Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів

Підводячи підсумки можна сказати що, позитивному в  підході І. П. Павлова до типів темпераменту було наступне:

1. Під психологічні категорії поведінки (темперамент) стала підводитися сучасна фізіологічна база (взяв старі назви типів темперамента, ідучі від давньоримських лікарів, І. П. Павлов при об'ясненні причин їх появи не на рідинах, складаючих внутрішню основу організму, а на закономірностях протікання нервової діяльності, в тому числі вищих мозкових відділах).
2. Поведінка пов'язувалась із сукупністю типологічних особливостях прояву властивостей нервової системи.[10; 20]

    Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати властивості нервових процесів на основі електроецефалографічних методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов'язані між собою. Кожна така взаємопов'язана система індивідуальних особливостей залежить від однієї загальної причини, а саме, від певної властивості нервової системи.

       Наприклад, від сили процесів збудження і гальмування залежать ступінь згасання умовних рефлексів, різниця в силі умовної реакції на сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника на чутливість до основного подразника. Вони виділили чотири основних властивості нервової системи:

1. динамічність - характеризує легкість і швидкість утворення мозковими структурами нервових процесів під час формування умовних реакцій збудження чи гальмування;
2. лабільність (лат. labilis - нестійкий) - характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження;
3. сила;
4. рухливість.

         У дослідженнях Теплова і Небиліцина показано, що психологічна характеристика темпераменту загалом пов'язана не з однією властивістю нервової системи, а з їх поєднанням, тобто з типом нервової системи. Аналогічно встановлено, що кожна властивість темпераменту залежить не від однієї, а від декількох властивостей нервової системи. Нині знайдено зв'язок цілісної характеристики темпераменту і окремих його властивостей лише з чотирма типами нервової системи. Оскільки ці типи є спільними для людини і тварин, то їх називають загальними. Отже, фізіологічною основою темпераменту є загальний тип нервової системи.

       За твердженням В.Небиліцина, відповідно до виділених чотирьох параметрів люди повинні репрезентувати не менше 12 типів нервової системи.[20; 49]

Психологічні  теорії темперамента

Найбільш росповсюдженими в психології теорії типів темперамента підпорядковувались гострій критиці не тількі тому, що автори більшість, з яких, брали   за основу конституційні теорії, займались пошуками неопосередкованих і спрощених зв'язків між побудовою тіла і типом темперамента. Не менш різко критикувались лежачі основі цих типологій, але в дійснойсті не отримавши підтвердження запропоноване про те , що природні явища, в тому числі психологічні особливості, реально існують в своїх крайніх формах. Як слідує із психологічних концепцій, психічні характеристики можна „розложити по полочках”  і розділити на чіткі групи. Проте відомо, що майже всі наявні в природі явища розділяються по так названой нормальній кривій (кривій Гаусса), згідно з якою кожна властивість у більшості людей виявляється у його середньому значенні, в той час як крайні виявляються зустрічаються рідко; в роздивлених ж в типологіях саме вони знаходяться в центрі уваги дослідників. Розбіжність в інтенсивності кожної властивості являються невірними. Тому всі спроби різкого розподілу індивідів на групи за властивостями штучні і примусові.[48]

Позитивною реакцією на цю критику, виникнену вже на початку ХХ століття, стали дослідження темперамента, які зводились до „чистого” психологічного опису (або характеристиці) властивостей темперамента, абстрактному від складу їх функцій орранізму. Однією із перших являється теорія темперамента, належала голандським психологам Г. Хеймансу    і   Е. Вирсме.

Автори цієї теорії, намагаючись запобігти критиці, розробили спеціальний опитувальник, який містив в собі 90 запитань, і з його допомогою дослідили майже 2500 чоловік (дорослих і дітей). На основі отриманих даних виділили три основні, біополярні характеристики темперамента:

1. Емоційність - відсутність емоційності. Ця властивість вираховується виміром частоти і сили емоційних реакцій по відношенню до ситуацій, викликаним ці реакції.
2. Актикність - пасивність. Основою для оцінки цієї властивості являється активність в праці, в школі чи вдома, відношення до завдань (виконують завдання терміново - відкладають їх).
3. Первинна функція - вторинна функція. Люди з розвиненою первиною функцією сильно і швидко реагують на оточення. А у індивідів з вторинною функцією першообразна реакція на подразник виявляється слабкою, проте вона постійно прискорюється і зберігається більш тривалий час.

Отже, підводячи підсумки про вчення темпераменту можна сказати, що поступове вивчення темераменту перейшло від виділення певних типів до виявлення ступені вираженості тих чи інших його властивостей.

1.2 Фізіологічні та психологічні властивості темпераменту

До властивостей темпераменту можна віднести ті відмітні індивідуальні ознаки людини, які визначають собою динамічні аспекти всіх видів її діяльності, характеризують особливості перебігу психічних процесів, мають більш або менш стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу, виявляючись незабаром після народження (після того, як центральна нервова система набуває специфічно людських форм). Вважають, що властивості темпераменту визначаються, в основному, властивостями нервової системи людини.[38]

Для темпераменту характерним, по-перше, є сила психічних процесів. При цьому має значення не тільки абсолютна сила їх в той чи інший момент, але і те, на скільки вона залишається постійною, ступінь динамічної стійкості. При значній стійкості сила реакцій в кожному окремому випадку залежить від змінних умов в яких єлюдина, і адекватна їм: більш сильніша зовнішня роздратованість викликає більш сильну реакцію, більш слабша роздратованість - більш слабку реакцію. У індивідів з високою нестійкістю, навпаки, сильна роздратованість може викликати або дуже сильну, або слабку реакцію; так само і слабка роздратованість може іноді викликати і дуже сильну рекцію. Також певна ситуація може викликати у людини або повну байдужість, або спалах емоцій, рухів.

Психічна діяльність однієї і тієїж сили може відрізнятися степінню напруженості, в залежності від взаємозв'язку між силою певного процесу і динамічними можливостями даної людини. Значущим вираженням темпераменту є також швидкість протікання психічних процесів. Від швидкості протікання психічних процесів потрібно відрізняти також їх темп і ритм. Для темпераменту показова і своєрідна даної особистості амплітуда коливань від найбільш повільних до найбільш швидшим темпам. У одних людей це здійснюється більш або менш рівно і плавно наростаючи чи спадаючи, у інших - ніби ривками, нерівномірно. Ці особливості темперементу відображаються у всій діяльності особистості, в протіканні всіх психічних процесів.[30]

Для темпераменту особливо характерні вразливість людини і її імпульсивність. Вразливість характеризується силою і стійкістю тієї дії, враження якої відображаються на людині. В залежності від особливостей темпераменту вразливість у одних людей буває більш, а в інших менш виражена. Але іноді у одних вразливість навіть сильна - являється дуже нестійкою, інші - довгий час не можуть позбутися від неї. Вразливість - це завжди індивідуально різна, у людей різного типу темпераменту, афектна чуйність. Чуйність суттєво пов'язана з емоційною сферою і виражається в силі, швидкості і стійкості емоційної реакції на вразливість.

Імпульсивність включає обумовлену її вразливість і емоційну збудженість у зв'язку з динамічною характеристикою тих інтелектуальних процесів, які їх опосередковують і контролюють. Імпульсивність - та сторона темпераменту, якою він пов'язаний із прагненням , із джерелом волі, з динамічною силою потреб як збудження до діяльності, з швидкістю переходу збуджень в дію.

Кожен із типів темпераменту може бути обраний взаємозвязком вразливості і імпульсивності, як основних психологічних властивостей темпераменту. Холеричний характеризується сильною вразливістю і високою імпульсивністю; сангвістичний - слабкою вразливістю і високою імпульсивністю; меланхолічний - сильною вразливістю і низькою імпульсивністю; флегматичний - слабкою вразливістю і низькою імпульсивністю. Таким чином ця класична традиційна схема звісно витікає із співвідношення основних ознак, якими ми наділяємо темперамент, отримуючи при цьому відповідний психологічний зміст.

Фізіологічну основу темпераменту складає нейродинаміка мозку, нейродинамічний взаємозв'язок кори і півкулі. Нейродинаміка мозку знаходиться у внутрішньому співвідношенні з системою гуморальних, ендокринних факторів. Певна система залоз внутрішньої секреції входить в число умов, які впливають на темерамент.

Для темперамента значний вплив при цьому має збудження підкіркових центрів, з якими пов'язані особливості моторики. Тонус підкіркових центрів, їх динаміка впливають і на тонус кори, і її готовністю до діяльності. В силу тієї дії, яку вони відіграють в нейродинаміці мозку, підкіркові центри впливають на темперамент. Підкірка і кора нерозривно пов'язані між собою. Тому і не можна відривати першу від другої. Рушійне значення має в кінечному результаті не динаміка пілкірки самої по собі, а динамічний зв'язок підкірки і кори, як це підкреслює І.П. Павлов в своїй праці про типи нервової системи.

Психологічні властивості темпераменту дуже тісно пов'язані із тілесними властивостями організму - як вродженими особливостями зібраності нервової системи (нейроконституції), так і функціональними особливостями (судинного, м'язевого) тонусу органічної життєдіяльності. Проте динамічні властивості діяльності людини несвідомі до динамічних особливостей органічної життєдіяльності; при всьому значенні вроджених особливостей організму, вчислі його нервової системи, для темпераменту вони є вихідним етапом його розвитку, не відривного від розвитку особистості вцілому.

Темперамент не властивість нервової системи чи нейроконструкції як такої, темперамент є динамічним аспектом особистості, характеризуючий динаміку її психологічної діяльності. Ця динамічна сторона темпераменту взаємопов'язана з іншими сторонами життя особистості і опосередкована конкретним змістом її життя і діяльності. Тому динамічна діяльність людиниі несувмісна до динамічних особливостей її життєдіяльності, оскільки динаміка обумовлена взаємовідношенням особистості з навколишнім середовищем. Це чітко виявляється при аналізі певної сторони, певного прояву темпераменту. [43]

Радянський психофізіолог В.М. Русалов, спираючись на нову концепцію властивостей нервової системи, запропонував на її основі більш сучасне трактування властивостей темпераменту. Виходячи з теорії функціональної системи П.К. Анохіна, яка містить чотири блоки зберігання, циркуляції та переробки інформації, Русалов виділив чотири пов'язані з ними властивості темпераменту, що відповідають за широту або вузькість аферентного синтезу, легкість перемикання з однієї програми поведінки на іншу, швидкість виконання поточної програми поведінки та чутливість до розбіжності реального результату дії з його акцептором.

Відповідно до цього традиційна психофізіологічна оцінка темпераменту змінюється і замість двох параметрів - активності та чутливості - містить вже чотири компоненти: ергічність (витривалість), пластичність, швидкість та емо-ційність. Усі ці компоненти темпераменту, на думку Русалова, біологічно та генетично зумовлені. Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони у свою чергу розуміються як основні характеристики функціональних систем, що забезпечують інтегративну, аналітичну та синтетичну діяльність мозку, всієї нервової системи загалом.[44; 45]

Темперамент - це психобіологічна категорія в тому значенні слова, що його властивості не є повністю ані вродженими, ані залежними від середовища. Вони, зі слів автора, являють собою "системне узагальнення" спочатку генетично заданих індивідуально-біологічних властивостей людини, які, "включаючись в найрізноманітніші види діяльності, поступово трансформуються і утворюють, незалежно від змісту самої діяльності, узагальнену, якісно нову індивідуально стійку систему інваріантних властивостей".[32]

Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметної діяльності та спілкування - кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки припускається, що в діяльності та спілкуванні вони проявляються по-різному.

Психологічною характеристикою темпераменту є не самі по собі властивості нервової системи або їхнє поєднання, а типові особливості перебігу психічних процесів і поведінки, які ці властивості спричиняють.

Розглянемо ці властивості стосовно до пізнавальних процесів, предметної діяльності та спілкування людини. У число відповідних властивостей можна включити активність, продуктивність, збудливість, гальмівність та пере-ключуваність тощо.

Активна сторона сприймання, уваги, уяви, пам'яті та мислення характеризується, відповідно, тим, наскільки людина спроможна зосередити, сконцентрувати свою увагу, уяву, пам'ять і мислення на певному об'єкті або його аспекті. Темп проявляється в тому, наскільки швидко працюють відповідні психічні процеси. Наприклад, одна людина запам'ятовує, пригадує, розглядає, уявляє, думає над вирішенням завдання швидше, аніж інша.