Концепції впливу ЗМІ на громадську думку в сучасній соціології

4. Семіотична концепція

Центральними в ній  є питання, пов'язані із значенням, особливостями передачі інформації, співвідношенням реальності та ідеології у процесі масової комунікації. Сучасна ідеологія, на думку представників цього напряму (Р. Барт, У. Еко), функціонує вже не як система догм, лозунгів, доктрин і теорій, а як цілісний знаковий простір, як окрема мова. Вона не усуває реальність як таку, а активно міфологізує її, акцентує лише на важливому для неї сенсі та значенні певних подій. Ідеологія постає сукупністю концептів (думок, понять), за допомогою яких відбувається нав'язування поглядів на зміст і сутність навколишньої реальності. Через оволодіння цими концептами, тиражування їх, надання їм статусу реальності у суспільній свідомості можна контролювати розуміння, інтерпретацію, бачення цієї ж реальності. Тому вона є невіддільною частиною масової комунікації, яка за своєю природою схильна до творення міфів. Міфи, на думку представників семіотичної концепції, є вторинними утвореннями щодо безпосередньої реальності, але здатними заміщувати її (наприклад, реклама, звернена не на якість товару, а на ставлення до нього користувача).

Усяка влада схильна  до відтворення в процесі комунікації  основних ідеологем, прийнятих в  суспільстві. Тому масова комунікація  є благодатним простором для  реалізації ідеологічного потенціалу владної мови.

5. Постмодерністські концепції

Представників їх (Ж. Дерріда, Ф. Ліотар, Ж. Бодрійяр та ін.) об'єднує  тотальна недовіра до можливостей передачі за допомогою ЗМІ достовірної  інформації. Протягом історії відбулася  еволюція знаків, за допомогою яких людство фіксувало навколишню реальність. Серед них (за Ф. Ліотаром):

— знаки безпосередньої базової реальності;

— знаки, що спотворюють  базову реальність, але залишаються  пов'язаними з нею (реалістичні  художні твори);

— знаки, що маскують відсутність базової реальності (ікона — зображення Бога, система права);

— симулякри — знаки, що не мають жодного відношення до базової реальності, створюють своєрідну  «паралельну реальність» (більшість  знаків сучасної системи масової  комунікації).

Саме із симулякрами, з погляду представників постмодерністської концепції, тісно пов'язані особливості функціонування сучасної системи масової комунікації. ЗМІ ніби існують самі по собі, без послідовного зв'язку з реальністю. Головне їх завдання полягає у створенні «другої реальності», орієнтованої на широку аудиторію. Одержуючи інформацію з мас-медіа, людина стикається не з реальністю, а зі штучно створеним її образом.

Це явище багато в  чому схоже з реставрацією історичної споруди, яка унеможливлює існування  її як автентичної «історичної пам'ятки», а зберігаючи її образ, модернізується завдяки використанню нових будівельних матеріалів, іншому навколишньому, здебільшого урбанізованому, краєвиду тощо. Але масова комунікація, повідомляючи про цю подію, акцентує увагу на збереженні первозданності пам'ятки.

Постмодерністи вважають, що сучасний споживач не може розраховувати  на одержання реальної інформації через  ЗМІ про навколишній світ. Циркулюючи каналами масової комунікації, ця інформація стає симулякром. Тому «дійсність», «базова реальність» є пустими значеннями, оскільки вони уособлюють те, що, з точки зору аналізу масової комунікації, не існує зовсім. Одночасно вони орієнтовані на опис та вивчення впливів масової інформації на процеси управління. На їх думку, сучасний стан розвитку ЗМІ уможливлює ненав'язливий тотальний контроль за думками та бажаннями громадян навіть у демократичних суспільствах.

Характерно, що всі згадані  теоретичні напрями підводять до необхідності вивчення можливостей  функціонування ЗМІ як способу контролю влади. Концепції останніх десятиліть переорієнтовуються насамперед на вивчення особливостей передачі інформації нетрадиційними для писемної культури способами (телебачення, візуалізація інформації), значно складнішими бачать особливості впливу масової комунікації на формування суспільних цінностей. Сучасні теорії щодо особливостей функціонування мас-медіа дедалі ускладнюються, виокремлюються в єдину міждисциплінарну галузь науки, не втрачаючи при цьому соціологічних рис.

 

 

 

 

 

 

Висновки  до розділу 1

 

 

Отже, виконавши  перший розділ дипломного дослідження, ми можемо зробити наступні висновки.

Вести мову про  феномен громадської думки найбільш адекватно було б починати з XVІІІ століття. Хоча навіть в контексті праць тогочасних мислителів, назвати це громадською думкою в сучасному розумінні слова – важко. Лише на зламі ХІХ–ХХ ст. з’являються фундаментальні дослідження, спрямовані на розгляд феномену громадської думки та проблематики, пов’язаної з нею. Так, постає праця французького соціолога Г. Тарда «Громадська думка та натовп», німецького юриста Ф. Гольцендорфа «Роль громадської думки в державному житті» та пізніші роботи: американських дослідників У. Ліпмана «Громадська думка», П. Лазерсфельда, Е. Ноель-Нойман та частково в працях Ю. Хабермаса. У радянській історіографії праці, в яких поставлено за мету розкриття змісту поняття «громадська думка», належать Б. Грушину.

Слід зауважити, що далеко не усі явища та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, мають відображення в громадській свідомості, а відтак формують громадську думку. Тому основним критерієм для визначення об’єкта громадської думки виступають громадські інтереси. Іншим, не менш важливим критерієм є актуальність та дискусійність, які породжують ланцюгову реакцію під назвою «обмін думками». Інколи дослідники виокремлюють ще й компетентність та поінформованість як критерій появи об’єктів громадської думки. Але компетентність радше виступає не як обов’язкова умова виникнення громадської думки, а як досягнення ними об’єктивності та зрілості.

Історичний  аспект тлумачення поняття «громадська думка» апелює до основної її характеристики – змінного (у часі), динамічного характеру, і в широкому розумінні це визначення можна сформулювати так: це соціальна колективна свідомість тієї чи іншої епохи в її сумарному вигляді, яке у той самий час поєднує в собі буденну свідомість (позиції, масові настрої, моду, актуальні проблеми та події, характерні для певної епохи та відображені в свідомості), та теоретичні знання (наукові досягнення, теорії, рівень освіти тощо). Причому варто зауважити, що навіть в межах певної історичної епохи громадська думка носить не менш динамічний характер.

Структуру громадської  думки можна також представити раціональним (пізнавально-інтелектуальний), емоційним та вольовим (феномен суспільної, колективної волі) компонентами.

Причому раціональне  в громадській думці нерозривно поєднане з вольовим та емоційним як із синтезом масових відчуттів, настроїв та переживань. Завдяки громадській волі і психологічним настроям маси реалізуються на практиці ті уявлення, погляди та знання, які є раціональною складовою сутності громадської думки.

ЗМІ являють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам – це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації.

Найбільшу роль у формуванні й поширенні громадської  думки відіграють засоби  масової інформації.

ЗМІ не просто інформують, повідомляють новини, але й пропагують певні ідеї, погляди, вчення, політичні  програми та тим самим беруть участь у соціальному управлінні. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних соціальних установок, формування переконань ЗМІ підштовхують людину до певних вчинків, дій.

ЗМІ є інструментом, за допомогою якого відбувається безпосереднє формування громадської  думки, та важелем участі в соціальному  управлінні. Мас-медіа володіють  маніпулятивно-управлінським потенціалом, змінюючи установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності.

Прихований  вплив реалізується на різних нейрологічних  рівнях свідомості: духовність, ідентичність, переконання, поведінка, оточення. Експериментальне дослідження прихованого впливу свідчать про те, що журналістський текст має характеристики щодо зміни емоцій, установок, асоціацій аудиторії.

До методів  прихованого впливу на громадську думку  належать: нейролінгвістичне програмування; використання «двадцять п’ятого кадру»; методи асоціацій та стереотипів; інформаційні війни; замовчування чи недомовки та ін. За допомогою цих методів здійснюється маніпулювання свідомістю. До методів явного впливу відносимо пропаганду, використання національної ідеї, соціологічні дослідження та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Poздiл 2

Пpoгpама сoцioлoгiчнoгo дoслiдження «Специфіка впливу ЗМІ на громадську думку українського суспільства (на прикладі м. Києва)»

2.1 Метoдoлoгiчний poздiл пpoгpами сoцioлoгiчнoгo дoслiдження

 

 

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження містить такі елементи або підрозділи:

1. Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспільства в цілому.
2. Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.
3. Визначення об´єкта та предмета дослідження: об´єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об´єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.
4. Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.
5. Попередній системний аналіз об´єкта дослідження, тобто систематизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.
6. Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається процес переходу від гіпотези до питань, що містяться в інструменті дослідження (анкеті або бланку-інтерв´ю).

Актуальнiсть  теми соціологічного дослідження. Становлення інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі громадської думки у всіх сферах життєдіяльності. Високі технології, що втілюють у собі силу і міць людського інтелекту, стають вирішальним чинником суспільного відтворення в матеріальній та духовній сферах.

Розвиток інформаційного суспільства неможливий без ефективної взаємодії інформаційних потоків, масової комунікації і суспільної свідомості, яка виражається у формі громадської думки. При цьому громадська думка формується і моделюється за допомогою безлічі факторів, серед яких на сьогоднішній день немає більш впливового інституту, ніж засоби масової інформації.

Подібна роль ЗМІ в процесі формування громадської думки досягається оперативністю наданням інформації, доступністю, широким охопленням аудиторії, багатоплановістю (ЗМІ включають в себе інформацію різного характеру), соціальною орієнтованістю (вираз думки і інтересів великих соціальних груп) та ін..

Актуальність  даної теми дослідження зумовлена  зростаючим впливом засобів масової  інформації на формування громадської  думки в сучасному українському суспільстві.

Мета  дослідження полягає у визначенні рівня та форм впливу засобів масової інформації на формування громадської думки українського суспільства.

Завдання  дoслiдження:

• з’ясувати ступiнь впливу piзних фактopiв на фopмування громадської думки українського суспільства;
• poзкpити специфіку методів та форм впливу засобів масової інформації на громадську думку українського суспільства;
• визначити oснoвнi форми впливу засобів масової інформації на громадську думку українського суспільства.

Oб’єктoм дoслiдження є громадська думка, сформована за допомогою різних методів та форм впливу ЗМІ.

Пpедметoм дoслiдження є форми та методи впливу засобів масової інформації на громадську думку українського суспільства.

Утoчнення й iнтеpпpетацiя oснoвних пoнять:

Суспільна свідомість – це сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Масова свідомість – це один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У масовій свідомості дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Громадськість – це активне соціальне утворення, що в певний момент об’єднує всіх тих, хто стикається з спільною проблемою і може разом шукати шляхи її розв’язання. Група громадськості формується на основі визнання певного зла, яке може завдати шкоди спільному інтересу певного кола людей.