Вплив темпераменту на розвиток спілкування дошкільників

Нервова система сангвініка пластична, він легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від  веселих розваг до серйозної справи.

Сангвініків приваблює  усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються нові вміння і навички і перетворюються на  набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули.

Почуття у дітей-сангвініків виникають  швидко й активно проявляються. На ситуацію реагують активно, виразно, але  не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.

 

1.3.2. Психологічні характеристики дітей  флегматичного темпераменту

Флегматики  спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою  емоційністю, невиразною, стриманою  мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя, важко пристосовуються до дитячого закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з новими дітьми та дорослими. Такі діти легко засинають і багато сплять. Їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто з паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу, повільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльність викликає в них розгубленість, нерідко - переляк. Такі діти надають перевагу спокійним іграм, уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведінка дезорганізовується.

Флегматики працелюбні. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають  їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

В емоційній сфері флегматикам  притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі  почуття, неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають.

 

1.3.3. Психологічні характеристики дітей  холеричного темпераменту

Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних  умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести.

Такі діти активно  реагують на новизну, виявляючи при  цьому бадьорість, піднесення. Невідоме та труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети.

Діти-холерики дуже активні, надають  перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння й навички формуються в них довго і важко перебудовуються.

Розрізняють три категорії дітей-холериків.

1. Фізично здорові, потенційно  здібні діти з підвищеною збудливістю,  яким достатньо задоволення підвищеної  потреби в рухах і мовному  супроводі всіх своїх дій.

2. Запальні діти, яким притаманні  спалахи необґрунтованого збудження.

3. “ Відчайдушні пустуни ”.   

          Представники другої і третьої категорій мають постійно перебувати в полі зору дорослих, щоб допомогти їм сформувати гальмівні механізми, навички спілкування, ставлення до конфліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко  змінюється емоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій іноді підштовхують їх до агресивних дій.

 

1.3.4. Психологічні характеристики  дітей меланхолічного темпераменту

Меланхоліки малоактивні, сором'язливі, замкнуті, із підвищеною вразливістю, дуже чутливі до найменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

Болісно і довго вони адаптуються  до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фактором.

Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Їх думка часто переривається, вислови залишаються незакінченими.

Під час зустрічей з новим, у  проблемних ситуаціях їх підвищена  чутливість переходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю.

Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна  збуджує і гальмує їхню активність. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.

Найуразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них.

Меланхоліки важко вступають у  комунікації з новими дітьми. У  будь-якій незнайомій ситуації вони тримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиції інших  включитися у спілкування. Оптимальною  ситуацією для них є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. Через підвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту.

Розділ ІІ. Теоретико-психодогічні основи спілкування дітей дошкільного віку.

 

1. 1. Спілкування як комунікація

Мова - засіб  спілкування. Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. За її допомогою ми обмінюємося інформацією, найскладнішими думками і найтоншими почуттями, розвиваємося і створюємо матеріальні й духовні цінності.

Мова - засіб  пізнання. Через мову та з її допомогою людина пізнає дійсність, знайомиться з досягненнями науки, надбаннями культури. Саме в мові нагромаджено досвід попередніх поколінь, суму знань про світ. Мова багата на інформацію, вона постійно вчить нас мислити.

Мова - засіб  впливу. Виконуючи функції спілкування і пізнання, мова впливає на людей. Словом можна поранити й вилікувати, розвіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози...

 Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передатні суспільного досвіду. В процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування - налагодження певних стосунків з іншими людьми. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.

М. І. Лісіна окреслила  такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморозумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку - пізнавальні, ділові та особистісні.

 

1. 2. Спілкування і діяльність. Загальна характеристика процесу спілкування

Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні, а й суб'єкт-суб'єктні відносини. Зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Про важливість проблематики спілкування для вивчення моральних  почуттів говорив ще І.М. Сєченов. Внесли свій внесок у розробку проблем спілкування  О.Ф. Лазурський, Л.С. Виготський, В.М. Мясищев [7]. Розглядаючи питання про психологічну структуру людини як суб'єкта діяльності Б.Г. Ананьєв [1] підкреслював роль спілкування. Він відзначав, що спілкування є найважливішою діяльністю, що виникла на базі праці  і  в процесі соціально-історичного розвитку стала самостійним видом діяльності [1].

М.І. Лісіна дає визначення: спілкування - це взаємодія  2-х і більше людей, спрямоване на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату. 

Структура спілкування  має три рівні аналізу:

Перший рівень - макрорівень спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя.  Спілкування тут виступає як мережа взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами.

Другий рівень – мезорівень спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, у яких виявляються люди в процесі поточної життєдіяльності, в конкретних часових відрізках свого життя.  Головний акцент у вивченні спілкування робиться на змістових компонентах ситуації спілкування - з приводу “чого” і “з якою метою” навколо певного “предмета спілкування” розкривається динаміка спілкування.

Третій рівень – мікрорівень, головний акцент ставиться на аналізі  елементарних одиниць спілкування  як сполучених актів чи трансакцій. Елементарна одиниця спілкування - це не зміна проміжних поведінкових актів, дій учасників, а їх взаємодія.  [29].

      У спілкування виділяють ряд притаманних йому властивостей. Серед них: спілкування  є взаємоспрямованою дією; воно  має на увазі активність кожного з її учасників; учасники його розраховують отримати відгук-відповідь від партнера по спілкуванню; кожен з учасників цього процесу виступає як особистість. З цього випливає, що предметом спілкування є інша людина, партнер по спілкуванню. Кожна людина прагне до пізнання й оцінки інших людей. Пізнаючи і оцінюючи інших людина отримує можливість самооцінки і самопізнання. Це прагнення - суть і потреба  спілкування. 
 Таким чином, основними функціями спілкування є: 
організація спільної діяльності людей; формування  і  розвиток міжособистісних відносин; пізнання людьми   одне одного; 
Спілкування - необхідна умова формування особистості, її свідомості та самосвідомості.

 

1. 3. Функції спілкування

Під функціями спілкування розуміються ті ролі або завдання, які виконує спілкування в процесі соціального буття людини [36].

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів.

На  першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.

Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.

Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Рєгуляцїйно–комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню дитина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших дітей, і реагує їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу дитини. Спілкування впливає на емоційні стани дитини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального, відбувається формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, і Г. Андреева виділяє  три сторони спілкування: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Комунікативна сторона  спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією. Особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного.