Аналіз результатів дослідження успішності дітей молодшого шкільного віку

Причини неуспішності дитини в школі можуть бути найрізноманітніші. І необов'язково припускати головною причиною "ненормальність" дитини або його не старанність. Часом причини неуспішності можуть бути обумовлені поведінкою оточуючих, а не самої дитини або певна ситуація. У будь-якому випадку до питання неуспішності треба підходити індивідуально і вирішувати його не напором, а уважним вивченням причин і їх усуненням [43, с.39].

Однією з основних причин неуспішності молодших школярів є неготовність до навчання, яка виражається в трьох різних аспектах.

Перший аспект: особистісна готовність. Вона виражається у відношенні дитини до школи, до навчальної діяльності. Дитина повинна мати розвинену мотивацією і хорошою емоційною стійкістю.

Другий аспект: інтелектуальна готовність дитини до школи. Він передбачає:

диференційоване сприйняття;

аналітичне мислення;

раціональний підхід до дійсності;

логічне запам'ятовування;

інтерес до знань, до процесу їх отримання за рахунок додаткових зусиль;

Оволодіння на слух розмовною мовою і здатністю до розуміння і застосування символів;

Розвиток тонких рухів рук і зорово-рухових координацій.

І третє: соціально-психологічна готовність до шкільного навчання. Цей аспект передбачає:

Розвиток у дітей потреби в спілкуванні з іншими;

Уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячої групи;

Здатність справлятися з роллю школяра.

Існують і "зовнішні" причини, "проблеми вчителя": стиль відносин з дітьми і батьками, зміст навчання і методика викладання, сама особистість учителя і т.п. Ми створюємо в школі банк педагогічної інформації, озброюємо наших педагогів методиками проведення проблемних лекцій, навчальних алгоритмів, предметних олімпіад, частково - пошукового методу та інших активних форм навчання [14, с.357].

Труднощі в навчанні мають також діти з різного роду затримками психічного розвитку. Для них характерна емоційна незрілість, вкрай низька інтелектуальна працездатність, підвищена стомлюваність, нервове виснаження. Принципом школи є навчання кожного нашого учня в рамках доступною йому програми. Ми створюємо реабілітаційне освітній простір для дітей, що мають відхилення фізичні, інтелектуальні або психічні. З моменту відкриття школи і до цього дня в школі діють класи корекційно-розвивального навчання, де діти також отримують відповідне державним стандартам освіту.

Ігнорування вчителем типів сприйняття також може послужити причиною неуспішності. Аудіально-орієнтовані діти погано сприймають написане на дошці або в підручнику, зорово - орієнтовані можуть не сприймати на слух пояснення вчителя, а кінестетиками потрібно для сприйняття інформації все помацати. Для успішності навчання всіх учнів ми ведемо викладання відразу з урахуванням всіх типів сприйняття. По - перше, кожна дитина розуміє матеріал, що подається в його провідної системі, по - друге, це сприяє розвитку в учня інших каналів сприйняття і дозволяє їх розвивати. При цьому матеріал раз до разу сприймається дитиною все краще [49, с.86].

Психологічна корекція при неуспішності припускає вплив на індивідуальний механізм придбання знань у даної дитини, тобто на розвиток його пізнавальних здібностей взагалі, а не засвоєння окремої дисципліни.

У невстигаючих школярів є дві відмінності від успішних. Перше – відмінності в рівнях пізнавальної активності. Це проявляється в тому, що "успішні" проявляють більш високий інтерес і готовність до вирішення різноманітних пізнавальних завдань, здатність до самостійного пошуку варіантів, виділенню незрозумілого, незнайомого; вміють сформулювати питання, щоб пояснити для себе те, що незрозуміло. "Відставали", поставлені перед необхідністю вирішення якої-небудь пізнавальної задачі, не виявляють до неї інтерес, починають розмовляти на сторонні теми або говорять перше, що приходить в голову. При цьому для них важливішим є не прояснення для себе якоїсь інформації, а оцінка їхньої відповіді дорослим, і, відповідно, питання, які вони ставлять, - не про суть завдання, а про їх відповіді: "Так?" "Я правильно сказав?" Однак якщо дітей спеціально спонукають ставити питання про те, що їм незрозуміло, то вони "навчаються спрашивания" і починають досить часто звертатися до дорослих за роз'ясненнями, навіть якщо раніше це не було їм властиво [35, с.158].

Таким чином, психологічні особливості невстигаючих школярів складаються в слабкій самоорганізації в процесі навчання: відсутність сформованих способів і прийомів навчальної роботи, наявність стійкого неправильного підходу до навчання.

Про шляхи усунення шкільної неуспішності піде мова в наступному параграфі. 

1.6. Шляхи усунення шкільної неуспішності

Сучасна дидактика в якості основних шляхів подолання неуспішності пропонує наступні:

1. Педагогічна профілактика – пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі застосування активних методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю. Бабанским для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу [11, с.18].

2. Педагогічна діагностика - систематичний контроль і оцінка  результатів навчання, своєчасне  виявлення прогалин. Для цього  застосовуються розмови вчителя  з учнями, батьками, спостереження важким учнем з фіксацією даних в щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів, узагальнення їх у вигляді таблиць за видами допущених помилок. Ю. Бабанским запропонований педагогічний консиліум - рада вчителів з аналізу й розв'язання дидактичних проблем відстаючих учнів [11, с.18].

3. Педагогічна терапія  – заходи щодо усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання. Переваги останніх в тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з підбором групових та індивідуальних засобів навчання.

4. Виховний вплив. Оскільки  невдачі в навчанні пов'язані  частіше за все з поганим  вихованням, то з невстигаючими  учнями має проводитися індивідуальна планована виховна робота, яка включає і роботу з родиною школяра.

Один з напрямів психологічної корекції при порушеннях навчальної діяльності - це стимуляція та підтримка різноманітної пізнавальної активності дитини, позитивне емоційне підкріплення різних її проявів, створення умов для її розвитку.

Одна з головних завдань психологічної корекції - відновити в дитини бажання вчитися. У людини існує вроджена потреба "виявити сенс оточуючого нас світу і робити це при довільному контролі" [11, с.347].

Ця потреба у дитини може знижуватися. Причиною є насильницьке обмеження, жорсткий зовнішній контроль в пізнавальній діяльності дитини, часто що посилюється негативними оцінками його особистості і розуму при помилкових діях, які помилковими є часто тільки з точки зору дорослого, не вміє або не бажає вникнути в хід дитячого судження.

Буває, що людина боїться усвідомити свою помилку, намагається захиститися від цього усвідомлення, йдуть від вирішення проблем, що веде до інтелектуальної пасивності.

Тому при відновленні бажання вчитися шлях психологічної корекції - заохочення готовності до пошуку протиріч, невідповідностей, створення таких умов, при яких вже сам пошук доставляв би задоволення незалежно від його результату. Як це зробити – вирішує фахівець (або просто дуже зацікавлений дорослий) у кожному випадку індивідуально.

Іноді в якості програми психологічної корекції пропонуються різні системи розвиваючих занять для стимулювання пізнавальних функцій: уваги, сприйняття, пам'яті, мислення. Однак більш ефективним представляється включення тренінгових вправ в ігровій формі безпосередньо у процес навчання, особливо це важливо для викладання найбільш важко сприймаються дітьми деяких навчальних предметів.

Педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволив виявити деякі принципові положення.

На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні і розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з невстигаючими визнається не тільки заповнення прогалин у їх навчальної підготовки, але водночас і розвиток їх пізнавальної самостійності. Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинен надалі від них відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючим школярам, що дозволить їм поступово надолужити згаяне [22, с.153].

Здійснюється нейтралізація причин неуспішності (усунення негативно діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, як правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для невстигаючих школярів. Розробляються також окремі заходи, що поширюються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання і виховання учнів у школі. Сюди відносяться пропозиції щодо покращення обліку та контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну діяльність учнів та їх самостійність, посилювати творчі елементи в ній, стимулювати розвиток інтересів. Плідними видаються шляху перевиховання відносин, запропоновані в деяких педагогічних та психологічних роботах: поставити перед учнем такі доступні для нього завдання, щоб він міг досягти успіху. Від успіху, навіть самого незначного, може бути прокладений міст до позитивного відношенню до навчання. З цією метою використовують ігрову і практичну діяльність, долучають невстигаючих учнів старших класів до занять з відстаючими учнями молодших класів. У даному випадку педагогічна діяльність змусила учнів зрозуміти цінності знань, критично поставитися до своїх занять в школі [22, с.154].

Звернуто увагу і на особливі умови опитування для невстигаючих учнів. Рекомендується давати їм більше часу для обдумування відповіді у дошки, допомагати викладати зміст уроку, використовуючи план, схеми, плакати.

Велика увага в літературі звернуто на диференційовану роботу вчителя на уроці з тимчасовими групами учнів. Пропонується виділяти три групи учнів: слабких, середніх і сильних. Завдання вчителя в тому, щоб підтягувати слабких до необхідного рівня, а й у тому, щоб дати посильну навантаження для середніх і сильних учнів. На тих чи інших етапах уроку організується самостійна робота по групах, і учні виконують завдання різного ступеня складності. Учитель у першу чергу слабким учням. На останньому етапі учні виступають зі звітом про виконану самостійної роботи. Зазначений принцип побудови уроку використовують у практиці багатьох шкіл. Важливо відзначити, що групи носять тимчасовий характер, перехід з однієї в іншу дозволяється учням за бажанням і виробляється вчителем з урахуванням успішності навчання кожного учня.

Необхідна диференціація і домашньої роботи учнів. Це питання відносно мало розроблений, але є цікаві міркування, які хотілося б відзначити: корисність програмованих посібників для домашніх завдань відстаючим, про ефективність створення проблемної ситуації та індивідуалізації домашніх завдань [20, с.78].

У практиці школи широко використовують різного роду додаткові заняття з відстаючими. Поширеність цього заходу, хоча її і справедливо критикують за нераціональність, пояснюється, на нашу думку, тим, що вона збільшує кількість часу для вивчення матеріалу. Цей спосіб виявляється єдиним в тих вчителів, які не вміють диференціювати роботу учнів на уроці, індивідуалізувати домашні завдання.

Для попередження неуспішності, як показав аналіз умов, які викликають відставання, основне значення має вдосконалення процесу навчання, посилення його виховує і розвиває впливу. Рекомендації спрямовані на вирішення цих питань як в індивідуальній роботі з учнями, так і в роботі з усім класом.

Дуже важливо своєчасно виявити причини неуспішності і усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання вчитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть рости, як сніжний ком. Тоді батьки звертають увагу на стан дитини і починають у терміновому порядку брати репетиторів. Але, як правило, буває пізно. У дитини сформувалося вже негативне ставлення до процесу навчання, і він не розуміє більшості дисциплін. Нескінченні "опрацювання" з боку батьків погіршують іноді і без того поганий мікроклімат у сім'ї [30, с. 206].

Діяльність вчителя з попередження неуспішності вимагає, щоб при виявленні відставання оперативно вживалися заходи для її усунення. У літературі вибір заходів пов'язується звичайно тільки з причинами неуспішності, що, звичайно, недостатньо. Таке накладання у теорії та практиці пов'язане з тим, що в понятті "неуспішність" не виділені його елементи, не виявлено ознаки відставання. Між тим це необхідно для правильного вибору заходів подолання неуспішності і відставань, для розуміння причин цих явищ.

Робота з невстигаючими дітьми може здійснюватися як на рівні уроку, так і поза уроком (додаткові заняття).

На уроці для невстигаючих учнів рекомендуються картки з індивідуальними завданнями, рекомендується давати їм більше часу для обдумування відповіді у дошки, велика увага приділяється роботі з тимчасовими групами (пропонується виділити 3 групи: слабкі, середні; сильні; на тих чи інших етапах уроку організується самостійна робота за групами, і учні виконують завдання різного ступеня складності), при цьому перехід з однієї групи в іншу не забороняється.

На додаткових заняттях можна надавати учнів право запитувати своїх товаришів, складати самим тексти диктантів, диктувати їх, перевіряти самостійні роботи один одного, пояснювати завдання того, хто ще не зрозумів.

Таким чином, розглянувши теоретичні аспекти шкільної неуспішності, її причини та шляхи їх усунення, можна зробити висновок, що:

1. Неуспішність - це як  невідповідність підготовки учнів  обов'язковим вимогам школи в  засвоєнні знань, розвитку умінь і навичок, формуванні досвіду творчої діяльності та вихованості пізнавальних відносин.

2. Навчанні учні, як правило, мають прогалини в фактичних  знаннях і спеціальних для  даного предмета вміннях, які  не дозволяють охарактеризувати  суттєві елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, що знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок. У невстигаючого учня недостатній рівень розвитку і вихованості особистісних якостей, що не дозволяють учневі проявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.