Концепції впливу ЗМІ на громадську думку в сучасній соціології

Надалі стали  поширюватися й інші визначення. Р.А. Сафаров, погоджуючись Б.А. Грушиним у тому, що громадська думка являє собою явище масового характеру, яке перебуває в сфері суспільної свідомості, разом з тим, вважав, що воно має бути активним. Активність суб'єктів громадської думки в поданні Р.А. Сафарова свідчить про те, що це дійсно «громадська», а ніяка інша думка. Тому воно виражається не тільки в думках, а й у практичних діях. Звідси – громадська думка є відмінне відносною поширеністю, інтенсивністю і стабільністю оціночне судження соціальних спільнот до питань, що становлять для них інтерес [46, с. 59].

У 1980-і роки були внесені деякі, проте, не дуже суттєві коригування, в трактування поняття «громадська думка». В.С. Коробейников зазначив, що воно є множинним, тобто відображає різноманітні точки зору, пов'язані з великою кількістю спільнот і, в сукупності, являє собою своєрідну «піраміду думок» [27, с. 16].

В.Н. Анікеєв дав історико-філософський аналіз поняття «громадська думка». Він зробив висновок про співвідношення рівня демократії в суспільстві з розвиненістю інституту громадської думки [2].

Інтерес викликає також робота 1990-х років В.М. Герасимова, який зробив спробу розробити міждисциплінарну концепцію громадської думки з позицій політичної психології та акмеології. Розглядаючи громадську думку в політичному контексті, він робить висновок, що існує тісний взаємозв'язок між владою і громадською думкою і нехтувати ним неможливо.

Важливо також  назвати цілий ряд робіт, автором  яких є дослідник з Санкт-Петербурга Д.П. Гавра, який порівняв громадську думку  з повітрям, яке необхідне для дихання демократії: коли вона є, її не помічають, але її відсутність може призвести до загибелі всього організму. Крім того, Д.П. Гавра ввів поняття «режими взаємодії влади і громадської думки», під якими, зокрема, розуміється «узагальнена характеристика заходів реальної включеності громадської думки в ухвалення політичних рішень, управління справами держави і суспільства і можливостей для функціонування, наданих владними інститутами» [9]. При цьому Д.П. Гавра, на основі розробленої ним системи критеріїв, виділяє наступні «режими взаємодії влади і громадської думки»: 1. Режим придушення громадської думки з боку владних структур. 2. Режим ігнорування громадської думки. 3. Режим патерналізму влади по відношенню до громадської думки. 4. Режим співробітництва (взаємореалізаціі). 5. Режим тиску громадської думки на владу. 6. Режим диктатури громадської думки.

Є. Єгорова-Гантман  і К. Плешаков, говорячи про суб'єкти громадської думки, запропонували використовувати методику «трьох страт». У даному випадку мова йде про три основні, на їхню думку, носії громадської думки: по-перше, керівництво країни, представлене офіційними лідерами, по-друге, еліту, по-третє, маси.

Громадська  думка з точки зору марксизму-ленінізму відображає стаття «громадська думка», розміщена в 3-у виданні «Великої радянської енциклопедії». За винятком окремих моментів, що відображають підходи, які існували у вітчизняній науці в радянський період, в епоху панування ідеології марксизму-ленінізму, наведений у цій статті матеріал цілком відображає особливості процесу формування та функціонування громадської думки на сучасному етапі.

1.2 Громадська  думка як соціальний феномен

Громадська  думка є одним з найдавніших  феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасета (1883—1955), «закон громадської  думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії» [15, с. 7]. Зростання її впливу на соціальні відносини пов´язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.

Термін «громадська  думка» (англ. publik opinion) вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Громадська  думка — специфічний вияв масової  свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

 — вона  є не арифметичною сумою думок  окремих індивідів щодо певного  питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

— формується внаслідок  висловлювання групи людей, яка  є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти  чи суспільства проблем, ситуацій;

 — її характеризують  інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна  спрямованість;

— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

— часто є  конфліктною.

Постає громадська думка у двох вимірах:

— як оцінне судження — йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку громадськістю  конкретних проблем, явищ, процесів суспільного  життя, ставлення до конкретних об´єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

— як важлива  соціальна інституція суспільства  — у демократичному суспільстві  вона є одним з елементів прийняття  рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб´єктами громадської думки (громадськістю) та суб´єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв´язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем [19, с. 27].

На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до уваги за можливістю і тільки за демократичного правління стає дійовою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя.

Громадська  думка може бути використана у  регулюванні багатьох сфер життєдіяльності  суспільства, найважливіші серед яких:

Соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо.

Економічні  процеси, відносини. Їх структурними елементами є регулювання ставлення населення  до економічних процесів, з´ясування ставлення населення до економічних  реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності реклами тощо.

Політичні процеси, відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом; проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо.

Духовні, ідеологічні  процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

Громадська  думка є складним, чітко структурованим феноменом. Її суб´єктом (носієм) є певні  групи населення. Проблема встановлення суб´єкта громадської думки досить складна. Так, для полстерів (особи, які регулярно проводять опитування громадської думки) суб´єктами громадської думки є респонденти, які становлять більшість у межах вибірки або певної соціальної категорії громадян, які потрапили до неї. Таке суто арифметичне визначення суб´єктів громадської думки було гостро розкритиковане соціологами, які вважають, що цю проблему слід вирішувати, послуговуючись передусім якісними критеріями [40, с. 212].

При з´ясуванні суб´єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття «суб´єкт» і «виразник» громадської думки. Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб´єктом громадської думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення. Тобто, ідентифікуючи суб´єкти громадської думки, необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв´язку між індивідами. Він може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об´єктивних умов життя, спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи, суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим, плинним і створювати механічну цілісність (черга, натовп, публіка, соціальні кола, аудиторія засобів масової комунікації). Якщо у першому випадку йдеться про громадськість, а висловлена нею думка є громадською, то у другому — про арифметичну суму висловлювань певних прошарків населення, яка не є громадською думкою.

Встановлення суб´єктів  громадської думки має чіткий історичний контекст, що пов´язано  з різними етапами розвитку суспільства. Так, у доіндустріальних суспільствах суб´єктом громадської думки була публіка, громада, суспільство. Нині, встановлюючи суб´єкти громадської думки, слід брати до уваги інтегруючу роль засобів масової комунікації, які транслюють певні цінності, взірці соціальної поведінки, формують і встановлюють нові зв´язки між людьми. На цих засадах консолідуються суспільні утворення — суб´єкти громадської думки. Їх основою можуть стати: етнічні уклади і соціальні маргінали; добровільні об´єднання, у діяльності яких особливу роль відіграють спеціалізовані канали комунікації; світи спільних інтересів, уподобань і життєвих стилів, котрі користуються засобами масової комунікації. Органічність, цілісність, стабільність цих нових суб´єктів громадської думки відрізняють їх від традиційних, але найголовнішим критерієм їх ідентифікації є спільність інтересу у вирішенні певної проблеми. Іншими словами, суб´єктами громадської думки можуть бути як соціальні утворення, що постали на ґрунті специфічних об´єктивних умов життя, розподілу праці, так і спільноти, утворені масовою комунікацією, ідеологічними чинниками тощо.

Об´єктом громадської  думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка  громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального  життя породжує різноманітність людських суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об´єктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, виховання, охорони здоров´я тощо. Проблема об´єкта громадської думки найчастіше постає у прикладних дослідженнях, коли виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять населення, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління. Подібні «ножиці» виникають між громадською думкою, яка засвідчує розуміння населенням певних актуальних проблем суспільства, і думкою експертів щодо них [35, с. 22].

При встановленні об´єктів громадської думки беруть до уваги:

— загальну здатність  суджень громадської думки віддзеркалювати  соціальну реальність, відображати події цієї реальності;

— формальні  критерії, за якими певне явище, подія, проблема стають об´єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність, компетентність.

Засоби, форми  впливу громадської думки на суспільне  життя різноманітні (від вербального  схвалення чи несхвалення фактів, подій, процесів, що відбуваються у  суспільстві, до прямого наказу щодо них) і реалізуються в її функціях, які виявляються у двох тісно пов´язаних між собою вимірах — горизонтальному та вертикальному.

Горизонтальний  вимір громадської думки. Виявляється  в урегулюванні різноманітних стосунків  між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції, які історично передували в розвитку громадської думки, забезпечили еволюцію людської цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції.

Оціночна функція. Пов´язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку.

Критична функція. Полягає у відображенні громадською  думкою найактуальніших проблем  суспільства, ставлення до них різних верств населення.

Діагностична  функція. Виявляється у розпізнаванні  громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.

Нормативна  функція. Полягає у здатності  громадської думки разом з  іншими соціальними інституціями брати  участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати  в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню.

Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному  впливі на людину, в актуалізації процесу  соціалізації особистості, важливим компонентом  якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особистісних якостей індивідів.

Вертикальний  вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської  думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.

Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка  завжди виражає певну позицію  щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і  контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.