ефект фітотерапія принесе при лікуванні хронічної патології. В інших випадках фітотерапія хоч і є доповненням до основного лікування, але активно сприяє швидкому одужанню, мінімізує перехід захворювання в хронічну форму.

   Фітопрепарати - це лікарські засоби, що отримуються виключно з рослинної сировини, трав, цілої рослини або його екстракту і вживані для лікування. В даний час для їх виробництва використовується близько 500 видів лікарських рослин.

                   Основними завданнями фітотерапії  як методу лікування є:

 

1.     Виявлення  і вивчення біологічної активності  рослин.

2.     Фітохімічне вивчення рослин і виділення біологічно активних речовин.

3.     Фармакологічне  дослідження ефективності і безпечності  рослин, а також речовин, що містяться  в них.

4.     Фармакодинамічне і фармакокінетичне дослідження лікарських засобів рослинного походження.

5.     Визначення  оптимального рівня дозування  лікарських засобів рослинного  походження.

6.     Порівняльна  оцінка ефективності і безпечності  окремих рослин, їх комбінацій  і визначення оптимальних схем  лікування різних захворювань.

   Сучасний розвиток лабораторної техніки, фітохімії, фармакології, клінічної медицини дозволяють вирішувати вищевказані задачі.    

 

                        

                                           Правила фітотерапії

 

1.     Фітотерапію  слід використовувати за показами, реально оцінюючи її можливості  з основних напрямків (етіотропна, патогенетична або симптоматична терапія);

2.      На початковому  етапі терапії слід застосовувати  малокомпонентні прописи зборів, які повинні бути проаналізовані на предмет фітохімічної, фармацевтичної і фармакологічної сумісності компонентів;

3.      Для отримання  витягів з рослинної сировини  необхідно застосовувати оптимальні  способи приготування, що забезпечують  найбільш вдалу екстракцію біологічно  активних речовин;

4.     Прописи зборів  повинні бути складені з урахуванням  індивідуальних особливостей організму  хворого, форми і характеру перебігу  основного і супутніх захворювань; фітопрепарати необхідно призначати  в адекватних дозах, використовуючи  оптимальні шляхи введення; курси  лікування повинні бути достатніми  за тривалістю;

5.     При призначенні  фітопрепаратів необхідно враховувати  можливі побічні ефекти і не  застосовувати лікарську рослинну  сировину, яка має протипокази  для даного хворого.

         Лікувальна дія рослин пов'язана  з наявністю в них комплексу  біологічно активних речовин, що  мають різноманітну будову і  властивості. Хімічний склад рослин  залежить від генетичних особливостей  виду. Кількість діючих речовин  в рослині може бути різною, але в рослинах одного і  того ж виду якісний склад  достатньо постійний, незалежно  від місця зростання.

   Збори лікарських рослин складаються так, щоб компоненти доповнювали один одного. Так, при захворюваннях нирок в збори включають рослини, які мають діуретичну, протизапальну дію. Ці види активності можуть бути виражені у різних рослин (наприклад, сечогінна — у трави підмаренника справжнього, протизапальна — у листя подорожника великого) або у однієї (листя ожини, що має як сечогінний, так і протизапальний ефект). У ряді випадків вважається доцільним включення до складу зборів рослин, що мають однонаправлену дію.

   Необхідно також пам'ятати, що при невмілому і надмірному вживанні лікарських засобів на основі лікарської рослинної сировини може завдати шкоди здоров'ю, оскільки деякі з рослин дуже отруйні і вимагають особливої обережності у використанні і дотриманні вказаних дозувань. Самолікування лікарськими рослинами без попереднього ретельного лікарського і клініко-лабораторного обстеження неприпустимо.

 

 

 

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       

 

 

                                           Фітотерапія в Україні

 

В Україні, помітне зростання інтересу до народної фітотерапії починається з 70-х років минулого століття. Заснування Української асоціації народної медицини та створення системи її вищих навчальних закладів, поширення мережі лікарняних установ недержавної форми власності істотно сприяло відновленню уваги медичної громади до фітотерапії та усвідомленню її реальної ролі й місця в практичній медицині.

Останніми роками спостерігається розширення діапазону наукових пошуків щодо вивчення властивостей лікарських засобів рослинного походження та наукового обґрунтування доцільності широкого впровадження фітотерапії в клінічну медицину. Наукові розробки виконують у закладах освіти на рівні пошукової та ініціативної тематики кафедр та факультетів фармацевтичного профілю. Водночас ці роботи є фрагментами наукового супроводу ряду національних та державних програм у сфері охорони здоров’я, які нині реалізуються. Розширюється діапазон експериментальних досліджень та наукових клінічних розробок також у науково-дослідних установах МОЗ та АМН України.

За експертною оцінкою спеціалістів, що була опублікована у бюлетені ВООЗ за 1987 рік, 75% усіх хворих повинні лікуватися тільки засобами рослинного походження, які мають меншу побічну дію.

Преса все частіше порушує питання щодо ролі та місця траволікування у клінічній практиці. Але вона недостатньо висвітлює причини, що гальмують впровадження фітотерапії в клінічну практику. Це, зокрема, невирішене питання щодо підготовки кадрів, невдосконалена система впровадження в клініку засобів рослинного походження народної медицини, невизначена їх номенклатура. На жаль, у нашій країні також ще недостатньо проводиться охоронно - збережувальна робота щодо рідкісних лікарських рослин, які опинилися під загрозою зникнення.

Фітотерапія, як будь-яка наука, має свою методологію та можливості для свого розвитку. Мета навчання фітотерапії — набуття навичок з використання лікарських рослин для патогенетично - обгрунтованого лікування та профілактики захворювань. Тож викладання та вивчення цієї галузі повинно проводитися, на наш погляд, за такими напрямами: практична робота на ділянках по вирощуванню лікарських рослин та засвоєння знань з ботаніки з елементами фармакогнозії. Майбутні лікарі повинні знати біохімію біологічно активних сполук, їх фармакологічну дію, тобто фармакокінетику та фармакодинаміку залежно від хімічного складу основних сполук, також проходити курс профілізації за загальною та спеціальною клінічною фітотерапією. Таким чином, треба розвивати престиж наукового підходу у використанні лікарських засобів рослинного походження.

За умов реформування системи охорони здоров’я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері траволікуванні. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі роботи, зокрема тематичні публікації у фахових медичних журналах, та приділяти поглиблену увагу викладанню засад фітотерапії як на додипломному, так і на післядипломному етапах навчання лікарів.

Подальший розвиток фітотерапії в Україні, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону поглиблених наукових досліджень лікувальних властивостей лікарських засобів рослинного походження. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованого науково-дослідного центру.

По-друге, йдеться про створення сучасного банку даних з постійно поновлюваною інформацією щодо номенклатури лікарських засобів рослинного походження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі фітокомпонентів у офіційних фармацевтичних засобах. Такий банк даних завдяки сучасним інформаційним технологіям має бути доступним для широкого медичного загалу.

Третій крок — це удосконалення механізмів впровадження фітопрепаратів у широку медичну практику. Доречним буде залучення до цієї роботи спеціалізованих науково-дослідних установ клінічного профілю та поширення їх досвіду у сфері фітотерапії у закладах системи охорони здоров’я.

Важливим фактором, що сприятиме розвитку фітотерапії, буде вирішення питання щодо широкого залучення лікарських засобів рослинного походження у стандарти медичних технологій, особливо, з огляду на демографічну тенденцію щодо збільшення питомої ваги населення старших вікових груп.

Потребує подальшого нарощування інноваційна діяльність у галузі фітотерапії. Безперечним позитивним заходом у цьому напрямі стало започаткування спеціалізованого профільного видання «Фітотерапія. Часопис». Разом з тим є доцільним заснування тематичного додатку до зазначеного часопису, який би слугував більшому поширенню інформації в галузі фітотерапії за окремими розділами (кардіологія, гастроентерологія, ендокринні захворювання тощо) не тільки для спеціалістів-фітотерапевтів, але й широких верств населення.

Заслуговує на серйозну увагу широке впровадження досвіду фітотерапії у медичну практику. Для цього варто організувати розробку відповідних методичних рекомендацій та інформаційних листів.

Подальшому розвитку фітотерапії, безперечно, сприятиме регулярне проведення спеціалізованих науково-практичних конференцій та з’їздів з питань траволікування, оскільки, на жаль, нині ще слабо ведеться впровадження сучасних наукових знань з питань траволікування як серед медичних працівників, так і просвітницька робота серед широких верств населення.