Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів

План

 

 

Вступ 3

Розділ І. Теоретичне обгрунтування психологічної характеристики темпераменту 5

1.1 Загальне поняття про темперамент та його вчення 5

1.2 Фізіологічні та психологічні властивості темпераменту 15

1.3 Темперамент і особистість 23

1.4 Темперамент і характер 24

1.5 Темперамент та індивідуальний стиль діяльності 24

1.6 Психологічні особливості темпераменту у молодших школярів 26

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів 29

2.1 Методики дослідження типів темпераменту. Організація та процедура дослідження 29

2.2 Обробка, аналіз результатів та інтерпритація дослідження 30

2.3 Рекомендаії вчителю щодо роботи з дітьми з різними типами темпераменту 38

Висновки 42

Література 44

 

Вступ

 

Поведінка людини залежить не тільки від соціально зумовленої спрямованості її особливості, а й від специфіки її природної організації, зокрема такої індивідуально - психологічної собливості, як темперамент.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. [2; 4]

Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості людей проявляються в їх розумовій та практичній діяльності. Наприклад, двоє виконують одну й ту саму справу і виконують її однаково добре, але перший працює з ініціативою, з пристрастю, а другий - не поспішаючи, методично і діловито.

Говорячи про темперамент, майже завжди мають на увазі динамічну сторону особистості, відображеної в імпульсивності і темпах психічної діяльності. Саме в цьому змісті ми зазвичай говоримо, що у тієї чи іншої людини високий чи не високий темперамент, враховуючи його імпульсивність, прагнення, з якими проявляється у людини зацікавленість і т.п. Проте, динаміка психологічної діяльності залежить не тільки від темпераменту, а й від мотивів, які спонукають людину до діяльності, та від її психічного стану. Так, належно від типу темпераменту за наявності інтересу до певної діяльності людини працює енергійніше, швидше, а за відсутності - повільніше, в'яло. У будь-якої людини горе може викликати моральне і фізичне знесилення. [39]    

     Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, перебігу емоцій та мислення. Однак від нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти. [30]

Актуальністю проблеми темпераменту є розв'язати питання про походження темпераменту й можливості його зміни і розвитку. У розробці цього аспекту проблему темпераменту аналізують питання співвідношення його типологічних і вікових особливостей, зміну прояву темпераменту й фактори, від яких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видів діяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різного віку.

 

Мета курсової роботи полягає у теоретичному аналізі та експериментальному дослідженні особливостей типів темпераменту у молодших школярів.

 

Об'єкт - молодші школярі.

 

Предмет - особливості типів темпераменту.

 

Досягнення поставленої мети зумовлює постановку таких завдань:

1. дати загальну психологічну характеристику поняття "темперамент"
2. розглянути типи темпераменту, дати їх психологічну і фізіологічну характеристику
3. обгрунтувати використані в курсовій роботі методики
4. проаналізувати результати дослідження

 

Дослідження проводилося на базі навчально - виховного комплексу з дітьми молодшого шкільного віку (обстежено 25 дітей у віці 9-10 років, з них 17 дівчаток і 8 хлопчиків)

 

 Розділ І. Теоретичне обгрунтування психологічної характеристики темпераменту

1. Загальне поняття про темперамент та його вчення

 

Серед рис, які визначають нашу індивідуальність, варто зупинитися на вроджених і тих, які проявляються в так званих властивостях темпераменту.

      Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші - дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні. Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.

Щоб відрізнити індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :

1. на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності - грі, навчанні, праці, спорті;
2. властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;

різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.

Взагалі, існує десятки, сотні, а може і більше визначень темперамента, тому що  кожний класик пропонує своє визначення поняття „темпераменту”.

Темперамент - це природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збудженості і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища. [30]

Темпераментом називають сукупність властивостей, що характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини. їхню силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. [38]

Темперамент - це динамічна характеристика психічної діяльності індивіда.[43]

Темперамент - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи. [8]

 

Гуморальні теорії типів темпераменту

З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поводження, що збігаються з розходженнями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось образом їх групувати. Так виникли всілякої типології темпераментів.

Вчення про темперамент і його типах мають довгу історію. Основу вчення про типи заклав Гіпократ (V-IVст. до н. е.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визначала чотири основні начала  ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов'язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією, виділив чотири типи темпераменту, співвідношенням в організмі чотирьох рідин (соків): крові, жовтої і чорної жовчі, а також слизу. Кожна рідина має свої властивості (кров - тепло, слиз - холод, жовта жовч - сухість, а чорна жовч - вологість), і тому наявність однієї із них виділяє стан організму, його схильності до тих чи інших захворювань. Поєднанням цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

В популярній літературі говориться, що саме Гіпократ являється засновником вчення про чотири типи темпераменту, які дійшли до нашого часу: сангвістичний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. Але це зовсім не так. Назва цих типів з'явилась пізніше і ці імена пов'язані з іменами римських лікарів, які жили кілька століть поспіль. Вони використали уявлення Гіпократа про змішаність рідин. Також вони поміняли грецьке слово „красис” на латинське слово temperamentum, від якого івзяв свій початок термін „темперамент”.

     Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

      Переважання жовтої жовчі (chole) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

       Домінування крові (sanguis) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

      Меланхолійний тип характеризується переважанням чорної жовчі (melas chole), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

Давньогрецький філософ Арістотель, який жив трохи пізніше Гіпократа, бачив причину розбіжностей між людьми не в наявності того чи іншого соку, а в розбіжностях складу головного із цих соків - крові. Він помітив, що здатність до згортування крові у різних тварин не однакова. Більша швидкість згортання обумовлюється, на його думку, наявністю твердих або земляних частин, менша - наявністю водяних або рідких частин. Рідинна кров холодна і приводить до страху, а кров яка багата ситними речовинами відрізняється теплом і призводить до пригнічення.

Сліди арістотельської теорії зберігались дуже довго. Навіть німецький філософ І. Кант в своїй праці „Антропологія (1798) співвідносив тип з характеристиками крові.

Гален, який жив в ІІ ст. н.е., дав першу розгорнуту класифікацію темпераментів, базуючої на всіх тих гуморальних уявленнях Гіпократа про „красис”. Вона включала 13 типів темпераменту.

Потрібно відмітити, що поняття про темперамент в ті часи значно відрізняються від сучасного. Психологічні характеристики темпераменту у давніх лікарів майже були відсутніми. В основному ці характеристики торкались організму. Наприклад, Гален говорив про темперамент віддалених частин тіла: серця, печінки, мозку.

Розвиток в епоху Відродження анатомії і фізіології дало нове направлення об'ясненню типів темпераменту. Їх всі стали більше пов'язувати з особливостями будови тіла. Легка кров, рихлі тканини і вміру розширені судини полегшують, на думку цих вчених, течію життєвих процесів і продовжують сангвістичний тип. При значній щільності в тканинах кров затримується в судинах, пульс стає сильнішим і швидшим, загальне тепло тіла підвищується, що призводить до виникнення холеричного типу. При щільній крові і вузьких судинах в тканині виникає тільки рідина, водяна частина крові, при цьому виникає флегматичний темперамент, який характеризується малою кількістю тепла і блідим коліром шкіри. І щільна, тепла кров з вузькими порами тканини і широкими судинами веде до меланхолічного темпераменту.[20]

Ця теорія зберіглась, але дещо зміненою, до кінця XIX - на початкуХХ століття. Так, П.Ф. Лесгафт вважав, що у виникненні типів дуже важливу роль відіграє широта щілин і товщина стінок судин: у холериків маленька щілина і товсті стінки, що призводить до швидкого і сильного руху крові; у сангвініків - малі щілини і тонкі стінки, що веде до швидкого руху крові і т.д.[20; 29]

Видатний в свій час анатом І. Генгле (1876) запропонував оригінальну власну теорію темпераменту, базуючись на „тонусі” нервової і м'язевої систем. З його точки зору, ніколи не закінчуючий тонус нервової системи досягає у різних людей різної ступені. Чим сильніший тонус, тим легше збуджується певна людина, а також тим менша прибуткова роздратованість потрібна для того, щоб викликати в її відповідні відчуття чи дії. Слабкий ступінь тонусу характерний флегматикам, так як він обумовлює загальну в'ялість їх рухів, емоційну збудженість, слабкість міміки, повільність ходьби і т.д. Завдяки малій активності в них прослідковується ексудація живлячих рідин в тканині тіла і значне відкладення жиру. Холерики і сангвініки відрізняються легким збудженням, проте у перших збудження проходить так бистро, як і виникає, а у других воно зберігається довго, від чого залежить стійкість і глибина їх відчуттів і наполегливість їх вчинків. Меланхолічний  тип характеризується, з точки зору Гангле, несувмісністю між сильними, глибинними відчуттями і мало розвиненою схильністю до діяльності.[20; 33]

Деякі вчені в нашій країні також притримувались гуморально-ендокринної теорії виникнення типів темпераменту. П.П. Блонський (1927) вважав, що особливості поведінки людини залежать від того, на скільки врівноважено працюють симпатичні і парасимпатичні відділи вегетативної нервової системи. „Вагатоніки” повільні і спокійні, не схильні фантазувати, розмірковують реально і „тверезо”. „Симпатоніки”, навпаки, - імпульсивні, рішучі, часто відриваються від діяльності.[6]

Спроби зробити класифікацію типів поведінки людини, виходячи із фактів підвищеної чи пониженої діяльності окремих залоз внутрішньої секреції, робили Н.А. Бєлов (1924), Б.М. Завадовський (1928) та інші. Так, на думку Б.М. Завадовського, розбіжність в темпераментах обумовлює взаємодію шлункової і надниркової залоз: сангвініки відрізняються високою активністю двох залоз, флегматики - слабкістю і тієї і іншої, холерики - слабкістю щитовидної залози, але сильною активністю надниркової, меланхоліки  - сильною активністю щитовидної залози, але слабкою - надниркової.[3; 17]

     Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX - XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Шелдон та ін).[20]