Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів

Для дітей характерні також інтенсивність емоційних переживань та їх нестійкість. А тому дуже часто в дитинстві ми спостерігаємо швидкий перехід від сліз до сміху, веселощів. [10; 31]

На тлі вікових особливостей уже в перші роки життя можна визначити ті динамічні риси, які свідчать про належність до того чи іншого типу темпераменту.

1.3 Темперамент і особистість

Особистість і темперамент пов'язані між собою так, що темперамент виступає як загальна основа багатьох інших особистісних властивостей, передусім характеру. Він, однак, визначає лише динамічні вияви відповідних особистісних властивостей.

Від темпераменту залежать такі властивості особистості, як вразливість, емоційність, імпульсивність та тривожність. Вразливість - цс сила впливу на людину різних стимулів, час їхнього збереження в пам'яті та сила реакції на них. Одні й ті самі стимули на вразливу людину чинять більший вплив, аніж на недостатньо вразливу. Вразлива людина, крім того, довше пам'ятає відповідні впливи та довше зберігає реакцію на них. Та й сила відповідної реакції у неї значно більша, аніж у менш вразливого індивіда.[38]

Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті або інші події. Емоційна людина надає велике значення тому, що відбувається з нею та навколо неї. У неї набагато більше, аніж у неемоційної, виражені всілякі тілесні реакції, пов'язані з емоціями. Емоційний індивід - це той, хто майже ніколи не буває спокійним, постійно перебуває у полоні яких-небудь емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

Імпульсивність проявляється у нестриманості реакцій, в їхній спонтанності та появі ще до того, як людина встигає обдумати ситуацію і ухвалити розумне рішення з приводу того, як діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона зробила, часто жалкує щодо своїх передчасних та неправильних реакцій.

Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що у неї дуже часто виникають емоційні переживання, пов'язані з неспокоєм: боязнь, побоювання, страхи. їй здається, що багато з того, що її оточує, несе в собі загрозу для власного "Я". Тривожна людина боїться всього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, екзаменів, випробувань, офіційних установ, публічних виступів і т.д.

Поєднання описаних властивостей і створює індивідуальний тип темпераменту, тому, характеризуючи його, ми не випадково були вимушені час від часу відступати від суто динамічних описів і включати до них характерологічні особистісні якості.

Ті вияви темпераменту, які, зрештою, стають властивостями особистості, залежать від навчання та виховання, від культури, звичаїв, традицій, багато чого іншого тощо. [33]

    Темперамент у деякій мірі впливає на розвиток здібностей у людини, особливо тих, до складу яких входять рухи з такими їх істотними характеристиками як темп, швидкість, реакції, збудливість і гальмівність. Насамперед це здібності, які включають до свого складу складні та точні рухи з непростою тракторією і нерівномірним темпом. До них також відносяться здібності, пов'язані з підвищеною працездатністю, опором до перешкод, витривалістю, необхідністю тривалої концентрації уваги.[32]

 

1.4 Темперамент і характер

Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мері не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини. а органічно входить у його структуру. Життєві враження. виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту - типі вищої нервової діяльності- поступово тчуть візерунки.[28]

Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.

Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому змісті є взаємообумовленим процесом.[2]

 

1.5 Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

Певне поєднання властивостей темпераменту, яке проявляється в пізнавальних процесах, діях та спілкуванні людини, визначає її індивідуальний стиль діяльності. Він являє собою систему динамічних, залежних від темпераменту особливостей діяльності, яка містить прийоми роботи, типові для цієї людини.

Індивідуальний стиль діяльності не зводиться до темпераменту, він визначається ще й іншими причинами, містить уміння та навички, що сформувалися під впливом життєвого досвіду. Індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як результат пристосування природжених властивостей нервової системи та особливостей організму людини до умов діяльності. Це пристосування має забезпечити в діяльності досягнення найкращих результатів із найменшими затратами.

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть співпасти або розійтися з темпераментом.

Ядро індивідуального стилю діяльності визначає комплекс властивостей нервової системи людини. Серед тих особливостей, які відносяться до самого індивідуального стилю діяльності, можна виділити дві групи:

• Ті, які набуваються в досвіді і носять компенсаторний характер у від 
  ношенні до вад індивідуальних властивостей нервової системи людини.
• Ті, які сприяють максимальному використанню задатків та здібнос 
  тей, що є у людини, в тому числі корисних властивостей нервової системи.[30; 38]

 

1.6 Вплив типів темпераменту на професію

Щодо впливу темпераменту на професію, то важливість врахування різних типів темпераменту обумовлюється особливостями засвоєння професій людиною, їх поведінка, а також індивідуального стилю діяльності. У вузькому значенні слова „індивідуальний стиль діяльності” - це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається у особистості. Наприклад, на основі інертності сама по собі виникає прихильність не відволікатися від розпочатої справи, легко здійснювати плавні рухи, виникає переважність стериотипним способам ркалізації задач, пунктуальне дотримання існуючого порядку. А на основі швидкості стрімко формуються протилежні риси.

Таким чином, люди, схильні до різноманітної роботи, характеризуються частіше всього швидкістю нервових процесів, а надаючи перевагу клопіткій роботі, яка потребує терпіння - їх інертністю. Одноманітну роботу обирають власники слабкої нервової системи , інертних нервових процесів. Люди із типологічним комплексом боягузтва (слабка нервова система, „заторможення”) уникають роботи, яка пов'язана із ризикуванням і небезпекою. Вплив процесів нервової системи (сили, врівноваженості, рухливості) і пов'язаних з ними типологічних особливостей особистості на мотивацію діяльності проявляється в тому, що у людей з певним темпераментом виявляється перевага певному типу професійної діяльності.[22]

Темперамент людей відіграє важливу роль при їх взаємному сприйманні і сувмісності в процесі праці. Наприклад, коли керуючий колектив складається на половину із холериків, на четвертину із флегматиків і на стількиж із меланхоліків, повинен швидко приймати рішення і працювати, але в його функціонуванні дуже часто можуть виникати моменти напруги. Найбільша сувмісність між людьми на підприємстві ( в бригадах, групах ), а також в шлюбно - сімейних стосунках (в малих групах) досягається при урахуванні людей із протилежним темпераментом.[18]

 

 

1.6 Психологічні особливості темпераменту у молодших школярів

 

Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Тому в середині кожної вікової групи існують індивідуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини. Саме тому у розвитку дитини і становленні її особистості величезне значення мають не тільки вікові, а й індивідуально-типологічні риси. Причому найбільш чітко ці риси виступають у поведінці молодших дітей.[5]

Формуються індивідуальні відмінності (психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої) протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.[9]

Серед особливостей вищої нервової діяльності особливої уваги заслуговують ті основні ознаки, які виділив І. П. Павлов. Це:

    1) урівноваженість нервових процесів (тобто співвідношення, або баланс, збудження і гальмування)

    2) рухливість нервових процесів.

Поєднання цих основних ознак дало підставу І. П. Павлову виділити чотири типи нервової системи, які в основних своїх характеристиках збіглися з чотирма типами темпераменту, що їх запропонував ще Гіппократ (V--IV століття до н. е.).

Для розуміння закономірностей психічного розвитку дитини і істотне значення мають положення про можливі межі і умови переробки типу вищої нервової діяльності в процесі виховання. «Ми розраховуємо... штучно вдосконалити нервову систему до можливої межі»,-- писав І. П. Павлов.[31]

У розв'язанні проблеми формування особистості особливого значення набуває визначення не тільки цих „можливих меж” перебудови темпераменту на кожному етапі розвитку дитини, а також    визначення тих факторів, які цю перебудову зумовлюють.

Великий інтерес і величезне практичне значення має розв'язання питання про те, наскільки глибокою може бути перебудова, якої досягають тренуванням нервових процесів. Чи обмежується вона зміною лише зовнішніх виявів типу, наприклад, виробленням уміння активно і швидко діяти у флегматика? А можливо, внаслідок спеціально організованих вправ змінюються й основні риси самого типу? Ці питання різні автори розв'язують не однаково (В. С. Мерлін, О. Г. Ковальов).[23]

 До типів нервової системи належать такі:

1) сильний, врівноважений, рухливий -- сангвінік;

2) сильний, неврівноваже-ний, рухливий -- холерик;

3) сильний, врівноважений, інертний -- флегматик;

4) слабкий тип -- меланхолік.

Якщо чистих представників кожного типу можна зустріти дуже рідко, то проміжні, мішані, типи з більшим чи меншим наближенням до того чи іншого типу трапляються в безлічі варіантів.

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі. Вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності, здебільшого не сором'язливі, але стримані, легко спілкуються, користуються повагою ровесників, не схильні ображатись, беруть участь у громадській роботі класу і школи. За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, вміру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих - виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокретичність. Правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають. Завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу. На зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись.

Діти холеричного темпераменту харектеризуються легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна і різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу справу. У колективі прагнуть самостверджуватись, люблять організовувати ігри, охоче залучаються до різних видів діяльності. За правильних умов виховання виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправельних - стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити “ на зло”. У спілкуванні з такими дітьми потрібно зважати на їхні особливості, бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі. Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів. Він уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості. Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.      Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту. За сприятливих виховних умов вони виростають вдумливими, слухняними, організованими дітьми, які добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих - лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.