Аналіз результатів дослідження успішності дітей молодшого шкільного віку

 

 

 

 

«ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ НЕУСПІШНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕУСПІШНОСТІ ШКОЛЯРІВ І ШЛЯХИ УСУНЕННЯ ЦИХ ПРИЧИН	7
1.1.Особливості пізнавальної  сфери дітей молодшого шкільного  віку 1.2.Поняття "неуспішність" в психолого-педагогічній літературі 1.3. Причини неуспішності. Групи психологічних причин неуспішності 1.4.Психологічні особливості  невстигаючих школярів 1.5.Шляхи усунення шкільної  неуспішності РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З УСУНЕННЯ НЕУСПІШНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 2.1.Аналіз результатів  дослідження успішності дітей молодшого шкільного віку 2.2.Реалізація шляхів усунення  неуспішності дітей молодшого  шкільного віку 2.3.Профілактика неуспішності  школярів ВИСНОВКИ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКИ	7 11 16 24 27 33   33 40 45 47 50 55

 

 

ВСТУП

 

Актуальність проблеми. Неуспішність – це гостра проблема сучасної школи, яка залежить від багатьох чинників: соціальних, біологічних й педагогічних. До соціальних причин належить те, що в нашому суспільстві знання та наполеглива праця не дають людині можливості проявити себе, не відіграють важливої ролі у її благополуччі. Знизилась цінність освіти, учіння спрямоване не на знання, а на отримання диплому, атестату. Вчителі, що потрапляють у школи не завжди мають високі інтелектуальні знання та моральні норми, що знижує рівень учительства. Серед біологічних причин неуспішності можна виділити найважливішу – це стан здоров'я школярів, який має тенденцію до погіршення. Важливою педагогічною причиною неуспішності є відсутність профілактичної роботи. Як зазначає Т.М.Лисянська є три групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов’язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів, друга з недоліками мотиваційної сфери, а третя – з умінням організувати власну учбову діяльність.

Шкільна неуспішність досить часто призводить до байдужого ставлення до учіння, прогулювання уроків, сприяє формуванню агресивності, грубості, тривожності, недисциплінованості тощо, а це є порушенням прийнятих норм в суспільстві, що психологи називають девіантною поведінкою.

Система реформування освіти в Україні ставить своїм завданням формування високо інтелігентної, внутрішньо вільної і свідомої особистості, здатної розв’язувати соціальні та економічні проблеми молодої суверенної держави. Його реалізація можлива за умови організації особистісно орієнтованого навчання, кінцевою метою якого є максимальне розкриття індивідуальних можливостей та самоактуалізація особистості кожного, створювання умов для якомога повнішої реалізації інтелектуального й духовного потенціалу дитини, своєчасного виявлення контингенту школярів, які потребують допомоги, відповідної до характеру утруднень, що вони зазнають у навчанні.

Причина виникнення неуспішності у кожного окремого учня своєрідна і пов’язана як з його індивідуальними рисами, так і з особливостями його взаємодії з оточенням. Важливим є вивчення чинників неуспішності учнів саме в початковій школі, де закладаються основи знань, умінь і навичок, необхідних для подальшого успішного навчання.

Це зумовлено тим, що молодший шкільний вік є найбільш сензитивним для здійснення впливів на особистість дитини з боку дорослих, і саме в цей період формуються такі важливі психічні новоутворення, як довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія і самоконтроль. Тому результати навчальної діяльності (успішні чи неуспішні) мають визначальний вплив на формування “Я-образу” учня. Це дає підставу вважати, що навчальних невдач та їх негативних впливів на формування особистості дитини найпростіше подолати саме в молодших класах.

Аналіз літературних джерел показує, що багатьма авторами вивчається проблема неуспішності школярів. Неуспішність - це результат нашого неуваги, байдужості. Досвід показує: вчасно і правильно вжиті труднощі не тільки дозволяють дитині нормально вчитися, але і зберігають його фізичне і психічне здоров'я.

Проблема шкільної неуспішності - одна з центральних у педагогіці і педагогічній психології. Виявлено, що шкільна неуспішність може бути наслідком причин як непсихологічних характеру: сімейно-побутові умови, педагогічна занедбаність, рівень освіти батьків, так і психологічного: недоліки в пізнавальній, потребностно-мотиваційної сферах, індивідуально-психологічні особливості учнів, несформованість аналізу і синтезу. Різноманіття причин неуспішності ускладнює діяльність вчителя по їх виявленню, і в більшості випадків вчитель вибирає традиційний спосіб роботи зі невстигаючими учнями - додаткові заняття з ними, що складаються в основному в повторенні пройденого навчального матеріалу. При цьому найчастіше такі додаткові заняття проводяться відразу з декількома відстаючими учнями. Однак, ця робота, що вимагає великої затрати часу і сил, не буде корисною і не дає бажаного результату. Для того, щоб робота зі невстигаючими дітьми стала ефективною, треба, насамперед, виявити конкретні психологічні причини, що заважають повному засвоєнню знань кожним учнем.

Проблемі шкільної неуспішності завжди приділялася особлива увага з боку, як психологів, так і педагогів (М. М. Данилов, В. І. Зинова, Н. А. Менчинська, Т. А. Власова, М. С. Певзнер, А.Н . Леонтьєв), А.Р. Лурія, А.А. Смирнов, Л.С. Славіна, Ю.К. Бабанський). Причинами шкільної неуспішності були відзначені: непідготовленість до шкільного навчання, в крайній своїй формі виступаюча як соціальна і педагогічна занедбаність; соматична ослабленість дитини в результаті тривалих захворювань в дошкільний період; дефекти мови, невиправлені в дошкільному віці, вади зору і слуху, розумова відсталість; негативні взаємини з однокласниками і вчителями.

В даний час для наукової думки характерна теорія двох факторів, тобто, прийняття як біологічних, так і соціальних теорій. Фахівці відзначають, що проблема неуспішності є і педагогічної, і медичної, і психологічної, і соціальної. Саме тому в останнє десятиліття все частіше і частіше звучать заклики до об'єднання зусиль фахівців різного профілю в справі підвищення успішності школярів. Існує думка, що для виявлення причин неуспішності необхідне комплексне обстеження. До психологічного обстеження необхідно додати антропометричне (тип статури) і психофізіологічний (властивості нервової системи) обстеження. Не дивлячись на пильну увагу педагогів і психологів, науковців і практиків до проблеми шкільної неуспішності, кількість учнів, які відчувають труднощі в навчанні, безперервно зростає.

При вивченні психолого-педагогічної літератури мною було виявлено протиріччя між великою кількістю психолого-педагогічної літератури з проблеми неуспішності молодших школярів, з одного боку, і малою кількістю методичних розробок шляхів усунення цих причин.

Виявлене протиріччя дозволило визначити проблему дослідження: вивчення причин неуспішності молодших школярів та шляхів усунення цих причин.

Об'єкт дослідження: неуспішність молодших школярів.

Предмет дослідження: психологічні причини подолання неуспішності молодших школярів.

Мета дослідження: визначити психологічні причини неуспішності молодших школярів в сучасній школі і розробити засоби, які необхідні для попередження неуспішності.

Гіпотеза: однією з головних причин неуспішності у молодших школярів є неадекватна самооцінка, яка негативно позначається на зацікавленості дитини в результатах вчення.

У відповідності з метою та гіпотезою дослідження були визначені наступні завдання:

1. На основі теоретичного аналізу дослідити психологічні причини неуспішності молодших школярів.

4. Експериментально дослідити ефективність заходів щодо усунення неуспішності у дітей молодшого шкільного віку.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження:

-Теоретичні методи: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження.

-Емпіричні методи: спостереження, інтерв'ювання учнів та вчителя, аналіз продуктів діяльності учнів, порівняння, вивчення документації, організація і проведення експерименту з метою перевірки гіпотези.

 

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕУСПІШНОСТІ ШКОЛЯРІВ І ШЛЯХИ УСУНЕННЯ ЦИХ ПРИЧИН

 

1. Особливості пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку

 

Згідно Л.С. Виготському, з початком шкільного навчання мислення висувається в центр свідомої діяльності дитини. Розвиток словесно-логічного, що думають мислення, що відбувається в ході засвоєння наукових знань, перебудовує і всі інші пізнавальні процеси: "пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття - думаючим ".[23 с. 56].

Відповідно до концепції Ж. Піаже, інтелектуальний розвиток дитини 7-11років перебуває на стадії конкретних операцій. Це означає, що у вказаний період розумові дії стають оборотними і скоординованими.

На думку Даниловій О.Є., молодший шкільний вік є сензитивным:

5. для формування мотивів  навчання, розвитку стійких пізнавальних  потреб та інтересів;

6. розвитку продуктивних прийомів і навичок навчальної роботи, "вміння вчитися";

7. розкриття індивідуальних  особливостей і здібностей;

8. розвитку навичок самоконтролю, самоорганізації та саморегуляції;

9. становлення адекватної  самооцінки, розвитку критичності  по відношенню до себе і оточуючих;

10. засвоєння соціальних  норм, морального розвитку;

11. розвитку навичок спілкування  з однолітками, встановлення міцних  дружніх контактів.

Згідно Єрмолаєву О.Ю., протягом молодшого шкільного віку врозвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх його властивостей: особливо різко (в 2,1 рази) збільшується об'єму ваги, підвищується його стійкість, розвиваються навички переключення і розподілу. До 9-10 років діти стають здатні досить довго зберігати і виконувати довільно задану програму дій.

На думку Даниловій О.Є., у молодшому шкільному віці пам'ять, як і всі інші психічні процеси, зазнає істотних змін. Суть їх полягає в тому, що пам'ять дитини поступово набуває рис довільності, стаючи свідомо регульованою і опосередкованою.

Невміння дитини запам'ятовувати позначається на його навчальної діяльності та впливає в кінцевому підсумку на ставлення до навчання та школі. У молодших класах,де від учня потрібно лише просте відтворення невеликого за обсягом матеріалу, спосіб "просто запам'ятати" дозволяє справлятися з навчальної навантаженням. На нерідко він залишається у школярів єдиним на протязі усього періоду навчання у школі. Це пов'язано в першу чергу з тим, що в цьому віці дитина не опанував прийоми змістового запам'ятовування, його логічна пам'ять залишилась недостатньо сформованою. Таким чином,процес розвитку логічної пам'яті у молодших школярів повинен бути спеціально організований, оскільки в переважній більшості діти цього віку самостійно (без спеціального навчання) не використовують прийоми смислової обробки матеріалу і з метою запам'ятовування вдаються до випробуваного засобу - повторення.

Продовжуючи розмову про сензитивності, Данилова Е.Е. говорить про те, що молодший шкільний вік сприятливий для становлення вищих форм довільного запам'ятовування, тому цілеспрямована розвиваюча робота з оволодіння мнемічної діяльністю є в цей період найбільш ефективною. В.Д. Шадріков і Л.В. Черемошкіна виділили 13 мнемічних прийомів, або способів організації матеріалу, що запам'ятовується: угрупування,виділення опорних пунктів, складання плану, класифікація,структурування, схематизація, встановлення аналогій, мнемо технічних прийоми, перекодування, добудова матеріалу, що запам'ятовується, серій на організація, асоціації, повторення (Пізнавальні процеси ..., 1990).

Згідно Л.С. Виготському, з початком навчання мислення висувається в центр психічного розвитку дитини і стає визначальним у системі інших психічних функцій, які під його впливом інтелектуалізуются і набувають довільний характер. Мислення дитини знаходиться напереломному етапі розвитку. У цей період відбувається перехід від наочно-образного до словесно-логічного, понятійному мисленню, що надає розумової діяльності дитини двоїстий характер: конкретне мислення, пов'язане з реальною дійсністю і безпосереднім спостереженням, вже підпорядковується логічним принципам, проте абстрактні,формально логічні міркування дітям ще не доступні. Так само з розвитком мислення пов'язане виникнення важливих новоутворень молодшого шкільного віку: аналізу, внутрішнього плану дій, рефлексії. Ці новоутворення формуються у молодших школярів у процесі навчальної діяльності.

Від чого залежить труднощі навчальної роботи школяра? З одного боку,від особливостей навчального матеріалу, з іншого - від можливостей самого школяра, від індивідуальних та вікових особливостей його пам'яті,уваги, мислення і, звичайно, - від майстерності вчителя.