Психологічні особливості емпатії молодших школярів із затримкою психічного розвитку

Міністерство освіти і  науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

Інститут педагогіки і  психології

Кафедра дефектології та психокорекції

 

 

 

Курсова робота

 

Психологічні  особливості емпатії молодших школярів

із затримкою  психічного розвитку

 

 

 

 

 

                           Виконала:

студентка 4 - го курсу заочного  відділення

                                                                    Мороз  Галина  Григоріївна

 

                                               Науковий керівник:

                                                                    Жарікова  Ірина Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ  2012

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМПАТІЇ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  6

1. Категорійний аналіз проблеми емпатії в дітей молодшого шкільного віку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
2. Особливості емоційно-почуттєвої сфери в молодших школярів із затримкою психічного розвитку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
3. Форми і методи формування емпатії в дітей молодшого шкільного  
   віку із затримкою психічного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМИ

РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ В  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

2.1. Дослідження рівня  емпатії в молодших школярів  із затримкою психічного розвитку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

2.2. Програма розвитку  емпатії в молодших школярів  із затримкою психічного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   23

2.3. Аналіз результатів  дослідження емпатії в дітей  молодшого шкільного віку із  затримкою психічного розвитку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

ДОДАТКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

 

ВСТУП

Тривожною тенденцією в сучасному  суспільстві є зниження гуманності у відносинах людей, що являє собою  важливу соціальну проблему. Однієї із центральних характеристик, що визначають гуманне відношення до іншого індивіда, є емпатія. Численні дослідження  свідчать про те, що вона необхідна  для повноцінного особистісного  розвитку, нормального становлення  міжособистісних відносин. Розвиток емпатії є однією з найважливіших  сторін формування особистості, що забезпечує моральний розвиток (Л.І. Божович, Т.П. Гаврилова, К. Дембеле, А.Д. Кошельова, Я.З. Неверович і ін.). Вона є важливою умовою гуманізації міжособистісних відносин, одним з основних факторів, що гальмує прояви агресії (N. Feshbach, S. Feshbach, N. Eisenberg, А. Mehrabian, N. Epstein і ін.), спонукуючи діяти на користь іншого (А. Валлон, Н.Н. Обозів, Batson, М. Davis, N. Feshbach, M. Hoffman і ін.). Саме недорозвиток емпатії, як відзначають багато дослідників, лежить в основі низки психологічних труднощів дітей і підлітків, у тому числі й порушень поведінки (Є. Меш, Д. Вольф, D. Cohen, P. Hastings і ін.).

Останнім часом відзначається  зростання інтересу до розвитку особистості  й відношення до іншої людини в  дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). З'явилася низка робіт, що стосуються сприйняття й розуміння емоційних  станів іншої людину дітьми зі ЗПР (Агавелян, 1999; Деревянкіна, 2005; Слепович, 1990; Стерніна, 1988; Хлистова, 2002), позитивного емоційного відношення до близьких дорослих і  однолітків (Васильєва, 1994), моральної  регуляції поведінки (Вінникова, Слепович, 1999; Єфремова, 1998). Однак дотепер досліджень, безпосередньо спрямованих на вивчення емпатії в дітей із затримкою  психічного розвитку, дуже мало (Агавелян, 1999; Васильєва, 1994; Сорокоумова, 2005; Хасанова, 2009). Тим часом це питання надзвичайно  важливе, особливо при вивченні молодшого  шкільного віку, який є сензитивним  для становлення взаємин з  іншими людьми, формування децентрації, моральних почуттів (Божович, 2008; Піаже, 1999; Selman, 1980; і ін.).

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатнє вивчення зумовило вибір  теми: «Психологічні особливості емпатії молодших школярів із затримкою психічного розвитку».

Мета дослідження – теоретично та експериментально дослідити психологічні особливості емпатії в дітей молодшого шкільного віку із ЗПР.

Досягнення нашої мети потребує вирішення наступних завдань:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з метою категоріального аналізу поняття «емпатія» у психологічній науці;
2. розкрити особливості емоційно-чуттєвої сфери дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку;
3. експериментально дослідити психологічні особливості емпатії в дітей молодшого шкільного віку із ЗПР;
4. теоретично обґрунтувати методи і форми емпатії у дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку й на цій основі розробити ефективну програму розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку.

Об'єкт нашого дослідження – процес емпатії у дітей молодшого шкільного віку.

Предмет нашого дослідження – психологічні особливості емпатії у дітей молодшого шкільного віку із ЗПР.

Експериментальна  база дослідження: дослідження проводилось на базі Луганського  навчально-реабілітаційного  центра  № 135 та охоплювало чотири етапи наукового пошуку.

На першому етапі – теоретико-пошуковому – здійснено теоретичний аналіз наукової та психолого-педагогічної літератури з проблеми емпатії у дітей молодшого шкільного віку із ЗПР; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження.

На другому етапі – діагностувальному – було проведено діагностику рівня сформованості емпатії у молодших школярів із затримкою психічного розвитку.

На третьому етапі – формувальному – розроблено та експериментально перевірено програму розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку із ЗПР.

На четвертому етапі – узагальнюючому – систематизовано та оформлено результати експериментальної роботи; сформульовано висновки.

Для розв’язання поставлених  завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичні (категоріальний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення) використовувалися для вивчення наукової та психолого-педагогічної літератури з теми дослідження і визначення феномену емпатії, її сутності та рівня сформованості у молодших школярів із ЗПР у процесі навчання; емпіричні (спостереження, опитування, самооцінка, дослідження рівня самооцінки за методикою «Мій портрет у променях сонця», дослідження стану розвитку емпатії за тестом «Незакінчені речення» (власна розробка), діагностика рівня емоційного відгукування, діагностика рівня емпатійних тенденцій (за модифікацією методики І. Юсупова) застосовувалися з метою визначення рівня сформованості емпатії; експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів, методи математичної статистики.

Структура і обсяг  роботи: курсова робота складається із змісту, вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 56 сторінок, з яких 39 основного тексту. Робота містить таблицю на 4-х сторінках. У роботі додано 3 додатки на 15 сторінках. Список використаних джерел вміщує 20 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ 
ОСОБЛИВОСТЕЙ   ЕМПАТІЇ

 

1.1. Категорійний  аналіз проблеми емпатії у  дітей молодшого шкільного віку

У вітчизняній психології зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії  Т.П. Гавриловою [10]. Упродовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу, в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища. Л.П. Журавльова спробувала доповнити згадані погляди, систематизувала різні підходи до розв’язання проблеми емпатії і намітила деякі перспективи їх подальшого дослідження [12, с.156].

Поняття «емпатія» згадується ще філософами-стоїками. Під ним  стоїчна філософія розуміла духовну  об’єктивну спільність усіх речей, через  яку люди співчувають один одному. Проте серйозні дослідження емпатії  були започатковані лише в ХІХ  столітті у Європі в лоні філософських дисциплін – етики і естетики. Етики називали це поняття симпатією, співчуттям [16].

У ХІХ столітті вважалося, що симпатія – це природжена властивість  людини. А. Сміт визначав симпатію як здатність співчувати іншому , «… відчуття, яке пробуджує в нас страждання іншої людини» [17, с. 18]. Механізмом симпатії філософ називає уяву, хоча фактично, за змістом вона тотожна механізму проекції, оскільки А. Сміт вважає, що «…відчуття наші не можуть викликати у нас нічого, що є в нас» [17, с.16].

В А. Шопенгауера – співчуття людей одне одному ґрунтується на їхньому почутті спільності своєї природи і походження. Ідентифікацію він вважав механізмом емпатії: у процесі співчуття людина, переборюючи свій егоїзм, ототожнює себе з іншими, робить їхні переживання своїми, прагне припинити страждання інших, що приносить їй задоволення і радість.

З еволюційної і культурно-історичної точки зору намагався розглядати розвиток симпатії Т. Спенсер [7]. Він показував її роль у боротьбі за існування в природі та суспільстві і доводив, що в міру ускладнення суспільних форм ускладнюється і зміст симпатії. Ним були виділені інстинктивна (емоційне зараження) й інтелектуальна (співчутлива) симпатії.

У 1906 році німецький учений – мистецтвознавець Вільгельм Воррінгер  написав дисертацію, яка вийшла окремою  книгою під назвою «Абстракція та емпатія». В ній крім усього іншого розглянуто співвідношення двох найважливіших  психологічних понять – абстракції та емпатії. Емпатією вчений називав  проекцію відчуття життя на простір  картини.

Підсумовуючи історію  філософських досліджень емпатії, Л.П. Журавльова  у своїй монографії виокремила два аспекти її розгляду: як метод пізнання предмета або об’єкта і як властивість, здатність людини.

На даному етапі розвитку сучасної психології емпатія та її еквіваленти – емпатійне переживання, співпереживання, співчуття – досліджуються  багатьма психологічними школами, течіями, які пов’язані з проблемами вивчення спілкування, розвитку особистості, її взаємодії в різних видах діяльності. Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб  розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатія сприяє розвитку гуманних відносин, альтруїстичного  стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом-посередником у діяльності допомоги. Емпатійність розглядається як один із засобів  обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна  умова розвитку особистості, її емоційної  зрілості, міжособистісного взаєморозуміння [5].

У трактуванні дослідниками суті емпатії можна виділити п’ять  основних тенденцій у розумінні  її феноменології, а саме як: емоційний процес переживання афективного стану іншого у відповідь на його емоційну поведінку, когнітивний процес – розуміння, осмислення внутрішнього життя іншої людини, здатності прийняти роль, перспективу, позицію іншого, складний афективно-когнітивний процес – взаємодія афективних (емоційних), когнітивних (пізнавальних), і конативних (моторних, дієвих, поведінкових, комунікативних) компонентів [12]. Цілісне утворення когнітивних, емоційних і моторних компонентів або ж як односпрямований емоційно-когнітивний процес.

Різні погляди існують  і щодо форм та видів емпатії. Так, розрізняють наступні форми емпатії: 1) співпереживання і співчуття; 2) активну і пасивну; 3) рефлекторну  і особистісну.

Виділяють три види емпатії: 1) емотивну; 2) пізнавальну (предиктивну); 3) поведінкову (діяльнісну, вольову) [19].

Французький психолог Т. Рібо, описуючи явище емпатії, виділяє три її рівні: синергія (нижчий рівень), синестезія (середній рівень), інтелектуальна симпатія (вищий рівень).

Як складну багаторівневу  властивість особистості вивчає емпатію і О.А. Орищенко [18]. На основі диференційно-психологічного аналізу емпатії в її структурі дослідниця виділяє три рівні: 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення і протікання емпатійних реакцій); 2) змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору для емпатійних переживань і морально-етичного змісту її об’єкта; 3) імеративний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціокультурні «норми» емпатійних проявів.

Аналіз відповідної літератури показав. Що можна виділити декілька підходів до пояснення природи емпатії: 1) симпатія (емпатії) розглядається  як психофізіологічна властивість  тварин і людини, одна з первинних  емоцій, на основі якої розвиваються соціальні  почуття; 2) теорії інстинктивного походження емпатії; 3) на основі виникнення емпатії  лежить інтуїтивний відгук на будь-які  прояви почуттів з боку інших; 4) емпатія  – умовно-рефлекторний феномен, результат  соціального на учіння, морального виховання; 5) раціонально-емоційно-інтиїтивна форма відображення; 6) кінестетична теорія емпатії.

Розглядаючи проблему природи  емпатії, її розвитку, суть важливо  з’ясувати механізми досліджуваного явища. Це питання видається ще складнішим, ніж визначення самого поняття «емпатія», оскільки до різних його трактувань додалося розмаїття в тлумаченнях змісту одних і тих самих механізмів.

Деякі дослідники механізмом емпатії вважали емоційне зараження  або наслідування [18]. Інші психологи  розділяли критику Г. Олпортом ідеї У. Мак-Дауголла про емоційне зараження як основний механізм симпатії. Вони припускали, що соціальна ситуація вимагає від людини складніших форм реагування, ніж наслідування або зараження, оскільки перед людиною завдання розуміння досліду інших людей.

М.Л. Хоффман підсумовує накопичені в психології розвитку дані про встановлення здатності до співпереживання і робить висновок, що на основі емоційного збудження в емпатогенній ситуації можуть бути різні процеси: реакція класичного обумовлення; співпереживання, опосередковане моторними наслідуванням; уявлення того, хто потребує допомоги.